Постанова № 72334797, 06.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2018 р., м. Київ Справа№ 910/14617/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Власова Ю.Л.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

за участю секретаря судового засідання Вага В.В.

за участю представників:

від позивача: Мостепанюк В.І.,

від відповідача: не з'явився,

від третьої особи: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017р., м. Київ (повний текст складено 28.11.2017р.) у справі №910/14617/16 (суддя Щербаков С.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію АТ "Дельта банк" Кадирова В.В.

до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України",

третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

про визнання недійсним договору застави цінних паперів від 26.02.2015 №1/ЦП,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача про визнання недійсним договору застави цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір застави цінних паперів від 26.02.2015р. №1/ЦП суперечить положенням ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст.3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", що є підставою для визнання його недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2016р. у справі №910/14617/16 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним договір застави цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015р., що укладений між Позивачем та Відповідачем. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача судовий збір у сумі 1378,00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017р. рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016р. у справі №910/14617/16 залишено без змін.

26.04.2017р. на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016р. видано наказ.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.08.2017р. рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017р. у справі №910/14617/16 скасовано. Справу №910/14617/16 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

07.09.2017р. Позивач подав до суду заяву про зміну предмету позову, в якій просить суд визнати недійсним договір застави цінних паперів від 26.02.2015р. №1/ЦП, укладений між Позивачем та Відповідачем, та застосувати наслідки недійсності договору застави цінних паперів від 26.02.2015р. №1/ЦП шляхом припинення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження за №15182443 від 27.02.2015р. на рухоме майно (цінні папери) Позивача передане в заставу Відповідачу на підставі недійсного договору застави цінних паперів від 26.02.2015р. №1/ЦП та вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідного запису.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2017р. у справі №910/14617/16 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним договір застави цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015р., укладений між Позивачем та Відповідачем. Застосовано наслідки недійсності договору застави цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015р., шляхом припинення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження за №15182443 від 27.02.2015р. на рухоме майно (цінні папери) Позивача, передане в заставу Відповідачу на підставі договору застави цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015р., та вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідного запису. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 2978,00 грн - судового збору.

Рішення обґрунтоване тим, що на момент укладення договору застави цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015р. не було отримано офіційне, належним чином оформлене погодження куратора банку відповідно до вимог постанови Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних", а тому факт укладання вказаного правочину прямо порушує встановлені Постановою №692/БТ обмеження. При цьому, постанови Правління Національного банку України № 560/БТ від 11.09.2014р. "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Дельта Банк" шляхом призначення куратора" та від 30.10.2014р. № 692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних" є нормативно-правовими актами з обмеженим доступом і є обов'язковими для виконання. Отже, спірний договір слід вважати укладеним з порушенням банком його господарської компетенції, що є підставою для визнання його недійсним згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України.

Також місцевим судом зазначено, що спірний договір застави цінних паперів не визначає конкретних строків виконання зобов'язань Позивача, а містить лише відсилочні норми на строки, встановлені договорами кореспондентських рахунків, які в свою чергу, також не визначають конкретних строків виконання зобов'язань Позивача. Договір застави не визначає розміру основного зобов'язання, забезпеченого заставою. Договори кореспондентського рахунку, на які є посилання в спірному договорі застави, не містять положень щодо розміру зобов'язань Позивача.

Не погодившись із вказаним рішенням, Відповідач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017р. у справі №910/14617/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що законом не передбачено як підставу для визнання договору недійним - відсутність погодження куратора Позивача на укладення спірного договору. Також Відповідач зазначив, що жоден нормативний документ не містить форми, порядку, строків чи умов, у яких має бути виражене погодження куратора Національного банку України на укладення тих чи інших правочинів. Тому, на думку Відповідача, Позивачем не доведено факт відсутності такого погодження у зв'язку із відсутністю встановленої законодавчо форми/порядку такого погодження.

Відповідач стверджує, місцевий суд дійшов невірного висновку про нікчемність спірного договору на підставі ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки передання майна в заставу у розумінні Цивільного кодексу України та Закону України «Про заставу» не свідчить про безоплатне відчуження майна, про прийняття на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій або про відмову від власних майнових прав.

Також Відповідач зазначає, що постанова правління Національного банку України від 30.10.2014р. №692/БТ є актом індивідуальної дії та не створює наслідків для Відповідача. Крім того, на думку Відповідача, вказана постанова не набрала законної сили в розумінні ст.56 Закону України «Про національний банк України» та не може бути підставою для визнання спірного договору недійсним, оскільки вказана постанова не є нормативно-правовим актом.

Відповідач звертає увагу, що укладення договору застави після порушення виконання основного зобов'язання не суперечить законодавству України, а тому не може бути підставою для визнання договору застави недійсним. Крім того, на думку Відповідача, місцевим судом безпідставно та без обґрунтувань відхилені доводи Відповідача про те, що він не знав та не міг знати про введення Національним банком України визначених у постанові від 30.10.2014р. №692/БТ обмежень прав Позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2017р. відкрито апеляційне провадження у справі №910/14617/16 та призначено до розгляду на 25.01.2018р.

17.01.2018р. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення місцевого суду від 23.11.2017р. залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення. Так, Позивач зазначає, що договір застави був укладений в період, коли існували встановлені постановою правління Національного банку України від 30.10.2014р. №692/БТ заборони на здійснення кредитних операцій, надання майнових порук та передачу третім особам майна та активів банку, зокрема, у зв'язку із виникненням у Позивача проблем із ліквідністю, без погодження з куратором Національного банку України, яка була обов'язковою, що суперечить ст.3, 47, 49, 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Позивач звертає увагу на те, що Положенням «Про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства», затвердженим постановою правління Національного банку України №346 від 17.08.2012р., визначено порядок контролю куратора за діяльністю проблемного банку, з якого вбачається саме яким чином може відбутися погодження куратора на укладення правочинів.

Позивач також звертає увагу, що укладення оспорюваного договору поставило інших кредиторів Позивача з аналогічними вимогами у невигідне становище, оскільки умови вказаного договору прямо передбачають передачу на користь Відповідача, як кредитора, предмета застави та надають можливість на першочергову задоволення власних майнових вимог, що з врахуванням п.7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є підставою для визнання правочину недійсним. Позивач зазначає, що місцевим судом вірно застосовано положення ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, та вказує, що постанова №692/БТ є актом індивідуальної дії, що містить інформацію з обмеженим доступом та не підлягає опублікуванню.

Також Позивач пояснив, що отримав постанову №692/БТ у встановленому законом порядку 03.11.2014р. вказана постанова зареєстрована за №311/БТ.

25.01.2018р. Відповідач подав до суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення 1) справи №910/20137/17, предметом якої є визнання протиправним рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. про віднесення до нікчемних договорів забезпечення, визнання протиправним та скасування протоколу №56 від 24.09.2015р. в частині віднесення до нікчемних договорів забезпечення та визнання протиправним та скасування повідомлення про нікчемність за вих..№9310 від 29.09.2015р. щодо віднесення до нікчемних договорів забезпечення; 2) справи №910/10919/16 про визнання недійсним договору застави майнових прав від 25.02.2015р. У задоволенні вказаного клопотання судом відмовлено, оскільки у суду наявна можливість самостійно встановити обставини дійсності чи недійсності оспорюваного правочину, і розгляд справ №910/20137/17 та №910/10919/16 не впливає на можливість встановлення обставин у даній справі.

25.01.2018р. Третя особа подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення місцевого суду від 23.11.2017р. залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення з підстав викладених у даному відзиві, що аналогічні мотивуванням рішення місцевого суду. У судовому засіданні 25.01.2018р. оголошено перерву до 06.02.2018р.

05.02.2018р. Відповідач подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із відрядженням представника, у задоволенні якого судом відмовлено з огляду на те, що Відповідач не позбавлений права направити для участі у розгляді справи іншого представника.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, заслухавши пояснення Позивача, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, суд встановив:

15.12.2010р. року між Позивачем та ВАТ "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є Відповідач, було укладено договір про відкриття та ведення кореспондентського рахунку №151210-Л1, умовами якого передбачено, що з метою здійснення розрахунків відповідно до чинного законодавства України, сторони встановлюють кореспондентські відносини. Для проведення розрахунків Позивач відкриває Відповідачу мультивалютний кореспондентський рахунок типу "Лоро", далі за текстом іменований "Кореспондентський рахунок" №16000804033 у валютах згідно заяви Відповідача та виконує за дорученням і за кошти Відповідача розрахунки на підставі цього договору, і здійснює його обслуговування.

15.12.2010р. Позивачем та ВАТ "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є Відповідач, було укладено договір про відкриття та ведення кореспондентського рахунку №151210-Л2, відповідно до якого, з метою здійснення розрахунків відповідно до чинного законодавства України, сторони встановлюють кореспондентські відносини. Для проведення розрахунків Позивач відкриває кореспонденту кореспондентський рахунок типу "Лоро", далі за текстом іменований "Кореспондентський рахунок" у українських гривнях (980) та виконує за дорученням і за кошти Відповідача розрахунки на підставі цього договору, і здійснює його обслуговування.

11.09.2014р. Правлінням Національного банку України винесено постанову №560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю АТ "Дельта Банк" шляхом призначення куратора". Куратором призначено куратором Губенко С.М.

30.10.2014р. Правлінням Національного банку України прийнято постанову №692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних", якою було віднесено до категорії проблемних до 180 днів для стабілізації діяльності Позивача та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначений у п.1 цієї постанови, запроваджено для Позивача обмеження в його діяльності, зокрема, не передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором.

26.02.2015р. для забезпечення виконання зобов'язань за договорами про відкриття та ведення кореспондентського рахунку №151210-Л1 та №151210-Л1 від 15.12.2010р. між Позивачем та Відповідачем було укладено договір застави цінних паперів №1/ЦП, відповідно до умов якого Позивач з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кожного з договорів кореспондентського рахунку, передає в заставу, а Відповідач цим приймає в заставу на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, що належить Позивачу на праві власності, і набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами Позивача, якщо інше не встановлено законодавством. Право застави розповсюджується як на права вимоги за кожним з договорів кореспондентського рахунку, що належать Позивачу в момент укладення цього договору, так і права вимоги за кожним з договорів кореспондентського рахунку, що виникнуть у Позивача в майбутньому.

Відповідно до пп.9 п.1.1. договору договорами кореспондентського рахунку за договором застави цінних паперів від 26.02.2015р. №1/ЦП є договори про відкриття та ведення кореспондентського рахунку №151210-Л1 та №151210-Л1 від 15.12.2010р.

Згідно з п.2.1. договору сторони погоджуються з тим, що на момент укладення цього договору договірна вартість предмету застави становить 160872000,00 грн.

Відповідно до п.4.1.1. договору предметом застави є належні Позивачу на праві власності бездокументарні цінні папери ТОВ "ЕСУ", серії "С", код UA 4000163901, в кількості 160872 штуки, загальною номінальною вартістю 160872000,00 грн.

Згідно з п.4.2. договору право власності Позивача на предмет застави підтверджується випискою про стан рахунку в цінних паперах №422, відкритого в AT "Дельта Банк" від "26" лютого 2015 року, виданою Депозитарною установою.

Відповідно до п.4.4. договору за взаємною згодою сторін договірна вартість предмету застави становить 160872000,00 грн.

В цей же день 26.02.2015р. між Позивачем та Відповідачем був укладений договір щодо звернення стягнення №1/ЦП/3С, за умовами якого договір визначає права та обов'язки сторін і порядок вчинення сторонами окремих дій, спрямованих на: 1) здійснення Відповідачем перевірки; 2) звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку; 3) визначення повноважень керуючого рахунком в цінних паперах.

Відповідно до п.5.1. договору за наявності передбачених будь-яким з договорів кореспондентського рахунку, договором застави та законодавством підстав для звернення стягнення на предмет застави та у випадку прийняття уповноваженим органом Відповідача рішення про застосування позасудового способу звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет застави Позивач здійснює облікову операцію за рахунком в цінних паперах за розпорядженням, яке подається Відповідачем до Позивача, на підставі відповідних оригіналів або нотаріально засвідчених копій документів, які підтверджують наявність підстав для переходу прав на цінні папери внаслідок звернення стягнення.

02.03.2015р. Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних".

02.03.2015р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" строком на три місяці з 03.03.2015 року по 02.06.2015 року включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича.

11.03.2015р. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадировим В.В. видано наказ №67 вирішено здійснити в АТ "Дельта Банк" перевірку правочинів (інших договорів), вчинених (укладених) АТ "Дельта Банк" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

03.08.2015р. з метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку АТ "Дельта Банк", запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення №147 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ " Дельта Банк " до 02.10.2015р. включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича до 02.10.2015р. включно.

Вказана інформація розміщена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у мережі інтернет (www.fg.gov.ua) та є загальновідомою, а тому відповідно до норм статті 35 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування.

24.09.2015р. протоколом засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями №56 виявлено, що договір застави цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015р., укладений між Позивачем та Відповідачем, є нікчемним, в силу п.5, 7 ч.3 ст.38 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

30.09.2015р. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" було направлено на адресу Відповідача повідомлення №9310 від 29.09.2015р. про нікчемність, зокрема, договору застави цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015р. на підставі п.5, 7 ч.3 ст.38 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що підтверджується фіскальним чеком №3240 від 30.09.2015р. та описом вкладення у цінний лист.

02.10.2015р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до постанови Правління НБУ від 02.10.2015р. №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" прийнято рішення №181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку". Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Позивача, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк", визначені ст.37, 38, 51, ч.1, 2 ст.48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05.10.2015р. по 04.10.2017 року включно.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.08.2017р. рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017р. у справі №910/14617/16 скасовано. Справу №910/14617/16 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Касаційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду 22.11.2016рр. та постанову апеляційного суду від 28.03.2017р. у даній справі, зазначив, що судами попередніх інстанцій не досліджено питання набрання постановою №692/БТ чинності у порядку передбаченому ст.56 Закону України «Про Національний банк України» та доведення останньої до Позивача. Судами не досліджено, яким чином здійснювався куратором контроль за діяльністю банку та надання погодження на передачу в забезпечення третім особам майна та активів банку. Крім того, суди повинні були дослідити підстави, передбачені ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» нікчемності правочину.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що апеляційна скарга Відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п.2.5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Касаційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду 22.11.2016р. та постанову апеляційного суду від 28.03.2017р. у даній справі, зазначив, що судами попередніх інстанцій не досліджено питання набрання постановою №692/БТ чинності у порядку передбаченому ст.56 Закону України «Про Національний банк України» та доведення останньої до Позивача. Судами не досліджено, яким чином здійснювався куратором контроль за діяльністю банку та надання погодження на передачу в забезпечення третім особам майна та активів банку. Крім того, суди повинні були дослідити підстави, передбачені ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» нікчемності правочину.

Враховуючи зауваження касаційного суду, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.7-1 Закону України "Про Національний банк України" має право застосування економічних нормативів, формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджувати обмеження на їх діяльність, у тому числі обмежувати або забороняти видачу коштів з поточних та вкладних (депозитних) рахунків фізичних та юридичних осіб, а також обмежувати або тимчасово забороняти проведення валютних операцій на території України, зокрема операцій з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей.

Згідно з ст.56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у разі порушення банками банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до ст.66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, зокрема: віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Згідно з ст.75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з вказаних в цій статті критеріїв. Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України. Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до п.п.5.1, 5.3, 5.6 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України №346 від 17.08.2012р. (в редакції від 26.01.2015 року, чинній на момент укладення оспорюваного договору), Національний банк має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку у випадках, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку, та/або в разі наявності хоча б однієї з ознак, перелічених у п.5.1.

Згідно з п.7.9 вказаного Положення банк з моменту отримання рішення Національного банку про обмеження окремих видів здійснюваних банком операцій та протягом визначеного цим рішенням строку (або до визначеного терміну) укладає договори та здійснює операції, у тому числі згідно з договорами, що укладені ним з клієнтами до моменту отримання рішення, виключно з урахуванням установлених обмежень.

З наведеного вбачається, що постанови правління Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014р. "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора" та №692/БТ від 30.10.2014р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" являються нормативно-правовими актами з обмеженим доступом, які є обов'язковими для виконання.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду стосовно того, що постанови правління Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014р. "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора" та №692/БТ від 30.10.2014р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" є обов'язковими для виконання. Отже, на момент укладення оспорюваного правочину діяльність Позивача була обмежена вказаними постановами Національного банку України, тому Позивач не мав права передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку та відповідно укладати договір застави цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015р. без погодження з куратором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 04.05.2016 року у справі №910/21378/15, постановах Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2016 року у справі №910/1209/16, від 20.09.2016 року у справі №910/1208/16.

Згідно з наданими суду поясненнями, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу від 17.01.2018р., Позивач 03.11.2014р. отримав постанову правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014р., яка зареєстрована за вх. №311/БТ, та зобов'язався погоджувати з представником Національного банку України, зокрема, операції щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами та запрошувати представника Національного банку України на загальні збори акціонерів, засідання спостережної ради, правління та комітетів (кредитного комітету, комітету з управління активами та пасивами тощо). Натомість, як уже зазначалося вище, спірний договір застави було укладено між сторонами за відсутності згоди (погодження) із Національним банком України.

При цього, з протоколів засідання кредитного комітету Позивача за період з 03.11.2014р. по 26.02.2015р. не вбачається, що куратор Позивача, призначений постановою Національного банку України - Губенко С.М. був присутній на засіданнях кредитного комітету Позивача, та погодив укладення спірного договору застави цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015р.

Відповідно до п.4.8, 4.9 постанови правління Національного банку України від 17.02.2012р. №346 "Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства" куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації, що надається банком до Національного банку, та/або перебуваючи безпосередньо в банку. Банк зобов'язаний забезпечити куратора, призначеного Національним банком, окремим приміщенням, що обладнане необхідними технічними засобами, з доступом до відповідних програмно-технічних комплексів банку для перегляду в режимі поточного часу всіх операцій банку та його клієнтів.

На куратора банку можуть покладатися такі повноваження: а) здійснювати постійний контроль за проведенням банком операцій; б) отримувати інформацію та ознайомлюватися з документами щодо проведення банком операцій і визначення рівня ризиків, на які він може наражатися; в) ініціювати встановлення порядку виконання банком та його відокремленими підрозділами початкових платежів з урахуванням наявності коштів на кореспондентському рахунку і змісту платежів, обрання способів організації управління черговістю початкових платежів (використовуючи засоби системи автоматизації банку, внутрішньобанківської міжфілійної платіжної системи банку, автоматизоване робоче місце "АРМ куратора банку", призначене для управління початковими платежами банку, що надсилаються до СЕП); г) ініціювати заборону на використання для розрахунків прямих кореспондентських рахунків; ґ) ініціювати переведення банку на модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в СЕП, яка дає банку змогу здійснювати початкові платежі від імені відокремлених підрозділів або через внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему; д) ініціювати проведення нарад з керівництвом банку для отримання пояснень та інформації про вжиття банком заходів щодо усунення порушень і недоліків та забезпечення його фінансової стабільності; е) бути присутнім на: загальних зборах акціонерів, на засіданнях ради і правління банку з правом дорадчого голосу; засіданнях комітетів (в обов'язковому порядку кредитного комітету, комітету з питань управління активами та пасивами, тарифного комітету); нарадах керівництва, у тому числі щодо реструктуризації зовнішніх зобов'язань банку, та інших структурних підрозділів банку, у тому числі підрозділів внутрішнього контролю та аудиту банку; переговорах з інвесторами банку з питань продажу чи реорганізації банку, шляхів оздоровлення банку за рахунок коштів учасників; є) здійснювати контроль за своєчасним виконанням банком вимог (заходів), висунутих (застосованих) Національним банком до банку за результатами його діяльності, у тому числі за виконанням банком плану заходів з фінансового оздоровлення та/або прийнятих у письмовій угоді зобов'язань перед Національним банком; ж) інформувати керівництво служби банківського нагляду щодо результатів аналізу фінансового стану банку, а в разі виникнення негативних тенденцій і виявлення проблем у його діяльності, які можуть нести загрозу втрати ліквідності й платоспроможності та інтересам кредиторів і вкладників, оперативно готувати обґрунтовані пропозиції щодо подальших наглядових дій за цим банком; з) виконувати функції, пов'язані зі здійсненням контролю за використанням коштів, отриманих від Національного банку; и) звертатися до Національного банку з клопотанням про розгляд питання щодо застосування відповідного заходу впливу згідно з вимогами статті 73 Закону про банки до посадових осіб або осіб, які діють за їх дорученням, якщо вони перешкоджають здійсненню функцій куратора банку, зокрема створюють умови, за яких куратор не може повністю або частково здійснювати повноваження, покладені на нього Національним банком; і) виносити за межі банку копії документів, що можуть свідчити про факти порушення банком банківського законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку.

Відповідно до п.5.1, 5.3, 5.6 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України №346 від 17.08.2012р., Національний банк має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку у випадках, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку, та/або в разі наявності хоча б однієї з таких ознак зазначених в п.5.1. Рішення про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку, строк дії особливого режиму контролю за діяльністю банку та повноважень куратора банку, повноваження куратора банку, відміну/дострокову відміну запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку приймає Правління Національного банку. Куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку, перебуваючи безпосередньо в банку та/або шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації щодо діяльності банку.

З наведеного вбачається, що на час укладення оспорюваного Договору застави діяльність Позивача була обмежена Національним банком України, у зв'язку з чим, зокрема, укладення договорів застави мали бути погоджені з куратором банку.

Як вірно встановлено місцевим судом, матеріали справи не містять доказів на підтвердження отримання Позивачем погодження куратора Позивача на укладення договору застави цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015р. Оскільки Позивач не мав права укладати договір застави без погодження з куратором банку, такий договір слід вважати укладеним з порушенням банком його господарської компетенції, що є підставою для визнання його недійсним згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, твердження апелянта стосовно того, що відсутність погодження куратора Позивача на укладення спірного договору не є підставою для визнання останнього недійсним не приймаються до уваги.

Також в апеляційній скарзі Відповідач вказує, що місцевий суд неправильно кваліфікував постанову Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних», оскільки не зазначив для якого кола осіб остання є обов'язкової для виконання.

Зазначені доводи підлягають спростуванню, оскільки Позивач не мав права укладати договір застави без погодження з куратором банку, такий договір слід вважати укладеним з порушенням банком його господарської компетенції, що не впливає на обставину того, чи слід відносити постанову Правління Національного банку України від 30.10.2015р. №692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних" до нормативно-правових актів чи є вона актом індивідуальної дії, оскільки нею встановлене чітке обмеження господарської компетенції Позивача, а саме неможливість укладати такі договори, як спірний договір застави, без погодження з куратором банку.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у своїй постанові від 15.11.2016р. у справі №911/1209/16.

Також, апеляційним судом відхиляються доводи Відповідач з посиланням на ст.92 Цивільного кодексу України, що місцевим судом безпідставно відхилені доводи, що Відповідач не знав і не міг знати про обмеження, зазначені в постанові Національного банку України від 30.10.2014р. №692/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних».

Підстави визнання правочину недійсним з підстав порушенням Позивачем господарської компетенції та встановлених Національним банком України обмежень за своєю правовою природою відрізняються від визнання правочину недійним з підстав перевищення представником наданих йому повноважень, тому норма ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню до спірних відносин.

Разом із тим, інформація про проблемний стан Позивача була оприлюднена в засобах масової інформації, а отже була загальновідомою, що підтверджується наступними інтернет-публікаціями: 13.12.2014р. на сайті Національного антикорупційного порталу «Антикор» опубліковано повідомлення про те, що ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії проблемних (http:/ / antikor.com.ua/articles/21393-nbu otnes dйlita bank nikolaja laguna k kategorii problemnyh); 30.12.2014p. на сайті Першого ділового телеканалу опубліковане оголошення про те, що ПАТ «Дельта Банк» визнано проблемним (http://fbc.net.ua/news/economics/delta bank priznali problemnym.html); 30.12.2014p. на сайті Міністерства фінансів України опублікована стаття в якій йдеться про те, що акціонери ПАТ «Дельта Банк» зобов'язались поновити нормальну роботу банку шляхом його докапіталізації (http://minfin.com.ua/2014/12/30/5737282/); 30.12.2014р. на сайті ПАТ «Дельта Банк» опубліковано заяву Голови НБУ про зобов'язання акціонерів ПАТ «Дельта Банк» поновити нормальну роботу банку шляхом його докапіталізації (http:/ /deltabank.com.ua/ru/press/news/2014/12/2087/); 23.01.2015р. на сайті Форбс Україна розміщено розлоге інтерв'ю Голови ради директорів ПАТ «Дельта Банк» про проблемний стан Банку та шляхи його подолання, де зазначено, зокрема, про те, що проблеми з ліквідністю у ПАТ «Дельта Банк» почали виникати ще з весни 2014р. http://forbes.net.ua/ua/business/1387083-olena-popova-akcioneri-boryutsya-za-delta-bank.

Отже Відповідач мав знати про проблемний стан Позивача та не був позбавлений права самостійно звернутися до нього або Національного банку України для отримання більш детальної інформації щодо стану його діяльності.

Як вбачається із витягу з протоколу №56 від 24.09.2015р. засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом №67 від 11.03.2015р., яким затверджено результати перевірки, в ході якої виявлено правочини (договори), що є нікчемними згідно з ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, оспорюваний договір застави цінних паперів. Вказаний правочин за результатами перевірки комісії є нікчемним згідно з п.1, 5 та 7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки: 1) Позивач безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) Позивач прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, при тримання, факторинг, тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 3) Позивач уклав правочин (договір), умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Згідно з ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.

Як вірно зазначено місцевим судом, зі змісту оспорюваного договору застави цінних паперів вбачається, що умови п.6.1 договору передбачають можливість набуття Відповідачем права звернення стягнення на предмет застави у будь-якому з наступних випадків: повного або часткового невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою згідно з цим договором; у випадку невиконання або неналежного виконання Позивачем умов цього договору та в інших випадках передачених законодавством.

Тобто, в даному випадку за договором застави цінних паперів Позивач відмовився від власних майнових вимог до позичальників за кредитними договорами, майнові права за якими є предметом застави, що зазначено у п.1 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як ознака нікчемності правочину.

Отже, місцевий суд дійшов висновку про те, що в даному випадку наявні підстави для визнання укладеного між сторонами договору, як нікчемного правочину, недійсним, з урахуванням спору між сторонами щодо правомірності вчинення правочину без погодження з Національним банком України під час встановлених обмежень Національним банком України, нормативно-правові акти якого є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб (аналогічна правова позиція щодо подібних правовідносин викладена в постанові Вищого господарського суду України від 10.11.2015р. у справі №910/24993/14).

Крім того, Позивачем заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності договору застави цінних паперів.

Згідно з ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Як вірно зазначено місцевим судом, з наведених норм права вбачається, що правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних для сторін результатів, незалежно від сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших (аналогічна правова позиція наведена в п.2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Також місцевий суд вірно зазначив, що вимога про застосування наслідків недійсності договору застави цінних паперів є похідною вимогою від вимоги про визнання недійсним даного договору, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню. В даному випадку мають бути застосовані наслідки недійсності договору застави цінних паперів шляхом припинення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження за №15182443 від 27.02.2015р. на рухоме майно (цінні папери) Позивача, передане в заставу Відповідачу на підставі договору застави цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015р. та вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідного запису.

За вказаних обставин, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що договір застави цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015р. укладений з порушенням вимог чинного законодавства України у зв'язку з відсутністю отримання офіційного, належним чином оформленого погодження куратора Банку відповідно до вимог постанови Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних", позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 269-270, 273, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017р. у справі №910/14617/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017р. у справі №910/14617/16 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано 20.02.2018р.

Головуючий суддя Ю.Л. Власов

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко