Постанова № 72335854, 16.02.2018, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/5064/17

Провадження № 1-кп/487/193/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2018 року Заводський районний суд м.Миколаєва в складі: головуючого судді Щербини С.В., з участю секретаря судового засідання Полінкевич К.Г., прокурора Міщенко О.В., обвинуваченого ОСОБА_1, розглянувши в підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження внесеному до Єдиного реєстру досудових рослідувань № 12017150030002967 за обвинуваченням

ОСОБА_1, у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,

ВСТАНОВИВ:

До Заводського районного суду м.Миколаєва з Миколаївської місцевої прокуратури № 1 надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 125 КК України.

Ухвалою судді від 26.09.2017 року кримінальне провадження призначено до підготовчого судового засідання.

В ході підготовчого судового засідання прокурор просив призначити справу до судового розгляду, вважає, що обвинувальний акт по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч.1 ст. 125 КК України складений із дотриманням вимог ст. 291 КПК України, просив викликати в судовий розгляд сторони кримінального провадження. Крім того просив об'єднати зазначений обвинувальний акт з іншими актами які надійшли до суду.

Обвинувачений ОСОБА_1 у підготовчому судовому засіданні вважав можливим призначити справу до судового розгляду.

Заслухавши прокурора, обвинуваченого, вивчивши обвинувальний акт, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Відповідно до ч. 1 ст. 291 КПК України обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим. В ч.2 ст.291 КПК України міститься перелік відомостей, які має містити обвинувальний акт.

Відповідно до п. 3 ч.3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

У частині 1 ст. 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), що виходячи з суті цієї статті має відображатися в обвинувальному акті, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.

Недетально викладене обвинувачення в обвинувальному акті з порушенням загальних вимог ст.91 КПК України є незрозумілим для обвинуваченого і порушує його право на захист.

Як вбачається з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві" від 24.10.2003 року № 8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред’явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інша обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що 28.07.2017 року приблизно о 07.00 год, знаходячись в квартирі АДРЕСА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, на ґрунті особистих неприязнених відносин умисно наніс потерпілій ОСОБА_2 тілесні ушкодження, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України, тобто умисне легке тілесне ушкодження.

Згідно ч. 1 ст. 125 КК України, за якою кваліфіковано дії обвинуваченого ОСОБА_1, кримінальна відповідальність наступає за нанесення легких тілесних ушкоджень, які виразились в порушенні анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, але не спричинили короткочасного розладу здоров’ я чи незначної стійкої втрати працездатності.

З об’єктивної сторони злочин характеризується: діянням (дією або бездіяльністю), спрямованим на заподіяння легкого тілесного ушкодження; наслідком у вигляді спричинення легкого тілесного ушкодження; причинним зв’язком між зазначеним діянням та наслідком. Суб’єктивна сторона злочину, що розглядається, характеризується тільки умисною виною.

Так, у обвинувальному акті сформульоване обвинувачення відносно ОСОБА_1 є неконкретним, а саме не зазначено за яких фактичних обставин вчинено кримінальне правопорушення, мотиви , мета його вчинення, чи був умисел ОСОБА_1 спрямований саме на нанесення потерпілій легких тілесних ушкоджень та за яких обставин були припинені ці дії.

Вказане порушує право обвинуваченого на захист, оскільки він позбавлений можливості знати в чому він обвинувачується та здійснювати свій захист від висунутого чіткого та зрозумілого обвинувачення.

Статтею 17 Закону України «Про виконаннярішеннязастосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено те, що суди застосовують при розглядісправи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 9 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз’ясненню обвинувачення особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час судового розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред’явленого йому обвинувачення ( рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії), п. 79).

Крім того, Європейський суд з прав людини нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення, а також про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 20.04.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії, п. 34).

Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглянути у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «в» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення від 25.03.1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції, п. 54).

Вищевикладене свідчить, що обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, що унеможливлює призначення справи до судового розгляду, об'єднання справи з іншими обвинувальними актами відносно ОСОБА_1 у відповідності до вимог КПК України і є безумовною підставою для повернення обвинувального акту прокурору на підставі п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України.

Керуючись ст. 314 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12017150030002967 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.1 ст. 125 КК України, повернути прокурору через його невідповідність вимогам КПК України.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя С.В.Щербина