Постанова № 72320968, 13.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2018 року м. Київ

Справа № 2601/18570/12

Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: судді-доповідача СоколовоїВ.В.,

суддів Борисової О.В., Ратнікової В.М.

секретар Луговий Р.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Ладиченко С.В. 30 травня 2016 року о 18:16 год. у м. Києві, дата складання повного тексту не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу - Звєркова Наталія Володимирівна,

В С Т А Н О В И В

У вересні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 у якому, з урахуванням уточнень просила суд визнати недійсним заповіт складений від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом ІНФОРМАЦІЯ_2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказувала на те, що заповіт був укладений в день смерті спадкодавця, на час підписання заповіту ОСОБА_6 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, а дані про його реєстрацію були внесені вже після засвідчення факту смерті.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30.05.2016 у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу - Звєркова НаталіяВолодимирівна про визнання заповіту недійсним - відмовлено.

№ апеляційного провадження:22-ц/796/352/2018Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В. Не погодилась з вказаним судовим рішення позивач, нею подана апеляційна скарга, в якій зазначається про те, що рішення ухвалено з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не допитав і не взяв до уваги інших свідків, заявлених позивачем, які вказували, що відповідач не підтримувала ніяких відносин із спадкодавцем та її чоловіком, ніякої опіки по відношенню до них не проявляла. Крім того, суд першої інстанції значну увагу приділив поясненням відповідача, проте вони не підтвердженні жодними належними та допустимими доказами. Також позивач не погоджується із експертним висновком №245 від 30.03.2015 про визнання дієздатною ОСОБА_6, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 була хворою, знаходилася в стані сопору, пульс не визначався, на запитання не відповідала, реагувала лише на больові подразники. При цьому, судом не дана оцінка введення нотаріусом в Єдиний реєстр даних про заповіт лише о 16.40 год., який було вчинено о 08.30год.. Таким чином, вважає, що суд діючи упереджено і однобічно на користь відповідача допустив вказані порушення, а тому просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Позивач та її представник ОСОБА_8 в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідач заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін.

Третя особа приватний нотаріус КМНО Звєркова Н.В. в судове засідання не з'явилась, причини неявки суду не повідомила, тому її неявка не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

Заслухавши доповідь судді Соколової В.В., пояснення учасників судового засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, матеріали цивільної справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним заповіту, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності. Натомість вважав, що з встановлених в судовому засіданні обставин вбачається особиста воля заповідовідача ОСОБА_6 скласти новий заповіт. Висновками судово-психіатрічних експертиз доведено, що за своїм психічним станом ОСОБА_6 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними. Заповіт складений ІНФОРМАЦІЯ_2 о 08.30 годин, тобто за життя ОСОБА_6, тому є чинним, відповідав її вільному волевиявленню та бажанню на випадок своєї смерті заповісти все своє майно саме відповідачу ОСОБА_3

Проте погодитись з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не вважає за можливе виходячи з такого.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги апеляційним судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

22.02.2011 ОСОБА_5 був складений заповіт, за яким все своє майно на день смерті вона заповідала позивачу ОСОБА_2 (т1. а.с.11).

ІНФОРМАЦІЯ_2 від імені ОСОБА_6 був складений новий заповіт, за яким вона все своє майно на випадок своєї смерті заповіла відповідачу ОСОБА_3 У тексті заповіту зазначено, що у зв'язку з хворобою ОСОБА_6, за її дорученням, у її присутності, у присутності нотаріуса, заповіт підписаний ОСОБА_9 та посвідчено у присутності свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11. У заповіті також вказано, що у зв'язку з хворобою заповідача заповіт посвідчений в терапевтичному відділенні лікарні ДПМНПО «Медбуд» «АТХК «Київміськбуд» за адресою: м. Київ, п-т. Червонозоряний, 17 о 8.30 год. (т.1 а.с.24).

З витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі вбачається, що реєстрація заповіту була проведена ІНФОРМАЦІЯ_2 о 16.41 (а.с.25).

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 о 13.25 годин, що підтверджуються копією свідоцтва про смерть, довідкою медичної установи та даними з історії хвороби (т.1 а.с.10, 120). Причиною її смерті у довідці від 30.05.2012 вказано «хронічна ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз» (т.1 а.с. 121).

Основними доводами позивача ОСОБА_2 є те, що при укладанні ІНФОРМАЦІЯ_2 заповіту на користь ОСОБА_3 волевиявлення заповідача ОСОБА_6 не було вільним, не відповідало її волі, вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, оскільки згідно медичної документації о 9.20 год. ІНФОРМАЦІЯ_2 вона була виявлена у стані сопору, пульс не визначався, на запитання не відповідала, реагувала лише на больові подразники, тобто була без свідомості.

З медичної карти стаціонарного хворого № 203105 з Київської міської клінічної лікарні № 10 відомо, що ОСОБА_6 перебувала у закладі з 05.04.2012 по 14.04.2012 з діагнозом: «Абдомінальний ішемічний синдром ІХС: атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба II, енцефалопатія II». Супроводжуюча її «сусідка» повідомила, що «хвора зранку зателефонувала і повідомила, що погано себе почуває. До приїзду швидкої медичної допомоги стан хворої погіршився, перестала відповідати на запитання. Протягом останньої доби відчувала болі в животі». Об'єктивно лікарі описували, що анамнестичні відомості дізнатися неможливо. Загальний стан хворої важкий. Хвора в лежачому положенні. У свідомості, проте контакт неможливий, на питання не відповідає, адинамічна. Було встановлено попередній діагноз «Гострий панкреатит, гостре порушення мозкового кровообігу.» Призначено план обстеження. При огляді 05.04.2012, ОСОБА_6 перебувала в стані сопору; при огляді невропатологом від 03.04.2012 скаржилась на головний біль, легке запаморочення, була «у свідомості, контактна, критика знижена, загальмована» - констатовано наявність розсіяної мікровогнищевої симптоматики, встановлено діагноз «Токсична, атеросклеротична, гіпертонічна енцефалопатія II ступеню». З метою виключення наявності «Гострого ішемічного тромбозу. Абдомінального ішемічного синдрому», ОСОБА_6 ввечері 06.04.2012 було зроблено «діагностичну лапоротомію». Ранком 06.04.2012 ОСОБА_6 була в тяжкому загальному стані, неадекватна, дезорієнтована...делірій», у зв'язку з чим, деякий час була фіксована до ліжка. Дана симптоматика продовжувала утримуватись у неї.

07.04.2012 лікарі описували, що ОСОБА_6 «дещо дезорієнтована» та «агресивна». Упродовж 10.04.2012 загальний її стан лишався тяжким. Вона була «дементною, дезорієнтованою....агресивною,...скарги формулювати не може...». При огляді 11.04.2012 лікарі описують, що ОСОБА_6 адекватна, контактна, у свідомості. Після проведеної терапії вона була виписана в задовільному стані з діагнозом «Абдомінальний ішемічний синдром. Ішемічна хвороба серця. Атеросклеротичний кардіосклероз. Гіпертонічна хвороба - II ступеню. Енцефалопатія - II ступеню».

З наданих матеріалів відомо, що 15.04.2012 ОСОБА_6 повторно поступила на стаціонарне лікування до хірургічного відділення Київської міської клінічної лікарні № 10 у тяжкому стані з діагнозом: «Абдомінальний ішемічний синдром». 19.04.2012 хвора переведена в хоспіс у тяжкому стані. Після проведеного курсу лікування стан хворої стабілізувався. По проханню родичів, хвора переведена в іншу лікарню.

З медичної карти стаціонарного хворого № 1137 відомо, що ОСОБА_6 перебувала на стаціонарному лікування в ДП «Медичне науково-практичне обєднання «Медбуд» ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» з 22.05.2012 по ІНФОРМАЦІЯ_2 з діагнозом: «ІХС. Атеросклеротичний кардіосклероз. Гіпертонічна хвороба». При огляді лікарем приймального відділення пред'явила скарги на ниючии біль у лівому боці грудної клітки, довготривалий та непов'язаний з фізичним навантаженням, загальну слабкість, слабкість у ногах, нудоту, блювоту, ниючий біль у животі, зниження апетиту, схуднення за останній місяць (кілограми казати не здатна), закрепи. Анамнестично було встановлено, що стан ОСОБА_6 погіршився упродовж останнього місяця, двічі стаціонарно лікувалася в КМКЛ №10. У минулому хворіла хронічним холецисто-панкреатитом, ішемічною хворобою серця, гіпертонічною хворобою. Об'єктивно лікарі описували, що загальний стан середньої тяжкості, пониженого харчування. У соматичному стані, крім «болючості в епігастрії», без особливостей.

При огляді невропатологом 24.05.2012 ОСОБА_6 пред'явила скарги на запаморочення, хиткість при ході, через що не здатна ходити, загальна слабкість, біль у суглобах та «в усьому тілі». У неврологічному стані, розсіяна мікровогнищева органічна симптоматика, свідомість ясна, астенізована. Встановлено діагноз «Дисциркуляторна атеросклеротична енцефалопатія II стадія з вестибулярним синдромом», призначено медикаментозну терапію.

При огляді лікарем-хірургом від 27.05.2012 зазначено, що стан хворої різко погіршився, що супроводжувалося нудотою, блювотою з примісом крові.

28.05.2012 стан хворої зазначений як відносто задовільний. Знервована після нічного сну. Скарги на поганий апетит. Знаходилась під наглядом завідувача терапевтичним відделенням, лікаря, завідувча хірургічним відділенням, гастоентеролога, чергового лікаря (т.1 а.с.96).

При огляді ІНФОРМАЦІЯ_2 о 9.20 лікарі описують, що стан ОСОБА_6 різко погіршився, була у стані сопору, на питання не відповідає, реагує на больові подразнення. Пульс не прослуховувася, температура тіла 36,1 рт.ст., атреріальний тиск становив 40/20 мм рт ст.

ОСОБА_6 була переведена на лікування до відділення інтенсивної терапії, де заначано, що вона поступила з порушення свідомості по типу сопору, дихання слабке, атеріальний тиск 40/20 мм рт ст. Після проведеної терапії стан хворої покращився, проте залишався тяжким, в неї відмічалась помірна загальмованість та періодична занепокоєність. Самопочуття ОСОБА_6 різко погіршилось о 13.00, і вона померла о 13.25 год. (т.1 а.с.95 на звороті)

Свідки ОСОБА_12, ОСОБА_10 та ОСОБА_13 повідомили про те, що вони прийняли участь в якості свідків при підписанні заповіту ОСОБА_6. Свідок ОСОБА_10 є знайомим ОСОБА_3, який на її прохання здійснив організацію посвідчення заповіту. Нотаріальне посвідчення було здійснео нотаріусом Звєрковою Н.В. ІНФОРМАЦІЯ_2 в період часу 08.00-8.30 год. ранку в лікарні, ОСОБА_6 лежала в палаті, були присутні свідки ОСОБА_12, ОСОБА_10 та ОСОБА_13, інших хворих, медичних працівнкиів чи інших осіб там не було. Текст заповіту був підготовлений нотаріусом зазделегідь, зачитаний вголос свідком ОСОБА_10 та нотаріусом. За твердженням ОСОБА_13 та ОСОБА_12, ОСОБА_6 тоді з оточуючими спілкувалася, була в тяжкому стані, виглядала «слабкою».

Свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 були сусідами ОСОБА_6, знали її за життя проте, обставини укладення від її імені заповіту ІНФОРМАЦІЯ_2 їм не відомі.

Свідок ОСОБА_16, яка працює завідуючою терапевтичного відділення ДПМНПО «Медбуд» ПАТ «ХК «Київміськбуд», вказувала на те, що ОСОБА_6 була тяжко хворою від самого початку. Стан значно погіршився вночі з 28.05.2012 на ІНФОРМАЦІЯ_2. о 09.20 годин ІНФОРМАЦІЯ_2 її виявили вкрай тяжкому стані, тиск дуже низький, без свідомості. Інших осіб в палаті хворої не було, про відвідування такої кількості людей їй не повідомляли, вони не могли пройти не заміченими медичним персоналом, більше двох осіб до палати зазвичай не пускають. Подібні речі, як укладання правочину, на думку свідка ОСОБА_6 могла б зробити лише в разі стороннього спонукання її на це, проте за своїм станом протягом усього часу перебування у терапевтичному відділенні вона мало що розуміла. Питання укладення і посвідчення заповіту в лікарні з нею, і наскільки їй відомо, з лікуючим лікарем ОСОБА_6, не узгоджувались.

Приватний нотаріус Звєркова Н.В. пояснила, що заявка на посвідчення заповіту ОСОБА_6 поступила від ОСОБА_10 у п'ятницю 25.05.2012 о 17.15 год. У понеділок 28.05.2012 вона відвідала ОСОБА_6 у лікарні, поспідкувалась з нею і зрозуміла, що вона не зможе самостійно написати цілий вислів, який є необхідним по процедурі, тому вона порекомендувала особам, що викликали її, посвідчення заповіту провести в присутності свідків, що зроблять за ОСОБА_6 необхідні записи. Наступного дня третя особа прибула до палати, де ОСОБА_6 перебувала, близько 07.30 годин ранку, оскільки їй того дня потрібно було посвідчувати близько 40 правочинів. Процедура посвідчення заповіту відбувалась у присутності свідків та тривала близько 15 хвилин. Ніяких сторонніх осіб (інші хворі, медичний персонал відділення та ін.) у палаті присутніми тоді не були. На той час ОСОБА_6, на думку третьої особи, почувала себе «слабше», ніж передодні, проте сумнівів у її дієздатності не виникало. Внесення в Спадковий реєстр відбулось в порядку визаченому законодавством, ніде не зазначено про необхідність внесення даних одразу після укладення.

З Журналу обліку викликів нотаріуса для вчинення нотаріальних дій поза робочим місцем вбачається, запис № 80 «25.05; 17.15» заявка ОСОБА_10; проведеня консультація нотаріуса щодо посвідчення заповіту; ОСОБА_6, АДРЕСА_1, терапевтичне відділення ДП «МНПП «Медбуд» АТХК «Київміськбуд». Має місцне позначка про хворобу серця ОСОБА_6. Зазначена дата 28.05. 7.30-9.00. Запис № 81 «28.05 ; 9.00» заявник ОСОБА_10; Заповіт р.№ 2212; ОСОБА_6, АДРЕСА_1, терапевтичне відділенні ДП «МНПП «Медбуд» АТХК «Київміськбуд». Має місцне позначка про хворобу серця ОСОБА_6. Зазначена дата 29.05 час. 7.30-16.00 (т.1 а.с.42).

Відповідно до висновку посмертної судово-психіатрічної експертизи № 245 від 30.03.2015 проведеної Київським міським центром судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_6 на момент посвідчення нотаріусом від її імені заповіту від ІНФОРМАЦІЯ_2 страждала астенічним соматогенно-обімовленим синдромомм на тлі органічного ураження головного мозку судинного генезису (F 06.8) і за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.(т.1 а.с.214-217). В обгрунтованні цього висновку заначено про те, що ранком ІНФОРМАЦІЯ_2 на момент складання та посвідчення правочину підекспертної вона яких-небудь значних психічних та поведінкових порушень не виявляла, а в неї відмічалася лише астенічна, соматогенно-обумовлена, імптоматика на тлі проявів органічного ураження головного мозку судинного гнезису, що як за своїм характером, так і за ступенем вираженості не позбавляло тоді підекспертну можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Аналогічний висновок містить і у висновку судово-психіатрічної експертизи № 114 від 12.02.2016, який був складений Київським міським центром судово-психіатричної експертизи за наслідками проведеної додаткової експертизи (т.2 а.с.8-12). Вказана експертизи була призначена судом як додаткова, з огляду на необхідність врахування показів сівдка ОСОБА_16, яка працювала завідуючою терапевтичного відділення ДПМНПО «Медбуд» ПАТ «ХК «Київміськбуд» .

Згідно з Висновком Українського науково-дослідний інституту соціальної і судової психіатрії та наркології № 29 від 22.06.2017 ОСОБА_5 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час посвідчення нотаріусом від її імені заповіту на ім'я ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2. В мотивувальній частині зазначено, що ОСОБА_5 під час укладання правочинів ІНФОРМАЦІЯ_2 виявляла ознаки тяжкого психічного розладу, що проявлявся розладом свідомості та при співставленні з діагностичними стандартами та діючою в Україні Міжнародною класифікацією психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду (МКХ-10) відповідає діагнозу: «Делірій не обумовлений алкоголем чи іншими психоактивними речовинами» (Р 05.0).

В судовому засіданні апеляційного суду був допитаний експерт ОСОБА_17, який був експертом-доповідачем при проведенні повторної судової експертизи Українським науково-дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології.Експерт підтримав наведені ним висновки, вказав на те, що порушення або затьмарення свідомості, відповідно до ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу», відноситься до тяжких психічних розладів. Діагноз «делірій» був встановлений на підставі даних медичної картки, з яких вбачалось, що у ОСОБА_6 були порушення свідомості, її загальний стан переважно був визначений лікарями як тяжкий, а фізичний і психічний стан є пов'язаним між собою. Зміну стану психічного здоров'я від вільного усвідомлення значення своїх дій до стану сопору протягом однієї години експерт виключає.

Дослідження проводилось на підставі даних ДП «МНПП «Медбуд» АТХК «Київміськбуд» за весь період перебування ОСОБА_6 на стаціонарному лікуванні, а також на підставі матеріалів цивільної справи, невід'ємною частиною яких є звукозапис судових засідань. Експерт не заперечує наявності певних технічних помилок, як то невірне зазначення року народження ОСОБА_6, прізвища одного із свідків та інше.

Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Згідно з положеннями ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

В силу ст. 1234 цього Кодексу право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

В порядку ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч.4 ст. 207цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. ст. 1251-1252 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ч.4 ст.207 ЦК України якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Відповідно до ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 цього Кодексу).

В силу ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Процедура нотаріального посвідчення заповітів визначена Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства

юстиції України 22.02.2012 № 296/5 (далі-Порядок).

Вказана процедура передбачає можливість вчинення нотаріальних дій поза межами приміщення, що є робочим місцем нотаріуса, але з обов'язковим зазначенням про це у посвідчувальному написі та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій із зазначенням причин (п.п.2,3 глави 1 Розділу І Порядку).

Нотаріальна дія вважається вчиненою з моменту внесення про це запису до реєстру для реєстрації нотаріальних дій. А запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій є доказом вчинення нотаріальної дії (Глава 11. Розділу І).

Порядок передбачає, що нотаріус посвідчує заповіти фізичних осіб з повною цивільною дієздатністю, у тому числі подружжя, які складені відповідно до вимог статей 1233-1257 ЦК України та особисто подані нотаріусу (п.1.1. Глави 3. Розділу ІІ Порядку).

Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою (п.1.8.Глави 3. Розділу ІІ Порядку).

На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім'я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому (п.1.11.Глави 3. Розділу ІІ Порядку).

Відомості про заповіти підлягають обов'язковій державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, установленому Положенням про Спадковий реєстр, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 № 1810/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.07.2011 за № 831/19569 (п.8 Глави 3 Розділу ІІ цього Положенням).

В порядку п.2.6 Положення про Спадковий реєстр заяви про державну реєстрацію заповіту подаються (надсилаються) Реєстратору у день вчинення відповідної нотаріальної дії.

Відповідно до ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому в силу ст. 79 цього Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А в порядку ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання

Допустимість доказів, у розумінні вимог ст. 78 ЦПК України, означає, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Процесуальний закон також передбачає обов'язкове призначення експертизи судом за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити, зокрема, психічний стан особи (ст. 105 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

З наведених вище обставин справи та вимог чинного законодавства вбачається, що укладення та посвідчення нотаріусом ІНФОРМАЦІЯ_2 заповіту від імені ОСОБА_5, в терапевтичному відділенні лікарні, за участю свідків, не суперечить нормам цивільного права. У тексті заповіту зазначено про його укладення в іншому місці, ніж робоче місце нотаріуса, зазначені всі необхідні дані про свідків, здійснено його оголошення спадкодавцю, проведена реєстрація та внесені дані до Спадкового реєстру. Та обставина, що внесення у Спадковий реєстр даних про заповіт відбулось фактично після смерті ОСОБА_6 не свідчить про недійсність правочину, оскільки законодавство передбачає внесення даних у день вчинення відповідної нотаріальної дії. Разом з тим, підставою проведення таких нотаріальних дій визначено - стан здоров'я спадкодавця.

Тобто ключовим питанням є питання фізичного і психічного стану здоров'я ОСОБА_6, її можливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, з огляду на те, що посвідчення заповіту відбулось о 8.30 год., о 9.20 год., її стан був визначений як стан сопору, встановлена була також відсутність можливості ведення діалогу, о 13.25 год. зафіксована смерть ОСОБА_6.

Матеріали справи містять висновки судово-медичної експертизи, проведені двома установами, які суперечать один одному.

У висновках Київського міського центру судово-психіатричної експертизизазначено про те, що на ранок ІНФОРМАЦІЯ_2 на момент складання та посвідчення правочину ОСОБА_6 яких-небудь значних психічних та поведінкових порушень не виявляла. Проте, згідно медичної документації, ОСОБА_6 була виявлена лікарями ІНФОРМАЦІЯ_2 о 9.20 у стані сопору, дані про здійснення огляду до цього часу відсутні. 28.05.2012 о 10.00 год. стан хворої ОСОБА_6 описувався як відносно задовільний та знервований. О 15.00 годин вказано про проведення процедури «пассаж бария», дані про психічний чи психологічний стан відсутні. Проте, 27.05.2012 зазначено, що стан хворої різко погіршився. Наведене свідчить про те, що в основу висновку експертів було покладено припущення про те, що вранці ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 яких-небудь значних психічних та поведінкових порушень не виявляла.

Висновок Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології ґрунтується на аналізі медичних даних за період з 22.05.2012 по ІНФОРМАЦІЯ_2, експертною комісією враховані також покази лікаря, який протягом цього часу здійснював нагляд за станом здоров'я ОСОБА_6, а у день складення заповіту надавав допомогу. Здійснивши аналіз медичної документації, експерти дійшли висновку, що ОСОБА_5 під час укладання правочину ІНФОРМАЦІЯ_2 виявляла ознаки тяжкого психічного розладу, що проявлявся розладом свідомості.

Наведене відповідає іншим матеріалам справи.

Зокрема, ще у квітні 2012 під час перебування у КМКЛ №10 ОСОБА_6 також виявляла досить виражені психічні порушення: зниження критики, дезорієнтування, загальмованість, агресивність. 06.04.2012 серед іншого значиться діагноз делірій. 10.04.2012 вона описувалась як «дементна», не могла сформулювати скарги. Однак у наступні дні її психічний стан поліпшився, вона стала адекватною, контактною. У період часу з 27.05.2012 по ІНФОРМАЦІЯ_2 її стан описується як тяжкий. ІНФОРМАЦІЯ_2 о 9.20 вона виявлена у стані сопору. Як експерт ОСОБА_17, так і свідок лікар ОСОБА_16, виключають можливість такої зміни стану ОСОБА_6 від астенічного синдрому (тобто достатньої психічної збереженості на фоні ясної свідомості) до глибокого відключення свідомості (сопор) протягом однієї години. Також обидва фахівці вказують на те, що саме загальний фізичний стан впливав на її психічний стан. З огляду на викладене вбачаються переконливими висновки наведені Українським науково-дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології.

Матеріали справи не містять даних і сторони у справі не посилались на наявність психічних хвороб у ОСОБА_6 до вказаного періоду, позовні вимоги ґрунтуються на тому, що у день посвідчення спірного заповіту ОСОБА_6 була виявлена у стані сопору, а тому на час його посвідчення не могла усвідомлювати значення своїх дій. Тому відсутність даних про перебування ОСОБА_6 на диспансерному обліку з приводу психічних хвороб, на правильність висновків не впливає. До того ж в ході розгляду справи сторони визнавали, що ОСОБА_6 на такому обліку не перебувала.

Твердження відповідача про невірне зазначення у висновку Українського науково-дослідний інституту соціальної і судової психіатрії та наркології дати народження підекспертної ОСОБА_6 знайшли своє підтвердження лише частково, рік її народження вірно вказаний у п.8 висновку, у п. 22 зазначений 2012 рік, що є роком її смерті (т.2 а.с.165-171). Відповідно така помилка носить технічний характер і з урахуванням того, що дослідження здійснювалось на підставі матеріалів цивільної справи і медичної документації, вона не є такою, що суттєво вплинула на Висновок судової експертизи в цілому.

Зазначення у висновку невірного прізвища свідка ОСОБА_10 є наслідком невірного його зазначення в журналі судового засідання від 07.07.2014 (т.1 а.с.165-180). До того ж така помилка має місце в усіх експертних висновках.

Посилання відповідача на порушення строків проведення експертизи, неточності у зазначенні кількості аркушів справи, відсутність посилань на диски аудіо записів судових засідань, використання форми множини при викладі пояснень одного свідка медпрацівка та аналізу подій одного правочину, не мають суттєвого значення, оскільки вони не спростовують висновків зроблених експертами. Експртам були надані всі матеріали цивільної справи і вся медична документація ОСОБА_6, які відповідно і були предметом дослідження.

Заперечення відповідача стосовно кваліфікованого складу експертів ґрунтуються на положеннях п.6 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, яким передбачається проведення повторної експертизи більш кваліфікованому складу. Разом з тим, судом проведення повторної експертизи доручалось установі, і саме установа визначала склад експертної комісії. Відповідно до вимог Закону України «Про судову експертизу» така обставина не є підставою для відводу експерта. І як роз'яснив Верховний Суд України у п. 13 Постанови Пленуму «Про судову експертизу у кримінальних і цивільних справах» не повинна надаватися перевага висновку тому, що вона проведена експертом, що має більший стаж експертної роботи.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на наступне.

Київський міський центр судово-психіатричної експертизи, згідно його Статуту, заснований на комунальній власності м. Києва і підпорядкований Головному управлінню охорони здоров'я Київської міської державної адміністрації. Наказом Міністерства охорони здоров'я № 194 від 05.07.1996 (був чинним на час проведення експертизи) внесений до переліку закладів амбулаторної судово-психіатричної експертизи з територією обслуговування м. Київ, усі регіони у особливо складних випадках.

Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров'я України (далі - Інститут), згідно його Статуту, є державною науково-дослідною установою, заснованою на державній власності, яка здійснює науково-дослідні розробки та фундаментальні дослідження з проблем психіатрії, судово-психіатричної експертизи, організації охорони психічного здоров'я, науково-методичне забезпечення судово-психіатричної експертної діяльності та моніторинг алкогольної та наркотичної ситуації. Створений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01.03.2000 р. № 40. Наказом Міністерства охорони здоров'я № 194 від 05.07.1996 (був чинним на час проведення експертизи) внесений до переліку закладів амбулаторної судово-психіатричної експертизи з територією обслуговування усі регіони у особливо складних випадках.

Закон України «Про судову експертизу» містить вимогу про те, що виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням судово-медичних і судово-психіатричних експертиз. Наказ Міністерства охорони здоров'я є підзаконним нормативно-правовим актом, положення якого мають відповідати нормам закону. А отже враховуючи ієрархію нормативно-правових актів, слід дійти висновку, що вимога про проведення судово-психіатричної експертизи виключно державною установою є обов'язковою. Наведене не враховано судом першої інстанції, проте вказане усунуто на стадії апеляційного розгляду, в порядку визначеному положеннями ст. 367 ЦПК України. З цих підстав апеляційний суд вважає висновок Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров'я України належним доказом у справі, оскільки він отриманий з додержанням порядку встановленого Законом.

Апеляційним судом критично оцінюються покази свідків ОСОБА_12, ОСОБА_10 та ОСОБА_13 щодо стану ОСОБА_6 усвідомлювати значення своїх дій, оскільки вони не є фахівцями в галузі медицини і у своїх поясненнях жоден із них не вказав на те, яким саме чином ОСОБА_6 висловила своє волевиявлення на укладення правочину, що є предметом спору.

Судом враховується, що саме стан здоров'я спадкодавця став підставою для підписання заповіту іншою особою. Її загальний фізичний стан напередодні не дозволив нотаріусу здійснити посвідчення заповіту. У день складання заповіту наявні дані лише про виявлення ОСОБА_6 о 09.20 год. в стані сопору і за твердженням фахівців виключається можливість зміни її стану від вільного волевиявлення до глибокого відключення свідомості протягом однієї години, що є проміжком часу від укладення правочину до її виявлення. Висновком повторної судово-психіатричної експертизи встановлено наявність тяжкого психічного розгляду з огляду саме на наявні затьмарення свідомості, і ці висновки підтверджуються іншими матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в ході розгляду справи підтверджується та обставина, що ІНФОРМАЦІЯ_2 о 08.30 годин ОСОБА_6 в силу свого стану психічного і фізичного здоров'я була такою, що не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. А тому складений від її імені та нотаріально посвідчений заповіт підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 255 ЦК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи в зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи знайшли своє підтвердження.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (ст. 376 ЦПК України).

На підставі викладеного вище апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового про задоволення позову в частині визнання недійсним укладеного між сторонами правочину.

В порядку ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідачів на користь позивача підлягає і сума понесених нею і підтверджених матеріалами справи витрат, а саме витрати по сплаті судового збору в розмірі 225, 33 грн. та витрати за проведення судової експертизи в сумі 7380,00 грн..

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30.05.2016 - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу - Звєркова Наталія Володимирівна про визнання заповіту недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним заповіт від ІНФОРМАЦІЯ_2, укладений від імені ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - ЗвєрковоюНаталією Володимирівною, зареєстрований в реєстрі за № 2212.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 225, 33 грн., та витрати за проведення експертизи в розмірі 7380 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач:

Судді:

Повний текст постанови складений 19.02.2018.