Постанова № 72334059, 20.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/10260/17 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Київській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_3 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Київській області про визнання протиправною та скасування постанови було залишено без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів, які б надавали суду підстави визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними.

Мотивуючи свою апеляційну скаргу, скаржник зазначив, що суд помилково дійшов висновку, що позивач був обізнаний про підстави та дату вирішення питання стосовно притягнення його до відповідальності за виявлені в ході перевірки порушення у сфері містобудівної діяльності. Крім того, за переконанням апелянта, перевірка здійснювалась відповідачем за відсутності позивача, та позивач не відмовлявся від підписання Акту перевірки та інших документів, оскільки не був присутній під час їх складання.

Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 статті 229 КАС України.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 травня 2017 року відповідачем у присутності позивача проведено контрольний захід у вигляді перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, за результатами якої складено акт від 25 травня 2017 року, протокол про правопорушення № 1-Л-3-2505/5 від 25 травня 2017 року, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 25 травня 2017 року.

Від підписання та отримання вказаних документів позивач відмовився, що підтверджується відповідними відмітками в зазначених документах, у зв'язку з чим такі документи 26 травня 2017 року були скеровані позивачу поштою.

У зв'язку з неприбуттям позивача у визначений час і місце для розгляду справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, керуючись пунктом 17 Порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1995 року № 244, відповідачем 07 червня 2017 року була прийнята спірна постанова № 3-0706/5/10/10-38/0706/06/02 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, яка була надіслана позивачу поштою 14 червня 2017 року.

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до статті 99 КАС України (в редакції, що діяла на час подання позову до суду) - адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення щодо строків звернення до суду містяться і в новій редакції Кодексу адміністративного судочинства України, яка набула чинності з 15 грудня 2017 року та діяла на момент прийняття судом оскаржуваного рішення.

При цьому, статтею 5 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» закріплено, що постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності може бути оскаржено до суду протягом 15 днів з дня її винесення з повідомленням про таке оскарження у той самий строк органу, який виніс постанову.

Наведені норми закону означають, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

Відповідно до ч.3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно п. 8 ч.1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Судом встановлено, що акт, протокол про правопорушення № 1-Л-3-2505/5, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, винесені за результатом проведеної перевірки 25 травня 2017 року, були направлені позивачу поштою 26 травня 2017 року (штрих-код поштового відправлення 0113325522916) та отримані ним 31 травня 2017 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи фіскальним чеком Укрпошти та роздруківкою з офіційного сайту Укрпошти.

На переконання суду першої інстанції, позивач був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, зазначені в протоколі про правопорушення № 1-Л-3-2505/5.

Надалі 07 червня 2017 року відповідачем була прийнята оскаржувана постанова № 3-0706/5/10/10-38/0706/06/02 про накладення штрафу, яка була надіслана позивачу поштою 14 червня 2017 року (штрих-код поштового відправлення 01133255399720) та отримана ним.

Суд першої інстанції вважає, що позивач міг і мав дізнатися про порушене право, інтерес ще у червні 2017 року, оскільки він був обізнаний про дату вирішення питання щодо притягнення/не притягнення його до відповідальності, однак, не вчиняв жодних дій щодо участі в розгляді такого питання чи отримання результатів такого розгляду.

Колегія суддів критично ставиться до такої позиції окружного адміністративного суду, оскільки судом першої інстанції не було встановлено коли саме особа дізналась про порушення своїх прав, як це передбачено положеннями КАС України.

Апелянт же посилається на те, фактично спірна постанова була отримана позивачем лише 25 липня 2017 року. Так, дана постанова була отримана у поштовому відділені сторонньою особою і була передана позивачу лише 25 липня 2017 року, що підтверджуються письмовими поясненнями цієї особи. Після цього позивач помилково звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом про її оскарження та лише після ознайомлення зі змістом ухвали зазначеного суду від 27 липня 2017 року про повернення позовної заяви звернувся 15 серпня 2017 року до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Також слід зазначити, що в суді першої інстанції позивач наполягав на тому, що перевірка відповідачем здійснювалась за його відсутності. Спростовано наведене твердження та доведено присутність ФОП ОСОБА_3 на об'єкті під час проведення перевірки належними та допустимими доказами під час судового розгляду справи судом не було. Зазначене також може свідчити про те, що апелянт не був обізнаний про існування оскаржуваних рішень.

Відповідно до ч. 2 статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ч. 1 статті 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частинами першою, другою статті 8 Кодексу передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У практиці Європейського Суду з прав людини, зокрема, в справі «Делькур проти Бельгії» висловлена позиція, що в демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

Колегія суддів також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 04 грудня 1995 року по справі «Беллет проти Франції», в якому Суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Таким чином, хоча право доступу до суду і не є абсолютним, це право не повинно обмежуватись таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.

Зважаючи на викладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, оскільки висновки суду першої інстанції порушують право особи на судовий захист.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а відтак ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до статті 320 КАС України - підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст. ст. 312, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2018 року - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.