Рішення № 72308993, 13.02.2018, Звенигородський районний суд Черкаської області

Справа № 694/1953/15-ц

провадження 2/694/9/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

13.02.2018 року м. Звенигородка

Звенигородський районний суд Черкаської області в складі:

Головуючої: судді Сакун Д. І.,

при секретарі Матвієнко А. А.,

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Звенигородка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об’єктом спільної сумісної власності, визнання права власності на майно та його поділ,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що він з початку вересня 2009 року почав проживати однією сім’єю із ОСОБА_5 в її батьківському будинку, що розташований в с. Новопавлівці Врадіївського району Миколаївської області. Шлюб між ними зареєстрований не був. 27.10.2011 року він із ОСОБА_4 за спільні кошти купили будинок, що розташований по вул. ОСОБА_6, 38 в с. Шевченковому Звенигородського району Черкаської області, і земельну ділянку площею 0,3182 га, на якій розташований даний будинок що підтверджується відповідними договорами купівлі-продажу від 27.10.2011 року. Восени 2012 року вони разом із ОСОБА_4 переїхали до с. Шевченкове та спочатку стали проживати з матір’ю позивача, а навесні 2013 року перейшли проживати у врем’янку біля купленого ними будинку. Фактично ними був придбаний напіврозібраний будинок, який вони разом із відповідачкою за спільні кошти стали перебудовувати та ремонтувати. Після закінчення ремонту в будинку вони перейшли проживати в цей будинок, де і проживали як одна сім’я до середини березня 2015 року. В березні 2015 року відповідачка ОСОБА_4, не попередивши його переїхала проживати в с. Новопавлівку Врадіївського району Миколаївської області. Вважає, що вказане майно є спільною сумісною власністю. Оскільки на теперішній час відповідачка намагається здійснити його відчуження, мотивуючи це тим, що договір купівлі-продажу укладала вона і право власності на вказаний будинок та земельну ділянку зареєстровано за нею, а тому саме вона є власником будинку та земельної ділянки, на якій він розташований вимушений звернутися з даним позовом до суду.

Враховуючи наведене, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог позивач просить суд:

- встановити юридичний факт, що він, ОСОБА_1, 03.02.1974 року народження, уродженець та житель ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка с. Новопав- лівки Врадіївського району Миколаївської області, жителька с. Шевченкове Звенигородського району Черкаської області, проживали спільно як подружжя однією сім’єю без реєстрації шлюбу з вересня 2009 року по березень 2015 року;

- визнати житловий будинок № 38, розташований по вул. ОСОБА_6 в с. Шевченковому Звенигородського району Черкаської області із відповідними господарчими та побутовими будівлями і спорудами, який 11.11.2011 року був зареєстрований на праві приватної власності на ім’я ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 27.10.2011 року згідно із витягом про державну реєстрацію прав від 11.11.2011 року, об’єктом права спільної сумісної власності;

- визнати земельну ділянку площею 0,3182 га, розташовану по вул. ОСОБА_6, 38, в с. Шевченковому Звенигородського району Черкаської області, яка належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.10.2011 року № 907 та державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 084047, виданого на ім’я ОСОБА_4, об’єктом права спільної сумісної власності;

- визнати за ОСОБА_1, право власності на 1/2 частину жилого будинку із відповідними господарчими та побутовими будівлями і спорудами, розташованого по вул. ОСОБА_6, 38 в с. Шевченковому Звенигородського району Черкаської області;

- визнати за ОСОБА_1, право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,3181 га, яка розташована по вул. ОСОБА_6, 38 в с. Шевченковому Звенигородського району Черкаської області;

- визнати за відповідачкою ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину жилого будинку із відповідними господарчими та побутовими будівлями і спорудами, розташованого по вул. ОСОБА_6, 38 в с. Шевченковому Звенигородського району Черкаської області;

- визнати за відповідачкою ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,3181 га, яка розташована по вул. ОСОБА_6, 38 в с. Шевченковому Звенигородського району Черкаської області;

- стягнути із відповідачки ОСОБА_4 на його користь понесені судові витрати.

Позивач ОСОБА_1 та його захисник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги повністю та просять суд їх задовольнити в повному об’ємі. Позивач надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідачка ОСОБА_4, в судове засідання не з’явилася.

Представник відповідачки подав заперечення проти позову, яке обґрунтоване тим, що позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою, який було розірвано лише восени 2011 року. З 2002 року вона займалася підприємницькою діяльністю у м. Одеса, де і проживала. В с. Новопавлівка Врадіївського району Миколаївської області проживала матір відповідачки, і саме там вона познайомилася з позивачем, який приїжджав туди з тестем на заробітки. З позивачем вона там ніколи не проживала. У жовтні 2011 р. нею дійсно було придбано будинок та земельну ділянку в с. Шевченкове. Проте як будинок так і земельна ділянка були придбані за її власні кошти, оскільки на той час з позивачем вони спільно не проживали і останній ще перебував у зареєстрованому шлюбі. У с. Шевченкове вона переїхала проживати лише в жовтні 2012 року. Відтак відповідачка вважає, що вказане майно є її особистою приватною власністю і позов в цій частині не підлягає до задоволення.

Представник відповідачки в судовому засіданні позовні вимоги в частині встановлення юридичного факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільно як подружжя однією сім’єю без реєстрації шлюбу визнав частково, а саме: не заперечував щодо встановлення даного факту але за період з листопада 2012 року по березень 2015 року. В решті позовних вимог просив відмовити.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 вказали, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 приїхали в с. Шевченкове восени 2012 року і проживали у матері позивача, пізніше переїхали до власного будинку. Про проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в Миколаївській області їм відомо зі слів ОСОБА_1, особисто вони туди не їздили. Свідок ОСОБА_15, яка є матір’ю позивача вказала, що позивач з відповідачкою до осені 2011 року проживали в Миколаївській області і вона до них приїжджала.

Крім того усі вищевказані свідки зазначили, що вони допомагали виконувати внутрішні будівельні роботи в спірному будинку, кошти за це не отримували.

Суд, вислухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідачки, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, нова редакція якого набрала чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах першої інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому діючою редакцією ЦПК України.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ч. 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст. 77, ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом , доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Показання допитаних в судовому засіданні свідків підтверджують постійне проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з осені 2012 року.

Разом з тим факт проживання з 2009 року вказаним свідкам відомий лише зі слів позивача. Жодних інших належних та допустимих доказів на підтвердження даного факту позивачем не надано.

Більш того у вказаний період часу до 28.10.2011р. позивач перебував у іншому зареєстрованому шлюбі.

Також про переїзд до с. Шевченкового саме восени 2012року вказує ї сам позивач у своїй позовній заяві.

Відповідно до акту комісії від 25.11.2015р., затвердженого сільським головою с. Шевченкове ОСОБА_4 та ОСОБА_1 проживали однією сім’єю та вели спільне господарство з листопада 2012р. по березень 2015р. (а.с. 20)

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Згідно ч.2ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом.

Виходячи з наведених норм, кожна людина має право на сімейне життя при цьому, укладання шлюбу між чоловіком та жінкою не є обов'язковою умовою для створення їхньої сім'ї. Сім'я може бути створена на будь-яких підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

І хоча проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя, але між особами, які проживають однією сім'єю без шлюбу виникають певні сімейні права та сімейні обов'язки, які в деяких випадках прирівнюються до прав та обов'язків подружжя.

А тому, у взаємовідносинах позивача та відповідача слід дослідити характерні риси притаманні подружжю, а саме їх взаємні права та обов'язки, обов'язки батьків і дітей, побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, їх спільного проживання та пов'язання їх спільним побутом.

Виходячи з аналізу показів свідків, враховуючи факт перебування позивача в іншому шлюбі до листопада 2011 року та враховуючи визнання відповідачкою факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу з листопада 2012 року, суд приходить до висновку про можливість задоволення вказаної вимоги частково та про доведеність факту перебування позивача з відповідачкою у фактичних шлюбних відносинах з листопада 2012року по березень 2015 року.

Щодо позовних вимог в частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділу суд виходить з наступного.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 27.10.2011р. ОСОБА_4 придбала житловий будинок № 38, розташований по вул. ОСОБА_6 в с. Шевченковому Звенигородського району Черкаської області із відповідними господарчими та побутовими будівлями і спорудами.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 27.10.2011р. ОСОБА_4 придбала земельну ділянку площею 0,3182 га, розташовану по вул. ОСОБА_6, 38, в с. Шевченковому Звенигородського району Черкаської області. На підставі чого було видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 084047 на ім’я ОСОБА_4І

Відповідно до рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 28.10.2011р. шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_16 було розірвано. Дане рішення вступило в законну силу 08.11.2011р. (а.с. 106)

За положеннями частин 1, 2 ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка. зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.

Відповідно до частини 1 ст.36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.

Разом з тим, відповідно до ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто, при застосуванні ст.74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб, як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст.74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого придбано спірне майно.

В контексті ст.74 СК України закладається як правовий наслідок виникнення майнових прав чоловіка та/або жінки на майно, яке вони спільно набули, проживаючи однією сім’єю та не перебуваючи при цьому у шлюбі між собою або у будь-якому іншому.

Встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю дає змогу реалізувати ці права на спільно набуте майно.

Отже, проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них ряду прав та обов’язків, а саме права спільної сумісної власності на майно.

Також, відповідно до роз’яснень п.п. 23, 24 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте до шлюбу, або за час шлюбу, але за кошти, що належали одному з подружжя особисто.

Зокрема, обов'язковому встановленню та доказуванню підлягають факти придбання одним з подружжя майна під час спільного чи окремого проживання незалежно від реєстрації чи розірвання шлюбу, обсяг спірного майна, обсяг трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох при створенні спільної власності подружжя та, залежно від установленого, розмір часток подружжя у спільній сумісній власності.

Натомість при розгляді справи установлено, що спірний житловий будинок та земельна ділянка придбані відповідачкою поза періодом часу, за який встановлено наявність фактичних шлюбних відносин. Більш того, на час придбання спірних об’єктів позивач ОСОБА_1 перебував у іншому зареєстрованому шлюбі.

Зазначене дає підстави для висновку про відсутність підстав для застосування ст.74 СК України, а отже відсутні підстави для визнання спірного майна об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та для визнання за позивачем права власності на частку у спірному майні.

Крім того, суд вважає за необхідне надати оцінку доводам відповідача щодо придбання майна за кошти, які були отримані ним у борг від матері ОСОБА_15 та кума ОСОБА_12.

Так вказані посилання заперечувалися в судовому засіданні представником відповідачки.

В підтвердження вказаних обставин позивач послався лише на покази свідків, які позичали йому грошові кошти на придбання будинку.

Разом з тим суд констатує, що факт передачі - отримання грошей не може підтверджуватись показаннями свідків, тому, суд відхиляє доводи позивача щодо підтвердження вказаних обставин показаннями свідків.

Також суд вважає за необхідне надати оцінку доводам відповідача щодо істотного збільшення вартості будинку у період спільного проживання сторін. Разом з тим зауваживши, що істотне збільшення майна не було зазначено підставою позову ані в позовній заяві ані в уточненні позовних вимог.

Так, вказані доводи позивача ґрунтуються виключно на показах свідків, допитаних у судовому засіданні. Разом з тим вказані свідки вказали, що допомагали фізичною працею по виконанню певних робіт у будинку за що не отримували грошових коштів.

Позивачем не надано суду належних і допустимих доказів понесення ним витрат (бухгалтерських документів на придбання матеріалів, оплати виконаних робіт), що спричинили б істотне збільшення вартості спірного майна.

Крім того, за клопотанням позивача ухвалою суду від 09.06.2016р. у справі призначалася судово-технічна експертиза, яка не була виконана внаслідок відсутності у експерта відповідної ліцензії.

В подальшому ухвалою суду від 28.02.2017р. також була призначена експертиза, виконання якої доручено Черкаському відділенню КНДІСЕ, за результатами якої надано експертний висновок. Щодо вказаного висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 28.11.207р. №315/17-23 то суд зазначає, що жодних даних які б спростовували, або ж підтверджували позовні вимоги вона не містить, відтак до уваги судом не приймається.

Протокольною ухвалою суду від 13.02.2018р. позивачеві було відмовлено у призначенні додаткової експертизи, оскільки вказане клопотання було заявлено під час судових дебатів та позивачем не доведено існування нових обставин, що мають істотне значення для справи, які б могли слугувати підставою для повернення до з’ясування обставин у справі.

На підставі викладеного та керуючись ст.60,61,62,70,74 СК України, ст. 12, 13, 81, 141, 259, 264, 265,354ЦПК України,, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об’єктом спільної сумісної власності, визнання права власності на майно та його поділ – задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з листопада 2012 року по березень 2015 року.

В задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на оплату судового збору у сумі 487,20грн.

Сксувати заходи забезпечення позову, застосовані за ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 30.11.2015, шляхом скасування заборони на відчуження наступного майна:

- житлового будинку № 38, розташованого по вул. ОСОБА_6 в с. Шевченкове, Звенигородського району, Черкаської області із відповідними господарчими та побутовими будівлями і спорудами, який 11.11.2011 року був зареєстрований на праві приватної власності на ім’я ОСОБА_4 на підставі договору купівлі - продажу від 27.10.2011 року згідно із витягом про державну реєстрацію прав від 11.11.2011 року.

- земельної ділянки площею 0,3182 га, розташованої по вул. ОСОБА_6, 38 в с. Шевченкове, Звенигородського району, Черкаської області, яка належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 27.10.2011 року № 907 та державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 084047, виданого на ім’я ОСОБА_4.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з моменту його проголошення до апеляційного суду Черкаської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 16.02.2018 року.

Суддя Д.І. Сакун