Постанова № 72334161, 13.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2018 р. Справа№ 927/852/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Чорногуза М.Г.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились ;

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Любецького сільського споживчого товариства на рішення господарського суду Чернігівської області від 20 листопада 2017 року

у справі № 927\852\17 (Суддя: Цимбал-Нарожна М.П.)

за позовом Любецького сільського споживчого товариства

до Любецької селищної ради

за участі третьої особи на стороні позивача: Ріпкинської районної спілки споживчих товариств

про визнання права власності на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати за ним, як за правонаступником спільного підприємства Любецького комбінату громадського харчування, право власності на об'єкт нерухомого майна: "нежитлову будівлю "кафе", що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, площею 81,8 кв.м.".

В подальшому позивач звернувся з заявою про зміну предмета позову (а.с.54 том 1), в якій просив визнати за Любецьким сільським споживчим товариством , як правонаступником спільного підприємства Любецького комбінату громадського харчування, право власності на наступний об'єкт нерухомого майна: « нежитлове приміщення «кафе» «А-1» загальною площею 81,8 метрів квадратних, що розташоване за адресою : селище міського типу Любеч, Ріпкинський район, Чернігівська область.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 20 листопада 2017 року в позові відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив на те, що позивачем не доведено наявності всіх необхідних умов для визнання права власності за набувальною давністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 20 листопада 2017 року та задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про те, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не взяв до уваги, що акт про передачу спірного об'єкта нерухомості від попереднього володільця позивачеві не містить конкретного переліку переданих на баланс будівель та споруд, а визначає тільки вартість фактично переданих основних засобів, без визначення спірного об'єкта, що унеможливлює надання державному реєстратору прав на нерухоме майно повного пакету документів, які необхідні для здійснення державної реєстрації.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08 грудня 2017 року прийнято до розгляду апеляційну скаргу Любецького сільського споживчого товариства та призначено на 29.01.2018 року колегією суддів у складі: головуючого суддів Руденко М.А., суддів Чорногуз М.Г., Дідиченко М.А.

29.01.2018 року в слуханні справи оголошено перерву до 13.02.2017 року.

13.02.2017 року в судове засіданні представники сторін не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, (а.с. 29 том 2), поважних причин неявки суду не повідомили.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин нявки.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у справі доказами.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за номером №102039193 від 31.10.2017 (а.с. 128-129 том 1), встановлена інформація про державну реєстрацію права власності щодо об'єктів нерухомості та земельних ділянок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 а саме: - земельної ділянки, площею 0.04га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі зареєстроване за Любецьким сільським споживчим товариством на праві постійного користування; - земельної ділянки, площею 0.28га з цільовим призначенням - для ведення підсобного сільського господарства зареєстроване за гр.ОСОБА_2 на праві приватної власності; - житлова будівля площею 24,8м2 на праві приватної власності за гр. ОСОБА_2 (а.с.14-16 том 1) При цьому , інформація відносно спірного об'єкта нерухомості, а саме нежитловії будівлі "кафе" площею 81,8 м2 в реєстрі відсутня.

Разом з тим, як видно з матеріалів справи відповідно до свідоцтва на право власності (а.с.31 том 1), зареєстрованого Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації 23.08.2001 року, спірне приміщення зареєстровано за спільним підприємством Любецького комбінату громадського харчування Ріпкинської районної спілки споживчих товариств.

Як видно зі змісту статуту спільного підприємства Любецького комбінату громадського харчування (а.с.20-25 том 1), спільне підприємство засноване на колективній власності районної спілки споживчих товариств та сільських споживчих товариств (п.1.3 Статуту) (Ріпкинська районна спілка споживчих товариств, Вербицьке, Добрянське, Любецьке, Олешнянське, Петрушівське, Радульське, Ріпкинське споживче товариство (п.1.1 Статуту); майно спільного підприємства складається з основних фондів та оборотних коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства; реорганізація/злиття, приєднання, розділення, виділення, перетворення), здійснюється за рішення Засновників, або правлінням райспоживспілки, передбаченим чинним законодавством України (п.15.1 Статуту); при реорганізації спільного підприємства його права і обов'язки переходять до правонаступників (п.15.2 Статуту).

Постановою Правління Ріпкинської районної спілки споживчих товариств від 04.04.2002 за №26 (а.с. 17-19 том 1) постановлено реорганізувати Любецький комбінат громадського харчування шляхом приєднання його до Любецького споживчого товариства; всю господарську діяльність передати на баланс Любецького споживчого товариства з 01.06.2002.

На виконання вищевказаної постанови був складений акт прийому-передачі бухгалтерських документів і залишків по аналітичним рахункам бухгалтерського обліку Любецьким СПО від Любецького КГХ від 17.06.2002 року (а.с. 26-27 том 1)

Згідно до змісту довідки Головного управління статистики у Чернігівській області від 02.11.2017 від 06-08/1105-17 (а.с. 132 том 1), станом на 01.11.2017 з ЄДРПОУ вилучено Любецький комбінат громадського харчування. Так, органом ліквідації зазначено Ріпкинську районну державну адміністрацію, дата ліквідації - 30.05.2003.

Водночас, на підставі рішення зборів засновників спільних підприємств Ріпкинської райспоживспілки від 10.06.1994 за №1 (а.с. 164-167 том 1) (Ріпкинське споживче товариство, Вербицьке споживче товариство, Добрянське споживче товариство, Любецьке споживче товариство, Олешнянське споживче товариство, Петрушівське споживче товариство, Радульське споживче товариство, Ріпкинське споживче товариство), а саме пункту 4 та 5 постанови постановили, що до складу Ради Засновників спільних підприємств районної споживспілки споживчих товариств/райспоживспілки та споживчих товариств входять представники всіх засновників по одному від кожного, незалежно від його частки в майні спільного підприємства в особі голів правлінь, які виконують обов'язки голів правлінь; відповідно до ст. 8, 9, 11 Закону України "Про споживчу кооперацію", ст.30 ЗУ "Про власність", ст.45 Статуту райспоживспілки надати правлінню райспоживспілки право повного господарського відання майна спільних підприємств та здійснення по відношенню до нього будь-яких дій, що не суперечать чинному законодавству та цілям їх діяльності.

Позивач звертаючись до суду з даним позовом, посилався як на підставу звернення на вимоги ст.344 ЦК України та зазначав на те, що він володіє та користується нежитловим приміщенням "кафе" площею 81,8кв.м за адресою: АДРЕСА_1 та є правонаступником спільного підприємства Любецького комбінату громадського харчування Ріпкинської районної спілки споживчих товариств, котрий був власником спірного приміщення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачем невірно обраний спосіб захисту, оскільки матеріали справи свідчать про те, що позивач є правонаступником прав та обов'язків реорганізованого шляхом приєднання до останнього Любецького комбінату громадського харчування. Також, зазначив, що набувальна давність поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

За приписами ст.344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Правила зазначеної статті поширюються на випадки фактичного, безтитульного володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу, виключає застосування набувальної давності.

Правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим кодексом (п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Також зазначена стаття визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Володіння має бути добросовісним, що відповідно до чинного законодавства тлумачиться як те, що володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна (наприклад, покупець, купуючи річ у продавця, не знав, що той не мав права її продавати, а обставини купівлі-продажу не давали підстав для сумніву в правомірності такого правочину).

З огляду на те, що предметом позову у даній справі є визнання права власності на спірне майно за набувальною давністю, під час розгляду справи насамперед необхідно встановити:

- момент виникнення права власності за набувальною давністю та строк володіння;

- характер володіння (добросовісне, недобросовісне);

- обставини справи, за якими виникло володіння спірним майном й чи підпадає це володіння під ознаки без титульного (незаконного) володіння;

- особу, яка є власником спірного майна.

При цьому, набувальна давність поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов.

Недоведення зазначених обставин позбавляє особу права на визнання права власності за набувальною давністю.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів) , що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу приписів ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не входять до предмету доказування. При цьому, відповідно до вимог зазначеної статті предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Колегія суддів зазначає, що посилаючись на норми п.1 ст. 344 ЦК України, позивач помилково зазначає, що він є особою, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти майном тривалий термін.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач зазначає наступне, 04.04.2002 року правлінням Ріпкінської райспоживспілки прийнято рішення № 26 «Про реорганізацію СП Любецький КГХ», відповідно до пункту 1 якого реорганізованого Любецький комбінат громадського харчування ( попереднього власника нерухомого спірного майна) шляхом приєднання його до Любецького споживчого товариства (позивача у справі) , як на підставу набуття нерухомого майна ,а саме нежитлової будівлі «Кафе», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 Також зазначає, що згідно з актом від 17 червня 2002 року комісії з реорганізації юридичної особи , йому , як правонаступнику передано активи спільного підприємства Любецького комбінату громадського харчування на суму 196 421,84 грн. , де , зокрема , серед іншого передано та прийнято «Кафе» у АДРЕСА_1 площею 81.8 кв. метрів та правовстановлюючий документ на вищевказаний об'єкт .

Аналізуючи зазначене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивач є правонаступником Любецького комбінату громадського харчування Ріпкинської районної спілки споживчих товариств, що був власником спірного майна , а набувальна давність поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов.

При цьому, необґрунтованими є посилання скаржника на те, що акт передавальний від 17 червня 2002 року не містить конкретного переліку переданих на баланс позивача будівель та споруд, що унеможливлює надання державному реєстратору прав на нерухоме майно повного пакету документів, що необхідні для здійснення державної реєстрації, оскільки захисту підлягає порушене право сторони, а доказів відмови державного реєстратора в реєстрації спірного нерухомого майна, чи витребування ним додаткових документів на підтвердження права власності на об'єкт нерухомості ( нежитлове приміщення «кафе» «А-1» загальною площею 81.8 метрів квадратних, що розташоване за адресою смт Любеч, Ріпкинський район, Чернігівська область) , позивачем надано не було.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивач за наявності підстав , визначених в статті 392 ЦК України, не позбавлений права звернення з обґрунтованим позовом про визнання його права власності

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду Чернігівської області від 20 листопада 2015 року по справі № 927\852\17, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Любецького сільського споживчого товариства на рішення господарського суду Чернігівської області від 20 листопада 2017 року по справі № 927\852\17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Чернігівської області від 20 листопада 2017 року по справі № 927\852\17 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника.

Матеріали справи № 927\852\17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 21.02.18

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.Г. Чорногуз

М.А. Дідиченко