Постанова № 72322831, 29.01.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710 Рішення

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2018 р. № 820/80/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Тітова О.М., суддів: Бадюкова Ю.В., Панченко О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Ломаги А.А.,

позивача - ОСОБА_1,

представник відповідача - ОСОБА_2,

представника третьої особи - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Харківської області, третя особа - Прокурор Харківської області державний радник юстиції 2 класу ОСОБА_3 про визнання незаконним скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Прокуратури Харківської області, третя особа - Прокурор Харківської області державний радник юстиції 3 класу ОСОБА_4, в якому з урахуванням зміни позовних вимог просить суд: визнати незаконним та скасувати наказ прокурора Харківської області №3389к від 14.12.2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Жовтневого району м. Харкова та з органів прокуратури Харківської області; поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури Харківської області; поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора прокуратури Жовтневого району м. Харкова; стягнути з прокуратури Харківської області на користь ОСОБА_1 відшкодування за час вимушеного прогулу з 15.12.2015 року по день винесення рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2017р. по справі № 820/80/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.08.2016 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Прокуратури Харківської області, третя особа - Прокурор Харківської області державний радник юстиції 3 класу ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення відшкодування за час вимушеного прогулу відмовлено у повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 26.04.2017 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.08.2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2017 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Харківської області, третя особа - Прокурор Харківської області державний радник юстиції 2 класу ОСОБА_3 про визнання незаконним скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу прийнято до розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звільнення відбулось безпідставно та з порушенням процедури, адже попередження про звільнення стосувалось випадку ліквідації прокуратури району, а насправді звільнення відбулось у зв'язку з реорганізацією органу прокуратури. Позивач стверджував, що є молодим спеціалістом, а відтак, не підлягав звільненню з огляду на ст. 197 Кодексу законів про працю України. Спірний наказ обґрунтований нормами закону, котрі визначають порядок призначення, а не звільнення з органів прокуратури. Позивач також наполягав, що до звільнення йому не було запропоновано працевлаштування на іншу роботу. Посилаючись на ці міркування, позивач просив постановити рішення про задоволення заявлених вимог.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача та представник третьої особи ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував та зазначив, що звільнення позивача з посади прокурора прокуратури району відбулось правомірно, адже орган прокуратури припинив існування. Прийняття рішення про призначення позивача на нову посаду до новоствореного органу прокуратури не вбачалось за можливе, позаяк результати пройденого позивачем тестування не відповідають критерію успішності. Стверджували, що позивачу не надавалось перше робоче місце в органах прокуратури як молодому спеціалісту. Окрім того, наполягали на відсутності інших вакантних рівнозначних посад.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача представника третьої особи, дослідивши документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів дійшла до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач з 01.07.2014р. проходив безперервну публічну службу в прокуратурі, а саме: згідно з наказом №1314к від 10.07.2013р. у якості стажиста на посаді прокурора Лозівської міжрайонної прокуратури Харківської області на умовах строкового трудового договору з 10.07.2013р. по 10.07.2014р., з 29.05.2014р. на посаді прокурора Лозівської міжрайонної прокуратури Харківської області безстроково, згідно з наказом №2489к від 28.11.2014р. на посаді прокурора прокуратури Жовтневого району м. Харкова.

10.10.2015р. позивач повідомлений про звільнення із займаної посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» у разі не проходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі з 14 грудня 2015 року.

Позивач брав участь у тестуванні для зайняття посади прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області, отримав підсумковий бал - « 81,7», посів 56 порядкове місце.

Як з'ясовано судом, результати тестування, процедура проведення тестування, дії компетентного суб'єкта права в особі відповідної Робочої групи з приводу організації, проведення, оцінювання результатів тестування позивачем в адміністративному чи судовому порядку не оскаржувались.

Наказом прокурора області №3389к від 14.12.2015р. позивач на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» та п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України у зв'язку із реорганізацією органу прокуратури та скороченням кількості прокурорів з 14.12.2015р. звільнений з посади прокурора прокуратури Жовтневого району м. Харкова та з органів прокуратури Харківської області.

Статтею 43 Конституції України, передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Суд зазначає, що правовідносини з проходження публічної служби в прокуратурі були унормовані до 14.07.2015р. року приписами Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-ХІІ (з урахуванням виключень згідно з п.п.1 п.3 розділу XII Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VІІ), а з 15.07.2015р. урегульовані приписами Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VІІ (з урахуванням виключень згідно з п.1 розділу XІІ Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-УІІ).

Частиною 1 ст.7 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII визначено, що систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

За приписами ч.1 ст.12 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII у системі прокуратури України діють місцеві прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається в Додатку до цього Закону.

Відповідно до п.1 розділу XII Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VІІ приписи Додатку до цього закону набирають чинності з 15.12.2015р.

Згідно з п.1-1 розділу XIII Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-УІІ до утворення місцевих прокуратур їх повноваження здійснюють міські, районні, міжрайонні, районні у містах прокуратури. На зазначений період за прокурорами та керівниками цих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури.

У силу п.п.1 п.3 розділу XII Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VII дія ст.13 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-ХІІ (котра визначала прокуратури району як складову частину системи органів прокуратури) щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур втратила чинність з 15 грудня 2015 року.

Системно аналізуючи положення Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-ХІІ та Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII , суд відмічає, що використаний законодавцем термін функціонування (у розумінні виконання функцій) охоплює весь період існування органу від стадії створення, початку роботи до стадії закінчення виконання повноважень, а, відтак, за своєю правовою суттю та змістом словосполучення припинення функціонування є тотожнім терміну ліквідація.

Разом з тим, оскільки акти законодавства з питань діяльності органів прокуратури (як спеціальні норми матеріального права) не містять жодних чітких і однозначних положень про порядок створення прокуратури, реорганізації прокуратури, скорочення чисельності працівників прокуратури або скорочення штату працівників прокуратури, ліквідації органу прокуратури, то суд вважає за необхідне поширити на спірні правовідносини дію загальних норм матеріального права, тобто положень Кодексу законів про працю України

Пунктом п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України указано, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Отже, з положень наведеної норми закону витікає, що законодавець передбачив підставою розірвання безстрокового трудового договору: 1) ліквідацію підприємства, установи, організації, 2) реорганізацію підприємства, установи, організації, 3) банкрутство підприємства, установи, організації, 4) перепрофілювання підприємства, установи, організації, 5) скорочення чисельності працівників підприємства, установи, організації, 6) скорочення штату працівників підприємства, установи, організації.

Як з'ясовано судом, і орган прокуратури - прокуратура району відповідно до ст.13 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-ХІІ, і орган прокуратури - місцева прокуратура відповідно до ст.12 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VII не визначені законодавцем як суб'єкт права зі статусом юридичної особи (тобто не є юридичною особою публічного права).

Таким чином, за приписами ст.ст.80-83 Цивільного кодексу України, ст.62 Господарського кодексу України створена відповідно до ст.13 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №>1789-ХІІ прокуратура району не може бути кваліфікована ані як підприємство, ані як установа.

Разом з тим, прокуратура району цілком підпадає під розуміння визначення організації як певного утворення, для створення та існування якого законом не вимагається набуття статусу юридичної особи.

Наказом Генерального прокурора України № 92ш від 23.09.2015 року до структури та штатного розпису прокуратури Харківської області була включена Харківська місцева прокуратура №2 територіальна юрисдикція якої поширюється як на Жовтневий район міста Харкова (тобто співпадає з територіальною юрисдикцією прокурати Жовтневого району міста Харкова), так і додатково охоплює Київський район міста Харкова.

Вказана обставина (а саме: суттєве збільшення територіальної юрисдикції органу прокуратури) не дають суду підстав для визнання рівнозначними посад прокурорів прокуратури Жовтневого району міста Харкова та прокурорів Харківської місцевої прокуратури №2 Харківської області.

Водночас з цим, суд вважає, що кваліфікація процедури припинення функціонування прокуратури Жовтневого району міста Харкова як ліквідації даного органу прокуратури чи реорганізації даного органу прокуратури у Харківську місцеву прокуратуру №2 Харківської області, не має суттєвого юридичного значення у даному випадку, позаяк з наявних у справі доказів випливає факт скорочення чисельності прокурорів у штаті новоствореного органу прокуратури - Харківській місцевій прокуратурі №2 Харківської області порівняно з сукупною чисельністю прокурорів у тих прокуратур, котрі діяли до створення цього органу, а саме: прокуратури Жовтневого району міста Харкова та прокуратури Київського району міста Харкова.

Додаткового суд зазначає, що і ліквідація органу прокуратури, і реорганізація органу прокуратури, і скорочення кількості прокурорів органу прокуратури визначені законодавцем як підстави для звільнення прокурора з посади відповідно до п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10,2014р. №1697-VІІ, а спірний наказ про звільнення містить посилання як на п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, так і на п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VІІ.

Таким чином, у спірних правовідносинах відповідачем було одразу застосовано як загальну норму права - п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, так і спеціальну норму права - п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VІІ, котрі урегульовують одні і ті ж правовідносини, а саме: правовідносини з приводу наслідків припинення існування організації чи органу як місця роботи працівника, а також з приводу наслідків скорочення чисельності працівників для подальшої роботи (подальшого проходження публічної служби).

Проте, з урахуванням ідентичності змісту означених норм права вказана обставина не спричинила жодних юридичних наслідків.

Розглядаючи справу, суд відмічає, що повноваження керівника регіональної прокуратури на прийняття рішень з приводу звільнення прокурорів місцевих прокуратур передбачені як ст.11 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VІІ, так і ч.2 ст.51 цього ж закону.

Звідси слідує, що спірний наказ був виданий у межах повноважень прокурора області.

Судом також з'ясовано, що Генеральним прокурором України було видано наказ №98 від 20.07.2015 року (який протягом існування спірних правовідносин не припиняв юридичної дії), п.1 якого було затверджено Порядок проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури (далі - Порядок).

За приписами цього Порядку процедура організації, проведення та встановлення результатів тестування відбувалась без участі прокурора області і незалежно від його волі. Прокурор області не мав ні повноважень по контролю за цими процедурами, ні повноважень по ревізії їх результатів, що свідчить про відсутність будь-якого впливу прокурора області на спірні правовідносини у цій частині.

За таких обставин, суд вважає, що прокурор області не мав правових підстав для невиконання документів, складених за наслідками застосування норм Порядку, у тому числі і відносно одержаних позивачем результатів тестування (підсумковий бал - « 81,7», що відповідає 56 порядковому місцю у рейтингу на посаду прокурора Харківської місцевої прокуратури №2 Харківської області).

Таким чином, спірний наказ ґрунтується на двох належних для прокурора області підставах, а саме: обставині припинення функціонування прокуратури Жовтневого району міста Харкова та обставині результатів проходження позивачем тестування.

Водночас із цим, вирішуючи спір, суд не вбачає можливості залишити поза увагою приписи ст.28 та п.5-1 розділу XIII Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VІІ, з яких витікає, що законодавцем запроваджено механізм обов'язкового проходження конкурсних процедур для призначення на посаду прокурора місцевої прокуратури відповідно у вигляді добору або тестування.

При цьому, законодавець у ч.5 ст.31 XIII Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VІІ чітко і однозначно встановив критерій визначення прохідного балу в кваліфікаційному іспиті у процедурі добору, але відносно аналогічної за змістом, характером та правовими наслідками процедури - тестування такого критерію не запровадив, обмежившись лише посиланням на успішність. Однак, при цьому законодавець не вдався навіть до щонайменшого роз'яснення змісту цього критерію.

Визначаючись з приводу законодавства, котре має бути застосовано до спірних правовідносин, суд, насамперед, вважає за необхідне керуватись ст.ст.8, 129 Конституції України, ст.ст.8 і 9 КАС України, і віддати перевагу верховенству права та пріоритет нормам діючого та схваленого Верховною Радою України міжнародного договору над приписами національного законодавства України.

Відтак, у силу приписів Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд вважає за необхідне поширити на спірні правовідносини дію ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція).

Так, ст.8 Конвенції передбачено, що « 1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. 2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.».

Тлумачення змісту цієї статті Конвенції було надано Європейським судом з прав людини, зокрема, у п.165 рішення по справі «ОСОБА_5 проти України» (заява № 21722/11), з якого вбачається, що втручання у право на повагу до приватного життя може мати місце також і у разі реалізації Державою заходів впливу чи примусу до професійної діяльності особи.

Суттєва зміна умов проходження публічної служби на посаді прокурора, що сталась внаслідок набрання чинності нормами Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII, суд розцінює як втручання з боку Держави у права позивача, котрі охоплюються змістом ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція).

Таким чином, застосовуючи до спірних правовідносин ст.8 Конвенції, суд доходить висновку, що у даному випадку мало місце втручання Держави в професійну діяльність позивача у спосіб створення обов'язкових для виконання умов, обмежуючих подальше проходження публічної служби на посаді прокурора прокуратури району.

Втручання було передбачено законом - п.5-1 розділу XIII Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII.

Втручання переслідувало теоретично цілком легітимну мету - реформування системи органів прокуратури та наповнення новостворених органів прокуратури якісними кадрами.

Разом з тим, на думку суду, таке втручання не задовольняє вимогам необхідності у демократичному суспільстві у зв'язку з недотриманням балансу між публічними та приватними інтересами учасників спірних правовідносин, у зв'язку з відсутністю юридичної визначеності як невід'ємної складової принципу верховенства права у тлумаченні змісту словосполучення «успішного проходження ними тестування» і обмеженням можливості працевлаштування за результатами тестування лише одним із новостворених органів прокуратури (хоча місцеві прокуратури входили до структури і штату регіональної прокуратури рівно як і прокуратури району входили до структури і штату прокуратури області, тобто по суті мали статус структурних підрозділів юридичної особи публічного права).

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах прокурор області неухильно дотримався вимог Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII та Порядку, проте вказаний закон і Порядок не узгоджуються з ст.8 Конвенції.

Виявлена судом суперечність свідчить про наявність підстав для скасування спірного наказу.

Суд усвідомлює той факт, що посада прокурора прокуратури Жовтневого району міста Харкова припинила фізичне існування з 15.12.2015р.

Але будь-які рівнозначні посади у структурі та штаті прокуратури Харківської області відсутні, позаяк всі районні прокуратури, котрі входили до структури прокуратури Харківської області, припинили функціонування з 15.12.2015р., а посада прокурора прокуратури області не є рівнозначною до посади прокурора прокуратури району.

Вказане зумовлює вимушеність поновлення позивача на посаді прокурора Жовтневої прокуратури міста Харкова.

Суд додаткового наголошує на відсутності підстав для поширення на спірні правовідносини положень ст. 197 КЗпП України, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.70 КАС України докази на підтвердження факту заявленої раніше органами прокуратури потреби у роботі позивача.

Суд також бере до уваги, що норми спеціального акту законодавства - Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII (на відміну від ч.2 ст.40 КЗпП України) не покладають на компетентного керівника регіональної прокуратури обов'язку забезпечити подальше працевлаштування прокурора на посаді в іншому органі прокуратури.

Однак, положення ст.43 Конституції України, незмінність основних функцій і завдань органів прокуратури до та після реформування не виключає можливості врахувати результати, одержані позивачем за наслідками тестування, при призначенні на вакантну посаду прокурора місцевої прокуратури, котра входить до структури та штату прокуратури Харківської області.

Згідно з ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Виявлена судом невідповідність п.5-1 розділу XIII Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-УІІ та Порядку положенням ст.8 Конвенції потребує захисту суб'єктивного права позивача у спосіб скасування спірного наказу та поновлення на роботі в органах прокуратури на попередній посаді.

Оскільки за загальним правилом день звільнення є останнім днем роботи працівника на посаді, то поновлення слід здійснити з наступного робочого дня, тобто з 15.12.2015р.

Щодо позовної вимоги про стягнення з прокуратури Харківської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100). Розрахунок проводиться на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Відповідно до наданої інформації прокуратури Харківської області за останні два календарні місяці позивачу виплачено: в жовтні 2015 року - 5381, 39 грн., в листопаді 2015 року - 8506, 60 грн., середньомісячний заробіток складає (5381, 39 грн. + 8506, 60 грн. / 2 = 6944 грн.), а середньоденний заробіток за два місяці перед звільненням складає 330, 67 грн. ( т.1, а.с. 245).

Згідно з додатком до листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» N 10196/0/14-14/13 від 09.09.2014 вимушений прогул у 2015 році з 15.12.2015 по 31.12.2015 включно, становить 13 робочих днів.

Відповідно до додатку до листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» N 10846/0/14-15/13 від 20.07.2015 вимушений прогул у 2016 році з 01.01.2016 по 31.12.2016 включно, становить 251 робочий день.

Згідно з додатком до листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» N 11535/0/14-16/13 від 05.08.2016 вимушений прогул у 2017 році з 01.01.2017 по 31.12.2017 включно, становить 248 робочих днів (з урахуванням вихідного дня 25 грудня Різдво Христове).

Вимушений прогул у 2018 році з 01.01.2018 по 29.01.2018 включно, становить 19 робочих днів.

Таким чином, остаточний період вимушеного прогулу з 15.12.2015 по 29.01.2018 становить 531 робочий день (2015 рік: грудень 13; 2016 рік: січень - 19, лютий - 21, березень - 22, квітень - 21, травень - 19, червень - 20, липень - 21, серпень - 22, вересень - 22, жовтень - 20, листопад - 22, грудень - 22; 2017 рік: січень - 20, лютий - 20, березень - 22, квітень - 19, травень - 20, червень - 20, липень - 21, серпень - 22, вересень - 21, жовтень -21, листопад - 22, грудень - 20; 2018 рік: січень - 19).

На підставі вищевикладеного, суд зазначає що з прокуратури Харківської області підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 175585, 77 грн. Вказана сума утворюється шляхом множення кількості днів вимушеного прогулу на розмір середньоденного заробітку (531 х 330, 67 грн. = 175585, 77 грн.).

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Харківської області, третя особа - Прокурор Харківської області державний радник юстиції 2 класу ОСОБА_3 про визнання незаконним скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Харківської області, третя особа - Прокурор Харківської області державний радник юстиції 2 класу ОСОБА_3 про визнання незаконним скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ прокурора Харківської області № 3389к від 14.12.2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Жовтневого району м. Харкова та з органів прокуратури Харківської області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора прокуратури Жовтневого району м. Харкова.

Стягнути з прокуратури Харківської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 15.12.2015 року по день винесення рішення у розмірі 175585,77 (сто сімдесят п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять )грн. 77 коп.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора прокуратури Жовтневого району м. Харкова та стягнення з прокуратури Харківської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 15.12.2015 року по день винесення рішення у розмірі 175585,77 (сто сімдесят п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять )грн. 77 коп звернути до негайного.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 08.02.2018 року.

Головуючий суддя О.М. Тітов

Судді Ю.В. Бадюков

ОСОБА_6