Постанова № 72320826, 07.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року м. Київ

Справа № 22-579 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Писанець В.А.

Унікальний №757/21639/15-ц Доповідач - Гаращенко Д.Р.

Апеляційний суд міста Києва. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Телятник І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра» про стягнення банківських металів,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та Національного Банку України, треті особи: публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра» про стягнення банківських металів, в якому, просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та НБУ на його користь заборгованість у розмірі 37,30 тр.ун. золота.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року позовні вимоги до Національного Банку України залишені без розгляду за клопотанням позивача.

В обґрунтування позову посилався на те, що між ним та ПАТ «КБ «Надра» було укладено договір банківського строкового вкладу в банківських металах «Золотий» від 04.04.2013 року № НОМЕР_2, відповідно до умов якого він передав на вкладний рахунок наступний банківський метал: золото 999,9 проби загальною вагою 1439,47 гр. або 46280 тр.ун. золота, відсоткова ставка по вкладу 1,5 % річних, строк дії вкладу 18 місяців від дати надходження вкладу. Вклад був внесений ОСОБА_1 04.04.2013 року в повному розмірі. 09.10.2014 року ОСОБА_1 звернувся до банку з платіжною вимогою про необхідність переведення всього розміру вкладу разом з відсотками на поточний рахунок відкритий в ПАТ «Укрексімбанк». Однак така вимога банком виконана не була.

Подальші його вимоги щодо повернення вкладу також були залишені банком без задоволення. Постановою Правління НБУ від 06.02.2015 року № 83 ПАТ «КБ «Надра» віднесено до категорії неплатоспроможних, що унеможливлює повернення вкладу. Відповідно до ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов'язаними з банком особами є особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку. Згідно офіційної відкритої інформації, розміщеної на сайті НБУ, найбільш опосередкованим власником банку, а відповідно і пов'язаною особою є ОСОБА_2, а тому відповідно до ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» останній повинен нести цивільно-правову відповідальність за доведення банку до неплатоспроможності.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги, вказував, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, викладеним в позовній заяві та поясненням представника апелянта щодо відповідальності власників істотної участі, передбаченої ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що внаслідок дій відповідача порушується невід'ємне право ОСОБА_1 володіти та вільно користуватися своїм майном.

Відповідно до ч.6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У судовому засіданні позивач та його представники апеляційну скаргу підтримали та просили суд її задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник третьої особи ПАТ «КБ «Надра Банк» заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а судове рішення першої інстанції без змін.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення інших учасників процесу які з'явились у судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 04.04.2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий» відповідно до умов якого вкладник передав, а банк прийняв на вкладний рахунок наступний банківський метал: золото 999,9 проби загальною вагою 1439,47 гр. або 46 280 тр.ун. золота, відсоткова ставка по вкладу 1,5 річних, строк дії вкладу 18 місяців від дати надходження від дати надходження вкладу.

Квитанцією від 04.04.2013 року № 278 підтверджується, що з поточного рахунку № НОМЕР_1 перераховано на депозитний рахунок № НОМЕР_2 суму 46,280 унцій золота.

09.10.2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з платіжною вимогою про перерахування з поточного рахунку № НОМЕР_3 вклад - золото 999,9 проби 1439,47 гр. або 46,280 тр.ун. та проценти по договору № НОМЕР_2 - золото 999,9 проби у розмірі 32,39 гр. або 1,041 тр.ун., а всього 47,321 тр.ун. на його особистий рахунок у ПАТ «Укрексімбанк».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача всупереч вищевказаним приписам процесуального закону не доведено, що ОСОБА_2 є найбільш опосередкованим власником ПАТ «КБ «Надра» та саме з його вини банк доведено до стану неплатоспроможності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає, оскільки суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів та в межах заявлених вимог і ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції поверхнево розглянув справу, не взяв до уваги усіх наведених ним доводів для задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст. 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з пп. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 07.06.2017 року у справі № 6-1809цс16, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За змістом ч. 1 ст. 26 Закону Фонд гарантування вкладів фізичних осіб гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн.

Залишок невиплаченої суми повинен повертатися в порядку черговості, встановленої ст. 52 цього Закону. Зокрема вимоги вкладників-фізичних осіб у частині, що перевищує суму, визначену Фондом, погашається у четверту чергу.

На момент звернення ОСОБА_1 з позовом до суду у банку розпочата процедура ліквідації, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно з письмовими поясненнями Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ НАДРА" позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ НАДРА" з заявою кредитора.

Кредиторська вимога позивача включена до реєстру акцептованих вимог кредиторів у 7-му чергу в сумі 923 891, 55 грн.

У даному випадку вимоги позивача підлягають задоволенню в порядку визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в період проведення ліквідаційній процедури.

Колегія суддів не приймає доводи апелянта, про те, що суд першої інстанції не врахував доводів позивача про наявність вини саме ОСОБА_2, як власника істотної частки акцій Банку, у доведенні ПАТ «КБ «Надра» до неплатоспроможності.

З урахуванням того, що кредиторська вимога позивача включена до реєстру акцептованих вимог кредиторів у 7-му чергу, то зазначена вимога до відповідача ОСОБА_2 на думку колегії суддів є передчасною.

Крім того колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно зазначив, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) порушення боржником зобов'язання, що випливає з договору; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв'язку між порушенням стороною зобов'язання, що випливає з договору, та збитками; 4) вини порушника зобов'язання. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Одним із елементів доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони.

Доведенню підлягає те, що порушення боржником договірного зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, наслідком такого порушення.

ОСОБА_1 не надав належних доказів та обґрунтувань на підтвердження того, що діями саме ОСОБА_2 йому завдано майнової шкоди у розмірі, що рівний 37.3 тр.ун. золота, а тому суд дійшов правильного висновку про недоведеність та необґрунтованість його позовних вимог.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ч.3 ст.10 та ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України ( в редакції 2004 року), кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Крім того колегія суддів вважає, що звернення позивача до суду з зазначеним позовом є передчасним, оскільки процедура ліквідації банку не закінчилась, час розгляду справи не можливо встановити те, що матеріальні вимоги позивача не будуть задоволені за рахунок майна банку під час ліквідації.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно розглянув справу, з урахуванням тих вимог, які були заявлені позивачем.

Враховуючи викладене, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року є обґрунтованим та таким, що ухвалене з дотриманням норм законодавства.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 12 лютого 2018 року.

Головуючий

Судді