Ухвала суду № 72322686, 08.02.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позову позовної заяви без розгляду

(повна)

м. Миколаїв.

08 лютого 2018 р.справа № 814/2918/17

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Кафанової Г.Г.,

позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Бочарової І.В.,

розглянув у підготовчому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54034

до відповідачаМиколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001

провизнання протиправним і скасування рішення від 03.03.2000 р. № 17/20

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із адміністративним позовом до Миколаївської міської ради (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 3 березня 2000 р. № 17/20 "Про увіковічення пам'яті Миколаївського міського голови ОСОБА_3." (далі - Рішення № 17/20).

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Позивач посилається на порушення процедури прийняття спірного рішення, зокрема, рішення відповідача попередньо не розглядалось виконавчим комітетом, не обговорювалось у постійних комісіях, а також прийнято без врахування громадської думки. Також, позивач наполягає на тому, що ОСОБА_3, був членом комуністичної партії, а за радянських часів позивач проходив примусове лікування та став інвалідом 2 групи, у зв'язку із чим надання вулиці, на якій він мешкає, назви імені ОСОБА_3, визиває у нього негативні почуття.

Відповідач адміністративний позов не визнав, в своєму відзиві зазначив, що ним дотримано процедуру прийняття Рішення № 17/20.

У підготовчому засіданні, після заслуховування пояснень сторін, а також дослідження наданих ними письмових доказів, суд приходить до висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, з огляду на таке.

Змістом Рішення № 17/20 є:

1) доручення виконавчому комітету до 1 травня 2000 р. внести пропозиції щодо присвоєння однієї з вулиць Центрального району м. Миколаєва імені міського голови ОСОБА_3;

2) встановлення меморіальної дошки пам'яті ОСОБА_3 на будинку за адресою: АДРЕСА_2;

3) доручення виконавчому комітету підготувати клопотання до Кабінету Міністрів України про присвоєння загальноосвітній школі № 64 імені ОСОБА_3

Останнім четвертим пунктом встановлено контроль за виконанням цього рішення. Іншим норм Рішення № 17/20 не містить.

У підготовчому засіданні відповідач подав суду рішення від 21 грудня 2000 р. № 26/1 "Про перейменування АДРЕСА_1 та внесення змін до п. 1 рішення міської ради від 3 березня 2000 р. № 17/20" (далі - Рішення № 26/1).

Згідно Рішення № 26/1:

1) до п. 1 Рішення № 17/20 внесені зміни, шляхом викладення цього пункту в такій редакції: "Доручити виконавчому комітету до 1 травня 2000 р. внести пропозиції щодо присвоєння одній із вулиць м. Миколаєва імені міського голови ОСОБА_3.";

2) перейменувати АДРЕСА_1;

3) підприємствам, організаціям, установам та громадянам міста в своїй діяльності керуватись новою назвою вулиці;

4) управлінню житлово-комунального господарства виконавчого комітету установити аншлаги з новою назвою АДРЕСА_1

П'ятим пунктом встановлено контроль за виконанням Рішення № 26/1.

Призначаючи справу до розгляду, суд виходив з того, що Рішення № 17/20 є нормативним актом, яким перейменовано АДРЕСА_1, у зв'язку із чим справа призначалась до розгляду за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до ч. 3 якої нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

В той же час, як вбачається з Рішення № 26/1, перейменування вулиці відбулось саме цим рішенням, а не Рішенням № 17/20, яке є предметом оскарження в цій справі.

Відповідно до ст. 4 ч. 1 п. 18 КАС України, нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Отже, нормативний акт у розумінні КАС України - це рішення суб'єкта владних повноважень, яким встановлюється правило поведінки для певного кола осіб і яке (правило) підлягає неодноразовому застосуванню у відносинах.

Системний аналіз Рішення № 17/20 свідчить про те, що воно не є нормативним актом у розумінні КАС України - фактично цим рішенням відповідач здійснив підготовчі дії для подальшого прийняття Рішення № 26/1, більше того, в даному випадку Рішення № 17/20 вичерпало свою дію і не містить будь-яких норм, дія яких продовжується у часі.

Оскільки Рішення № 17/20 не є нормативним актом, то застереження ст. 264 ч. 3 КАС України про те що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені протягом всього строку їх чинності, до нього не може бути застосоване, відповідно, суд повинен застосувати строки звернення до суду, визначені ст. 122 КАС України, зокрема шестимісячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За приписами ст. 6 ч. 2 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п. 137 рішення Європейського суду з прав людини "Олександр Волков проти України" "Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV).".

Отже, за сталою практикою Європейського суду з прав людини, право на судовий захист не є абсолютним і обмежене певними часовими межами. При цьому такі межі звернення особи до суду слугують не обмеженню права на судовий захист, а сприяють стабільності правовідносин - можливий відповідач не повинен виходити з того, що до нього в будь-який час можуть бути заявлені вимоги.

З моменту прийняття Рішення № 17/20 і до часу звернення позивача до суду із цим позовом минуло більше 17 років.

У п. 47 рішення Європейського суду з прав людини "Устименко проти України" зазначено: "Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року)".

Позивач наполягає на тому, що про існування Рішення № 17/20 він дізнався тільки під час розгляду Центральним районним судом м. Миколаєва його позову до того ж відповідача про скасування Рішення № 26/1.

Суд не приймає до уваги такі доводи позивача, адже ст. 122 КАС України пов'язує початок перебігу строку звернення до суду не тільки із моментом, коли особа фактично дізналась про порушення своїх прав, а і з моментом коли вона повинна була дізнатись про їх порушення, і таке законодавче формулювання дозволяє зробити висновок, що в такий спосіб законодавець стимулює особу докладати розумні зусилля для того щоб бути обізнаним про свої права та своєчасно звертатись за їх захистом.

У Рішенні 26/1, яким перейменовано АДРЕСА_1 і яке датоване 21 грудня 2000 р., у п. 3 зазначено, що підприємства, організації, установи та громадяни міста повинні керуватись новою назвою вулиці, а у п. 4 містить розпорядження про виготовлення табличок з новою назвою вулиці, а тому позивач з 2000 р. не міг не знати, що його вулиця перейменована, а присвоєння вулицям нових назв є компетенцією міських рад, які з цього приводу приймають відповідні рішення.

Рішення міських рад не є інформацією з обмеженим доступом, а тому позивач міг своєчасно дізнатись про наявність Рішення № 17/20.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що звернення позивача до суду через 17 років після прийняття Рішення № 17/20 не може бути виправдане будь-якими об'єктивними чинниками, а поновлення строку звернення до суду суперечить вищевикладеній позиції Європейського суду з прав людини щодо правової визначеності.

Крім того, з пояснень позивача вбачається, що його не влаштовує перейменування АДРЕСА_1 але таке перейменування відбулось в силу Рішення № 26/1, яке вже було предметом судового розгляду та визнано судом протиправним і скасовано. Рішення № 17/20 не породжує для позивача ніяких негативних наслідків, і, як суд зазначав вище, фактично вичерпало свою силу, так як було по суті підготовчим до Рішення № 26/1.

Стаття 183 ч. 2 п. 1 КАС України надає суду право за результатами підготовчого засідання прийняти ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись ст. ст. 123, 173-183, 240, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54034) до Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код 26565573) про визнання протиправним і скасування рішення від 3 березня 2000 р. № 17/20, залишити без розгляду.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) суддею в порядку ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

3. Апеляційна скарга на цю ухвалу може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання) в порядку, визначеному ст. ст. 295-297 з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повна ухвала суду складена

09 лютого 2018 р.

Суддя А. О. Мороз