Рішення № 72334285, 20.02.2018, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року м. Черкаси

справа № 925/1699/17

Господарський суд Черкаської області у складі: головуючого - судді Скиби Г.М., за участю секретаря судового засідання Кенкеч О.С., в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні розглянув справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМХІММАШ», м. Київ, проспект Соборності, 15, оф. 601

до дочірнього підприємства «Жашківський машинобудівний завод» публічне акціонерне товариство Науково-виробниче підприємство «Більшовик», Черкаська область, м. Жашків, вул. Маслозаводська, 3

про розірвання договору та стягнення 52 243,82 грн. збитків, інфляційних та 3% річних,

за участю повноважних представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – за довіреністю;

від відповідача: участі не брав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМХІММАШ» звернулося в господарський суд Черкаської області з позовом до дочірнього підприємства «Жашківський машинобудівний завод» публічне акціонерне товариство Науково-виробниче підприємство «Більшовик», в якому просить суд:

- розірвати договір надання послуг з обробки, виготовлення та відновлення продукції від 16.01.2016р. №16/01-2016, що укладений між позивачем та відповідачем;

- стягнути з відповідача 42 000 грн. збитків, 8 106 грн. інфляційних втрат, 2 137,82 грн. - 3% річних;

- відшкодувати судові витрати.

Представник позивача вимоги підтримав. Предмет чи підставу спору не змінив. Доказів направлення відповідачу пропозицій по розірванню договору не надано. Представник вказав, що дія договору закінчена зі сплином терміну часу, на який договір було укладено.

Додаткових доказів та обгрунтувань позову не подано.

Відповідач свого представника в засідання не направив, вимоги не заперечив, пропозицій по врегулюванню спору не надав. Відповідач був належно повідомлений про час і місце проведення засідання суду. Ухвали суду направлялись йому за адресою реєстрації рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд вважає, що відповідач був належно повідомлений про дату та час засідання суду та не скористався своїм процесуальним правом на участь представника в засіданні суду.

Представник позивача повідомив про численні позови до відповідача за невиконання умов договорів.

Інших доказів сторонами не подано.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача, судом встановлені та перевірені доказами такі взаємовідносини сторін та обставини.

Між позивачем та відповідачем 16.01.2016р. було укладено договір №16/01-2016 про ремонт змішувача типу ВСПН-800. Підписано специфікацію №1 до договору. Погоджено вартість виконання робіт та порядок оплати.

Строк виконання робіт – до 16.04.2016р., з передачею результатів роботи замовнику.

На підставі рахунку відповідача №384 від 18.01.2016р. (а.с. 16) позивач перерахував останньому 42000 грн. попередньої оплати – як 60% від суми оплати.

Перерахування коштів підтверджується випискою з особового рахунку (а.с. 17) та платіжним дорученням від 18.01.2016р. №20 (а.с. 18).

24.11.2017р. у зв’язку з тим, що відповідач не приступив до виконання робіт з ремонту змішувача позивача, останнім направлено претензію №68/11-17 про повернення попередньої оплати в розмірі 42 000,00 грн. (а.с. 19-20).

Претензія залишилась без відповіді та задоволення.

Позивач стверджує про спричинення йому збитків відповідачем, просить розірвати договір та стягнути збитки з боржника з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за користування грошовими коштами, з посиланням на приписи ст.ст. 526, 623, 625, 629, 846, 849 ЦК України, ст.ст.188, 220, 229 ГК України.

Невиконання умов договору стало причиною звернення позивача до суду для примусового стягнення збитків та примусового розірвання договору.

Відповідач вимоги не заперечив, свого представника в судове засідання не направив. Відзиву не подано.

Інших доказів сторонами не подано.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно положень Пленуму ВГСУ від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» при прийнятті рішення суд має врахувати майнові інтереси сторін, не надаючи переваги одному учаснику над іншим. Рішення має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці доказів у конкретній справі та взаємовідносин сторін.

Сторони у справі є суб’єктами господарювання та самостійними юридичними особами, що підтверджено витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Місце проведення господарської діяльності сторін відповідає місцю їх реєстрації згідно даних ЄДРПОУ – положення ст. 93 ЦК України.

Згідно ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб’єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Частина 2 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає зобов’язання особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Між сторонами виникли та існують договірні відносини оплатної послуги з ремонту промислового обладнання на підставі письмового договору.

За правовою природою договір від 16.01.2016р. №16/01-2016 надання послуг з обробки, виготовлення та відновлення продукції є змішаним договором надання послуг як різновиду підряду. Суд вважає, що сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах письмового, двостороннього, оплатного, строкового, консенсуального договору.

Згідно частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України зобов’язання, що виникає між суб’єктами господарювання, в силу якого один суб’єкт зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку, є господарським зобов’язанням.

Згідно з частиною 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Позивач не змінював предмет чи підставу позову. Представник позивача вказав, що ним подано всі документи на обгрунтування своїх вимог та підстав позову.

Розірванню договору обов’язково має передувати вимога чи пропозиція по розірванню договору – приписи ст.ст. 651-654 ЦК України та ст. 188 ГК України. Загальна вимога законодавця – договір може бути розірвано лише за згодою обох сторін і розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який розривається. Таких доказів не надано. Письмових вимог, пропозицій чи претензій по розірванню спірного договору №16/01-2016 позивачем відповідачу не надсилалось, що підтвердив представник позивача в судовому засіданні.

Позивач не обґрунтовує, яке його право порушено.

Суд враховує, що позивач у спірних відносинах є кредитором (замовником робіт). Замовник зобов’язаний передати виконавцю (відповідачу) в ремонт обладнання, внести передоплату (кошти 42000 грн.) та отримати з ремонту обладнання і сплатити повну обумовлену вартість робіт.

Відповідач у спірних відносинах є боржником (виконавцем робіт). Виконавець зобов’язаний отримати в ремонт обладнання замовника (позивача), отримати передоплату, виконати роботи та передати їх замовнику, та отримати повний розрахунок за роботу.

Між сторонами не виникло грошового зобов’язання виконавця робіт (відповідача) перед замовником (позивачем).

В ст. 1192 ЦК України законодавець встановив два способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого: відшкодування в натурі або відшкодування збитків в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язань другою стороною: матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків,

потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то:

- протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи;

- шкідливий результат такої поведінки (збитки);

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;

- вина правопорушника.

Суд зазначає, що позивачем не доведена вина відповідача та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та спричиненими збитками, а також наявність самих збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, за розрахунком позивача збитки становлять 42 000,00 грн.

Суд зазначає, що у відповідача не виникло обов'язку зі сплати збитків, вимога позивача не грунтується на нормах чинного законодавства, оскільки лише факт заподіяння збитків є тією обставиною, з настанням якої у потерпілої особи виникає право вимоги їх відшкодувати.

Позивач не подав доказів наявності прямої шкоди чи збитків та причинно-наслідкового зв’язку поведінки та завданих збитків, чи механізму спричинення йому збитків і в чому саме.

Позивач також не довів, яке його матеріальне право порушено.

Наслідки невиконання умов договору відповідачем не підпадають під запропоноване визначення збитків позивачем.

Відповідно до ст.ст. 74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов’язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права.

Запропонований позивачем спосіб захисту не відповідає встановленим способам захисту, що викладені законодавцем в ст.ст. 15-16 ЦК України, ст. 20 ГК України.

Тобто, вимоги позивача не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, позивачем використано неналежний спосіб захисту права, тому в задоволенні позову належить відмовити з покладенням витрат на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складення повного судового рішення. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції на вказане рішення.

Повне рішення складено 21.02.2018р.

Суддя Г.М. Скиба