Постанова № 72327387, 12.02.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 154/2352/17 Головуючий у 1 інстанції: Каліщук А.А. Провадження № 22-ц/773/96/18 Категорія: 30 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів Матвійчук Л.В., Русинчука М.М.,

з участю:

секретаря судового засідання - Лимаря Р.С.,

представника позивача - Католик Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Володимир-Волинської міської ради Волинської області до ОСОБА_3 про стягнення збитків, завданих територіальній громаді міста Володимира-Волинського за використання земельної ділянки з порушенням вимог земельного законодавства, за апеляційною скаргою позивача Володимир-Волинської міської ради Волинської області на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 листопада 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2017 році позивач звернувся в суд із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що ОСОБА_3 є власником нежитлового приміщення овочевого складу, загальною площею 415,7 кв.м, по АДРЕСА_1, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 23.08.2011 року. Для обслуговування даного приміщення попередньому власнику ПП «Сента» було надано у тимчасове користування земельну ділянку площею 1275 кв.м, в тому числі за рахунок забудованих земель, кадастровий номер якої НОМЕР_1, та яку продовжує використовувати відповідач після придбання овочевого складу. З моменту укладення договору купівлі-продажу і до даного часу ОСОБА_3 права на земельну ділянку не оформив, користується земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, а отже з порушенням ст. 116, 125, 126 ЗК України, а саме без рішення Володимир-Волинської міської ради про надання земельної ділянки в користування, без договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 в користь Володимир-Волинської міської ради грошові кошти для відшкодування матеріальної шкоди, завданої територіальній громаді міста Володимира-Волинського, у вигляді втрат до бюджету міста за користування земельною ділянкою площею 1275 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, у розмірі 15146,79 грн. за період з 01.02.2015 р. по 31.05.2017 р.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, Володимир-Волинська міська рада подала апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що відповідач з часу придбання ним об'єкта нерухомості - з 23.08.2011 р., і до часу звернення з позовом не вчинив жодних дій, спрямованих на належне оформлення прав на земельну ділянку, відтак ним нанесено збитки, заподіяні безоплатним використанням землі, а тому просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, покликаючись на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні представник Володимир-Волинської міської ради апеляційну скаргу підтримала з посиланням на викладені в ній обставини.

ОСОБА_3 у судове засіданні не з'явився, надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутності, апеляційну скаргу не визнає, вказавши на її безпідставність та законність і обґрунтованість рішення суду.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не надано доказів та не наведено правових підстав користування відповідачем земельною ділянкою як новим власником нерухомого майна, при цьому відповідач у свою чергу довів відсутність правових підстав для стягнення з нього матеріальних збитків, заявлених позивачем.

Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено, що 23.08.2011 року між Підприємством «Сента» в особі його директора ОСОБА_4 (Продавцем) та ОСОБА_3 (Покупцем) був укладений договір купівлі - продажу овочевого складу загальною площею 415,7 кв.м, котрий розташований в АДРЕСА_1

Даний договір купівлі - продажу був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Онищук І.П. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №2016.

Витягом із Державного реєстру правочинів №10296092 підтверджується, що даний договір зареєстрований у Державному реєстрі правочинів.

Згідно з п. 1.4 договору договору купівлі-продажу приміщення, що відчужується за цим договором, розташоване на земельній ділянці площею 1275 кв.м., в тому числі за рахунок забудованих земель, кадастровий номер якої НОМЕР_1, та яка надана у тимчасове користування Підприємству «Сента».

15 липня 2012 року на адресу Володимир-Волинської міської ради надійшло клопотання ОСОБА_3 щодо отримання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 1275 кв.м., кадастровий номер якої НОМЕР_1, для оформлення власності на неї, оскільки він продовжує використовувати її після придбання овочевого складу.

06.02.2013 р. Володимир-Волинською міською радою було прийняте рішення №24/12 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», зокрема надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1275 кв. м по АДРЕСА_1

Однак, відповідачем на час розгляду справи не виготовлено проект землеустрою на земельну ділянку, тобто земельна ділянка використовується ним із порушенням ст. 116, 125, 126 ЗК України, без наявності рішення Володимир-Волинської міської ради про надання земельної ділянки в користування, без укладення договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що на виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 р. №284 «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» рішенням Володимир-Волинської міської ради від 22.08.2012 року №20/25 було затверджено "Порядок визначення та відшкодування Володимир-Волинській міській раді збитків, заподіяних внаслідок невикористання, самовільного зайняття та використання земельних ділянок з порушенням законодавства про плату за землю» (далі - Порядок).

У розділі 2 вказаного Порядку зазначено, що неодержаний дохід - це дохід, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки, який він не одержав, внаслідок її вилучення (викупу) або зайняття, обмеження, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ та організацій і громадян, у тому числі орендна плата, яку б міг отримати власник земельної ділянки при належному та своєчасному оформленні договору оренди земельної ділянки особою, яка її використовує.

Відповідно до цього Порядку фізичні та юридичні особи, у разі використання ними земель міста з порушенням вимог ст. 125, 206 ЗК України, повинні відшкодувати Володимир-Волинській міській раді збитки, спричинені їх діями або бездіяльністю.

Зокрема, збитки відшкодовуються внаслідок: неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки; використання земельної ділянки без документів, що посвідчують право на земельну ділянку відповідно до закону; самовільного зайняття земельної ділянки; інших випадків, коли особа використовує земельну ділянку з порушенням земельного законодавства та законодавства про плату за землю.

Визначення сум збитків покладається на комісію з визначення збитків власників землі та землекористувачам (п. 5.1 Порядку) (далі - Комісія).

Відповідно до п. 6.1 Порядку у разі використання земельної ділянки без документів, що підтверджують право користування, збитки визначаються за фактичний період користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 6.4. Порядку відшкодування збитків проводиться за період використання землі з порушенням земельного законодавства у розмірі орендної плати за землю, яку власник землі (міська рада) міг би отримати при належному виконанні (дотриманні) землекористувачем вимог земельного законодавства

06.07.2017 р. комісією із визначення збитків власникам землі та землекористувачам було складено акт про визначення суми збитків, заподіяних Володимир-Волинській міській раді гр. ОСОБА_3 за користування земельною ділянкою площею 1275 кв. м по АДРЕСА_1 у розмірі неодержаного доходу - 15146,79 грн. за період з 01.02.2015 р. по 31.05.2017 р.

Згідно з п. 5.15 Порядку вказаний акт комісії було затверджено рішенням виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради від 20.07.2017 р. №243.

Про засідання Комісії, призначеного на 06 липня 2017 р., відповідача було повідомлено листом від 27.06.2017 р.

24.07.2017 р. ОСОБА_3 було надіслано лист, яким поінформовано про прийняте комісією рішення та запропоновану у 10-денний термін з дня надходження цього повідомлення повідомити про результати його розгляду.

Однак, вказаний лист виконавчого комітету міської ради було залишено ОСОБА_3 без реагування.

Дані правовідносини регулюються положеннями Земельного Кодексу України, нормами Цивільного Кодексу України, Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Суб'єктами права на землі комунальної власності згідно із статтею 80 ЗК України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні.

Згідно із ст. 157 Земельного Кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ст. 206 Земельного Кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 120 Земельного Кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу та виникнення права власності на об'єкт нерухомості) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що на день укладення договору купівлі-продажу право власності на нерухоме майно, котре виникало на підставі правочину, підлягало обов'язковій державній реєстрації у бюро технічної інвентаризації. Оскільки ОСОБА_3 після укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна не провів державну реєстрацію прав на об'єкт нерухомості у органах БТІ, тому згідно ст.ст. 182, 334 ЦК України він не набув права власності на це майно.

Однак, з таким висновком апеляційний суд погодитись не може з наступних підстав.

Частинами 1, 2, 4 ст. 182 ЦК України (в редакції чинній на час укладення договору) визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Статтею 334 ЦК України (в редакції, що діяла на момент укладення договору) визначено момент набуття права власності за договором.

Згідно із частинами 3, 4 даної статті право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

На час укладення договору-купівлі продажу порядок проведення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна визначався Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (далі - Положення) від 07.02.2002 р., котре було чинне до 01.01.2013 р., та Тимчасовим порядком державної реєстрації правочинів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. N 671.

Відповідно до частини третьої статті 640 Цивільного кодексу України (далі - Кодекс) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно зі статтею 657 Кодексу договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частиною першою статті 210 Кодексу визначено, що правочин підлягає реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Пунктом 5 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів визначено, що державній реєстрації підлягають правочини, зокрема, договір купівлі-продажу, міни, земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна.

Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням (пункт 6 вказаного Тимчасового порядку).

Згідно з пунктом 9 зазначеного Тимчасового порядку дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру правочинів вважається датою державної реєстрації правочину.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Відповідно до пункту 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 N 671, державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Згідно із ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у Тимчасовому порядку державної реєстрації правочинів, відповідно до якого внесення відповідного запису щодо вчиненого правочину до Державного реєстру правочинів вважається датою державної реєстрації такого правочину.

Оскільки на час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна підлягали застосуванню норми закону, які діяли на момент його укладення, тому реєстрація права власності є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр правочинів нотаріусом.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням ст. 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Разом з тим, неспростованими відповідачем залишились покликання позивача щодо виконання ОСОБА_3 попередніх аналогічних судових рішень, які набули законної сили.

Таким чином, фактично з 23.08.2011 р. земельна ділянка по АДРЕСА_1 використовується відповідачем без правовстановлюючих документів, кошти за фактичне використання земельною ділянкою за попередні роки (з 01.022015 р. по 31.05.2017 р) останнім до бюджету міськради не сплачувались. Відповідач ухиляється від належного оформлення своїх прав на земельну ділянку. Із матеріалів справи не вбачається, що у відповідача були об'єктивні перешкоди для такого оформлення. Бездіяльність відповідача у вчиненні передбачених законодавством заходів із своєчасного оформлення права на спірну земельну ділянку, на якій розташоване нежитлове приміщення овочевого складу, що йому належить і яким він користується, кваліфікується як невжиття ним належних заходів, спрямованих на своєчасне оформлення правовстановлюючих документів, та позбавило міську раду, як власника землі, права отримувати відповідний дохід.

Позивач зазначає, що земельна ділянка, відносно якої міською радою прийнято рішення, знаходиться у фактичному користуванні відповідача. Факт користування землею підтверджено рішеннями Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 09.09.2013 р. та від 29.12.2015 р. у справах за позовами Володимир-Волинської міської ради до ОСОБА_3 про стягнення збитків, завданих територіальній громаді міста Володимир-Волинського внаслідок використання земельної ділянки з порушенням вимог земельного законодавства, якими ці позови були задоволенні і виконанні відповідачем ОСОБА_3 без оскарження судових рішень. Крім того, представником позивача зазначено, що з попереднім власником приміщення овочевого складу ПП «Сента» з міською радою жодних договорів оренди спірної земельної ділянки не укладалось.

Таким чином, спростовано покликання відповідача в апеляційній скарзі на те, що ПП «Сента» продовжувало на підставі договору оренди сплачувати орендну плату.

Враховуючи наведене, у діях відповідача наявний склад цивільного правопорушення, як обов'язкової умови настання цивільно-правової відповідальності.

Отже, системний аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє зробити висновок, що у даному випадку з вини користувача настали правові наслідки, передбачені статтею 157 ЗК України та Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 р. у справі N 6-2588цс15, який підлягав застосуванню судами при розгляді справ у подібних правовідносинах.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає позовні вимоги обґрунтованими та законними, позов слід задовольнити повністю.

Заперечення відповідача спростовуються наведеними вище нормами законодавства та матеріалами справи.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Володимир-Волинською міською радою сплачено судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 3360 грн.(1600 грн. + 1760 грн.). Оскільки апеляційний суд ухвалює нове рішення і позов задовольняє, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3360 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу позивача Володимир-Волинської міської ради Волинської області задовольнити, а рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 листопада 2017 року в даній справі скасувати і ухвалити нове судове рішення.

Позов Володимир-Волинської міської ради Волинської області до ОСОБА_3 про стягнення збитків, завданих територіальній громаді міста Володимира-Волинського за використання земельної ділянки з порушенням вимог земельного законодавства, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь Володимир-Волинської міської ради Волинської області грошові кошти для відшкодування збитків, завданих територіальній громаді міста Володимира-Волинського за використання земельної ділянки площею 1275 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з порушенням вимог земельного законодавства, у розмірі 15146, 76 грн за період з 01.02.2015 р. по 31.05.2017 р.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь Володимир-Волинської міської ради Волинської області сплачений судовий збір за подання позову та апеляційної скарги в розмірі 3360 грн. (три тисячі триста шістдесят).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий /підпис/

Судді /підписи/

Постанова набрала законної сили 12 лютого 2018 року.

Суддя апеляційного суду С. Ю. Федонюк

Помічник судді Ж. П. Дуткіна