Рішення № 72312374, 20.12.2017, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/66212/17-ц

Категорія 32

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2017 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого : судді Соколова О.М.,

при секретарі: Мудренко О.О.,

за участі:

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача 1: Кухаревської Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2017 року позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд стягнути на його користь з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду в розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 15 лютого 2016 року, перебуваючи по вул. Туманяна, 15-А в м. Києві, він передав невстановленій досудовим слідством особі в оренду належний йому автомобіль НОМЕР_1, зі встановленим у ньому обладнанням. Автомобіль з обладнанням йому не було повернуто. За даним фактом було порушене кримінальне провадження № 12016100040003917, внесене до ЄРДР 21.03.2016 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. Досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснюється Дніпровським УП ГУНП України в м. Києві. 21 травня 2016 року він звернувся до слідчого Дніпровського УП ГУНП України в м. Києві Вечірка Р.С., в провадженні якого перебуває зазначене кримінальне провадження з письмовим клопотанням про проведення слідчої дії- розшуку на підставі ч. 3 ст. 93 КПК України. Клопотання слідчим не розглядалося та рішення про задоволення чи відмову у задоволенні клопотання не приймалось. 24 червня 2016 року позивач звернувся зі скаргою в порядку ст. 308 КПК України до Київської місцевої прокуратури № 4 щодо недотримання слідчим розумних строків під час досудового розслідування та отримав відповідного листа, в якому зазначалося про задоволення клопотання, проте клопотання не розглядалося та рішення про задоволення чи відмову у задоволенні клопотання не приймалося. 22 грудня 2016 року позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києві зі скаргою на бездіяльність слідчого в порядку ст. 303 КПК України. Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 04 січня 2017 року зазначену скаргу було задоволено. Проте в порушення вимог ст. 220 КПК України клопотання про проведення слідчих дій слідчим у кримінальному провадженні № 12016100040003917 так і не було розглянуто та рішення по вказаному клопотанню не прийняте. 23 січня 2017 року позивач повторно звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність слідчого в порядку ст. 303 КПК України. Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 26 січня 2017 року зазначену скаргу було задоволено. Проте станом на 05 березня 2017 року слідчий Дніпровського УП ГУНП України в м. Києві фактично не виконав вимоги ухвал слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 04 січня 2017 року та від 26 січня 2017 року, вмотивованої постанови за результатами розгляду клопотання слідчим не виносилося. Починаючи з 12 травня 2016 року позивач тричі звертався з письмовим клопотання до слідчого Дніпровського УП ГУНП України в м. Києві про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, декілька разів особисто з'являвся в приміщення Дніпровського УП ГУНП України в м. Києві, проте жодного разу його не допустили ознайомитися з матеріалами досудового розслідування. Отже, досудове розслідування триває більше 18 місяців, наразі жодній особі не повідомлено про підозру, досудове розслідування є неефективним та безрезультатним, що, на думку позивача, порушує його права, оскільки стороною обвинувачення не зібрано жодних доказів, які б дали можливість встановити істину у справі та забезпечити йому належний захист як потерпілої сторони. Таку бездіяльність органу досудового розслідування позивач вважає незаконною, такою, що завдає йому моральної шкоди, яка виражається у сильних душевних стражданнях, оскільки держава в особі органу досудового розслідування, на його думку, не може захистити його порушене право, яке підлягає захисту.

В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник Відповідача 1 в судовому засіданні проти позову заперечувала, подала суду письмові заперечення, які долучені до матеріалів справи, просила відмовити у задоволенні позову через відсутність підстав відшкодування шкоди позивачу, оскільки чинним КПК Украйни не передбачено можливості відшкодування моральної шкоди органами досудового розслідування навіть в разі визнання незаконною дій або бездіяльності слідчого під час кримінального провадження.

Представник Відповідача 2 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, суд про причини неявки не повідомив. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника Відповідача 2.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 лютого 2016 року, перебуваючи по вул. Туманяна, 15-А в м. Києві, позивач передав невстановленій досудовим слідством особі в оренду належний йому автомобіль НОМЕР_1, зі встановленим у ньому обладнанням. Автомобіль з обладнанням йому не було повернуто. За даним фактом було порушене кримінальне провадження № 12016100040003917, внесене до ЄРДР 21.03.2016 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. Досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснюється Дніпровським УП ГУНП України в м. Києві. 21 травня 2016 року позивач звернувся до слідчого Дніпровського УП ГУНП України в м. Києві Вечірка Р.С., в провадженні якого перебуває зазначене кримінальне провадження з письмовим клопотанням про проведення слідчої дії- розшуку на підставі ч. 3 ст. 93 КПК України. Клопотання слідчим не розглядалося та рішення про задоволення чи відмову у задоволенні клопотання не приймалось. 24 червня 2016 року позивач звернувся зі скаргою в порядку ст. 308 КПК України до Київської місцевої прокуратури № 4 щодо недотримання слідчим розумних строків під час досудового розслідування та отримав відповідного листа, в якому зазначалося про задоволення клопотання, проте клопотання не розглядалося та рішення про задоволення чи відмову у задоволенні клопотання не приймалося. 22 грудня 2016 року позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києві зі скаргою на бездіяльність слідчого в порядку ст. 303 КПК України. Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 04 січня 2017 року зазначену скаргу було задоволено. Проте в порушення вимог ст. 220 КПК України клопотання про проведення слідчих дій слідчим у кримінальному провадженні № 12016100040003917 так і не було розглянуто та рішення по вказаному клопотанню не прийняте. 23 січня 2017 року позивач повторно звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність слідчого в порядку ст. 303 КПК України. Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 26 січня 2017 року зазначену скаргу було задоволено. Проте станом на 05 березня 2017 року слідчий Дніпровського УП ГУНП України в м. Києві фактично не виконав вимоги ухвал слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 04 січня 2017 року та від 26 січня 2017 року, вмотивованої постанови за результатами розгляду клопотання слідчим не виносилося. Починаючи з 12 травня 2016 року позивач тричі звертався з письмовим клопотання до слідчого Дніпровського УП ГУНП України в м. Києві про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, декілька разів особисто з'являвся в приміщення Дніпровського УП ГУНП України в м. Києві, проте жодного разу його не допустили ознайомитися з матеріалами досудового розслідування.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (пункт 5 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Отже, в силу вимог ст.ст. 12, 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини сторін, оскільки позивачем не надано жодного доказу того, що йому завдано моральну шкоду діями відповідача, зокрема, в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт порушення прав позивача, завдання позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю відповідача, позивачем не надано доказів наявності моральної шкоди, протиправності діяння чи бездіяльності відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини відповідача в її заподіянні, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 259 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Соколов