Рішення № 72317283, 19.02.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5643/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 року м. Одеса

У залі судових засідань № 25

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Свиди Л.І.

при секретарі судового засідання - Донець В.Р.

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1 ОСОБА_2 (за довідкою)

представника позивача - ОСОБА_3 (за ордером)

представника відповідача - ОСОБА_4 (за довіреністю)

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 ОСОБА_2 до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулася ОСОБА_1 ОСОБА_2 з позовною заявою до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення №201 від 24.10.2017 року, зобов’язання ГУ ДМС України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, яким КАС України викладено в новій редакції.

У відповідності до п.10 Розділу VII Перехідних Положень КАС України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувається за правилами, що передбачені новою редакцією КАС України.

Позивач та його представник в судове засідання з’явилися, позов підтримали, на заявлених вимогах наполягали, оскільки оскаржуване рішення відповідача є не законним та не обґрунтованим, позивач не може і не бажає користуватися захистом країни походження через політичну діяльність свого батька, який належав до опозиційної партії та його вбили, а в разі повернення позивача на Батьківщину, їй буде загрожувати небезпека.

Представник відповідача в судове засідання з’явився, проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов (аркуші справи 17-23), оскільки позивач не підпадає під критерії, визначені п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у позивача відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Крім того, заявлена позивачем інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на Батьківщині її особисто або членів її сім'ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками, зволікання із зверненням позивача про надання статусу біженця, а також відсутність проблем із компетентними державними органами країни походження свідчить про відсутність у неї побоювань стати жертвою переслідувань, тощо.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Одія ОСОБА_2 є громадянкою ДР Конго, уродженкою ІНФОРМАЦІЯ_1, місце постійного проживання: ДР Конго, м. Кіншаса, р-н Бінза, за національністю-конголежка, за віросповіданням вважає себе християнкою (католичкою), заповітів християнської віри не дотримується. Рідна мова лінгала, також вільно володіє французькою мовою, на середньому рівні володіє англійською мовою та розуміє російську мову. Незаміжня. Позивач має неповнолітню дитину на установчі дані Тансія ОСОБА_5, 10.06.2017 р. н., місце народження Україна, м. Одеса, свідоцтво про народження сина відсутнє, до матеріалів особової справи долучене медичне свідоцтво про народження №836. Позивач має середню освіту, яку здобувала в школі-ліцеї «Іам» у м. Кіншаса протягом 1997-2011 років. Під час проживання в країні громадянської належності особа не притягувалась до адміністративної або кримінальної відповідальності, фізичного насилля не зазнавала. Позивач не була членом жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій.

12 листопада 2012 року ОСОБА_1 ОСОБА_2 вперше залишила країну громадянської належності авіарейсом ДР Конго (Кіншаса) – Стамбул (Туреччина) – Київ (Україна) на підставі паспортного документу Серії ОВ 0286086 та студентської візи типу ОСОБА_6 потрапляння в Україну позивач вступила на навчання до Міжрегіональної академії управління персоналом у м. Києві. По закінченню підготовчого відділення для іноземних громадян вступила на перший курс Міжрегіональної академії управління персоналом на факультет менеджменту, була документована посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії ТР 084800 терміном дії до 15.08.2017 року. Наступне місце навчання позивача в Україні – Одеський міжнародний гуманітарний університет, факультет стоматології, проте навчання позивач не закінчила через вагітність та відсутність коштів для сплати за навчання.

ОСОБА_1 ОСОБА_2 з країни громадянської належності вперше відбувся з метою отримання освіти у ВНЗ на території України.

25 червня 2016 року позивач вибула з України до країни громадянської належності на підставі паспортного документу та вищевказаної посвідки на тимчасове проживання в Україні з метою оформлення нового паспортного документу та побачення із батьком, після чого, у листопаді 2016 року вона повернулася на Україну. Точну дату в’їзду позивач не пам’ятає та нового паспортного документу до територіального підрозділу ДМС надано не було через його втрату, підтверджувальних документів з правоохоронних органів надано не було.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 ОСОБА_2 12 жовтня 2017 року звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою №164 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 36-38).

За результатами розгляду особової справи громадянки ДР Конго ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, 23 жовтня 2017 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, відповідно до п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», складений висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 93-98).

Наказом № 201 від 24.10.2017 року Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуш справи 92).

Одія ОСОБА_2 30.10.2017 року отримала повідомлення №5/1-313 від 24.10.2017 року про відмову в оформленні їй документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 90-91), не погодилася із прийнятим рішенням та оскаржила його до суду.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до положень п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, ОСОБА_7 Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

З матеріалів особової справи позивача, зокрема, із заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вбачається, що ОСОБА_1 ОСОБА_2 не може повернутися до країни громадянської належності у зв’язку із участю покійного батька в опозиційній організації «Мвандансеми», через що її можуть переслідувати, однак під час анкетування позивач надала іншу інформацію щодо політичної діяльності свого батька, зокрема, зазначила що в батька виникли невідомі проблеми в ДР Конго, які були пов’язані з його членством у невстановленій релігійній організації, яку очолювала особа на ім’я Мондансі, а під час співбесіди позивач зазначила, що не знає назву організації, членом якої був її батько.

Різняться твердження позивача також стосовно партії, в якій перебував її батько, оскільки в заяві зазначена опозиційна організація «Мвандансеми», в анкеті - U.D.P.C. – Демократичний союз Конго, а в протоколі співбесіди – політична партія – Союз для демократії та соціального розвитку.

При цьому, за інформацією по країні походження неможливо підтвердити факт існування політичної партії в ДР Конго з абревіатурою U.D.P.C.

Крім того, під час анкетування позивач стверджувала, що її батько помер в лютому 2017 року, однак з протоколу співбесіди вбачається, що остання розмова позивача з батьком відбулася в грудні 2016 року та враховуючи те, що на Батьківщині багато політичних проблем і з ним не було з того часу зв’язку, дійшла висновку що він помер, однак під час судового засідання позивач стверджувала, що дізналася про смерть батька від знайомого.

Позивач перебуває в Україні з 2012 року та в 2016 році виїжджала до країни походження з метою оформлення паспорту і повернулася в Україну, що свідчить про відсутність будь-якої загрози її життю і здоров’ю в ДР Конго.

Слід зазначити, що в матеріалах справи наявна інформація, яка підтверджує, що ОСОБА_1 ОСОБА_2, напередодні звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, намагалася незаконно потрапити на територію Польщі з дитиною та була затримана співробітниками ДПС України.

Під час судового засідання позивач не змогла пояснити свою мету намагання перетнути кордон с Польщею, зазначила, що опинилася там випадково, не змогла пояснити яким чином вона там опинилася і що вона там робила.

Одія ОСОБА_2 під час судового засідання на запитання представника відповідача та суду не змогла пояснити від кого та в якій формі відчуває небезпеку за своє життя, не привела прикладів погроз, не зазначила в чому така небезпека виражалася, не навела обставин, які б свідчили про реальність існування небезпеки для життя і здоров’я позивача, однак зазначила про не бажання повертатися на Батьківщину через ставлення до жінок в цій країні, тощо.

Суд звертає увагу, що беззаперечних доказів на підтвердження смерті свого батька та його смерті через політичну діяльність позивач до суду не надала, а керується лише припущеннями, оскільки батько не виходить на зв'язок з нею.

Враховуючи зазначені розбіжності у поясненнях позивача, суд приходить до висновку про її наміри надати неправдоподібні відомості стосовно історії власного переслідування в країні громадянської належності та ситуації з близькими родичами.

Таким чином, аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину звернення позивача із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, оскільки ані під час проживання та виїзду до країни громадської належності у 2016 році, ані перебуваючи поза її межами позивач не зазнавала і не зазнає жодних переслідувань та в неї відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Враховуючи відсутність обґрунтованих прикладів та обставин, які свідчать про переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрозу життю, безпеці чи свободі, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, тощо, суд вважає рішення відповідача про відмову у оформленні позивачу документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обґрунтованим, законним та таким, що не підлягає скасуванню.

Таким чином, на підставі встановлених фактів, суд приходить до висновку про очевидну необґрунтованість тверджень позивача та правомірність наказу №201 від 24.10.2017 року, яким позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ОСОБА_2 до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення №201 від 24.10.2017 року, зобов’язання ГУ ДМС України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту – відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 295 КАС України, учасник справи, якому повний текст рішення суду не було вручено у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.

Апеляційна скарга подається відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ перехідних положень КАС України учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 19.02.2018 року.

Суддя Л. І. Свида

.