Постанова № 72335631, 15.02.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 672/1464/17

Головуючий у 1-й інстанції: Шинкоренко С.В.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

15 лютого 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Охримчук М.Б.,

позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: Роюк В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Городоцького районного суду Хмельницької області від 24 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Городоцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області про призначення пенсії,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача Годоцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити дії. В обґрунтування своїх вимог позивач пояснив суду, що відповідачем йому було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції Закону № 2663-111 від 12.07.2001), у розмірі 90 відсотків від суми заробітної плати.

Городоцький районний суд Хмельницької області постановою від 24 листопада 2017 року в задоволені позову відмовив. В судовому рішенні було зазначено, що позивач на час звернення до відповідача із заявою про призначення йому пенсії не мав вислуги років, передбаченої Законом № 1697-VII, а відтак у нього не було достатніх правових підстав для її призначення.

Не погоджуючись з даною постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі позивач, зазначив, що відповідно до ст. 22 Конституції України, закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані, а том у при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що оскільки відповідно до п.5 Прикінцевих Положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 01.03.2015 р. передбачено, що у разі неприйняття до 01.06.2015 р. закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, з 01.06.2015 р. скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії, щомісячне грошове утримання призначалося відповідно до закону України "Про прокуратуру", а тому призначення позивачу пенсії неможливо.

В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її. Просив суд визнати протиправними дії Городоцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області щодо відмови в призначенні пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції Закону № 2663-111 від 12.07.2001), у розмірі 90 відсотків від суми заробітної плати та зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_3 пенсію за вислугу років ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру (в редакції Закону № 2663-111 від 12.07.2001), у розмірі 90 відсотків від суми заробітної плати з 01.09.2017 р.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача та просив суд залишити її без задоволення, а постанову Городоцького районного суду Хмельницької області від 24 листопада 2017 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 дійсно розпочав працювати в органах прокуратури Хмельницької області з 07.02.2000 р. та на даний час перебуває на посаді першого заступника керівника Городоцької місцевої прокуратури Хмельницької області, що підтверджується копією трудової книжки та копіями відповідних наказів.

01.09.2017 р. позивач звернувся до Городоцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою щодо призначення пенсії за вислугу років, відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції Закону № 2663-111 від 12.07.2001), у розмірі 90 відсотків від суми заробітної плати.

Городоцьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області листом від 08.09.2017 р. №4892/02 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Дане рішення мотивоване тим, що відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213 передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначаються пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Крім того, вказується, що у позивача відсутній мінімально необхідний загальний трудовий стаж - 23 роки, тоді як страховий стаж позивача становить 22 роки 2 дні (з врахуванням періоду навчання).

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до частин 1,2 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII, (в редакції Закону № 2663-111 від 12.07.2001), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включається всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VІ від 08.07.2011, який набрав чинності з 01.10.2011, внесено зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права.

Так, відповідно до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, у редакції Закону № 3668-VІ, прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2001, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Отже, суд першої інстанції вірно зазначив, що з 01.10.2011 положення ч. 1 ст.50-1 Закону № 1789-ХІІ щодо призначення прокурорам і слідчим пенсії за вислугу років у розмірі не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку, втратили чинність у зв'язку з внесенням змін до редакції цієї статті.

01.04.2015 набув чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який встановлює низку змін до законів, що регулюють питання пенсійного забезпечення громадян, зокрема, з 01.01.2015 розмір пенсії за віком та вислугою років, які призначаються за нормами Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, становить 60 відсотків заробітної плати.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIIІ передбачено, що у разі неприйняття до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України, зокрема «Про прокуратуру».

Закон від 02.03.2015 № 213-VIIІ не скасовано, його положення (у частині, що стосуються спірних правовідносин) не визнано неконституційними, а до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII

Висновок про правозастосування у цьому питанні сформульовано в постанові Верховного Суду України від 24.05.2016 у справі № 333/6710/15-а, який відповідно суд першої інстанції врахував при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, в абзаці п'ятому пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-зп, у справі про набуття чинності Конституцією України вказано, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Таким чином, за вищевикладених обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про застосування до спірних правовідносин нормативних актів, що діяли на час їх виникнення (01.09.2017, день звернення позивача із заявою до відповідача), а саме, ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, відповідно до якої прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01.10.2016 по 30.09.2017 - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років. Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Разом з тим, позивач, на час звернення до Городоцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області мав загальний трудовий стаж 22 роки 2 дні (з врахуванням періоду навчання у вищому навчальному закладі), що вбачається з копії довідки про розрахунок стажу позивача.

Також позивач наполягав на призначенні йому пенсії на підставі Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ в редакції Закону України № 2663-ІІІ від 12.07.2001, у призначенні якої позивачу було відмовлено, у зв'язку з чим, на думку позивача порушено і ст. 22 Конституції України.

Також, доводи позивача щодо звуження змісту та обсягу права на призначення пенсії за вислугу років є необґрунтованими, оскільки відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001 з 26.07.2001 до 01.10.2011 (в редакції Закону №3668-VI від 08.07.2011), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Проте, частини перша статті 50-1 цього Закону була замінена двома частинами згідно з Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI, відповідно до яких прокурори і слідчі мали право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення по 30.09.2011 вислуги років не менше 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. З 0.10.2016 по 30.09.2017 - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років.

Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії».

Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26.07.2001 до 01.10.2011 мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної вище норми права ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, у період часу з 26.07.2001 по 01.10.2011, не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії за віком, а отже у позивача не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001.

Також є необґрунтованими доводи позивача про порушення його прав, гарантованих статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з посиланням на правову позицію Європейського суду з прав людини, яка полягає у тому, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. З цих підстав позивач зазначив, що в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, перебуваючи на службі в органах прокуратури, він мав законні сподівання отримати пенсію за вислугу років при досягнення 20 річного стажу, на умовах ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ(в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001), і які були в подальшому звужені ст. 86 Закону України «Про Прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити те, що будь-яке «сподівання» не є правом у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України. Сутність цього поняття полягає в тому, що виправдане очікування особи щодо досягнення певної мети повинно ґрунтуватися на положеннях національного законодавства, отже «сподівання» буде «законним» до тих пір, поки воно ґрунтується на законі. У свою чергу, законодавчі норми щодо соціально-економічних прав не є абсолютними та можуть змінюватися в залежності, зокрема, від економічного становища в державі ( ухвала у справі «Великода проти України» від 03.06.2014).

Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі Ейрі проти Ірландії констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються і на питання допустимості зменшення соціальних витрат, про що зазначено в рішенні цього суду від 12 жовтня 2004 року у справі Кйартан Асмундсон проти Ісландії.

Вирішуючи питання застосування вказаних вище норм права у часі, колегія суддів зазначає, що правовідносини щодо призначення пенсій регулюються нормами права, чинними на момент виникнення права на таке пенсійне забезпечення.

Згідно вищевказаних змін до законодавства позивач на час звернення до відповідача із заявою про призначення йому пенсії не мав вислуги років, передбаченої Законом № 1697-VII, а відтак у нього не було достатніх правових підстав для її призначення.

Колегія суддів також враховує, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до положень, закріплених частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Тому, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Городоцького районного суду Хмельницької області від 24 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 20 лютого 2018 року.

Головуючий Смілянець Е. С. Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.