Рішення № 72337105, 19.02.2018, Київський районний суд м. Одеси

___________________

Справа № 520/5553/17

Провадження № 2/520/1862/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2018 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря – Баранової Ю.О.,

позивач ОСОБА_1,

представник позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 районної адміністрації ОСОБА_5 міської ради, треті особи Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» Київського району м.Одеси, ОСОБА_6 про визнання права користування квартирою та визнання наймачем квартири за договором найма,

ВСТАНОВИВ

15.05.2017 року позивач звернувся до суду з позовом, який в подальшому було уточнено та згідно редакції від 16.11.2017 року просив ухвалити рішення, яким: встановити факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в квартирі АДРЕСА_1 з червня 2004 року. Визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Зобов’язати ОСОБА_4 районну адміністрацію ОСОБА_5 міської ради укласти договір найму квартири за адресою АДРЕСА_3.

В обґрунтування свого позову посилається на те, що він проживає у квартирі № 89 житлового будинку № 22 по вулиці Академіка Корольова в м. Одесі на протязі 13 років, регулярно сплачує за вказану квартиру комунальні платежі та утримує квартиру, робить ремонт, однак, на даний час він не має можливості повноцінно володіти та користуватися вказаною квартирою.

Крім того, позивач не зареєстрований за вказаною адресою, що також є перепоною в повноцінному проживанні та оформленні на своє ім'я всіх особових рахунків обслуговуючих організацій, у зв'язку з чим змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Куриленко О.М.

Ухвалою судді від 16.05.2017 року провадження по справі було відкрито.

В ході розгляду справи, ухвалою суду від 31.07.2017 року було залучено ОСОБА_6 в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову до участі у справі.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

У судове засідання з’явились позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2, які позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, підкреслювали, що будь-якого іншого житла позивач та його брат не мають.

Представник відповідача ОСОБА_4 районної адміністрації ОСОБА_5 міської ради – ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову.

Треті особи Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» Київського району м. Одеси, ОСОБА_6 у судове засідання не з`явились, сповіщались належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлено, що 21 червня 1973 року ОСОБА_7 було видано ордер № 3762 на житлову площу, що складається з однієї кімнати, площею 17,44 кв.м., ізольованої квартири АДРЕСА_4.

12 червня 1974 року від спільного шлюбу ОСОБА_8 та ОСОБА_9 народилася донька - ОСОБА_10, що підтверджується свідоцтвом про народження Серії І-ЖД № 436478.

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя № 00016764698, 14 серпня 1991 року ОСОБА_10 одружилася та змінила прізвище з «Ковтун» на «Овчарук».

14.08.1992 року від спільного шлюбу ОСОБА_11 та ОСОБА_12 народився син - ОСОБА_1, про що свідчить копія свідоцтва про народження Серії V-ЖД № 359220.

12 жовтня 2005 року ОСОБА_7 померла, про що Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси було складено актовий запис за № 9213.

30 листопада 2006 року ОСОБА_4 районною адміністрацією ОСОБА_5 міської ради було видано розпорядження № 1434 «Про внесення змін до договорів найму жилих приміщень, внаслідок визнання наймачем іншого члена сім’ї та переоформлення особистих рахунків».

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_11 було визнано наймачем житлової площі, що складається з однієї кімнати , площею 17,44 кв.м., ізольованої квартири АДРЕСА_4, у складі родини три особи: вона, син - ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2, син - ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_3

01.12.2006 року ОСОБА_4 районною адміністрацією ОСОБА_5 міської ради було направлено розпорядження на право переоформлення договору найму до Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський».

Однак, 30 вересня 2012 року ОСОБА_11 померла, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті ОСОБА_5 міського управління юстиції було складено актовий запис за № 9336.

Після смерті матері позивач почав звертатись з заявами про переоформлення особового рахунку квартири на своє ім’я.

Так, 16.11.2016 року ОСОБА_4 районна адміністрація ОСОБА_5 міської ОСОБА_13 надала відповідь ОСОБА_1 на заяву з приводу переоформлення особового рахунку квартири за адресою: АДРЕСА_5 із зазначенням обов'язкової умови - реєстрації у вказаній квартирі.

03.01. 2017 року на запит адвоката з приводу переоформлення ОСОБА_11 договору найму на підставі розпорядження голови ОСОБА_4 районної адміністрації ОСОБА_5 міської ради № 1434 від 30.11.2006 року, яким визнано наймачем житлової площі за раніше укладеним договором найму у квартирі за адресою : м. Одеса, вул. Академіка Корольова,6.22,кв. 89 ОСОБА_4 районна державна адміністрація ОСОБА_5 міської ради надала лист, у якому зазначила про те, що «запитувану інформацію надати немає можливості та рекомендувало звернутися до ЖКС «Вузівський » та ОСОБА_5 міського архіву.

На адвокатський запит від 16.12. 2016 року аналогічного змісту 05.01.2017 року Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» Київського району надало відповідь за № 1009, у якій зазначило про те, що питання розподілу житлової площі комунальної власності оформлення договорів найму не відносяться до повноважень комунального підприємства ЖКС « Вузівський» .

26.01.2017 року ОСОБА_4 районна адміністрація ОСОБА_5 міської ОСОБА_13 надала відповідь на заяву ОСОБА_1 відносно переоформлення договору найму на житлову площу у квартирі за вищевказаною адресою, у якій зазначила про те, що в зв'язку з відсутністю реєстрації за вказаною адресою переоформити договір найму не є можливим та рекомендувала позивачеві звернутися до суду.

21.02.2017 року Департаментом архівної справи та діловодства ОСОБА_5 міської ОСОБА_13 було надано відповідь на адвокатський запит від 09.02. 2017 року та надано копію розпорядження голови ОСОБА_4 районної державної адміністрації ОСОБА_5 міської ради від 30.11. 2006 року за № 1434 «Про внесення змін до договору найму жилих приміщень, внаслідок визнання наймачем іншого члена сім'ї та переоформлення особових рахунків, яким визнано наймачем житлової площі, що складається з однієї кімнати площею 17,44 кв. м., ізольованої квартири АДРЕСА_6,у складі родини три особи : ОСОБА_11, син - ОСОБА_1- ІНФОРМАЦІЯ_2, син - ОСОБА_6- ІНФОРМАЦІЯ_3.

23.02.2017 року комунальним підприємством ЖКС «Вузівський«» ОСОБА_1 було видано довідку з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію у квартирі за вищевказаною адресою, у якій зазначило про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 мешкають у вказаній квартирі без реєстрації.

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло.

Держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Так, рішенням Конституційного Суду України ( справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» ) від 3 червня 1999 року справа № 1-8/99 визначено, що Житловий кодекс Української РСР, визнаючи гарантії права громадян на житло, встановлює права та обов'язки наймача житлового приміщення та членів його сім`ї, які проживають разом з ним за договором найму, обов'язковим елементом якого є сплата за користування житлом за комунальні послуги.

Частина 2 ст. 64 ЖК УРСР передбачає, що до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти та батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Таким чином, законодавець не встановив вичерпного переліку осіб, які належать до кола членів сім`ї, але визначив критерії, за якими осіб, не пов'язаних шлюбними або родинними стосунками віднесено до них.

Таким чином, статус члена сім`ї власника (наймача) житла не є постійним, а встановлення його наявності пов'язується не тільки з кровною спорідненістю, а й додатковими критеріями.

Статтею 65 ЖК УРСР передбачено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сімї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням

За статтею 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається у письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем- житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилим приміщенням ,утримання жилого будинку, прибудинкової території затверджуються Кабінетом Міністрів Української РСР.

Умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймачів та членів його сім`ї порівняно з умовами, передбаченими законодавством СРСР, цим кодексом. Типовим договором найму жилого приміщення та іншими актами законодавства Української РСР, є недійсними.

Згідно п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання , що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України », вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати , чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема : чи була письмова згода на це всіх членів сімї наймача, чи приписані вони в даному житловому приміщенні ,чи було це приміщення постійним місцем їх проживання ,чи вели вони з наймачем спільне господарство , тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Постановою Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60 цс 12 додатково звернуто увагу на те, що у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму житлового приміщення , якщо особи постійно проживали разом з наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача ( ч.1.2 ст. 64 ЖК УРСР ). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сімї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в приміщенням як члени сімї наймача, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сімї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Самим розпорядженням ОСОБА_4 районної адміністрації ОСОБА_5 міської ОСОБА_13 від 30.11.2006 року підтверджено, що ОСОБА_1, як і його молодший брат ОСОБА_6, є членами сім`ї наймача ОСОБА_11, так як на час видачі зазначеного розпорядження вказані особи були неповнолітніми дітьми і в розпорядженні так і вказано « в складі родини три особи - ОСОБА_11 Н, син - ОСОБА_1, син ОСОБА_6В.».

Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків, зокрема матері.

Відповідно до ст.106 ЖК України УРСР, повнолітній член сім`ї наймача має право за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача.

Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому члену сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнання члена сім`ї наймача за договором наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Відповідно до ст.166 ЖК УРСР у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення права і обов'язки за договором найму здійснюють члени його сім`ї.

Пунктом .4 ст. З Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні » № 1382-1У від 11.12.2003 року визначено, що місце проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає понад шість місяців на рік.

Відповідно дог 4.2 ст.2 того ж Закону, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами та міжнародними договорами України ,або підставою для їх обмеження.

Згідно додатку 1 до Рішення ОСОБА_5 міської ОСОБА_13 від 26.04. 2017 року № 1934- У11 «Положення про ОСОБА_4 районну адміністрацію ОСОБА_5 міської ОСОБА_13 (у новій редакції) остання вирішує житлові питання, у тому числі щодо видачі ордерів, укладання договорів найму при розподілі неприватизованого житла на підставі рішення виконавчого комітету ОСОБА_5 міської ОСОБА_13 ; приведення договорів найму у відповідність до законодавства (зокрема, щодо дотримання форми договору) ; розподілу службового житла тощо.

Отже з урахування викладеного суд дійшов до висновку, що вимоги позивача в частині визнання за ним права користування квартирою та зобов’язання укласти договір найму квартири за адресою є законним та обґрунтованими, а від так, підлягаючими задоволенню.

Щодо вимог в частині встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в квартирі АДРЕСА_1 з червня 2004 року, вказані вимоги, на думку суду, задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано належних та обґрунтованих доказів цього.

Вирішуючи вказане питання, суд бере до уваги також те, що позивач відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 23.04.2013 року по 17.07.2014 року, що також унеможливлює встановлення факту саме постійного його проживання у спірній квартирі.

Як пояснила суду, допитана у судовому засіданні голова ОСББ ОСОБА_14, у спірний будинок вона вселилась біля 15 років назад. Віталія знає з 13-річного віку. У 2013 році вона встіла бабусю позивача, яка повідомила, що онук знаходиться в місцях позбавлення волі. Також підтвердила, що ОСОБА_1 двічи приносив грошові кошти у фонд утримання будинку. Також підтвердила, що регулярно бачить позивача в будинку та прибудинковій території.

Разом з тим, суд не може прийняти у якості належних та допустимих доказів не проживання позивача у спірній квартирі акт, складений майстрами ділянки №2 ОСОБА_13 та ОСОБА_15, так як вказаний акт не містить дати його складання та не підтверджує обставин, що мають значення для справи.

Допитана у судовому засіданні ОСОБА_16 пояснила суду, що вони двічи виходили до квартири №89 в робочий час, однак, двері ніхто не відкрив. Зі слів сусіда з квартири №90, прізвища та ім`я якого свідок не знає, в квартирі раніше жила сім`я з дитиною, а в теперішній час - тихо.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій

Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 76- 81, 263-265, 268 ЦПК України, ст.47 Конституції України, ст.16 ЦК України, рішення ОСОБА_5 міської ОСОБА_13 від 26.04. 2017 року № 193, п 4. ст. З Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» ст..ст. 61,65, 166 ЖК УРСР,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 районної адміністрації ОСОБА_5 міської ради, треті особи Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» Київського району м. Одеси, ОСОБА_6 про визнання права користування квартирою та визнання наймачем квартири за договором найма – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Зобов’язати ОСОБА_4 районну адміністрацію ОСОБА_5 міської ради (м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 9, код ЄДРПОУ 26303241) укласти з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) договір найму квартири за адресою АДРЕСА_2.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Куриленко О. М.

Повний текст рішення складено 21.02.2018 року