Постанова № 72334826, 21.02.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2018 р. м. ХарківСправа № 554/5579/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Старосуда М.І.

суддів: Тацій Л.В. , Подобайло З.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 03.10.2017, суддя Струков О.М., вул. Навроцького, 5, м. Полтава, повний текст складено 03.10.17 по справі № 554/5579/17

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Октябрського районного суду м. Полтава з адміністративним позовом, в якому просив суд: визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови в призначені йому одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням йому безстроково 2 групи інвалідності 28.01.2014 внаслідок контузії, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії; зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності у розмірі 200- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності (28.01.2014), як інваліду другої групи, відповідно до постанови КМУ № 975 від 25.12.2013 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення - інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

Постановою Октябрського районного суду м. Полтава від 03.10.2017р. позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови в призначені ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням йому безстроково 2 групи інвалідності з 28.01.2014 внаслідок контузії, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії.

Зобов'язано Міністерство оборони України прийняти відповідне рішення щодо визначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 28.01.2014 року, як інваліду другої групи, відповідно до постанови КМУ № 975 від 25.12.2013 року «Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі ( смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм процесуального та матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що позивачу первинно встановлено другу групу інвалідності з 10.02.2012 року, а тому відповідно до п.6 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та підпункту 4 п.2 Порядку № 499 позивач не має права на призначення одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність у позивача настала не під час проходження військової служби та не протягом трьох місяців після звільнення з військової служби і позивачем не було надано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Окрім того, зобов'язання судом Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 з 04.11.1987 року по 12.01.1989 року проходив службу в Збройних Силах СРСР у в/ч пп 35919 і звільнений в запас 03.05.1989 року на підставі наказу Міністра оборони СССР № 117 від 28.03.1989 року, що підтверджується даними його військового квитка НОМЕР_1 від 24.05.1987 року.

Відповідно до Витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол №77 від 24 січня 2012 року), мінно-вибухова травма (контузія головного мозку 1988 р.) вогнепальне осколкове поранення лівої нижньої кінцівки їх наслідки колишнього військовослужбовця ОСОБА_1, 1969 року народження: наслідком яких став рубець розмірами 6,3X0,5 см., що підтверджується актом СМД Полтавського обласного бюро СМЕ від 08.12.11 №2535, які в наступному призвели до розвитку: Стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ (1988 р.) контузії головного мозку у вигляді ХДЕ ІІ-ІІІ ст. післятравматичкого арахноїдиту з розсіяною органічною пірамідною симптоматикою з лікворо-динамічними порушеннями, вираженим цефалгічним, вестибуло-атактичним, антено-невротичним синдромами. Гіпертонічної хвороби II ст., ІХС кардіосклерозу атеросклеротичного. ФКII, CH І. Ангіопатії сітківки обох очей по гіпертонічному типу. Розповсюдженого остеохондрозу хребта з больовим синдромом, що підтверджується військово-обліковими та медичними документами, - контузія, поранення, захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Рішенням Полтавської МСЕК (довідка №0089707) від 17.02.2012 року ОСОБА_1 вперше була встановлена 2 група інвалідності з 10.02.2012 року внаслідок контузії, поранення, захворювання, що пов'язані з використанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, строком до 01.03.2014 року.

Рішенням Полтавської МСЕК (довідка №198159), від 28.01.2014 року ОСОБА_1 була встановлена безстроково 2 група інвалідності з 28.01.2014 року у зв'язку з наявними пораненнями, контузією, захворюваннями, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

ОСОБА_1 звертався до Полтавського ОМВК із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 2 групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, однак 02.12.2015 року йому було повідомлено про відсутність підстав для виплати такої допомоги.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.05.2016 року у справі № 816/448/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2016 року, зобов'язано Полтавський обласний військовий комісаріат подати до Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати ОСОБА_1 грошової допомоги.

Листом від 05.08.2016 року Полтавським обласним військовим комісаріатом повідомлено про рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги з разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби.

Комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, особам, які звільнені з військової служби до набуття чинності Закону України від 4 квітня 2006 року № 3597-ІУ «Про знесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, та інвалідність яким встановлено до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.13 № 975, оскільки відповідно до статті 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Однак, постановою Октябрського районного суду м.Полтави від 16.01.2017 у справі №554/8588/16-а адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано пункт 47 протоколу № 53 від 08.07.2016 Комісії Міністерства оборони України, зобов'язано Комісію призначити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 у зв'язку з встановленням 2 групи інвалідності у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму відповідно до постанови КМУ № 975 від 25.12,2013 року.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017 року вищевказану постанову скасовано в частині зобов'язання Міністерства оборони України призначити одноразову допомогу ОСОБА_1 та прийнято в цій частині нову постанову, якою зобов'язано Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та нарахування грошової допомоги позивачу у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності у розмірі 200- кратного прожиткового мінімуму відповідно до постанови КМУ № 975 від 25.12.2013 року.

Проте, в черговий раз листом від 13.06.2017 № 10/1146 Полтавським обласним військовим комісаріатом повідомлено про рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби.

За результатами розгляду поданих документів, комісія дійшла висновку про скасування попереднього рішення та про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки заявником не подано документ, що свідчить про обставини контузії.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової допомоги, позивач звернувся з позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Міністерством оборони України порушено права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до якого, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (стаття 41).

Відповідно до статті 1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 вказаного Закону (чинного на час виникнення спірних відносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, за п. 4 - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до підпункту «б» пункту 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.

Особам, яким з 01 січня 2007 року встановлено інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), що мали місце в період проходження військової служби, незалежно від часу проходження військової служби і часу звільнення, мають право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Отже, право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, незалежно від часу настання інвалідності, яке мало місце в період її проходження.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на приписи Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) поранення, (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою КМ України від 28.05.2008 р. № 499, виходячи з наступного.

На день звернення позивача із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги діяв Закон України № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» із змінами, внесеними Законом України № 5040-VІ «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців».

Частиною другою Прикінцевих положень Закону № 5040-VI встановлено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

Отже, Прикінцевими положеннями Закону № 5040-VI визначена його дія щодо кола осіб, на яких його положення, які набрали чинність з 1 січня 2014 року, не поширюються (зокрема, такими є особи, стосовно яких уже прийнято рішення про виплату одноразової грошової допомоги).

Постанова КМ України № 975 від 25.12.2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», прийнята на реалізацію положень Закону № 2011-ХІІ (в редакції Закону № 5040-VI) містить положення (абзац третій пункту 2 Постанови № 975), за якими одноразова допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, яке діяло на день виникнення права на отримання допомоги.

Однак, вказані норми Порядку № 975) звужують право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16, 16-2, 16-3 Закону № 2011-ХІІ (в редакції від 1 січня 2014 року) осіб (позивача зокрема), які до 1 січня 2014 року не зверталися про отримання цієї допомоги і щодо яких, відповідно, не приймалося рішення щодо її призначення.

Колегія суддів зазначає, що виходячи з принципу законності, закріпленого статтею 9 КАС України (чинного на час виникнення спірних відносин), закон, як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили відносно урядової постанови, має перевагу у застосуванні, якщо між ними є неузгодженість.

Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на призначення одноразової грошової допомоги у відповідності з положеннями законодавства, чинного станом на його дату звернення (передусім Закону № 2011-ХІІ і Прядку № 975).

Посилання апелянта, що позивачем не було надано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), як на підставу для відмови позивачу в призначенні грошової допомоги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки причинний зв'язок захворювання із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, підтверджується Витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол №77 від 24 січня 2012 року) та довідками МСЕК від 17.02.2012 року та від 28.01.2014 року.

Крім того, відповідач під час судового розгляду справи не надав жодних доказів на підтвердження того, що поранення позивача пов'язане з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Посилання апелянта, що зобов'язання судом Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що пунктом 2 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України (чинного на час спірних відносин) передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення, і це прямо вбачається з пункту 2 частини 4 статті 105 та пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства (чинного на час спірних відносин).

Таким чином, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши у межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та прийняв законне рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права, що обумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 03.10.2017р. по справі № 554/5579/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, а у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, постанова може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 лютого 2018 року.

Головуючий суддя (підпис)М.І. Старосуд Судді(підпис) (підпис) Л.В. Тацій З.Г. Подобайло