Ухвала суду № 72333435, 15.02.2018, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

15.02.2018 Справа № 917/668/16

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" про відстрочення виконання рішення суду у справі № 917/668/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім. Довженка", вул. Леніна,29, с. Яреськи, Шишацький район, Полтавська область, 38030

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", вул. Будька, 47, м. Гадяч, Полтавська область, 37300

про стягнення 14 520 276,11 грн,

Суддя Киричук О.А.

Представники сторін:

від заявника (боржника): ОСОБА_1, довіреність №4 від 21.08.2017

від відповідача (стягувача): ОСОБА_2, довіреність №75-юр від 08.12.2017

Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" звернулося до господарського суду Полтавської області із заявою про відстрочення виконання рішення суду у справі № 917/668/16.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 07.02.2018 заяву призначено до розгляду на 15.02.2018.

14.02.2018 від позивача через канцелярію суду надійшли заперечення на заяву про відстрочення виконання рішення (вх. №1623).

14.02.2018 від позивача надійшло клопотання про витребування доказів. Суд відхилив зазначене клопотання, оскільки відповідно до ст. 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Відповідач не обґрунтував неможливість отримання зазначених доказів самостійно.

В судовому засіданні 15.02.2018 оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Розглянувши заяву, заслухавши представника позивача, суд встановив:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 15.08.2017 у справі №917/668/16 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім. Довженка" повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім. Довженка" 2 593 765,57 грн відсотки за користування грошовими коштами, передбаченими Угодою від 22.10.2016; 2 793 313,92 грн пеня за період з 23.10.2015 по 18.12.2016 pp. з врахуванням часткової сплати; 413 619,29 грн сума 3% річних за період з 23.10.2015 по 24.04.2016; 1 530 055,57 грн сума інфляційних втрат, 11 916,00 грн оплати за експертизу та 206 700,00 грн витрат з оплати судового збору.

Після набрання рішенням законної сили 16.11.2017 видано наказ на його виконання.

05.02.2018 ТОВ "Гадячсир" звернулося до суду із заявою про відстрочення виконання вказаного рішення на 18 місяців.

Обґрунтовуючи надану заяву про відстрочення виконання рішення, відповідач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" є переробним підприємством харчової промисловості України. Основним видом продукції, яку виготовляє ТОВ "Гадячсир" є твердий сир. З метою ведення своєї господарської діяльності Товариство проводить закупівлю молочної сировини у населення, юридичних осіб - сільськогосподарських виробників та посередників.

Як зазначає відповідач, основним ринком збуту продукції ТОВ "Гадячсир" є ринок Російської Федерації, куди експортується основна маса продукції підприємства (більше 90%).

Починаючи з 2014 року Російська Федерація повністю закрила свій ринок (введено продуктове ембарго) для продукції українського виробництва та ввела обмеження та заборони на транзит української продукції митною територією Російської Федерації до Республіки Казахстан та Киргизької Республіки. Втрата основних ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними чинниками, збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення призвели до значного зниження обсягів виробництва та реалізації продукції відповідача.

Зазначені обставини фактично позбавили можливості підприємства своєчасного проведення розрахунків з постачальниками за отриману молочну сировину та іншу продукцію (товар), який використовується ТОВ "Гадячсир" у процесі переробки молочної сировини та виготовлення власної продукції, а також призвели до вкрай скрутного фінансового становища ТОВ "Гадячсир", внаслідок чого у товариства виникла кредиторська заборгованість перед позивачем.

Так, ТОВ "Гадячсир" має заборгованість із виплати заробітної плати перед своїми працівниками на загальну суму 642 700,00 грн.

Крім того, як вказує відповідач, згідно з висновками аудиту ТОВ «Гадячсир», проведеного ПП «Аудит-К», фінансовий стан Товариства не стійкий. Товариство не має достатньо ресурсів, які можна використати на погашення поточних зобов'язань, тарозширення своєї діяльності. Грошових коштів недостатньо для погашення своєї короткострокової заборгованості. Товариство не забезпечене власними оборотними коштами. Для фінансування поточної діяльності власного капіталу недостатньо. У Товариства відсутня маневреність власного капіталу, структура оборотних засобів є незадовільною, у зв'язку з відсутністю ліквідних активів; фінансовий стан Товариства не стійкий, у зв'язку з відсутністю джерел власних коштів та залученням для фінансуванні діяльності значних коштів джерел зовнішнього фінансування - кредитів банку такороткострокової кредиторської заборгованості. Товариство неплатоспроможне, залежне від залучених коштів. Одночасне виконання всіх судових рішень про стягнення заборгованості з ТОВ «Гадячсир» призведе до повної його неплатоспроможності та ризику банкрутства. Рекомендується Товариству вжити всіх заходів до укладання мирових угод з кредиторами або іншим чином розстрочити платежі до повного погашення заборгованості.

Як зазначає боржник, з метою отримання доходу найближчим часом, Товариство уклало ряд вигідних контрактів, в Додаткових угодах до яких передбачені графіки із строками та обсягами запланованих поставок, що є підтвердженням вжиття Товариством заходів для отримання коштів, достатніх для виконання рішення суду та уникнення банкрутства Товариства, зокрема, Контракт № 1501 від 15.01.2018, укладений між ТОВ «Гадячсир» та ТОВ «KAZ-IMPORT» (республікам Казахстан) з графіком поставок на орієнтовну суму 36 116 437,50 доларів США, що підтверджується Додатковою угодою до Контракту № 1501 від 15.01.2018, Договір поставки № 16 від 16.01.2018, укладений між ТОВ «Гадячсир» та ПП «ТРАНЗИТЕКСПО» з графіком поставок на суму 972 669 909,00 грн, що підтверджується Додатковою угодою № 1 від 16.01.2018.

Боржник вказує на наявність значної заборгованості перед банками за укладеними кредитними договорами та за податковими зобов'язаннями. Також, зазначає, що на примусовому виконанні в межах зведеного виконавчого провадження ЗВП 51134720, що перебуває на виконанні у Відділі примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Полтавській області з ТОВ "Гадячсир" підлягає до стягнення сума у розмірі 11 113 935,63 грн.

На підтвердження факту скрутного економічного становища відповідач посилається на Звіт про сукупний дохід за 2015, Звіт про сукупний дохід за 2016 рік, Звіт про сукупний дохід за 9 місяців 2017 року, Звіт про фінансовий стан (баланс) ТОВ "Гадячсир" станом на 30.09.2017, Звіти з праці за січень – листопад 2017 року.

Отже, боржник посилається на неможливість виконання рішення суду та сплату суми, що підлягає до стягнення за наказом у даній справі у найближчий час, оскільки це може значно погіршити і так тяжкий фінансовий стан, призвести до значних негативних наслідків для підприємства, невчасної виплати заробітної плати працівникам, сплати податків, до повної неплатоспроможності підприємства перед іншими контрагентами. Негайне та примусове виконання рішення суду заблокує господарську діяльність товариства-боржника та унеможливить виконання підприємством своїх зобов'язань як перед стягувачем в даній справі, так і перед іншими контрагентами.

Стягувач проти задоволення заяви заперечує, вважає, що боржником не доведені обставини, на які він посилається, обґрунтовуючи необхідність надання відстрочення виконання рішення, мають особливий характер та впливають на можливість виконання ним рішення суду. Також, зазначає, що відповідачем до заяви не додано жодних належних доказів відсутності коштів та майна на виконання рішення суду.

При розгляді заяви суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

В обґрунтування заяви про відстрочку виконання рішення суду боржник посилається на тяжке фінансове становище, що спричинене відсутністю ринку збуту продукції через введення Російською Федерацією продуктового ембарго. Разом з тим, як зазначає сам відповідач, дана обставина має місце ще з 2014 року, в той час як заборгованість ТОВ «Гадячсир» стягнута рішенням суду на користь ТОВ Агрофірма «ім. Довженка», виникла у зв'язку з невиконанням ним умов договору № 1/1214/35 постачання молока коров'ячого незбираного від 20 грудня 2014 року та Угоди від 22 жовтня 2015 року про розірвання договору постачання молока коров'ячого незбираного № 1/1214/35 від 20.12.2014 р. та порядок виконання зобов'язань між ТОВ «Гадячсир» та ТОВ Агрофірма «ім. Довженка».

Тобто, на момент укладення сторонами договору поставки від 20.12.2014 №1/1214/35 вже існувало продуктове ембарго Російської Федерації для продукції українського виробництва.

Таким чином, укладаючи договір 20.12.2014 року з ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка», відповідач знав про ситуацію, яка склалася на міжнародному ринку з 2014, і що у випадку неналежного виконання своїх зобов'язань за цим договором мав нести ризики такого невиконання.

Крім того, відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Абзацом 5 частини 1 ст. 44 ГК України також встановлено, що принципом підприємництва є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

За таких обставин, продуктове ембарго Російської Федерації не є тією виключною обставиною, що зумовила невиконання відповідачем рішення суду від 15.08.2017.

Також, ТОВ «Гадячсир» має інші ринки збуту своєї продукції. Так, з повідомлення прес-служби Мінагрополітики України (http://minagro.gov.ua/node/19947), розміщеного на офіційному сайті Міністерства аграрної політики та продовольства України, вбачається, що відповідач став одним з 10 підприємств, який отримав дозвіл на експорт молочної продукції до ЄС починаючи з 10.01.2016.

Додані відповідачем до заяви про відстрочення виконання рішення суду договори постачання продукції від 15.01.2018 № 1501, від 16.01.2018 року № 16, свідчать про те, що відповідач зобов'язався здійснювати поставку власної продукції контрагентам в Республіку Казахстан та підприємству на території України.

Таким чином, продуктове ембарго Російської Федерації не є тією виключною обставиною, що зумовила невиконання відповідачем рішення суду від 15.08.2017.

Крім того, на підтвердження свого тяжкого фінансового стану відповідачем до заяви про відстрочення виконання рішення суду надано копії балансів (звіти про фінансовий стан), звіти про фінансові результати (звіти про сукупний дохід), копії податкових декларацій з податку на прибуток підприємства за 2015 -2017 роки.

Однак, вказані документи не можуть достовірно свідчити про фінансову неспроможність боржника виконати рішення господарського суду.

Також, згідно даних відповідача дебіторська заборгованість ТОВ «Гадячсир» станом на 01.10.2017 перед ТОВ «Гадячсир» за товари (роботи, послуги) становить 249 905 тис. грн.

Таким чином, боржник має можливість виконати рішення суду та погасити заборгованість перед позивачем, зокрема, за рахунок стягнення своєї дебіторської заборгованості.

При цьому, заявник, в порушення ст.ст. 74, 77 ГПК України, не надав доказів в підтвердження своїх доводів. Зокрема, заявник не додав до заяви Звіт незалежного аудитора за наслідками виконання завдання з аудиторських послуг у формі завдання з виконання погоджених процедур ТОВ "Гадячсир", проведеного ПП "Аудит-К", на висновки якого посилався в обґрунтування заяви про відстрочення виконання рішення.

Суд вважає, що наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення, зокрема, тяжкий фінансовий стан не є тією виключною обставиною, в розумінні ст. 331 Господарського кодексу України, які б давали підстави для відстрочення виконання судового рішення.

Суд дійшов висновку, що обставини, наведені відповідачем в заяві про відстрочення виконання судового рішення носять не особливий і надзвичайний характер, а свідчать про негативні явища в поточній діяльності відповідача, яка за приписами статті 42 Господарського кодексу України є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, відтак, не є підставою вважати збиткову діяльність відповідача винятковим випадком у розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, що зумовлював би ускладнення чи відсутність можливості виконати судове рішення.

Разом з цим, при вирішенні питання щодо доцільності надання відстрочення виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін.

Законом України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

У відповідності до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Суд зазначає, що надання відстрочення виконання рішення суду у даній справі може призвести до порушення майнових інтересів стягувача, як учасника господарських відносин, який належним чином виконав договірні зобов'язання.

Отже, необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, повинні досліджуватися та оцінюватися не тільки доводи боржника, а й заперечення кредитора.

При цьому, необхідно враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все необхідно врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Безпідставне надання відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 26.07.2017 у справі №917/1500/16, від 26.05.2015 у справі №922/1671/14, від 04.03.2015 у справі №917/1228/14.

Також судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до якої несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

Так, у рішенні від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено про те, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.

У рішенні від 17.05.2005 «Чижов проти України» вказано, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.

Існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року, заява N 3236/03, п. 43).

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).

Отже, з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для "потерпілої сторони", 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції», Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі «Ясюнієне проти Литви», заява N 41510/98, п. 27).

Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі «Фуклев проти України», заява N 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення у справі «Comingersoll S. A. проти Португалії», заява N 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

За таких обставин суд дійшов висновку, що заява відповідача про відстрочення виконання рішення суду від 15.08.2017 у справі №917/668/16 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" про відстрочення виконання рішення у справі № 917/668/16 відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і може бути оскаржена до Харківського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складення повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складений 20.02.2018

Суддя Киричук О.А.