Рішення № 72321849, 07.02.2018, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа №278/845/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Дубовік О. М.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Омегабанк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про захист прав споживачів та визнання договору факторингу та договору про передачу прав за іпотечними договорами частково недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою.

Зазначила, що 02 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком “ТАС-Комерцбанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Омегабанк”, укладено кредитний договір № 0501/1107/71-249. У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між позивачем та банком укладено іпотечний договір від 02 листопада 2007 року, за яким в іпотеку передавалося нерухоме майно, а саме: квартира, загальною площею 55,7 кв.м, житловою площею 39,7 кв.м, яка знаходиться за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Висока Піч, вул. Воронкіна (Леніна)АДРЕСА_1. 28 листопада 2012 року між ПАТ “Сведбанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Омегабанк”, та ТОВ “Факторингова компанія “Вектор Плюс” було укладено договір факторингу та договір про передачу прав за іпотечними договорами, за якими, нібито, відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором та іпотечним договором відповідно, на користь ТОВ “Факторингова компанія “Вектор Плюс”. Кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків за договором купівлі-продажу між ОСОБА_2 Реґіною Миколаївною та ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з метою придбання квартири № 52 в будинку № 1, що знаходиться за адресою: Житомирська обл., Житомирський р-н, с. Висока Піч, вул. Леніна. Як стало відомо позивачу, згідно з договором факторингу в складі кредитного портфелю мало відбутися відступлення права вимоги за кредитним договором від 02.11.2007 року №0501/1107/71-249, що був укладений між банком та ОСОБА_1, на користь Акціонерного комерційного банку “ТАС-Комерцбанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Омегабанк”. До 25.03.2014 року банком не мав права відступати, а ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» не мало права набувати права вимоги за кредитним договором з позивачем за договором факторингу, оскільки установи не мають права набувати права вимоги за кредитними договорами із споживачами внаслідок укладення договорів факторингу. Ні ПАТ «Омегабанк» ні ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» не повідомили позивача належним чином про відступлення права вимоги за вищевказаним кредитним договором та не надали належних доказів. Ні первісним кредитором, ні нібито новим кредитором взагалі не надано додаток №1 (реєстр заборгованості, а саме: його копію, завірену згідно з вимогами чинного законодавства або оригінал, які б містили підписи уповноважених осіб і печатки обох сторін договору факторингу) до договору факторингу із зазначенням кредитного договору від 18 квітня 2008 року № 0501/0408/71-073, яким було б передбачено перехід права вимоги до нового кредитора за кредитним договором. Витяг з додатку № 1 (реєстр заборгованості) до договору факторингу між ПАТ «Омегабанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» від 28.11.2012 не містить печатки та підпису уповноваженої особи первісного кредитора, тому факт уступки права вимоги від первісного кредитора є недоведеним, що є підставою для висновку, що договір факторингу в частині переходу права вимоги за кредитним договором з позивачем взагалі не укладено. Крім цього, відсутній додаток № 1 до договору від 28.11.2012 про передачу прав за іпотечними договорами між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

У зв’язку з наведеним просить: визнати недійсним договір факторингу від 28 листопада 2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», в частині, що стосується передачі права вимоги за Кредитним договором від 02 листопада 2007 року № 0501/1107/71-249, укладеним між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Омегабанк»; визнати недійсним договір від 28.11.2012 року про передачу прав за іпотечними договорами, укладений між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега банк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», в частині, що стосується передачі права вимоги за іпотечним договором від 02.11.2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Омегабанк».

Представником ТОВ “ФК ОСОБА_6 плюс” подано заперечення на позовну заяву, яким останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог (т. 3 а.с. 96-99), та клопотання про застосування строків позовної давності (т. 3 а.с. 144-145).

У судове засідання з’явилися представник позивача ОСОБА_7, яка підтримала позовні вимоги, та представник відповідача ТОВ "ФК ОСОБА_6" ОСОБА_8, яка заперечувала щодо задоволення позову, просила суд відмовити у його задоволенні.

Відповідач ПАТ "Омега Банк" участь представника у судове засідання не забезпечив; просив суд розглядати справу без його участі, послався на перебування у стадії ліквідації; надав ряд витребуваних документів.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників справи, оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

02 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком “ТАС-Комерцбанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Омегабанк”, укладено кредитний договір № 0501/1107/71-249 (т. 1 а.с. 9-12), за умовами якого позивач отримала кредитні кошти у сумі 20000 доларів США зі строком повернення 01.11.2037 р. включно, зі сплатою процентів за їх користування - 11,9%, з цільовим призначенням - придбання трьокімнатної квартири №52 у будинку №1, що знаходиться в с. Висока Піч по вул. Леніна (п. 1.4. договору).

У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між позивачем та банком було укладено іпотечний договір від 02 листопада 2007 року, за яким в іпотеку передавалося нерухоме майно, а саме: квартира, загальною площею 55,7 кв.м, житловою площею 39,7 кв.м, яка знаходиться за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Висока Піч, вул. Воронкіна (Леніна), 1, кв. 52 (т. 1 а.с. 13).

28 листопада 2012 року між ПАТ “Сведбанк” та ТОВ “Факторингова компанія “Вектор Плюс” було укладено договір факторингу та договір про передачу прав за іпотечними договорами, згідно з яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором та іпотечним договором відповідно, укладеними з позивачем, на користь ТОВ “Факторингова компанія “Вектор Плюс” (т. 1 а.с. 90-96). Банк, відповідно до умов даного договору, відступив фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу якої належить банку на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набув права вимоги такої заборгованості від боржників та передав банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому даним договором.

Сторони договору факторингу домовились, що терміни даного договору вживаються у наступному значенні: боржники - клієнти банку, яким банк надав безготівкові чи готівкові кошти в кредит на умовах строковості і платності та які мають зобов'язання по відношенню до банку, в тому числі у зв'язку з непогашенням заборгованості за отриманими кредитами; права вимоги - права грошової вимоги банку щодо погашення (стягнення) заборгованостей з боржників, які виникли, а також ті, які можуть виникнути у майбутньому, на підставі кредитних договорів та підтверджуються документацією; реєстр заборгованостей боржників - це інформація, що стосується боржників, права вимоги щодо яких передаються від банку фактору на умовах цього договору та їх заборгованості, оформлена за формою, встановленою в додатку № 1 та додатку № 8 до цього договору.

Договір факторингу укладений в письмовій формі, підписаний уповноваженими представниками сторін; містить всі необхідні додатки, які таким передбачені.

14 грудня 2012 року за вихідним номером 0028671 представниками АТ “Сведбанк” та ТОВ “Факторингова компанія “Вектор Плюс” було складено повідомлення ОСОБА_2 про відступлення права вимоги (т. 1 а.с. 223).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництва, тощо.

За приписами ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За умовами статті 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач вказує, що під час вчинення оспорюваного правочину було порушено вимоги пункту 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг».

Відповідно до п. 1 вказаного розпорядження, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, держкомісія постановила віднести до фінансової послуги факторингу, зокрема, операції з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів), пов'язані з набуттям відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення.

За наведених обставин, позивач вважає, що відповідач ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» не мав право на придбання права вимоги до фізичної особи, який не є суб'єктом господарювання.

З тексту розпорядження вбачається, що таке було прийнято Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України на виконання повноважень, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», за яким держкомісія уповноважена давати висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг.

Аналізуючи наведені положення розпорядження, суд доходить висновку, що Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України в межах наданих повноважень віднесла певні операції з фінансовими активами до фінансової послуги факторингу. З тексту розпорядження не вбачається, що перелік таких операції є виключним, та усі інші операції з фінансовими активами, у тому числі з набуття відступленого права грошової вимоги до боржника - фізичної особи, не вважаються фінансовою послугою факторингу.

Суд звертає увагу, що частиною 5 ст. 5 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», встановлена спеціальна норма, що регулює виключно порядок надання послуг з факторингу. Вказаною нормою законодавець закріпив, що фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону.

Ні Цивільний кодекс України, ні Закон «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не встановлюють жодних обмежень стосовно складу осіб, по відношенню до яких може здійснюватися відступлення права вимоги. Іншими словами, законодавець не виключає безпосередньо фізичних осіб з переліку осіб, що беруть участь у фінансовій операції факторингу.

Крім того, за постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року п. 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» визнано нечинним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили.

Відтак, посилання позивача на вказані підстави недійсності оспорюваного правочину не є обгрунтованими.

Твердження позивача про відсутність у неї заборгованості станом на момент укладення спірних договорів не знайшли підтвердження матеріалами справи, як і не знайшло свого підтвердження твердження позивача щодо списання заборгованості по кредиту фінансовими установами - банками, через що остання вважала, що кредитні зобов'язання з її боку перед відповідачем ПАТ "ОмегаБанк" таким чином виконано.

Суд звертає увагу, що передача прав вимоги за кредитними договорами до боржників фізичних осіб є частиною виконання договірних зобов'язань сторонами. Питання щодо переходу права вимоги від банку до фактору та подальше набуття права вимагати від боржника погашення заборгованості за кредитом на користь фактора не впливає на дійсність оспорюваного правочину та підлягає з'ясуванню під час вирішення справи щодо стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову за недоведеністю.

Заперечуючи проти позову відповідач ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» заявив про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Оскільки у задоволені позову про визнання недійсним договору факторингу вирішено відмовити за недоведеністю, суд дійшов висновку про недоцільність вирішення питання про застосування строків позовної давності.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-83, 89 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 509, 512, 1077, 1078, 1080 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Омегабанк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про захист прав споживачів та визнання договору факторингу та договору про передачу прав за іпотечними договорами частково недійсними.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження в разі його пропуску з поважних причин.

Суддя О. М. Дубовік