Постанова № 72322849, 07.02.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

07.02.2018 р. справа №820/6668/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі секретаря судового засідання - Стрєлка О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача та третьої особи - ОСОБА_2,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

ОСОБА_3 Монзер до Державної міграційної служби України, третя особа - ГУ ДМСУ в Харківській області, про1) скасування рішення Державної міграційної служби України від 08.12.2017р. №483-17; 2) зобов'язання Державну міграційну службу України визнати громадянина ОСОБА_4 Арабської Республіки - ОСОБА_3 Монзер біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_3 Монзер, у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) скасування рішення Державної міграційної служби України від 08.12.2017 р. №483-17; 2) зобов'язання визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина ОСОБА_4 Арабської Республіки - ОСОБА_3 Монзер.

Аргументуючи заявлені вимоги послався на те, що у країні походження на нього очікує переслідування з причин політичних переконань та небажання брати участь у громадянській війні, загрожує небезпека застосування насильства у межах існуючого збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.

Відповідач, Державна міграційна служба України, та третя особа, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, з поданим позовом не погодились.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначили, що іноземець під час звернення до тероргану міграційної служби та у ході співбесіди не подав доказів та не навів доводів, котрі б засвідчували хоча б найменшу наявність підстав для визнання або біженцем, або особою, котра потребує додаткового захисту.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, заслухавши представників сторін, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач є іноземцем – громадянином ОСОБА_4 Арабської Республіки, знаходиться на території України з 2003 року, подав до ГУ ДМСУ в Харківській області заяву про визнання біженцем або особою, котра потребує додаткового захисту.

Названа заява була прийнята до розгляду, проведено співбесіду, складено висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, матеріали звернення передані до ДМС України.

Рішенням Державної міграційної служби України від 08.12.2017 р. №483-17 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як з’ясовано судом, мотивом прийняття спірного рішення владний суб’єкт обрав судження про відсутність фактичних даних для визнання іноземця біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, безпідставність висловлених іноземцем побоювань, можливість безпечного повернення іноземця до країни походження.

Перевіряючи відповідність закону, зокрема ч. 2 ст. 2 КАС України (в редакції з 15.12.2017 р.) та ч. 3 ст. 2 КАС України (в редакції до 15.12.2017 р.), рішень та діянь владного суб’єкта у цьому спорі, суд зазначає, що правовідносини з приводу набуття іноземним громадянином статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту унормовані приписами Закону України від 08.07.2011 р. №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

За наведеними у п. 1 ч. 1 ст. 1, п. 13 ч. 1 ст. 1, п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2011 р. №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначеннями слід розрізняти критерії 1) для визнання громадянина біженцем, 2) для визнання громадянина особою, яка потребує додаткового захисту, 3) для визнання громадянина особою, яка потребує тимчасового захисту.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2011 р. № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Отже, до категорії біженців можуть належати громадяни – іноземці (особи без громадянства), відносно яких у Батьківщині чи країні попереднього постійного проживання існують ризики переслідування з причин раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2011 р. №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Отже, до категорії осіб, які потребують додаткового захисту, можуть належати громадяни – іноземці (особи без громадянства), котрі знаходяться в Україні через те, що на Батьківщині існує загроза життю, загроза безпеці, загроза свободі з причини застосування смертної кари, виконання вироку про смертну кару, застосування тортур, застосування нелюдського поводження, застосування поводження, котре принижує гідність, застосування нелюдського покарання, застосування покарання, котре принижує гідність, застосування загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, систематичного порушення прав людини.

Згідно з п.14 ч.1 ст.1 Закону України від 08.07.2011 р. №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особи, які потребують тимчасового захисту, - іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

Отже, до категорії осіб, які потребують тимчасового захисту, можуть належати громадяни – іноземці (особи без громадянства), котрі знаходяться в Україні через те, що на Батьківщині триває зовнішня агресія, іноземна окупація, громадянська війна, зіткнення на етнічній основі, природні катастрофи, техногенні катастрофи, інші події, які порушують громадський порядок у будь-які частині території країни походження.

При цьому, за правилами ст.ст. 18-25 Закону України від 08.07.2011 р. №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" цей режим може поширюватись лише на випадки прибуття громадян із суміжних з Україною держав.

Обставини, що унеможливлюють набуття особою перелічених вище правових статусів, викладені законодавцем у ст. 6 Закону України від 08.07.2011 р. №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Однак, текст складених владними суб’єктами у спірних правовідносинах письмових документів засвідчує відсутність оцінки громадянина – іноземця за усіма критеріями відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 та п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2011 р. № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

При цьому, суд звертає увагу владного суб’єкта на те, що обставини існування на території ОСОБА_4 Арабської Республіки збройного конфлікту є загальновідомими у розумінні ч. 3 ст. 78 КАС України, а міркування з приводу територіальної локалізації цього конфлікту є юридично неспроможними у силу приписів національного закону України.

Суд також звертає увагу владного суб’єкта, що рівень та якість міркувань тероргану ДМС України з приводу доводів іноземця у силу приписів ст. 8 Конституції України мають поза розумним сумнівом доказувати остаточну безпідставність, помилковість та хибність будь-яких побоювань особи, котрі за критеріями п. 1 ч. 1 ст. 1 та п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2011 р. № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначені підставами для визнання громадянина або біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб’єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України.

Натомість факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі міграційної справи за вимогою про скасування рішення владного суб’єкта знайшов своє підтвердження, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення цієї вимоги.

Водночас з цим, з огляду на приписи абз. 1 ч. 4 ст. 245 КАС України суд не знаходить підстав для обтяження владного суб’єкта обов’язком визнати позивача біженцем або особою, котра потребує додаткового захисту.

По-перше, звертаючись спочатку до тероргану ДМС, а потім і до суду, громадянин сам не визначив бажаний для нього правовий статус (у той час як закон передбачає або можливість набуття статусу біженця, або набуття статусу особи, котра потребує додаткового захисту і пов’язує виникнення та існування такої можливості з абсолютно різними, відмінними одна від одної обставинами).

По-друге, владний суб’єкт не виконав всіх умов, необхідних для остаточного вирішення порушеного позивачем питання.

Тому, суд вважає за потрібне керуватись абз. 2 ч. 1 ст.245 КАС України і обтяжити владного суб’єкта обов’язком повторно розглянути питання про визнання громадянина ОСОБА_4 Арабської Республіки - ОСОБА_3 Монзер біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 08.12.2017 р. №483-17.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути питання про визнання громадянина ОСОБА_4 Арабської Республіки - ОСОБА_3 Монзер біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У решті вимог позов - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Роз'яснити, що скарга може бути подана у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України.

Судове рішення у повному обсязі виготовлено 8 лютого 2018 року.

Суддя Сліденко А.В.