Рішення № 72325063, 21.02.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

21 лютого 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/208/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білокуракинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

22 січня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Білокуракинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач, Білокуракинське ОУПФУ Луганської області), з такими вимогами:

1) визнати протиправними та дискримінаційними дії та рішення відповідача щодо невиплати позивачу з 01.06.2016 пенсії;

2) зобов’язати відповідача поновити виплату пенсії довічно та виплатити з 01.06.2016 виниклу заборгованість з пенсійних виплат.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в Білокуракинському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області. З 24.11.2015 взята на облік як внутрішньо переміщена особа. З 01.06.2016 відповідач припинив виплачувати позивачу пенсію, про що останній стало відомо у серпні 2017 року після дзвінка на «гарячу лінію» ПАТ «Ощадбанк». При цьому, відповідачем жодним чином не було повідомлено позивача про причини припинення виплати пенсії.

Посилаючись на норму статті 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач вважає дії та рішення відповідача щодо припинення виплати пенсії за віком протиправними і такими, що порушують її конституційні права.

На підставі вищевикладеного позивач просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог, про що подав відзив на адміністративний позов (арк. спр. 44-46), у якому зазначив, що позивач перебувала на обліку в управлінні з 01.08.2014 по 20.07.2016 як особа тимчасово переміщена з тимчасово окупованої території. Відповідно до Постанови КМУ від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщеної особи», в редакції, яка діяла на момент видачі довідки, строк дії довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи становить шість місяців з дати її видачі. Таким чином, на думку відповідача, дата закінчення дії довідки від 24.11.2015 № 930005903 є 24.05.2016 про що зазначено у самій довідці. Довідка на новий термін дії не була надана, тому виплата пенсії призупинена з 01.06.2016, з дотриманням вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постанови КМУ від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», Постанови КМУ від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Перелічені нормативно-правові акти, на підставі яких на даний час призупинена виплата пенсії позивачу, ніяким судом не визнавались протиправними або нечинними. Тобто, на думку відповідача, державні службовці Білокуракинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області провадять свою діяльність на підставі чинного законодавства України. Дії управління щодо припинення виплати пенсії за віком з 01.06.2016 позивачу ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а позов є необґрунтованим.

Просив у задоволенні позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Відповідно до частини п’ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, є пенсіонером та отримує пенсію за віком довічно, перебуває на обліку в Сватівському відділенні Білокуракинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, що підтверджено копіями: паспорта громадянина України (арк. спр. 57), довідки про присвоєння ідентифікаційного номера від 12 лютого 1998 року (арк. спр. 58), пенсійного посвідчення від 11 листопада 1993 року № 147382/20, видане Пенсійним фондом України (арк. спр. 59), довідкою відповідача від 05 лютого 2018 року № 1120/0322/3с (арк. спр. 64-65).

Відповідно до копії довідки від 24 листопада 2015 року № 930005903 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої Управлінням соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації Луганської області, позивач зареєстрована за адресою: 91020, Луганська область, місто Луганськ, Артемівський район, вулиця Печерська, будинок 42, перемістилась та взята на облік з 24 листопада 2015 року за фактичною адресою: 92602, Луганська область, місто Сватове, квартал Луначарського, будинок, 14, квартира, 5. Дата закінчення дії довідки 24.05.2016 (арк. спр. 60).

За даними матеріалів пенсійної справи позивача, копію якої надано відповідачем (арк. спр. 52-62), судом встановлено таке:

- 25.11.2015 позивач звернулася до відповідача із заявою про надіслання електронного запиту на пенсійну справу та виплату пенсії з серпня 2014 року за фактичним місцем проживання у місті Сватове (арк. спр. 55, 56);

- розпорядженням від 04.01.2016 № 4024 здійснено перерахунок розміру пенсії позивача та призначено до виплати з 01.09.2015 щомісячно в сумі 1294,44 грн (арк. спр. 53);

- розпорядженням на перерахунок пенсій з 01.05.2016 здійснено перерахунок розміру пенсії позивача та визначено до виплати з 01.05.2016 щомісячно в сумі 1350,44 грн, з 01.12.2016 щомісячно в сумі 1467,44 грн (арк. спр. 61);

- розпорядженням на перерахунок пенсій з 01.05.2017 перерахунок розміру пенсії позивача та визначено до виплати з 01.05.2017 щомісячно в сумі 1532,44 грн (арк. спр. 62).

Будь-яке рішення Білокуракинського ОУПФУ Луганської області про припинення виплати позивачу пенсії за віком, в матеріалах пенсійної справи відсутнє.

Позивач звернулась до відповідача із заявою від 24.08.2017 про надання інформації (арк. спр. 14), на яку листом від 04.09.2017 № 15/Т-10/С отримала відповідь, в якій зазначено, що з 01.06.2016 позивачу призупинено виплату пенсію, у зв’язку із закінченням строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 15).

За даними пункту 1.4 витягу з протоколу від 07.02.2018 № 81 засідання комісії з розгляду питань щодо призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішили відповідно до пункту 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, за результатами розгляду подання управління соціального захисту населення від 06.02.2018 № 02-03/446, враховуючи акти обстеження матеріально-побутових умов, якими не підтверджується проживання/перебування внутрішньо переміщених осіб за вказаною у заяві адресою, або інші документи, визначені в абзаці другому пункту 7 цього Порядку, вирішено відмовити у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, у тому числі ОСОБА_1 (арк. спр. 66-70).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзив учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі – Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

Статтею 14 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

З вищеописаних письмових доказів, з огляду на вищевикладені норми чинного законодавства, судом встановлено, що позивач є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою.

Відповідачем суду не надано доказів, що на час виникнення спірних правовідносин прийнято рішення про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи, виданої позивачу.

Отже, позивач, як взята на облік внутрішньо переміщена особа, реалізує право на пенсійне забезпечення відповідно до законодавства України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні, якій державою гарантовано право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Так, відповідно до частини першої статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що зазначений у частині першій статті 49 Закону № 1058-IV перелік підстав для припинення виплати пенсії є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Таким чином, судом встановлено, що закінчення терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи, скасування такої довідки, зміна місця проживання тощо не є підставами, передбаченими законом, для припинення виплати пенсії.

Твердження відповідача про наявність інших підстав для припинення виплати пенсії, які визначені постановами Кабінету Міністрів України, та необхідність їх застосування у спірних правовідносинах, суд вважає безпідставними та відхиляє, оскільки застосування вимог статті 49 Закону № 1058-IV є пріоритетним порівняно з нормами постанов Кабінету Міністрів України.

Зазначену правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року по справі № 233/4008/17 (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 71911192).

Більш того, судом встановлено, що відповідачем взагалі не приймалося будь-якого рішення про припинення виплати пенсії позивачу.

Твердження відповідача, що довідка позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи вичерпала свою дію 24.05.2016 та, відповідно, починаючи з цього часу, позивач втратила статус внутрішньо переміщеної особи, суд відхиляє, з огляду на таке.

Частинами першою та восьмою статті 4 Закону № 1706-VII, у редакції Закону України від 27.03.2015 № 245-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення соціального захисту внутрішньо переміщених осіб», було передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Термін дії такої довідки становить шість місяців з моменту її видачі. У випадку продовження дії обставин, що визначені у статті 1 цього Закону, термін дії такої довідки може бути продовжено на наступні шість місяців, для чого внутрішньо переміщена особа має повторно звернутися за фактичним місцем свого проживання до відповідного структурного підрозділу відповідної місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення.

Разом з тим, Законом України від 24.12.2015 № 921-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який набрав чинності з 13.01.2016, внесено зміни до статті 4 Закону № 1706-VII, зокрема, частину першу доповнено словами та цифрами «що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону»; частини сьому - п'ятнадцяту замінено п'ятьма частинами іншого змісту.

Внаслідок такої заміни, зокрема, відбулося виключення положень щодо терміну дії довідки – шість місяців з моменту видачі, та можливості продовження терміну дії такої довідки – шляхом повторного звернення за її отримання.

Таким чином, суд дійшов висновку, що починаючи з 13 січня 2016 року довідки, які на момент внесення Законом № 921-VIII відповідних змін до статті 4 Закону № 1706-VII не скасовані та строк дії яких не закінчився, продовжили свою дію безстроково.

Твердження відповідача, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», в редакції, яка діє з 11.06.2016 по теперішній час, довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, суд до уваги не приймає.

Так, частиною дев’ятою статті 4 Закону № 1706-VII визначено, що порядок збирання та оброблення даних, оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та форма її зразка затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно Законом № 1706-VII повноваження щодо визначення терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи Кабінету Міністрів України не делегувались та постанова в цій частині суперечить положенням Закону.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідачем суду не надано жодних доказів на підтвердження існування підстав для припинення виплати пенсії позивачу, визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, суд дійшов висновку, що припинення відповідачем виплати позивачу пенсії за віком з 01 червня 2016 року є безпідставним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Як вже вище вказано, судом встановлено, що відповідач припинив з 01 червня 2016 року нарахування та виплату пенсії позивачу без прийняття будь-якого рішення та за відсутності підстав, визначених частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV. Відповідно суд вважає, що відповідачем у даному випадку допущена протиправна бездіяльність.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об’єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача, як прийняття рішення про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання його вчинити певні дії.

Відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з’ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Оскільки судом встановлено, що невиплата пенсії відповідачем позивачу з 01 червня 2016 року є протиправною, тому слід зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу без обмеження будь-яким строком, тобто з 01 червня 2016 року.

Зважаючи на те, що викладений вище спосіб захисту забезпечить ефективний захист прав позивача, суд не вважає за необхідне додатково визнавати бездіяльність відповідача дискримінаційною. Відповідно, у задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

Суд відмовляє також у задоволенні вимоги про визнання протиправним та дискримінаційним рішення відповідача про припинення виплати пенсії позивачу, оскільки, як вже вище вказано, таке рішення відповідачем не приймалось.

Вимога позивача про зобов’язання відповідача поновити виплату їй пенсії довічно є вимогою на майбутнє. Оскільки суд не повноважний зобов’язувати відповідача до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє, у задоволенні такої вимоги слід відмовити.

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб’єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (частина третя статті 6 Закону України «Про судовий збір»).

Системний аналіз частини першої статті 5 та частини другої статті 245 КАС України дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності, як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо), як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності, є однією вимогою немайнового характеру.

Станом на 01 січня 2018 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 1762,00 грн. Тобто, за одну вимогу немайнового характеру фізична особа мала сплатити судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Ухвалою суду від 24 січня 2018 року ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору у розмірі 704,80 грн до ухвалення судового рішення в даній справі.

Відповідно до частини другої статті 133 КАС України визначено якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про задоволення основної вимоги ОСОБА_1, відповідно до приписів частини другої статті 133 КАС України судовий збір у розмірі 704,80 грн до Державного бюджету України належить стягнути з Білокуракинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: 91000, Луганська область, місто Луганськ, вулиця Печерська, будинок 42; РНОКПП НОМЕР_1) до Білокуракинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (місцезнаходження: 92200, Луганська область, Білокуракинський район, селище міського типу Білокуракине, вулиця Історична, будинок 81; ідентифікаційний код: 41246789) про визнання протиправними дій та зобов’язати вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Білокуракинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо не виплати ОСОБА_1 з 01 червня 2016 року раніше призначеної пенсії.

Зобов’язати Білокуракинське об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити з 01 червня 2016 року виплату пенсії ОСОБА_1, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий у Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

У задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання дискримінаційними дій та рішення Білокуракинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо припинення виплати пенсії; зобов’язання Білокуракинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити виплату пенсії довічно, відмовити.

Стягнути з Білокуракинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (місцезнаходження: 92200, Луганська область, Білокуракинський район, селище міського типу Білокуракине, вулиця Історична, будинок 81; ідентифікаційний код: 41246789) до Державного бюджету України (за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача 820019, рахунок отримувача 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір у сумі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 коп.).

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1350,44 грн (одна тисяча триста п’ятдесят гривень 44 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя ОСОБА_2