Постанова № 72334833, 15.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2018 р. Справа№ 911/2910/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Майданевича А.Г.

Корсакової Г.В.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 15.02.2018.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Матюші»

на ухвалу Господарського суду Київської області від 18.12.2017

у справі №911/2910/17 (суддя Кошик А.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Матюші»

до Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Щорса

про усунення перешкод у користуванні майном

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Матюші» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Щорса (далі, відповідач) про усунення перешкод у користуванні майном, а саме: єдиним масивом земельних ділянок шляхом зобов'язання сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Щорса звільнити єдиний масив земельних ділянок загальною площею 128 га у межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, до складу якого входять земельні ділянки з кадастровими номерами: 3220485100:01:013:0087; 3220485100:01:013:0073; 3220485100:01:013:0077; 3220485100:01:013:0064; 3220485100:01:013:0082; 3220485100:01:013:0068; 3220485100:01:013:0086; 3220485100:01:013:0074; 3220485100:01:013:0080; 3220485100:01:013:0066; 3220485100:01:013:0085; 3220485100:01:013:0084; 3220485100:01:013:0070; 3220485100:01:013:0075; 3220485100:01:013:0053; 3220485100:01:013:0049; 3220485100:01:013:0067; 3220485100:01:013:0057; 3220485100:01:013:0043; 3220485100:01:013:0071; 3220485100:01:013:0062; 3220485100:01:013:0065; 3220485100:01:013:0039; 3220485100:01:013:0069; 3220485100:01:013:0041; 3220485100:01:013:0024; 3220485100:01:013:0040; 3220485100:01:013:0042; 3220485100:01:013:0044; 3220485100:01:013:0030; 3220485100:01:013:0047; 3220485100:01:013:0059; 3220485100:01:013:0072; 3220485100:01:013:0031;; 3220485100:01:013:0025; 3220485100:01:013:0076; 3220485100:01:013:0078; 3220485100:01:013:0079; 3220485100:01:013:0037; 3220485100:01:013:0055; 3220485100:01:013:0032; 3220485100:01:013:0029; 3220485100:01:013:0083; 3220485100:01:013:0061; 3220485100:01:013:0081; 3220485100:01:013:0060; 3220485100:01:013:0056; 3220485100:01:013:0054; 3220485100:01:013:0052; 3220485100:01:013:0051; 3220485100:01:013:0050; 3220485100:01:013:0048; 3220485100:01:013:0046; 3220485100:01:013:0033; 3220485100:01:013:0034; 3220485100:01:013:0035; 3220485100:01:013:0036; 3220485100:01:013:0038; 3220485100:01:013:0028; 3220485100:01:013:0027; 3220485100:01:013:0026; 3220485100:01:013:0058.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.12.2017 у справі №911/2910/17 за ініціативою суду призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, та у зв'язку з цим зупинено провадження у справі на час проведення експертизи.

На вирішення експерта поставлено наступне питання: чи накладаються земельні ділянки, усунення перешкод у користуванні якими є предметом позову в даній справі, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220489700:01:013:0010.

Ухвала суду мотивована, зокрема, тим, що для прийняття законного обґрунтованого рішення щодо усунення перешкод у користуванні єдиним масивом земельних ділянок шляхом зобов'язання сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Щорса (код 03755452) звільнити єдиний масив земельних ділянок загальною площею 128 га у межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області (або відмови в задоволенні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками) суду слід встановити не лише наявність та законність підстав користування землею позивача та відповідача, але й достовірно встановити, чи накладаються спірні земельні ділянки позивача на земельну ділянку, користування якою визнає відповідач (з кадастровим номером 3220489700:01:013:0010), а відтак встановити на підставі належних доказів факт порушення відповідачем права позивача, на захист якого подано позов. Відтак, оскільки встановлення наявності чи відсутності факту накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3220489700:01:013:0010 на земельні ділянки позивача, виходить за межі компетенції господарського суду та потребує спеціальних знань у галузі землеустрою та землеупорядкування, суд дійшов висновку, що для повного, об'єктивного розгляду всіх обставин справи, необхідним є призначення судової земельно-технічної експертизи.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Матюші» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 18.12.2017 у справі №911/2910/17, а справу направити для продовження розгляду до Господарського суду Київської області.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що оскаржена ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, за відсутності підстав для призначення експертизи, передбачених частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України, та відсутності підстав для зупинення провадження у справі, передбачених статтею 228 Господарського процесуального кодексу України.

На думку скаржника, обставини, для яких судом призначено судову експертизу, не входять до предмету доказування у справі №911/2910/17, оскільки для задоволення вимог позивача у даній справі достатньо встановити факт існування перешкод у користуванні позивачем цими земельними ділянками, що створюються відповідачем.

Як зазначає позивач, на момент розгляду справи відповідач не має права користування земельною ділянкою за кадастровим номером 3220489700:01:013:0010, а тому незалежно від того, чи накладаються повністю або частково масив земельних ділянок на земельну ділянку з кадастровим номером 3220489700:01:013:0010, у відповідача відсутнє право користування масивом земельних ділянок або його частиною. Отже, питання, поставлене на вирішення експерта, жодним чином не впливає на результат вирішення даної справи.

Також скаржник наголосив, що у відповідача відсутня правовстановлювальна та технічна документація із землеустрою на земельну ділянку за кадастровим номером 3220489700:01:013:0010, а тому проведення експертизи в даній справі взагалі є неможливим.

Скаржник стверджує також, що суд першої інстанції, у порушення норм частини 2 статті 125 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язав тільки позивача попередньо оплатити у повному обсязі витрати, пов'язані з проведенням експертизи.

З огляду на вищевикладене, зважаючи на те, що у суду першої інстанції не було підстав для призначення у справі судової експертизи, суд, на думку скаржника, не мав і правових підстав для зупинення провадження у справі на час проведення експертизи, а отже оскаржена ухвала була постановлена з порушенням пункту 2 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу позивача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді:Майданевич А.Г., Корсакова Г.В.

Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених статтею 271 Господарського процесуального кодексу України (частина 1 статті 271 Господарського процесуального кодексу України).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 13.02.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2018 розгляд справи було відкладено на 15.02.2018.

Представник позивача у судовому засіданні 15.02.2018 підтримував доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції про призначення у справі судової експертизи та зупинення провадження у справі скасувати.

Представники відповідача у судовому засіданні 15.02.2018 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити оскаржену ухвалу суду без змін.

Суд, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що оскаржена ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Матюші», на підставі договорів купівлі-продажу, є власником земельних ділянок загальною площею 128 га в межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області (згідно переліку, зазначеного у позовній заяві).

Позивач зазначає, що після укладення договорів купівлі-продажу ТОВ «Ресіліент Матюші» було виявлено, що належні йому на підставі вказаних договорів земельні ділянки були засіяні соняшником невідомими особами.

21.06.2017 ТОВ «Ресіліент Матюші» звернулося до Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 197-1 Кримінального кодексу України (Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво), за якою в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстровано кримінальне провадження. Під час проведення слідчих дій у межах кримінального провадження було встановлено, що земельні ділянки, які знаходяться у власності ТОВ «Ресіліент Матюші», були засіяні та обробляються Сільськогосподарським виробничим кооперативом імені Щорса, що не має жодних правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки.

Листом від 21.07.2017 за вих. №5 позивач звернувся до Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Щорса з вимогою звільнити його земельні ділянки. Однак, відповідні вимоги заявника залишені Сільськогосподарським виробничим кооперативом ім. Щорса без відповіді та задоволення, що, як зазначає позивач, створює йому перешкоди у користуванні земельними ділянками.

Крім того, позивач зазначає, що за його зверненням 18.09.2017 Головне управління Держгеокадастру у Київській області провело перевірку дотримання вимог земельного законодавства на спірних земельних ділянках.

За результатами перевірки складено акт від 18.09.2017 №224-ДК/161/АП/09/01/-17, відповідно до якого встановлено, що спірні земельні ділянки площею 128 га належать на праві власності ТОВ «Ресіліент Матюші» на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок загальною площею 128 га в складі 64 земельних ділянок (по 2 га кожна). Встановлено, що вказані земельні ділянки входять до складу земельної ділянки загальною площею 411,2 га, яка відповідно до розпорядження Білоцерківської РДА №46 від 04.12.1995 надана у постійне користування КСП ім. Щорса. Державний акт серія І-КВ №001537 від 07.06.2016 зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №10п. Інформація щодо припинення права постійного користування землею відповідно до вказаного Державного акту у міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м. Біла Церква Головного управління Держгеокадастру у Київській області відсутня; земельна ділянка не зареєстрована у Державному земельному кадастрі; Зі слів директора СВК ім. Щорса посіви та збирання урожаю сільськогосподарської культури (соняшник) на вищевказаних земельних ділянках проведено СВК ім. Щорса.

З огляду на зазначене, позивач позбавлений можливості використовувати земельні ділянки, належні йому на праві власності, для обробітку та вирощування власного врожаю сільськогосподарських культур.

Позивач стверджує, що у СВК ім. Щорса права користування земельними ділянками ТОВ «Ресіліент Матюші» відсутні, оскільки зі змісту Державного акту на право постійного користування землею серії І-КВ №001537, яким КСП ім. Щорса у постійне користування було передано 411,2 га землі, не вбачається за можливе встановити місце розташування цієї земельної ділянки та встановити чи входить спірний масив земельних ділянок до її складу. Крім того, наголошує, що реорганізація КСП ім. Щорса шляхом перетворення в СВК ім. Щорса є підставою для припинення права постійного користування, наданого КСП ім. Щорса відповідно до розпорядження Білоцерківської РДА від 04.12.1995 №46 та Державного акту відповідно до пункту 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу від 18.12.1990.

На підставі наведеного, позивач твердить, що у відповідача відсутні будь-які права на земельні ділянки позивача, що входять до складу масиву земельних ділянок, з огляду на що, на думку позивача, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Водночас, із наявного у матеріалах справи відзиву вбачається, що відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову повністю та стверджує, що жодних земельних ділянок, які б належали позивачу, СВК імені Щорса не займало.

Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що відповідно до розпорядження Білоцерківської РДА №46 від 04.12.1995 КСП ім. Щорса, правонаступником якого є СВК ім. Щорса, передано у постійне користування 411,2 гектарів землі, в адміністративних межах Яблунівської сільської ради 283,2 га та в межах Пилипчанської сільської ради 128 га Білоцерківського району Київської області, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею, виданого 04.12.1995 згідно розпорядження Білоцерківської РДА №46, серії І-КВ №001537, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №10п. Відповідач, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 твердить, що Державний акт є дійсним і СВК імені Щорса має право користуватися земельними ділянками, зазначеними в акті.

Відповідач наголошує, що на даний час СВК ім. Щорса користується однією земельною ділянкою площею 128 га, яка розташована в межах Пилипчанської сільської ради, іншими земельними ділянками на території Пилипчанської сільської ради СВК ім. Щорса не користується. Вказує, що земельна ділянка в розмірі 128 га знаходиться в полі загальною площею 168 га, 40 га належить іншому сільськогосподарському підприємству, площі 128 га та 40 га розділені між собою польовою дорогою, будь які інші межові знаки на даному полі відсутні.

Відповідач вказує, що користується своїми землями законно, а землі позивача самовільно не займав. На підтвердження викладеного відповідач надав суду першої інстанції копію Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 20.11.2017, відповідно до якого державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель встановлено, що:

земельна ділянка сільськогосподарського призначення загальною площею 128 га в адмінмежах Пилипчанської сільської ради використовується СКВ імені Щорса, входить до складу земельної ділянки загальною площею 411,2 га, яка відповідно до розпорядження Білоцерківської РДА №46 від 04.1995 надана в постійне користування КСП імені Щорса;

Державний акт серія І-КВ №001537 від 07.06.2016 зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №10п. Інформація щодо припинення права користування землею відповідно до вказаного Державного акту у міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м. Біла Церква Головного управління Держгеокадастру у Київській області відсутня;

земельна ділянка не зареєстрована у Державному земельному кадастрі; на земельній ділянці відсутні межові знаки.

Також відповідачем подано копію Податкової декларації з плати за землю за 2017 рік, згідно якої в користуванні відповідача на підставі Державного акту І-КВ №001537 знаходиться земельна ділянка кадастровий номер 3220489700:01:013:0010 площею 128,2404 га; а також копії платіжних доручень, якими відповідач сплачував зобов'язання з плати за землю за 2017 рік.

Враховуючи заявлені позивачем у даній справі позовні вимоги та з огляду на заперечення відповідача щодо них колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано призначив у даній справі судову земельно-технічну експертизу з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Згідно пункту 6.1. Розділу ІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України від 08.10.1998 №53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 №1950/5) (далі, Інструкція) основними завданнями земельно-технічної експертизи є: визначення фактичного землекористування земельними ділянками, а саме фізичних характеристик земельних ділянок (конфігурації, площі, промірів тощо); визначення відповідності фактичного розташування будівель, споруд та інших об'єктів відносно меж земельних ділянок їх розташуванню у відповідній технічній документації; визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки; визначення можливості розподілу (порядку користування) земельними ділянками, розробка варіантів їх розподілу (порядку користування); визначення можливих варіантів підходу та проїзду до земельних ділянок, встановлення земельного сервітуту.

Відповідно до частини 1, 3 та 4 статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначається судом.

Відповідно до частини 1 статті 100 Господарського процесуального кодексу України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Відповідно до частини 1, частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1, частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, вважає, що необхідність призначення у даній справі судової земельно-технічної експертизи зумовлена наступним:

- позивач стверджує, що відповідач самовільно користувався та користується земельними ділянками (зокрема, здійснював посіви соняшнику та збирання урожаю), які входять до масиву земельних ділянок, що належать на праві приватної власності ТОВ «Ресіліент Матюші»;

- відповідач визнає, що користується у межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області лише однією земельною ділянкою з кадастровим номером 3220489700:01:013:0010 та сплачує за неї належну плату за землю та не вчиняє жодних перешкод у користуванні позивачем його земельними ділянками, стверджуючи, що земельні ділянки жодним чином не співпадають;

- на земельних ділянках відсутні межові знаки;

- у матеріалах справи відсутні графічні матеріали щодо повного чи часткового накладення спірних земельних ділянок позивача на землі, якими користується відповідач, а відповідач зазначену обставину заперечує;

- жодна із сторін не надала висновку експерта з цього питання;

- встановлення наявності чи відсутності факту накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3220489700:01:013:0010 на земельні ділянки позивача виходить за межі компетенції господарського суду та потребує спеціальних знань у галузі землеустрою та землеупорядкування.

Доводи апеляційної скарги позивача з приводу того, що обставини, для яких судом призначено судову експертизу, не входять до предмету доказування у справі №911/2910/17, не приймаються судом до уваги, оскільки для прийняття законного та обґрунтованого рішення щодо усунення перешкод у користуванні єдиним масивом земельних ділянок шляхом зобов'язання сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Щорса (код 03755452) звільнити єдиний масив земельних ділянок загальною площею 128 га у межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області (або відмови в задоволенні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками) суду слід встановити не лише наявність та законність підстав користування землею позивача та відповідача, але й достовірно встановити, чи накладаються спірні земельні ділянки позивача на земельну ділянку, користування якою визнає відповідач (з кадастровим номером 3220489700:01:013:0010).

Зазначене обумовлюється тим, що наявні в матеріалах справи документи свідчать про те, що кожна з сторін обґрунтовує наявне у неї право на землю певними документами, проте, їх оцінка як доказів в підтвердження або спростування доводів кожної з сторін, має здійснюватись на стадії розгляду справи по суті, коли суд повинен встановити обставини наявності/відсутності певного права, і відповідно, чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов. Вказані обставини не встановлюються на стадії вирішення судом питання про призначення судової експертизи, оскільки на даній стадії судового провадження суд визначає чи потрібні відповіді на питання, які стосуються предмету спору в контексті спірних правовідносин сторін, і відповідь на які можливо надати саме з застосуванням спеціальних знань у певній галузі, якими суд не володіє. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що об'єкти дослідження у даному спорі - є нерухомими речами (земельними ділянками), розташування (знаходження) яких у просторі та площині землі - є беззаперечним фактом, а суд, не володіючи спеціальними знаннями щодо перевірки обставин справи стосовно наявності певного об'єкту у просторі по відношенню до документального оформлення сторонами своїх прав на земельні ділянки, позбавлений можливості здійснити таку перевірку без спеціальних знань.

Отже з'ясування питання, поставленого на вирішення експерта в оскарженій ухвалі, буде безпосередньо впливати на результат вирішення даної справи та потребує спеціальних знань.

Об'єктами дослідження суд у пункті 2 резолютивної частини оскарженої ухвали визначив земельні ділянки, усунення перешкод у користування якими, є предметом позову в даній справі, та земельну ділянку з кадастровим номером: 3220489700:01:013:0010, якою користується відповідач.

Також, при визначенні експертної установи судом першої інстанції вірно враховано положення пункту 1.6. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, та доручено проведення експертизи в даній справі Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Із приводу посилань скаржника на порушення судом першої інстанції положень частин 1, 3 статті 102 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи.

Частиною 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що експерт не має права з власної ініціативи збирати матеріали для проведення експертизи, розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду та учасника справи, на замовлення якого проводилася експертиза, про її результати. Призначений судом експерт не має права спілкуватися з учасниками судового процесу поза межами судового засідання.

Згідно частини 3 статті 102 Господарського процесуального кодексу України при визначенні матеріалів, що надаються експерту чи експертній установі, суд у необхідних випадках вирішує питання про витребування відповідних матеріалів за правилами, передбаченими цим Кодексом для витребування доказів.

Так, пунктом 7 резолютивної частини ухвали Господарського суду Київської області від 18.12.2017 визначено, що на експертизу до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України передаються матеріали справи №911/2910/17.

Судом встановлено, що у матеріалах справи наявна, зокрема, надана позивачем технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ТОВ «Ресіліент Матюші» та надана відповідачем копія державного акту на право постійного користування землею площею 411,2 га №І-КВ №001537 від 07.06.2016 із планом зовнішніх меж землекористування, яка включає в себе, за твердженнями відповідача, земельну ділянку кадастровий номер 3220489700:01:013:0010 площею 128,2404 га, яка судом, у тому числі, визначена як об'єкт експертного дослідження.

Водночас, як зазначалося вище, на земельній ділянці, на використанні якої згідно державного акту на право постійного користування землею І-КВ №001537 від 07.06.2016 наголошує відповідач, відсутні межові знаки.

Тобто, судом першої інстанції, враховуючи доказове наповнення матеріалів справи, передано для проведення експертизи усі наявні у нього матеріали, за якими експертом може бути наданий висновок на поставлене питання.

Водночас, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 2.1. Інструкції експерт відповідно до процесуального законодавства наділений правом заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов'язаних із проведенням експертизи, що узгоджується із приписами частини 3 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що при визначенні матеріалів, що надаються експерту чи експертній установі, суд у необхідних випадках вирішує питання про витребування відповідних матеріалів за правилами, передбаченими цим Кодексом для витребування доказів.

Отже, у випадку недостатності наявних у матеріалах справи доказів для надання експертом висновку на поставлене оскарженою ухвалою питання, останній не позбавлений права звернутись до суду відповідно до процесуального законодавства про надання додаткових матеріалів.

Пунктом 6 резолютивної частини ухвали Господарського суду Київської області від 18.12.2017 зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Матюші» забезпечити оплату вартості експертизи; копію договору та документу на сплату вартості експертизи надати суду для вирішення питання розподілу судових витрат.

Скаржник стверджує, що суд першої інстанції, у порушення норм частини 2 статті 125 Господарського процесуального кодексу України, безпідставно зобов'язав тільки позивача попередньо оплатити у повному обсязі витрати, пов'язані з проведенням експертизи.

Вказані доводи скаржника критично оцінюються колегією суддів з огляду на наступне.

Дійсно, за змістом положень частини 2 статті 125 Господарського процесуального кодексу України суд може зобов'язати учасника справи, який заявив, зокрема, клопотання про призначення експертизи попередньо (авансом) оплатити витрати, пов'язані з відповідною процесуальною дією. Водночас, якщо клопотання заявили декілька учасників справи, необхідну грошову суму авансом в рівних частках сплачують відповідні учасники справи, а у випадках, коли відповідна процесуальна дія здійснюється з ініціативи суду, - сторони в рівних частках.

Відповідно до частини 4 статті 127 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Суд першої інстанції, покладаючи попередню оплату витрат по проведенню експертизи на позивача, як на сторону, до обов'язків якої закон відносить обов'язок доведення належними доказами факту порушення його законного права з боку відповідача, врахував вказані положення, про що безпосередньо зазначив в оскарженій ухвалі, втім, зазначив, що покладення організації експертизи та витрат на її проведення на обох сторін може унеможливити проведення експертизи у справі, що є цілком вірогідним на думку суду апеляційної інстанції.

Відтак, оскільки частиною 2 статті 125 Господарського процесуального кодексу України господарському суду надано право щодо покладення попередньо (авансом) відповідних витрат на проведення судової експертизи на сторін, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані судом мотиви, не вбачає у таких діях суду порушень вказаних процесуальних норм.

Крім того, суд першої інстанції в оскарженій ухвалі зазначив, що зазначене положення процесуального закону судом буде належним чином враховано під час вирішення питання розподілу судових витрат.

Враховуючи вищевказане, заперечення скаржника щодо необґрунтованості, безпідставності та недоцільності призначення у даній справі судової експертизи, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.

Призначення у даній справі судової експертизи є необхідним з метою правильного вирішення спору і попередження необґрунтованого втручання держави у права учасників справи на землю.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право зупинити провадження у справі за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи у випадку призначення господарським судом судової експертизи.

Отже, оскільки судом обґрунтовано, із посиланням на норми статті 99 Господарського процесуального кодексу України, призначено у справі судову земельно-технічну експертизу, враховуючи, що для проведення експертизи матеріали справи направляються до судово-експертної установи, а тому у цей період неможливо проводити відповідні процесуальні дії, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно скористався правом, наданим йому пунктом 2 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України, та зупинив провадження у справі у зв'язку з призначенням господарським судом судової експертизи.

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення (ухвалу) без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, оскільки відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами з'ясування усіх обставин справи, а частиною 1 статті 86 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів вважає ухвалу суду про призначення у даній справі судової експертизи та зупинення провадження у справі обґрунтованою та такою, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для її скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Матюші» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 271, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Матюші» на ухвалу Господарського суду Київської області від 18.12.2017 у справі №911/2910/17 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Київської області від 18.12.2017 у справі №911/2910/17 залишити без змін.

Матеріали справи №911/2910/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 21.02.2018.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.Г. Майданевич

Г.В. Корсакова