Рішення № 72329060, 09.02.2018, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2018 р. Справа № 818/1810/17

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Опімах Л.М.,

за участю секретаря судового засідання - Бондаренко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 Халафа до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання дій незаконними та скасування рішення,

представник позивача - адвокат ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

В С Т А Н О В И В:

23 листопада 2017 року ОСОБА_1 ОСОБА_2 Халаф звернувся до суду з позовом, який його представник підтримав в судовому засіданні, мотивуючи вимоги тим, що позивач є громадянином ОСОБА_5, прибув в Україну з метою навчання, 08.04.2015 року Головним управлінням Державної міграційної служби України йому видана посвідка на тимчасове проживання, термін дії якої продовжений до 31.08.2021 р.

30 жовтня 2017 року позивачу вручено рішення Головного управління Державної міграційної служби України від 09.10.2017 р. №350 про скасування посвідки на тимчасове проживання, в якому зазначено, що 21.08.2017 та 03.10.2017 до Управління від Головного управління національної поліції в Сумській області надійшла інформація про те, що дії іноземця становлять загрозу національній безпеці України, передбачену абзацом 8 ст.7 Закону України «Про основи національної безпеки України», а саме: загроза посягань з боку окремих груп та осіб на права і свободи громадян. Під час ознайомлення із матеріалами, які стали підставою для скасування посвідки, позивачу стало відомо, що загрозу становлять його дії, які полягають у порушенні ним правил дорожнього руху, зокрема, у відсутності на час зупинки патрульними посвідчення водія транспортного засобу, а також керування транспортним засобом у стані алкогольного сп»яніння.

Позивач вважає рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області протиправним, таким, що не відповідає принципам забезпечення національної безпеки та пріоритетами національних інтересів України, закріпленим Законом України «Про основи національної безпеки України», такий захід захисту є не співрозмірним реальним і потенційним загрозам.

Крім того, позивач вважає, що відповідачем вчинені протиправні дії при прийнятті рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання. Так, відповідно до п.19 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 р. № 251, рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання приймається начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником протягом п»яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для скасування посвідки. Проте, в порушення даної норми рішення прийняте начальником відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України в Сумській області ОСОБА_6, тобто особо, що не має відповідних повноважень.

З огляду на наведене, позивач просить визнати дії відповідача щодо прийняття рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні незаконними та скасувати його. Крім того, позивач просить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, які складаються із витрат по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу.

Представник відповідача проти позову заперечив, пояснив, що 19.08.2017 року до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області надійшов лист від Головного управління Національної поліції в Сумській області про скасування посвідки окремим категоріям осіб, в якому зазначалось про порушення позивачем адміністративного законодавства та повідомлялось, що 30.07.2017 р. відносно позивача складено протокол за порушення ч.1 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що полягало у керуванні транспортним засобом без водійського посвідчення, та накладено штраф у розмірі 425 грн., 01.08.2017 р. складено протокол за порушення ч.2 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що полягало у керуванні транспортним засобом без водійського посвідчення, та накладено штраф у розмірі 510 грн., 01.08.2017 р. складено протокол за порушення ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що полягало у керуванні транспортним засобом в стані алкогольного сп»яніння. Крім того, в цьому ж листі зазначалось, що, зважаючи на систематичне вчинення позивачем адміністративних правопорушень,що супроводжується постійним порушенням громадського порядку, прав і законних інтересів громадян України, що свідчить про зухвале ігнорування ним законодавства України, органи поліції вважали би за доцільне прийняти рішення про скасування позивачу посвідки на тимчасове проживання в Україні.

На підставі вказаного листа та зібраних матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, у відповідності до підпункту 4 пункту 19 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 р. № 251, було прийняте рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні. При цьому, рішення фактично прийняте заступником начальника Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, шляхом його затвердження.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що позовні вимоги обгрунтовані та підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач є громадянином ОСОБА_5, прибув в Україну з метою навчання, 08.04.2015 року Головним управлінням Державної міграційної служби України йому видана посвідка на тимчасове проживання, термін дії якої продовжений до 31.08.2021 р. ( а.с.8)

09.10.2017 р. Головним управлінням Державної міграційної служби України прийняте рішення №350 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні, виданої позивачеві ( а.с.9).

Суд вважає зазначене рішення протиправним, а дії відповідача при його прийнятті такими, що не відповідають вимогам нормативно-правових актів, що регулюють порядок скасування посвідок на тимчасове проживання в Україні.

Так, відповідно до п.19 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт ( рішення) суб»єкта владних повноважень, виданий ( прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Тобто, рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні є актом індивідуальної дії, відповідно має виражати волю суб»єкта владних повноважень, його владні приписи, повинне мати офіційний характер, обов»язковий до виконання, має регулювати певні суспільні відносини, спричиняти правові наслідки, повинне бути юридично оформлене у визначеній формі.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, приймаючи рішення, суб»єкт владних повноважень має діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підстави та порядок скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні визначені п.19 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 р. № 251, відповідно до якого посвідка на тимчасове проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, зокрема, у разі, коли дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання приймається начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для скасування посвідки.

Тобто порядком чітко визначного, що рішення приймається конкретними посадовими особами: начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником. В той же час зі змісту оскарженого рішення ( а.с.9) слідує, що цей документ не містить чіткого припису органу влади стосовно іноземця, оскільки в ньому зафіксована лише думка іншої посадової особи відповідача, начальника відділу у справах іноземців та осіб без громадянства Управління Державної міграційної служби України в Сумській області ОСОБА_6, котра вважала би за доцільне скасувати посвідку, ця думка затверджена заступником начальника управління. При цьому до кола посадових обв»язків начальника відділу у справах іноземців та осіб без громадянства ( а.с. 73- 75) входить лише підготовка проектів рішень з питань отримання/скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні. Зазначений документ не містить ознак проекту рішення, оскільки проект за своїм змістом має відповідати оригіналу рішення, фактично зазначений документ є спільним рішення декількох осіб про доцільність скасування посвідки, що в свою чергу не є рішенням, прийнятим в порядку, передбаченому п.19 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання. Таким чином рішення прийняте не у спосіб, визначений законом, відповідно є протиправним, так само і дії відповідача, що полягали у скасуванні посвідки у спосіб, що не передбачений нормативно-правовим актом є протиправними.

Крім того, суд вважає, що відсутні і підстави для скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні, виходячи з такого.

Так, п.19 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання передбачено, що посвідка на тимчасове проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, зокрема, у разі, коли дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні. Тобто, вирішуючи питання про скасування довідки, суб»єкт владних повноважень повинен встановити в чому полягають протиправні дії іноземця та якому виду суспільних відносин загрожують.

Відповідач же, власних висновків не зробив, а посилається на інформацію, що 21.08.2017 та 03.10.2017 надійшла від Головного управління національної поліції в Сумській області про те, що дії іноземця становлять загрозу національній безпеці Україні, передбаченій абзацом 8 статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України», а саме: загрозу посягань з боку окремих груп та осіб на права і свободи громадян.

Проте, зі змісту цієї інформації ( а.с.41) вбачається, що позивач тричі притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, а саме: 30.07.2017 року складений протокол за ч.1 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосоване стягнення у вигляді штрафу 425 грн., 01.08.2017 року складений протокол за ч.2 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосоване стягнення у вигляді штрафу 510 грн., 01.08.2017 року складений протокол за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, вподальшому постановою Ковпаківського районного суду м.Суми від 10.08.2017 року застосоване стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10200 грн. У зв»язку з викладеним, та вважаючи, що подальше перебування позивача на території України може призвести до систематичних порушень громадського порядку, т.в.о.начальника кримінальної поліції ГУНП вважає за доцільне прийняти Державною міграційною службою рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання.

Обговорюючи питання щодо загрози національній безпеці, суд вважає за необхідне вказати, що основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності визначає Закон України «Про основи національної безпеки України».

Відповідно до ст.7 цього Закону на сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є, зокрема у сфері державної безпеки загроза посягань з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал України, права і свободи громадян, про що саме і зазначає відповідач, виокремлюючи об»єкт посягань - права і свободи громадян. Однак, ні відповідачем, ні ініціатором звернення до відповідача, не встановлено, на які ж саме права та свободи громадян спрямовані дії позивача. При цьому, склад правопорушення , передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, об»єктом посягань визначає суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а об»єктом правопорушення, передбаченого ч.1,2 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення є встановлений порядок отримання права на керування транспортним засобом, а також суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Таким чином, висновок про загрозу посягань з боку позивача у сфері державної безпеки на права і свободи громадян не відповідає фактичним обставинам справи.

З огляду на викладене, суд вважає, що рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області від 09.10.2017 року №350 не відповідає вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, прийняте не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відтак підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб»єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб»єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями ст. 132 Кодексу передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду;

3) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов’язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Судом встановлено, що відповідно до квитанцій позивачем сплачено судовий збір в загальному розмірі 640 грн. (а.с.3, 20), тому зазанчена сума підлягає відшкодування на користь позивача.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, повязану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 4 статті 134 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом ОСОБА_3 19 жовтня 2017 року укладений договір про надання правової допомоги №1459-Р-17, та додаток №1 до нього (а.с.7, 98). Відповідно до умов договору вартість послуг адвоката становить : аналіз чинного законодавства та дослідження практики застосування відповідних норм права – 3000 грн., аналіз наданих клієнтом документів по справі – 3000 грн., складання процесуальних документів – 4000 грн., представництво прав та законних інтересів Клієнта за годину роботи в судовому засіданні – 1000грн.

На підтвердження оплати послуг адвоката надані квитанції до прибуткового касового ордеру №26 від 20 жовтня 2017 року на суму 10000 грн., №6 від 24 січня 2018 року на суму 1500 грн., №9 від 30 січня 2018 року на суму 2000 грн., всього на суму 13500 грн. Опис виконаних адвокатом робіт та фактично витрачений час викладено в розрахунках ( а.с. 72,99)

При цьому суд не має право змінювати розмір гонорару і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто суд зобов’язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Суд бере до уваги , що позивач документально підтвердив, що він сплатив 13500 грн. на виконання договору про надання правової допомоги. Тобто цей гонорар був фактичним.

Дослідивши описи виконаних робіт про обсяг наданих послуг та використання робочого часу згідно з договором, оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, значення справи для сторони, суд приходить висновку, що справа потребувала значних затрат часу, оскільки не є типовою та вимагала значного обсягу юридичної роботи.

При цьому суд враховує також, що судовий розгляд справи відбувався неодноразово.

За таких обставин суд вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу мають бути компенсовані в повному обсязі.

При цьому, відповідно до ч.7 ст.134 КАС України обов»язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Заперечуючи проти відшкодуванню позивачеві витрат на правничу допомогу в повному обсязі, відповідач зазначає, що позивачем не надані належні докази, що підтверджують надання правової допомоги та здійснення її оплати. В цій частині суд зазначає, що в даному випадку відповідач може ставити питання лише щодо неспівмірності таких витрат та доводити її в судовому засіданні, однак, відповідачем не вказано в чому ж неспівмірність витрат позивача на оплату послуг адвоката з огляду на положення ч.5 ст.134 Кодексу, та не спростовано належними доказами.

Отже, відповідно до ч.1 ст.139 КАС України на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Сумській області 640 грн. в рахунок повернення судового збору та 13500 грн. в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, а всього 14140 ( чотирнадцять тисяч сто сорок) грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ОСОБА_2 Халафа (м. Суми, вул. Харківська, 30, к. 1) до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (код ЄДРПОУ 37846270, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 27, м. Суми, 40000) про визнання дій незаконними та скасування рішення – задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, що полягали у скасуванні посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину ОСОБА_1 ОСОБА_2 Халафу.

Скасувати рішенння Управління Державної міграційної служби України в Сумській області від 09.10.2017 року № 350 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину ОСОБА_1 ОСОБА_2 Халафу.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Сумській області на користь ОСОБА_1 ОСОБА_2 Халафа 14140 грн. в рахунок відшкодування судових витрат.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 19 лютого 2018 року.

Суддя Л.М. Опімах