Рішення № 72324664, 20.02.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2018 р. Справа№805/469/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Толстолуцької М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстрований та проживає за адресою: 87514, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (юридична адреса: 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6) про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що він перебував у статусі військовослужбовця строкової служби та приймав участь у бойових діях в Республіці Афганістан у період з 18.12.1982 по 18.02.1985 роки, де отримав поранення, контузію та з 04.07.2016 року йому присвоєно ІІІ групу інвалідності, у зв’язку з пораненнями, пов’язаними з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, на підставі чого має право на виплату відповідачем одноразової грошової допомоги. Проте, рішенням від 24 листопада 2017 року відповідач своїм рішенням відмовив позивачеві в призначенні відповідної допомоги.

Також, позивач зазначив, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено вичерпний перелік мотивів відмови, які застосовуються головним розпорядником коштів при прийнятті рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги. Проте, відповідач у своєму рішенні не зазначив мотиви своєї відмови, передбачені у статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Позивач також зазначив, що разом з заявою відповідачу були подані документи, які підтверджують обставини отримання поранення та виключають можливість того, що воно пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Таким чином, позивач вважає, що ним було подано усі необхідні документи, передбачені пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (надалі – Порядок № 975), а відповідачем було прийнято протиправне рішення щодо відмови у виплаті грошової допомоги.

Позивач вважає дане рішення таким, що не відповідає вимогам закону та підлягає скасування.

Отже, на підставі викладеного, з урахуванням заяви про зміну предмету адміністративного позову, позивач просить суд скасувати п. 19 Протоколу № 121 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.11.2017 року та зобов’язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до абз. 4 пп. 3 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у зв’язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок травми, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 805/469/18-а. Одночасно, судом вирішено питання про порядок розгляду даної справи (форму адміністративного судочинства).

Відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Позивач про розгляд справи був повідомлений судом належним чином за адресою зазначеною в позовній заяві, що підтверджується даними рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, наявними в матеріалах справи.

Відповідач про розгляд справи був повідомлений судом належним чином за адресою зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та засобами електронного зв’язку, що підтверджується даними рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, наявними в матеріалах справи.

У строк встановлений судом відповідач надіслав на адресу суду відзив, у якому заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що позивачем було надано неповний пакет документів, чим порушено вимоги пункту 11 Порядку № 975, у зв’язку з чим відповідач був позбавлений можливості вирішити питання про право позивача на отримання одноразової грошової допомоги та прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

Окрім того, відповідач заперечив доводи позивача щодо підтвердження поранення витягом із протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, а також висновком судово-медичного експерта, оскільки відповідно до пункту 11 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року № 402, постанова відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв’язку поранення є окремим документом, який визначений окремим підпунктом пункту 11 Порядку, тому не може бути документом на підтвердження обставин відповідного ушкодження здоров’я.

Щодо висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи відповідач також зазначив, що відповідний висновок є необхідним документом для встановлення причинного зв’язку ушкодження здоров’я та ніяким чином не відноситься до документів, що можуть свідчити про причини та обставини ушкодження здоров’я. Відповідач зауважив, що зі змісту висновку судово-медичної експертизи також не вбачається, зокрема, про те, що відповідне поранення не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, у зв’язку з чим вказаний документ також не може слугувати підтвердженням вищевказаних обставин.

Щодо позовних вимог позивача про зобов’язання Міністерства оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу відповідач зазначив, що така вимога є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, тому не підлягає задоволенню саме в такій редакції. В обґрунтування зазначеного посилався на правові позиції Вищого адміністративного суду, викладені в його рішеннях від 05.07.2016 року № К/800/3396/16 (№ в ЄДРСР 58786155), від 26.05.2016 року № К/800/11775/16 (№ в ЄДРСР 58015940).

Відповідач також заперечив проти задоволення вимог позивача щодо зобов’язання Міністерства оборони України подати звіт про виконання судового рішення. Відповідач вважає, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів про наявність будь-яких обставин, що можуть привести до невиконання відповідачем судового рішення, винесеного не на його користь та не наведено жодної обставини, яка свідчила б про затягування Міністерством оборони України часу щодо виконання рішення суду. Окрім того, відповідач зауважив, що вимога про зобов’язання Міністерства оборони України подати звіт про виконання судового рішення у 45-денний термін є безпідставною та незаконною, оскільки порушує права відповідача, передбачені Порядком № 975, відповідно до якого Міністерству оборони України встановлюється місячний строк лише для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, а не для її виплати.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач – ОСОБА_1 перебував у статусі військовослужбовця строкової служби та приймав участь у бойових діях в Республіці Афганістан у період з 18.12.1982 по 18.02.1985 роки, де отримав поранення, контузію та з 04.07.2016 року йому присвоєно ІІІ групу інвалідності, у зв’язку з пораненнями, пов’язаними з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Зазначені обставини встановлені рішенням Донецького апеляційного адміністративного суду при розгляді адміністративної справи № 263/7553/17 за позовом ОСОБА_2, що діє в інтересах ОСОБА_1 до Донецького обласного військового комісаріату, третя особа – Міністерство оборони України про визнання нечинним рішень, зобов’язання вчинити певні дії. Отже, відповідно до вимог статті 78 КАС України не підлягають доказуванню при вирішенні даної справи.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, що діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 серпня 2017 року у справі № 263/7553/17 задоволено частково: скасовано постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 серпня 2017 року у справі № 263/7553/17 та прийнято нове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_2, що діє в інтересах ОСОБА_1 до Донецького обласного військового комісаріату, третя особа – Міністерство оборони України про визнання нечинним рішень, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Зобов'язано Донецький обласний військовий комісаріат в 15-денний строк подати на розгляд Міністерству оборони України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та заяву з документами ОСОБА_1 подану для призначення одноразової грошової допомоги згідно п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 499. В іншій частині -позовних вимог відмовлено /арк. справи 17-19/.

На виконання рішення суду Донецький обласний військовий комісаріат подав на розгляд Міністерству оборони України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та заяву з документами ОСОБА_1 подану для призначення одноразової грошової допомоги.

Розглянувши подані документи, 24 листопада 2017 року комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (надалі – комісія) дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги. А саме, пунктом 19 протоколу засідання комісії солдату в запасі ОСОБА_1, якого 18.02.1985 року звільнено зі строкової служби та 04.07.2016 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок поранення, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки заявником не подано документ, що свідчить про причини поранення, який передбачено пунктом Порядку № 975. Окрім того, у зазначеному пункті протоколу засідання комісії, відповідач зазначив, що висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи, який складено зі слів заявника та висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, які подані разом з іншими документами, не є документами, що свідчать про обставини поранення /арк. справи 13/.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовано Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі – Закон № 2011-ХІІ).

Преамбулою зазначеного закону встановлено, що цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Дія Закону № 2011-ХІІ поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти (пункт 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-ХІІ).

Нормами статті 4 Закону № 2011-ХІІ визначено, що забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - є гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з вимогами пункту 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Частиною другою статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Перелік документів, які військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності подає уповноваженому органу зазначений у пункті 11 Порядку № 975 призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Такими документами відповідно пункту 11 Порядку № 975 є: заява про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Судом встановлено, підтверджено наявними матеріалами справи та не спростовано відповідачем, що позивачем разом із заявою для призначення одноразової грошової допомоги були надані: копія довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення 3-ї групи інвалідності МСЕК серії АВ № 060269 від 16.07.2016 року на 1 арк., копія довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення 3-ї групи інвалідності МСЕК серії АВ № 0719333 від 02.08.2017 року на 1 арк., копія витягу з протоколу Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв ЦВЛК № 1199 від 21 березня 2016 року на 1 арк., копія висновку спеціаліста у галузі суд-мед експертизи № 654/ж від 17 березня 2016 року на 1 арк., копія військового квитка НУ № 9179706 на 3 арк., копія довідки про відкриття рахунку в ПАТ «Банк» на 1 арк., копія посвідчення інваліда ІІІ групи серія Є № 041312 від 28 липня 2016 року на 1 арк., копія посвідчення інваліда ІІІ групи серія Є № 041344 від 02 серпня 2017 року на 1 арк., копія посвідчення про статус учасника бойових дій АА № 198749 від 03.12.2007 року, копія сторінок паспорту з даними про прізвище, ім’я та по-батькові і місце реєстрації, копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера на 4 арк., оригінал судового рішення Донецького апеляційного адміністративного суду № 263/7553/17 від 03 жовтня 2017 року /арк. справи 24/.

Таким чином, суд доходить висновку, що при зверненні до відповідача із заявою для виплати одноразової грошової допомоги, позивачем були надані всі необхідні документи, визначені чинним законодавством, що спростовує висновок відповідача, викладений у його рішенні від 24 листопада 2017 року.

Суд не погоджується з доводами відповідача щодо неможливості підтвердження причини та обставин ушкодження здоров’я витягом із протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, а також висновком судово-медичного експерта, з огляду на наступне.

Висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 17.03.2016 року № 654/Ж, складеним спеціалістом у галузі судово-медичної експертизи, лікарем судово-медичним експерта ОСОБА_3, який має стаж роботи за фахом 16 років на підставі заяви від 17.03.2016 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що виявлені при огляді рубці є наслідком загоєння ран, що могли утворитися внаслідок осколочних поранень (тобто спеціалістом встановлений характер зазначених поранень), які виникли внаслідок розривної дії снаряду, могли бути спричинені в період проходження служби під час виконання бойових дій в 1984 році /арк. справи 14/.

Суд критично ставиться до висновків відповідача, викладених у його рішенні від 24 листопада 2017 року, згідно яких висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи, який складено зі слів заявника не є документом, що свідчить про обставини поранення.

Так, судом встановлено, що зазначений висновок був зроблений спеціалістом як на підставі обставин справи, встановленими зі слів позивача, так і на підставі огляду спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи, лікаря судово-медичного експерта (описова частина висновку), що дає достатні підстави вважати зазначений документ таким, що підтверджує обставини поранення позивача.

Згідно з даними з Витягу із протоколу № 1199 від 21 березня 2016 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (надалі – ЦВЛК) вогнепальні осколкові поранення спини, правої руки (контузія головного мозку 1984 року) рядового у відставці ОСОБА_1, наслідком яких є шкіряні рубці у зазначених анатомічних областях, що підтверджено висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи № 654/Ж від 17.03.2016 року, виданого Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи, що в подальшому призвело до розвитку: «Стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ у вигляді післятравматичної та дисциркуляторної енцефалопатії ІІ-ІІІ ст., прогресуючого перебігу з вираженим церебростенічним синдромом, вестибуло-координаторними розладами, емоційно-вольовою нестійкістю, мнестичним зниженням, вегето-судинною нестійкістю, частими лікворо-динамічними кризами, стійко вираженим цефалічним синдромом. Після травматичного церебрального арахноїдиту з розсіяною органічною симптоматикою, вираженим лікворо-динамічними порушеннями, центральною вестибулярною дисфункцією ІІІ ст.», що підтверджено медичними та військово-обліковими документами. На підставі зазначеного, ЦВЛК зроблено висновок, що поранення (контузія) та захворювання, ТАК пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії /арк. справи 15/.

Окрім того, відповідно до наданої ЦВЛК відповіді від 26.05.2017 року вих. № 2524 на адвокатський запит від 24.05.2017 року № 2017/05/09 про надання роз’яснень щодо питання по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців у разі отримання ними відповідних захворювань, пов’язаних із вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення або вчиненням дій у стані алкогольного,наркотичного чи токсичного сп’яніння встановлено, що в разі надходження до ЦВЛК документів, що містять таку інформацію, виноситься постанова: «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК пов’язане з проходженням військової служби» згідно з вимогами підпункту «в» пункту 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року № 402 (надалі – Положення № 402) /арк. справи 16/.

Нормами пункту 21.5 зазначеного Положення, визначені формулювання, в яких приймаються постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв.

Зокрема, у разі якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення приймається постанова, визначена підпунктом «в» пункту 21.5 Положення № 402: «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби».

Проте, як встановлено судом раніше, згідно Витягу із протоколу № 1199 від 21 березня 2016 року засідання ЦВЛК відносно позивача винесена постанова: «Поранення (контузія) та захворювання, ТАК пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії».

Такий висновок відповідає формулюванню підпункту «б» пункту 21.5 Положення № 402 та встановлюється, якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння), у разі фактичного виконання службових обов'язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії.

Таким чином, суд доходить висновку, що подані позивачем документи підтверджують обставини поранення, окрім того, вони не пов’язані із вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення або вчиненням дій у стані алкогольного,наркотичного чи токсичного сп’яніння.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до норм статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин першої, п’ятої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до вимог частини другої зазначеної статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Нормами статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено, правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов’язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов’язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Згідно норм пункту 13 зазначеного Порядку керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Одноразова грошова допомога, відповідно до пункту 14 Порядку № 975, виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу.

Таким чином, враховуючи попередні висновки суду про те, що позивачем були подані всі необхідні документи для призначення виплати одноразової грошової допомоги, з метою забезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача саме шляхом зобов’язання Міністерства оборони України нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1, у зв’язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок травми, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, в порядку та розмірах, визначених чинним законодавством.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд до ходить висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Позивач на підставі положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією посвідчення серії АА № 198749, виданого 03 грудня 2007 року Маріупольським ОМВК Донецької області на ім’я позивача /арк. справи 12/. Тому, відповідно до положень статті 139 КАС України питання про розподіл судових витрат не розглядається.

Керуючись статтями 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 118, 139, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії – задовольнити частково.

Скасувати пункт 19 Протоколу № 121 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.11.2017 року.

Зобов’язати Міністерство оборони України (юридична адреса: 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 (зареєстрований та проживає за адресою: 87514, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) в порядку та розмірах, визначених чинним законодавством.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 20 лютого 2018 року.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом частин четвертої-шостої статті 250 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Толстолуцька М.М.