Постанова № 72321094, 14.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2018 року місто Київ

Унікальний № 760/14414/15-ц

№ апеляційного провадження 22-ц/796/1812/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І. М., суддів Головачова Я. В., Шахової О. В.,

при секретарі - Іваницькій О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Оксюти Т. Г. 29 листопада 2017 року, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України про визнання правочину недійсним та за позовом третьої особи - Національного банку України до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа: Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» про визнання правочину недійсним,

в с т а н о в и в :

Згідно п.3 Розділу XIIПрикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (зі змінами від 15 грудня 2017 року) апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Виходячи зі змісту пунктів 8,9 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (в редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2015 року Кобець ОленаАнатоліївна в інтересах Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» звернулась до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсним договору поруки № П 30019775-9 від 28 листопада 2014 року, укладеного між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк».

У березні 2017 року Смолій ЯківВасильович в інтересах Національного банку України звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа: Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» про визнання недійсним договору поруки № П 30019775-9 від 28 листопада 2014 року, укладеного між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (том ІІІ а.с.16-26).

Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 30 червня 2017 року (протокольною) за клопотанням представника АТ «Альфа Банк» Грицик Анни Сергіївни Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Національний банк України залучено до участі у справі в якості третіх осіб. Крім того, позов третьої особи - Національного банку України прийнято до розгляду з основним позовом (том ІІІ а.с.62-63).

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року позов ПАТ «Укргазвидобування» до ОСОБА_3, ПАТ «Дельта Банк», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України про визнання правочину недійсним задоволено в повному обсязі, позов Національного банку України до ОСОБА_3, ПАТ «Дельта Банк», третя особа: ПАТ «Укргазвидобування» про визнання правочину недійсним задоволено в повному обсязі,договір поруки № П 30019775-9 від 28 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк» визнано недійсним, стягнуто з ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк» на користь ПАТ «Укргазвидобування» судовий збір у розмірі 121 грн. 80 коп. з кожного (том ІІІ а.с.217-224).

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 28 грудня 2017 року надіслав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення, яким ПАТ «Укргазвидобування» та Національному банку України відмовити в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивував, зокрема, тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено без належного, повного та об'єктивного дослідження долучених до матеріалів справи доказів, з не правильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального законодавства. Зазначає, що відповідно до пункту 2.2 Договору поруки загальний обсяг відповідальності поручителя, тобто ОСОБА_3, не може перевищувати 50 500 000 грн. 19 лютого 2015 року Банком було здійснено списання з депозитного рахунку позивача, який відкритий у АТ «Дельта Банк», грошових коштів у сумі, що є еквівалентом 50 500 000 грн. Цей факт не заперечується АТ «Дельта Банк». Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з посиланням на ст.546 та ч.1 ст.548 ЦК України дійшов необґрунтованого висновку, що «якщо в основному зобов'язанні передбачений лише такий вид забезпечення як застава, то зазначене зобов'язання може бути забезпечене виключно заставою та не може бути забезпечене іншим видом забезпечення без внесення змін в основне зобов'язання».

Крім того зазначає, що сторони кредитного договору не можуть у відповідному договорі передбачити обов'язок стосовно укладення Договору поруки з ОСОБА_3, який не є стороною даного Кредитного договору, що підтверджує безпідставність позовних вимог ПАТ «Укргазвидобування».

Крім того, після списання АТ «Дельта Банк» грошових коштів шляхом перерахування з рахунків ОСОБА_3 та інших поручителів на позичковий рахунок ПАТ «Укргазвидобування» дія кредитного договору припинилась у зв'язку з належним його виконанням, тобто повним погашенням заборгованості. Після перерахування відповідних коштів та припинення кредитного договору між ОСОБА_3 та ПАТ «Укргазвидобування» виникли правовідносини стосовно відшкодування витрат у порядку регресу.

Також зауважує, що Договір поруки укладено з дотриманням обмежень, які зазначені в постанові НБУ №692/БТ від 30 жовтня 2014 року, та погашення заборгованості по Кредитному договору здійснювалось з дотриманням всіх нормативів Національного банку України, а погодження останнього в даному випадку не вимагалось. Натомість суд першої інстанції дійшов помилкових та необґрунтованих висновків, що Договір поруки укладено з порушенням обмежень, встановлених постановою Національного банку України.

Додатково зазначає, що обставини з приводу укладення спірного Договору поруки з дотриманням статей 203, 215, 553, 626 ЦК України встановлені судовим рішенням у адміністративній справі, що набрало законної сили (постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2015 року у справі №826/18862/15). Таким чином, всі обставини та підстави нікчемності та недійсності Договору поруки, які АТ «Дельта Банк» заявляло у своїх поясненнях по даній справі, вже досліджувались по іншій справі, за результатами розгляду якої ухвалене судове рішення, яке набрало законної сили після його перегляду судом апеляційної інстанції.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_2, підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у ній.

Представник ПАТ «Укргазвидобування» - адвокат Собко О.В., заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив її відхилити. Підтримав свої заперечення, викладені у відзиві, згідно яких, зокрема, між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 укладено Договір поруки, яким передбачено, що забезпеченням виконання кредитного договору є порука - вид забезпечення, який не передбачений у кредитному договорі, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що договір поруки суперечить ч.1 ст.548 ЦК України. Крім того, враховуючи, що посадові особи Банку в особі їх представників вчинили укладення Договору поруки від 28 листопада 2014 року з порушенням обмежень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, зазначений правочин виходить за межі дієздатності юридичної особи - ПАТ «Дельта Банк», вчинений з перевищенням повноважень, а тому є підстави вважати його недійсним. Тобто, судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що оскільки ПАТ «Дельта Банк» не мав права укладати договір поруки без попереднього погодження куратором банку, такий договір слід вважати укладеним з порушенням ПАТ «Дельта Банк» його господарської компетенції, що є ще однією підставою для визнання його недійсним згідно ч.1 ст.215 ЦК України.

Представник Національного банку України - Петроченко С.О., заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив її відхилити. Підтримав заперечення, викладені у відзиві, згідно яких, зокрема, всупереч умов кредитного договору, з метою забезпечення виконання за ним зобов'язань, 28 листопада 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 укладено Договір поруки. ПАТ «Укргазвидобування» не було стороною у вказаному договорі поруки та не надавало згоди на його укладення, не вносились зміни і у кредитний договір в частині можливості забезпечення зобов'язань за кредитом порукою. Крім того, у результаті укладення між відповідачами Договору поруки без отримання попередньої письмової згоди Національного банку України було допущено наступні порушення: обов'язкових умов договору застави майнових прав щодо недопущення відчуження заставлених майнових прав, без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя; обов'язкових умов договору застави майнових прав щодо заборони без погодження з Національним банком України як заставодержателем вносити зміни до Договору кредитної лінії, що укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазвидобування»; положення статті 17 Закону України «Про заставу» та ст.586 ЦК України; положень статті 50 Закону України «Про заставу», яка покладає на заставодавця обов'язок виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права, а також вживати заходів, необхідних для захисту заставленого майна від посягань з боку третіх осіб; ситуацію, за якої Національний банк України як заставодержатель фактично втрачає право, встановлене ЦК та Законом України «Про заставу», у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Отже, оскільки відповідач-2 не мав права укладати оскаржуваний договір поруки без погодження з куратором ПАТ «Дельта Банк», такий договір є укладеним з порушенням відповідачем-2 його господарської компетенції, що є підставою для визнання його недійсним згідно ч.1 ст.215 ЦК України.

Крім того, посилання в апеляційній скарзі на судові рішення у справі №826/18862/15 є неправомірними, оскільки предметом розгляду зазначеної справи було рішення Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» про визнання правочинів нікчемними, в той час як предметом розгляду даної справи №760/14414/15-ц є недійсність договору поруки.

Представник ПАТ «Дельта Банк» - БілоусТ.А., заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила її відхилити. Підтримала заперечення, викладені у відзиві, згідно яких, зокрема, 29 квітня 2015 року Протоколом №1 засідання Комісії АТ «Дельта Банк» з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, створеної згідно наказу №67 від 11 березня 2015 року (зі змінами, внесеними наказом №270 від 23 квітня 2015 року) на виконання ст.38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» виявлено нікчемний правочин, укладений 28 листопада 2014 року між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 за №П 3009775-9. 07 травня 2015 року Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» повідомлено поручителя про нікчемність укладеного договору поруки та відповідно нікчемність погашення заборгованості за договором кредитної лінії шляхом договірного списання грошових коштів у лютому 2015 року з рахунку ОСОБА_3, про що було повідомлено і ПАТ «Укргазвидобування». 14 травня 2015 року на виконання ст.216 ЦК України, АТ «Дельта Банк» застосував наслідки нікчемності правочину (Договору поруки), а саме повернув ОСОБА_3 кошти, списані з його рахунку в рахунок погашення заборгованості ПАТ «Укргазвидобування» перед АТ «Дельта Банк». Отже, договір поруки суперечить положенням ст.ст.546, 548 ч.1, 553, 554 ЦК України, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що договір поруки підлягає визнанню недійсним з підстав положення ст.ст.203 ч.1, 215 ЦК України.

Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Грицик А.С., заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила її відхилити. Підтримала заперечення, викладені у відзиві, згідно яких, зокрема, договір поруки між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 був укладений після прострочення ПАТ «Укргазвидобування» виконання основного зобов'язання, що суперечить самій природі договору поруки та є недійсним. Станом на 28 листопада 2014 року договір застави майнових прав від 08 листопада 2013 року не був припинений, в порушення ч.2 ст.586 ЦК України, ч.2 ст.17 Закону України «Про заставу», п.п.2.1.1, 3.4.1, 3.4.2, 3.4.5 договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-11 від 08 листопада 2013 року, договір поруки від 28 листопада 2014 року був укладений без письмової згоди НБУ. Оскільки відповідач-2 не мав права укладати договір поруки без погодження з куратором банку, такий договір слід вважати укладеним з порушенням АТ «Дельта Банк» його господарської компетенції, що є підставою для визнання його недійсним згідно ч.1 ст.207 ГК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи і заперечення представників учасників справи, які з'явились в судове засідання, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у відповідності до п. 3 ст. 7, п. 3 ст. 25 Закону України «Про Національний банк України», між Національним банком України та ПАТ «Дельта Банк» були укладені кредитні договори №51 від 22 жовтня 2008 року, №64 від 05листопада 2008 року, №86/11-08/СТ від 11листопада 2008 року, №39/09-08/СТ від 11вересня 2008 року, №144 від 29грудня 2008 року, №144/1 від 29грудня 2008 року, №144/2 від 30грудня 2008 року, №144/3 від 31грудня 2008 року, №144/4 від 05січня 2009 року, №144/5 від 12січня 2009 року, №144/6 від 29січня 2009 року, №144/7 від 06лютого 2009 року, №144/8 від 11лютого 2009 року, №144/9 від 13лютого 2009 року, №144/10 від 16лютого 2009 року, №144/11 від 27лютого 2009 року, №144/12 від 04березня 2009 року, №144/13 від 05березня 2009 року. №144/14 від 13березня 2009 року, №144/15 від 20березня 2009 року, №144/16 від 06квітня 2016 року, №144/17 від 15квітня 2009 року, №144/18 від 17квітня 2009 року, №144/19 від 30квітня 2009 року, №144/20 від 03червня 2009 року.

Відповідно до умов вищевказаних договорів, Національний банк України надав ПАТ «Дельта Банк» кредит для збереження ліквідності, а ПАТ «Дельта Банк» зобов'язався повернути кредит в порядку та строки, передбачені умовами договору, а також сплатити проценти за його користування.

Згідно кредитного договору, забезпеченням за ним виступають майнові права за укладеними АТ «Дельта Банк» кредитними договорами з юридичними та фізичними особами. Оформлення забезпечення відбувається шляхом укладання окремого договору застави майнових прав.

З метою забезпечення виконання ПАТ «Дельта Банк» своїх зобов'язань за кредитним договором, між Національним банком України та ПАТ «Дельта Банк» 01 листопада 2013 року було укладено договір застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-9.

На підставі договору застави майнових прав, ПАТ «Дельта Банк» передало у заставу Національного банку України майнові права, за договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390 від 29 серпня 2013 року, укладеним з ПАТ Укргазвидобування, а також усіма забезпечувальними зобов'язаннями до нього.

У зв'язку з укладанням та на підставі договору застави майнових прав, у Єдиному державному реєстрі обтяжень рухомого майна 05 листопада 2013 року за №13994180 ДП «Інформаційний центр» було зареєстровано приватне обтяження (застава рухомого майна) за об'єктом: майнові права за договором кредитної лінії від 29 серпня 2013 року №ВКЛ-2022390, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазвидобування» та оголошено заборону відчуження предмету обтяження.

Обтяжувачем рухомого майна визначено Національний банк України, а боржником ПАТ «Дельта Банк».

Згідно п.п. 1.1 застави майнових прав, зобов'язання що випливають з договору кредитної лінії №ВКЛ-2022390 забезпечувались договором застави майнових прав від 29 серпня 2013 року №ВКЛ-2022390/S-1, укладеним між АТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазвидобування».

В подальшому між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №П 30019775-9 від 28 листопада 2014 року.

Вказаний договір поруки було оприбутковано АТ «Дельта Банк» на відповідному позабалансовому рахунку обліку наданих застав 19 лютого 2015 року.

Так, 19 лютого 2015 року АТ «Дельта Банк» на підставі п.п. 1.3 договору поруки здійснило договірне списання коштів з депозитного рахунку відповідача ОСОБА_3 в сумі 50500000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390 від 29 серпня 2013 року у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язання ПАТ «Укргазвидобування».

Разом з тим, пунктом 1.12 Інструкції, затвердженою Постановою Національного банку «Про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті» від 21 січня 2004 року №22 визначений алгоритм дій банку у разі неможливості виконання платіжного доручення клієнта через відсутність коштів на кореспондентському рахунку банку. Тобто, законодавцем визначено, що за відсутності коштів на кореспондентському рахунку банку платіжне доручення клієнтів не виконується.

Так, як вбачається зі змісту Постанови правління Національного банку №150 від 02 березня 2015 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», однією з підстав віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних було те, що зменшився залишок коштів на кореспондентському рахунку в Національному банку з 3,3 млн. грн. станом на 30 жовтня 2014 року до 0,2 млн. грн. станом на 27 лютого 2015 року, що унеможливлювало виконання зобов'язань банку перед його кредиторами.

Отже, станом на 19 лютого 2015 року ПАТ «Дельта Банк» не міг здійснити платіж в сумі 50 500 000 грн. в рахунок погашення заборгованості за Договором кредитної лінії, укладеним між АТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазвидобування», у зв'язку з відсутністю достатньої кількості коштів на кореспондентському рахунку. Аналогічна позиція висловлена Вищим господарським судом України у постанові від 16 січня 2017 року у справі №910/10782/16, постанові від 16 січня 2017 року у справі №910/10780/16, у постанові від 16 січня 2017 року у справі №910/9707/16.

Крім того, на підставі Постанови правління Національного банку від 30 жовтня 2014 року №692/БТ, ПАТ «Дельта Банк» було віднесено до категорії проблемних та запроваджено певні обмеження у діяльності Банку, зокрема: погашення заборгованості, що виникла з будь-якими активними операціями Банку, мало прийматися тільки в грошовій формі (крім набуття права власності на об'єкти застави за погодженням із куратором Банку).

Таким чином, відповідно до обмежень, погашення заборгованості, що виникла за кредитним договором, мало здійснюватись виключно у грошовій формі, що мало на меті забезпечення зовнішніх надходжень коштів до проблемного Банку на погашення кредитів (з метою покращення поточної ліквідності Банку) та не допущення погіршення фінансового стану Банку.

Таким чином, погашення заборгованості відповідачем-1 за кредитними зобов'язаннями ПАТ «Укргазвидобування» було проведено з поточного рахунку відповідача-1 в Банку, проблемність якого була встановлена Постановою №692/БТ, за умов практичної неможливості здійснити переказ коштів зі свого рахунку до інших банків, тобто в період неможливості виконання Банком своїх зобов'язань перед кредиторами. В результаті зазначеного, ПАТ «Дельта Банк» і Національний банк (як заставодержатель) не отримали реальних грошових надходжень на погашення зобов'язань за кредитним договором, в той час як ОСОБА_3 неправомірно отримав право зворотної вимоги (регресу) до ПАТ «Укргазвидобування».

Судом першої інстанції встановлено, що листом від 07 травня 2015 року за №1654 уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» повідомила ПАТ «Укргазвидобування» про нікчемність договору поруки №П30019775-9 від 28 листопада 2014 року.

ОСОБА_3 звернувся із позовом до Шевченківського районного суду м. Києва про стягнення з ПАТ «Укргазвидобування» на свою користь грошових коштів в сумі 50500000,00 грн. та процентів, нарахованих за користування грошовими коштами в сумі 3934849,32 грн., на тій підставі, що 19 лютого 2015 року банком на виконання п.1.3 договору поруки було здійснено списання грошових коштів в сумі, яка є еквівалентом 50500000,00 грн.

В той же час, відповідно до п. 1.3 договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року, забезпечення ПАТ «Укргазвидобування» виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги за цим договором виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України, про що укладаються відповідні договори, а саме: 1.3.1 договір застави майнових прав на отримання грошових коштів по договорам (контрактам), що належать позичальнику, тобто ПАТ «Укргазвидобування».

Договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року визначено, що його виконання забезпечується лише одним видом забезпечення - заставою, а відтак забезпечення виконання кредитного договору іншим видом забезпечення, ніж застава, не допускається в силу Закону. У випадку, якщо в основному зобов'язанні передбачений лише такий вид забезпечення як застава, то зазначене зобов'язання може бути забезпечене виключно заставою та не може бути забезпечене іншим видом забезпечення без внесення змін в основне зобов'язання.

Разом з тим, між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки.

14 травня 2015 року на виконання ст.216 ЦК України, АТ «Дельта Банк» застосував наслідки нікчемності правочинів (договору поруки від 28 листопада 2014 року), а саме: повернув кошти, списані з його рахунку в рахунок погашення заборгованості ПАТ «Укргазвидобування» перед АТ «Дельта Банк», що підтверджується банківськими виписками, наданими у якості додатків до заяви про визнання позову ПАТ «Дельта Банк».

Згідно з п.п. 3.4.2 договору застави майнових прав від 01 листопада 2013 року, ПАТ «Дельта Банк» (заставодавець) зобов'язався не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя Національного банку України.

Відповідно до п.п. 3.4.5 договору застави майнових прав ПАТ «Дельта Банк» зобов'язався е вносити надалі зміни до договору кредитної лінії від 29 серпня 2013 року №ВКЛ-2022390 та забезпечувальних договорів, що забезпечують їх виконання, без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.

Так, позивач ПАТ «Укргазвидобування» та третя особа з самостійними вимогами Національний банк України просили суд визнати недійсним договір поруки №П 30019775-9 від 28 листопада 2014 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3

Задовольняючи основний позов ПАТ «Укргазвидобування» суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки, яким передбачено, що забезпеченням виконання кредитного договору є порука - вид забезпечення, який не передбачений в кредитному договорі, у зв'язку з чим договір поруки суперечить ч.1 ст.548 ЦК України. Що стосується вимог третьої особи із самостійними вимогами, суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що в порушення ст.ст.574, 576, 587 ЦК України, ст.4,17, 50 Закону України «Про заставу», та умов договору застави майнових прав, майнові права ПАТ «Дельта Банк» за договором кредитної лінії, які перебували у заставі Національного банку України, фактично були відчужені без його згоди третій особі ОСОБА_3 Також, укладенням спірного договору поруки без погодження з Національним банком України як заставодержателем фактично було внесено зміни до договору кредитної лінії, умовами якого (п.1.3) було визначено вичерпний перелік забезпечувальних зобов'язань, до яких спірний договір не входив. Крім того, ПАТ «Дельта Банк» було віднесено до категорії проблемних та запроваджено певні обмеження у діяльності Банку, а тому погашення заборгованості відповідачем-1 за кредитними зобов'язаннями ПАТ «Укргазвидобування» було проведено з поточного рахунку відповідача-1 в Банку за умов практичної неможливості здійснити переказ коштів зі свого рахунку до інших банків, тобто в період неможливості виконання Банком своїх зобов'язань перед кредиторами.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 546, ч.1 ст. 548 ЦК України передбачено, що забезпечення зобов'язання здійснюється виключно у випадку, якщо це встановлено договором або законом та відповідно сторони вправі забезпечити виконання зобов'язання лише тим видом забезпечення, який визначений у договорі або прямо встановлений Законом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про заставу» та статті 572 ЦК України застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, що виникає на підставі договору, закону або рішення суду, в силу якої кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Статтею 3 вказаного Закону та ст. 574 ЦК України встановлено, що заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору кредиту тощо.

Предметом застави, на підставі ст. 576 ЦК України та ст. 4 Закону України «Про заставу» можуть бути майно та майнові права.

Згідно ст. 587 ЦК України та ст. 50 Закону України «Про заставу» при заставі майнових прав, заставодавець зобов'язаний, зокрема: виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права, а також вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіх осіб.

Імперативними положеннями статті 17 Закону України «Про заставу» та ч. 2 ст. 586 ЦК України передбачено, що заставодавець може відчужувати заставлене майно передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним тільки за згодою заставодержателя.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, в порушення норм закону та умов договору застави майнових прав, майнові права ПАТ «Дельта Банк» за договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390, які перебували у заставі Національного банку України, фактично були відчужені без його згоди третій особі.

Так, укладанням спірного договору поруки без погодження з Національним банком України як заставодержателем, фактично було внесено зміни до договору кредитної лінії №ВКЛ-2022390, умовами якого (п. 1.3) було визначено вичерпний перелік забезпечувальних зобов'язань, до яких спірний договір не входив.

Спірний договір поруки було укладено значно пізніше укладання договору застави майнових прав з Національним банком України, чим фактично було порушено умови договору застави майнових прав (пункт 3.4.5) щодо встановлення заборони відносно внесення змін договору кредитної лінії від 29 серпня 2013 року №ВКЛ-2022390 та забезпечувальних договорів, що забезпечують їх виконання, без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.

Відчуження майнових прав без згоди заставодержателя, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 86 ЦК України, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу», є підставою для визнання договору недійсним відповідно до ст. 215 ЦК України (правова позиція ВСУ, викладена в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №922/5223/14).

Крім того, згідно з приписами статей 525, 526, 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п.12.3 Положення про застосування Національним банком заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку від 17 серпня 2012 року №346 рішення Правління НБУ про віднесення банку до категорії проблемних має містити, зокрема, обмеження у діяльності банку.

Тобто, незалежно від того, чи вважати постанови правління НБУ від 11 вересня 2014 року №560/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» шляхом призначення куратора» та від 30 жовтня 2014 року за №692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних» нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії, в п.1 цієї постанови було встановлене чітке обмеження господарської компетенції відповідача-2, а саме: неможливість укладати такі договори, як спірний договір поруки, без погодження з куратором банку.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що оспорюваний правочин (договір поруки) було укладено 28 листопада 2014 року та відповідно до вказаних вище вимог законодавства та положень Національного банку України з порушенням обмежень, встановлених Національним банком України.

Враховуючи, що ПАТ «Дельта Банк» не мав права укладати договір поруки без куратора банку, такий договір слід вважати укладеним з порушенням ПАТ «Дельта Банк» його господарської компетенції, що є ще підставою для визнання його недійсним згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Також, як встановлено вище на підставі Постанови Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ, ПАТ «Дельта Банк» було віднесено до категорії проблемних та запроваджено певні обмеження у діяльності банку, зокрема: заборонено передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку; погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, мало прийматись тільки в грошовій формі (крім набуття права власності на об'єкти застави за погодженням із куратором банку).

Як зазначалось вище, відповідно до обмежень, встановлених Постановою № 692/БТ, погашення заборгованості, що виникла за кредитним договором, мало здійснюватись виключно у грошовій формі. Зазначене обмеження має на меті забезпечення зовнішніх надходжень коштів до проблемного банку на погашення кредитів (з метою покращення поточної ліквідності банку) та недопущення погіршення фінансового стану банку.

Таким чином, за укладеним з порушенням Постанови НБУ № 692/БТ договором поруки ПАТ «Дельта Банк» фактично відмовився від власних майнових вимог до ПАТ «Укргазвидобування», що зазначено у п.1 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину та до дня визнання його неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання щодо передачі прав вимоги за кредитним договором в порядку регресу без зустрічного отримання реальних коштів, що також стало однією з підстав його неплатоспроможності та неможливості виконання грошових зобов'язань перед кредиторами, що зазначено у п.2 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірний договір поруки не мав на меті досягнення визначеного чинним законодавством результату для поруки - забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, а мав на меті фактичне забезпечення активами ПАТ «Дельта Банк» грошових вимог до ПАТ «Укргазвидобування».

А отже, ПАТ «Дельта Банк», уклавши спірний договір поруки, та прийнявши погашення заборгованості за кредитним договором, надав одному з кредиторів банку переваги у вигляді передачі йому вимоги до ПАТ «Укргазвидобування», прямо не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку.

Згідно з п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 на підставі ст.252 ЦПК України заявив клопотання про зупинення провадження у даній справі до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у справі №761/22001/15-ц.) у касаційному порядку Верховним судом.

Разом з тим, останнім не наведено поважних та переконливих підстав для зупинення провадження у даній справі, а тому колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість заявленого клопотання та відсутність підстав для його задоволення.

Розглядаючи дану справу, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, дійшла висновку про те, що спірний договір поруки суперечить положенням ст. 548 ЦК України, а тому підлягає визнанню недійсним, з підстав положень ч.1 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Також, як встановлено вище, на підставі Постанови правління Національного банку від 30 жовтня 2014 року №692/БТ ПАТ «Дельта Банк» було віднесено до категорії проблемних та запроваджено певні обмеження у діяльності Банку, зокрема: погашення заборгованості, що виникла з будь-якими активними операціями Банку, мало прийматися тільки в грошовій формі (крім набуття права власності на об'єкти застави за погодженням із куратором Банку).

Таким чином, погашення заборгованості відповідачем-1 за кредитними зобов'язаннями ПАТ «Укргазвидобування» було проведено з поточного рахунку відповідача-1 в Банку, проблемність якого була встановлена Постановою №692/БТ, за умов практичної неможливості здійснити переказ коштів зі свого рахунку до інших банків, тобто в період неможливості виконання Банком своїх зобов'язань перед кредиторами. В результаті зазначеного, ПАТ «Дельта Банк» і Національний банк (як заставодержатель) не отримали реальних грошових надходжень на погашення зобов'язань за кредитним договором, в той час як ОСОБА_3 неправомірно отримав право зворотної вимоги (регресу) до ПАТ «Укргазвидобування».

А отже, враховуючи, що посадові особи Банку в особі їх представників, вчинили укладення спірного договору поруки від 28 листопада 2014 року з порушенням обмежень, які були встановлені нормативно-правовими актами Національного банку України, зазначений правочин виходить за межі дієздатності юридичної особи - Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», вчинений з перевищенням повноважень, а тому є підстави вважати його недійсним на підставі положень ч.2 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Крім того, колегія суддів вважає, що Постановою Правління Національного банку України від 11 вересня 2014 року № 560/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» шляхом призначення куратора до AT «Дельта Банк» було застосовано особливий режим контролю, призначено куратора Банку, а тому відчуження майна (шляхом припинення права на кредит та заставу за ним) без отримання погодження з куратором Банку є наслідком порушення режиму контролю за діяльністю Банку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не відносяться до підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають дійсним обставинам справи та письмовим доказам, які містяться в матеріалах справи, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 367-368, 371, 374, 375, 381-384, 389-390 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду міста Києва, ухвалене під головуванням судді Оксюти Т. Г. 29 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 19 лютого 2018 року.

Суддя-доповідач: І.М.Вербова

Судді: Я.В.Головачов

О.В.Шахова