Рішення № 72328561, 13.02.2018, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/16785/15-ц

Провадження № 2/161/918/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2018 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючої судді Івасюти Л.В.

з участю секретаря судового засідання Маковецької Т.М.

з участю: позивача ОСОБА_1

його представника ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

її представника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору- Служба у справах дітей ОСОБА_6 міської ради, про визначення місця проживання дітей, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей ОСОБА_6 міської ради, про визначення місця проживання неповнолітніх дітей, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визначення місця проживання дітей.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 24 листопада 2002 року між ним та відповідачем було укладено шлюб. Під час шлюбу народилося двоє дітей ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позивач вказує, що до липня 2014 року проживав разом з усією сім’єю в м. Києві. На початку липня 2014 року, відповідач, нікому не повідомивши, зібрала усі речі та переїхала проживати до м. Луцька, куди незабаром переїхав і він з дітьми. За весь період проживання дітей окремо від матері, ОСОБА_3, довгий час взагалі не цікавилася життям та здоров’ям своїх дітей, а вихованням та доглядом з дітьми займався він та його батьки. За весь період навчання, ОСОБА_3, в школі, старшого сина з’являлася декілька разів, але і такі відвідування здійснювалися лише з метою приниження дітей. Зустрічі дітей з відповідачем закінчувались нервовими розладами та погіршенням стану здоров’я дітей.

11 листопада 2014 року, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області, шлюб між ним та відповідачем було розірвано.

На даний час діти проживають з ним у м. Луцьку по вул. Конякіна, 37/40. Дітям створені усі умови для нормального проживання та виховання, усім необхідним він дітей забезпечує. Крім того, не забороняє та жодним чином не намагається обмежити в спілкуванні матір з своїми дітьми.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просить суд визначити місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7, за місцем проживання батька.

ОСОБА_3 звернулась в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог - Служба у справах дітей ОСОБА_6 міської ради, про визначення місця проживання неповнолітніх дітей.

Зустрічний позов мотивує тим, що оскільки спільне життя з ОСОБА_1 стало нестерпним, останній влаштовував конфлікти, принижував її, вона змушена була, без дітей, виїхати на постійне місце проживання у місто Луцьк, у власну квартиру АДРЕСА_1. Після цього, відповідач, самостійно відвіз синів для проживання до своїх батьків в кв.№40 по вул.Конякіна, 37 у місті Луцьку, які із-за похилого віку невзмозі належним чином виховувати дітей. Відповідач та його батьки, умисно, з метою позбавлення її батьківських прав, чинять перешкоди у виконанні нею батьківських обов’язків. Психологи та педагоги школи не здійснюють психолого-педагогічних заходів по переформуванню у дітей волевиявлення спілкуватись з матір’ю. Така поведінка відповідача призвела до того, що діти не бажають з нею зустрічатись та спілкуватись, отримувати від неї матеріальної допомоги. Вчиняючи їй перешкоди у вихованні синів, відповідач позбавляє дітей материнської турботи, а своєю грубістю нав’язує зневажливе ставлення до суспільства, що негативно впливає на їх соціальний і духовний розвиток дітей.

Посилаючись на вищенаведене, ОСОБА_3 просить суд визначити місце проживання дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_7 з нею, за адресою: АДРЕСА_2.

В судовому засіданні позивач та представник позивача за первісним позовом позов підтримали з наведених у позовній заяві мотивів, просили його задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

В судовому засіданні відповідач та представник відповідача позовні вимоги за первісним позовом не визнали, просили відмовити в задоволені позову, а зустрічний позов підтримали та просили його задовольнити.

Представники служби у справах дітей ОСОБА_6 міської ради в попередніх судових засіданнях проти задоволення первісного позову не заперечували, зазначали, що діти дійсно проживають з батьком, їм створені усі належні умови, про що в матеріалах справи є відповідний висновок. В задоволенні зустрічного позову просили відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, представників сторін, з’ясувавши думку неповнолітнього сина сторін ОСОБА_1, показання допитаних в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає до задоволення, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.11.2002 року по 11.11.2014 року. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.11.2014 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано .

Від спільного подружнього життя сторони мають двох синів: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується повторним свідоцтвом про народження серії І-ЕГ № 200740, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується повторним свідоцтвом про народження серії І-ЕГ № 200738. Згідно цих свідоцтв батьком дітей зазначено ОСОБА_5, їх матір’ю – ОСОБА_3.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Відповідно до ч. 2 ст. 157 СК України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Судом встановлено, що, з липня 2014 року, діти проживають разом з батьком за адресою: м. Луцьк, вул. Конякіна, 37/40 .

В акті обстеження умов проживання зазначено, що разом з ОСОБА_5 проживають його діти – ОСОБА_1 та ОСОБА_7, а також ОСОБА_11 (дід), ОСОБА_12 (баба) та ОСОБА_13 (дядько дітей). Для дітей створені належні умови для навчання та відпочинку (а.с. 14.).

Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст.150 СК України батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов’язані поважати дитину.

Як вбачається з інформації про учня ОСОБА_6 СЗОШ № 5 від 26 грудня 2014 року ОСОБА_1 навчається у ОСОБА_6 спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 5 ОСОБА_6 міської ради Волинської області з 1 вересня 2014 року. Вихованням дитини займається батько, ОСОБА_5. ОСОБА_14 проживає разом з ним, молодшим братом та бабою і дідом. Мати, ОСОБА_3, за І семестр 2014-2015 навчального року, відвідала школу три рази. Під час цих зустрічей дитина уникала будь-якого спілкування з матір’ю, оскільки остання принижувала гідність ОСОБА_1 в присутності однокласників. Спілкування після розмови закінчилося обуренням і конфліктом з дитиною. Батько систематично відвідує школу, контролює навчальний і виховний процес сина (а.с. 11).

Крім того, з інформації директора ОСОБА_6 СЗОШ № 5 про участь батьків у вихованні та утриманні ОСОБА_1 від 06.10.2015 року (а.с. 76) вбачається, що ОСОБА_1 неприязно ставиться до матері, неповнолітній перебуває на утриманні батька, велику увагу приділяє дитині баба ОСОБА_12

Разом з тим, з характеристики ОСОБА_1, наданої класним керівником ОСОБА_15 Кременчуцького ліцею № 4 (а.с. 84), вбачається, що за період навчання у 5-6 класах, батьки цікавилися навчанням дитини та відповідально ставилися до виховання у сім’ї, регулярно відвідували школу.

З інформації про вихованця відділу дошкільного розвитку дітей «Маленька школа», ОСОБА_6 учнівської молоді, вбачається, що ОСОБА_7 навчався у даному навчальному закладі з вересня 2014 року. Вихованням дитини займається батько, ОСОБА_1 Матір, ОСОБА_3, за І семестр 2014-2015 навчального року жодного разу не відвідувала дитину в «Маленькій школі» (а.с. 10).

Крім того, з інформації директора ОСОБА_6 СЗОШ № 5, про участь батьків у вихованні та утриманні малолітнього ОСОБА_7, від 06.10.2015 року (а.с. 75) слідує, що реакція неповнолітнього ОСОБА_7 на відвідування матір’ю сина в школі негативна, бачитись та спілкуватись з матір’ю ОСОБА_7 відмовляється, дитина перебуває на утриманні батька та його батьків. Дитина забезпечена усім необхідним шкільним приладдям, до школи приходить підготовлений. Відвідування матір’ю, ОСОБА_3, в школі свого сина ОСОБА_7 закінчується нервовим зривом ОСОБА_7, і необхідністю консультації невропатолога .

Разом з тим, з довідки від 11.08.2014 року, виданої дошкільним навчальним закладом (ясла-садок) комбінованого типу № 78 Кременчуцької міської ради Полтавської області (а.с. 82) за період відвідування дитсадка з 02.12.2011 року по 31.05.2014 року, вбачається що в дошкільний заклад приводила та забирала сина мати, групові батьківські збори теж відвідувала мати.

Крім того, з психолого-педагогічної характеристики учня ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 слідує, що ОСОБА_7 навчається у даній школі з 1-го класу. За час навчання зарекомендував себе як здібний, комунікабельний учень. Відвідує корекційні заняття з психологом, які стосуються взаємовідносин з батьками. Зазначено, що неповнолітній не сприймає матір, тому кожен раз після зустрічей із матір’ю у школі ОСОБА_7 веде себе імпульсивно, нервове перезбудження заважає йому зосередитися на навчальному процесі .

Як вбачається з відповіді від 09.02.2017 року № 02-25/38 на заяву ОСОБА_1 дирекція ОСОБА_6 СЗОШ № 5 повідомляє, що дійсно, зі слів класовода ОСОБА_8 та класного керівника ОСОБА_9 діти перебувають у тривожному стані після спілкування з матір’ю. Мати своєю неадекватною поведінкою провокує дітей до відмови спілкуватися з нею .

Також, з відповіді від 01.02.2017 року № 02-25/33 на заяву ОСОБА_3, дирекція ОСОБА_6 СЗОШ № 5 повідомила, що відповідно до рішення ОСОБА_6 міської ради від 23.09.2016 року «Про визначення способу участі матері у вихованні та спілкування з дітьми», дирекція школи не чинить перешкод у спілкуванні з синами в приміщенні школи щопонеділка з 13.00. Однак, школа не може змусити дітей спілкуватися з матір’ю, оскільки діти не виявляють бажання бачитися та зустрічатися з матір’ю, не дивлячись на бесіди психолога, класного керівника щодо ролі матері у житті дітей та поважного ставлення до матері .

З довідки про стан здоров’я дітей, виданої комунальним закладом «Луцька міська дитяча поліклініка» (а.с. 15), вбачається, що ОСОБА_1, за період з 07.07.2014 року по 06.03.2015 року, звертався до медичного закладу, основною причиною звернення була необхідність огляду та призначення лікування неврологом, з діагнозом: «астеноневротичний синдром, фобічний розлад», що потребує консультації психіатра. ОСОБА_16 за період з 07.07.2014 року по 06.03.2015 рік понад 10 разів звертався за медичною допомогою переважно з діагнозом ГРВІ, також звертався до невролога з діагнозом: "астеноневротичний синдром, фобічний розлад», що потребує консультації психіатра.

З довідки, виданої Психотерапевтичним центром «IQ» від 05 березня 2015 року вбачається, що у ОСОБА_1 погіршення психологічного стану виникло після того, як матір в школі, неодноразово, в присутності однокласників, принижувала і ображала сина. ОСОБА_14 сприймає таку поведінку матері, як власну провину, образу і меншовартість, чим спричиняються моральні страждання і психологічна дезадаптація неповнолітнього в соціумі (а.с. 16).

Як вбачається з довідки від 05 березня 2015 року, виданої Психотерапевтичним центром «IQ», ОСОБА_7 звертався зі скаргами на епізодичний нічний енурез, розлад поведінки у вигляді відмови залишатись в маленькій школі через страх приходу матері, котра в присутності дітей неодноразово влаштовувала конфлікти з батьком. Виявлено високий рівень особистісної тривоги, заперечення спілкування із матір’ю через внутрішні переживання небезпеки, що суб’єктивно сприймає як загрозу (а.с. 17).

Згідно з рішенням виконавчого комітету ОСОБА_6 міської ради від 23.09.2016 року № 598-1 було визначено способи участі ОСОБА_3 у вихованні та спілкуванні з дітьми: щосуботи з 16.30 год. до 20.00 год, щопонеділка з 13.00 год. до 17.00 год та визначено дні спільного відпочинку з дітьми у святкові дні .

Судом встановлено, що між батьками дітей склалися неприязні відносини після розірвання шлюбу. Зустрічі ОСОБА_3 із дітьми, проходять напружено та діти не виявляють бажання бачитися та спілкуватися з матір’ю.

ОСОБА_3, починаючи з липня 2014 року, неодноразово та постійно звертається до Луцького МВ УМВС України у Волинській області із скаргами на неправомірні дії її колишнього чоловіка та свекрухи, 27.07.2014 року, 01.08.2014 року, 03.08.2015 року, 13.08.2014 року, 07.09.2014 року, 08.09.2014 року, 23.12.2014 року, 28.01.2015 року, також зверталась зі скаргами на вчинення ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з дітьми, 19.12.2016 року, 03.01.2017 року. Проте, згідно висновків за результатами розгляду повідомлень перевірки припинялись та роз’яснювалось заявнику (а.с. 115-129, 132-134) про необхідність вирішення спору в судовому порядку.

Також, як вбачається з відповіді начальника управління освіти ОСОБА_6 міської ради на скаргу ОСОБА_17 від 10.01.2017 року № 02-25/01, дирекція ОСОБА_6 СЗОШ № 5, та педагогічний колектив школи не створює перешкод матері у спілкуванні з дітьми, проте самі діти не виявляють бажання бачитися з матір’ю. ОСОБА_3 намагається зустрітися з ОСОБА_7, порушуючи встановлений графік та перешкоджаючи навчально-виховному процесу. Незважаючи на дні відвідування, ОСОБА_3 не завжди приходила до школи згідно графіку щопонеділка, а зі старшим сином ОСОБА_14 протягом першого семестру намагалася зустрітися у навчальному закладі лише один раз .

Таким чином, судом встановлено, що відповідач негативно впливає на духовний та моральний розвиток дітей, а її дії супроводжуються конфліктами з дітьми та учасниками навчального процесу, чим порушуються вимоги ст. 150 СК України.

Частинами 1, 2 ст. 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ч.1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про місце проживання дитини судам належить звертати особливу увагу на її вік та з’ясовувати з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначаться за згодою батьків, яка досягла 10 років – за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначаться нею самою.

Відповідно до ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. № 789-ХІІ) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 12 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. № 789-ХІІ) держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Покликання ОСОБА_3 на Принцип 6 Декларації прав дитини про те, що малолітня дитина не може бути розлучена з матір’ю, не заслуговує на увагу, оскільки, Декларація прав дитини не є міжнародним договором, тому цей правовий акт не має юридичного загальнообов’язкового характеру на території України. Дана правова позиція закріплена як в судовій практиці України так, і судовим рішенням Європейського суду з прав людини в справі «М.С. проти України» від 11.07.2017 року.

Також, в даному рішенні, Європейський суд з прав людини наголосив, що батьки власне, повинні мати рівні прав у спорі стосовно виховання дитини, та будь-які заяви, засновані на статевій належності одного з батьків, є неприйнятними.

Таким чином, згідно вимог закону, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б насамперед інтересам неповнолітніх дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання.

В судовому засіданні було заслухано думку неповнолітнього ОСОБА_1, який висловив свою позицію щодо бажання проживати з батьком; з матір’ю проживати неповнолітній не бажає.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвитку дитини.

З наявних матеріалів справи вбачається, що позивач працевлаштований та отримує заробітну плату, а тому може забезпечити дітей усім необхідним (а.с. 12, 13).

В свою чергу відповідач не надала суду належних доказів, які б могли підтвердити можливість ОСОБА_3 в достатній мірі забезпечувати дітей усім необхідним .

У витязі з протоколу № 1 від 24.03.2015 року, складеного Комісією з питань захисту прав дитини (а.с. 141) встановлено: визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_7 разом з батьком ОСОБА_18.

Згідно висновку № 94 від 25.05.2015 року «Про визначення місця проживання дітей» служба у справах дітей вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_7 разом з батьком ОСОБА_18 (а.с. 43).

Відповідно до ч. 3 ст. 161 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Суд бере до уваги думку ОСОБА_1, про те, що ОСОБА_1 бажає проживати разом з батьком та братом ОСОБА_7.

Судом встановлено, що брати між собою мають психологічний контакт, підтримують один одного, мають дружні стосунки, бажають проживати разом, з огляду на це суд не вбачає доцільності для роз’єднання рідних братів, які є прив’язаними один до одного.

Враховуючи вищевикладене, проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 разом з батьком, на думку суду, буде відповідати інтересам дітей, оскільки, діти на даний час проживають разом з батьком, роль якого у вихованні дітей займає значну частину.

Крім того, до уваги суд бере висновки Служби у справах дітей ОСОБА_6 міської ради про доцільність місця проживання дітей з батьком, які безпосередньо вивчали обставини в даній сім’ї, з’ясовували матеріальну-побутову забезпеченість дітей, також враховували поведінку матері з дітьми, прихильність дітей до проживання з батьком та не бажання проживати з ОСОБА_3

За таких обставин, суд вважає, в інтересах дітей, за доцільне визначити їх місце проживання з батьком, в свою чергу, в задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 слід відмовити, у зв’язку з безпідставністю.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 3, 18, 19, 141, 150, 151, 157, 160, 161 СК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору- Служба у справах дітей ОСОБА_6 міської ради, про визначення місця проживання дітей - задовольнити.

Визначити місце проживання дітей, а саме: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6 з батьком – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_5 судові витрати в сумі 243,60 грн. (двісті сорок три гривні 60 копійок) .

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей ОСОБА_6 міської ради, про визначення місця проживання неповнолітніх дітей - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21.02.2018р.

Суддя Луцького міськрайонного суду Л.В. Івасюта