Постанова № 72327182, 13.02.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/10092/17 Головуючий у 1 інстанції: Подзіров А.О. Провадження № 22-ц/773/173/18 Категорія: 47 Доповідач: Киця С. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Киці С. І.,

суддів - Шевчук Л. Я., Данилюк В. А.,

секретар судового засідання Черняк О. В.,

з участю позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_5, про визнання права власності на частки земельної ділянки за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_6 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

03 липня 2017 року позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_1. ОСОБА_4 звернулись з позовом до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_5, про визнання права власності на частки земельної ділянки. Позов мотивують тим, що є власниками нерухомого майна, що знаходиться в АДРЕСА_5. Квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 - 40/100 частки, ОСОБА_1 - 30/100 частки, ОСОБА_4 - 30/100 частки. Квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2, ОСОБА_5 по 1/2 частині. Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку співвласниками земельної ділянки, площею 0,0587 га по АДРЕСА_6 є ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 Земельна ділянка, яка є у спільній сумісній власності підлягає поділу в натурі на засадах рівності часток кожного зі співвласників за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними - по 1/4 частці кожному.

Просили визнати : за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частини земельної ділянки площею 0,0587 га для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_7; за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини земельної ділянки площею 0,0587 га для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_8; за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частини земельної ділянки площею 0,0587 га для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_7.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 06 грудня 2017 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частини земельної ділянки площею 0,0587 га для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_7. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини земельної ділянки площею 0,0587 га для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_7. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частини земельної ділянки площею 0,0587 га для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_7. Проведено розподіл судових витрат.

Відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Посилається на те, що рішення суду не відповідає засадам верховенства Конституції України, нормам матеріального та морального права, фактичним обставинам справи. Будинок, у якому вони проживають є багатоквартирним, що залишено судом поза увагою. Судом не визначено наслідки при задоволенні позову, за яким на квартиру АДРЕСА_3 припадатиме лише 1/4 від площі земельної ділянки 587 кв.м., що становить 146,75 кв.м., оскільки при такому розмірі частки виникають перешкоди для її використання за цільовим призначенням, а саме для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд. Судом не застосовано ч. 1 ст. 58 Конституції України та ст. 120 ЗК України та не залучено до справи, як відповідача, ОСОБА_5 Просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити в позовних вимогах.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачі пояснюють, що відокремлені квартири у двохквартирному житловому будинку не можуть братись до уваги при розподілі часток земельної ділянки, оскільки набуті сторонами на різних правових підставах як індивідуально визначене майно і ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України не підлягають до застосування. Спірний житловий будинок має дві квартири і не підпадає під статус багатоквартирного. Земельна ділянка, яка є у спільній сумісній власності, підлягає поділу в натурі на засадах рівності часток кожного з співвласників за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними. Права ОСОБА_5, як співвласника частини земельної ділянки, не порушені. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що сторони мають право на поділ земельної ділянки без виділу їх часток в натурі і вказана земельна ділянка не має статусу земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок.

З таким висновком погодитись не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Луцької міської ради від 05 березня 2008 року № 24/22 передано у спільну сумісну власність ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0587 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Державний акт на вказану земельну ділянку НОМЕР_1 видано на ім'я ОСОБА_3, список співвласників - ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ОСОБА_4, АДРЕСА_1, ОСОБА_2, АДРЕСА_9.

Даний державний акт не оспорюється і є дійсним.

З матеріалів цивільної справи та інвентаризаційної справи на будинковолодіння АДРЕСА_1 вбачається, що даний житловий будинок належав Луцькій міській раді та складався з двох окремих квартир. Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 24 грудня 1991 року Луцька міська рада продала, а відповідач ОСОБА_2 купив 1/2 частину жилого будинку, яка складається з квартири АДРЕСА_3.

Згідно рішення Луцької міської ради від 27 жовтня 1992 року № 449 за ОСОБА_2 по АДРЕСА_5 закріплена земельна ділянка площею 315,5 кв.м. Розподіл земельної ділянки проведено між ОСОБА_2 та Луцькою міською радою, що підтверджується схемою розподілу земельної ділянки по АДРЕСА_6 від 27 травня 1992 року.

Рішенням Луцької міської ради від 31 липня 2003 року затверджено акт Державної комісії про введення в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_5 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 Зобов'язано відділ по обліку та розподілу житлової площі виконкому видати ордер на вселення сім'ї ОСОБА_7 у складі 4 осіб у квартиру АДРЕСА_5

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 20.11.2003р. квартира АДРЕСА_4 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 та членам її сім'ї ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 Договором від 26 вересня 2006 року між ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 визначено частки в праві спільної сумісної власності на квартиру по 1/4 кожному. ОСОБА_7 23 листопада 2006 року подарувала ОСОБА_3 1/4 частку в спільній частковій власності на квартиру АДРЕСА_10

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно на підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 22.09.2011 року відповідачу ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_2. Третій особі ОСОБА_5 належить на праві спільної часткової власності 1/2 частина цієї квартири (на підставі рішення Луцького міськрайонного суду від 06.06.2008р.)

Отже, об'єктами права власності сторін є окремі квартири, а не частини житлового будинку АДРЕСА_5 і будинок не перебуває у спільній частковій власності власників квартир.

На час приватизації земельної ділянки житловий будинок по АДРЕСА_1 в м. Луцьку мав статус багатоквартирного. Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015р., у якому міститься визначення поняття «багатоквартиний будинок» вступив в дію 01.07.2015 року.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 09 жовтня 2015 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 про виділ земельної ділянки в натурі та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визначення часток у спільній сумісній власності відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 ОСОБА_1, ОСОБА_4 про виділ земельної ділянки в натурі та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визначення часток у спільній сумісній власності.

Згідно положень статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 86 ЗК України ( в редакції станом на травень 2008 року) земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність)

Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку; г) співвласників багатоквартирного будинку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків установлених законом.

Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом (ст. 89 ЗК України).

Статтею 357 ЦК України передбачено, що частки у праві спільної власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Згідно положень статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка висловлена у постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-84цс14, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи, чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Отже, частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна.

Встановлено, що позивачами вимоги про поділ земельної ділянки в натурі чи виділення з неї окремих часток не заявлялися, а ставиться питання про визнання права власності за кожним з позивачів на 1/4 частину земельної ділянки, тому необхідності у судовому захисті таким способом, який обраний позивачами, немає.

Крім того, позивачами не доведено, що у разі визнання за кожним з них права на частку у земельній ділянці, тобто припинення права спільної сумісної власності на майно і утворення спільної часткової власності, використання часток цієї земельної ділянки не буде суперечити її цільовому призначенню - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Судом першої інстанції правильно не застосовано ст. 120 ЗК України, так як вона не поширюється на правовідносини, що виникли між сторонами.

Доводи апеляційної скарги щодо не залучення третьої особи ОСОБА_5 до участі у справі, як відповідача, не заслуговують на увагу, так як її права даним рішенням не порушуються і нею рішення не оскаржується.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 грудня 2017 року в даній справі скасувати та прийняти нову постанову.

В позові ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частки земельної ділянки відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий

Судді: