Рішення № 72305297, 09.02.2018, Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2/447/28/18 Справа №447/1247/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

09.02.2018 року року року Миколаївський районний суд Львівської о бласті

в складі: головуючого –судді Карбовнік І. М.

при секретарі Данилів О.І..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним відмови від спадщини за законом, свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування його державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням,-

в с т а н о в и в:

позивачка звернулася до суду з позовом про визнання недійсним відмови від спадщини за законом, свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування його державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням .

В обґрунтуванняпозовних вимог покликалась на те, що 14.05.2014 року в м. Миколаєві, Львівської області помер її батько ОСОБА_3. Постійним та останнім місцем проживання її батька був житловий будинок №13, що на вул. 400-річчя Миколаєва, в м. Миколаєві, Львівської області, який належав йому на праві приватної власності, згідно свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ № 774900 від 21.03.2007 р. В даному житловому будинку офіційно зареєстровані та фактично проживають: вона разом із чоловіком та дітьми, мати та рідний брат.

За своє життя батько не встиг розпорядитися належним йому майном, тобто не склав заповіту і тому спадкування проводилося за законом.. Спадкоємцями першої черги за законом були її мати, рідний брат та вона. Впродовж шестимісячного строку, передбаченого ст.1270 ЦК України, тобто протягом часу, необхідного для прийнятгя спадщини, її мати особисто відвідувала нотаріуса за місцем відкриття спадщини, і отримувала роз'яснення чинного законодавства України з приводу спадкування, та кількості спадкоємців належного батьку майна, правил спадкування та прийняття спадщини, в т. ч. й те, що спадкоємці, які постійно проживали із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо протягом 6-місячного строку з часу відкриття спадщини, не заявлять про відмову від неї. І власне саме вона настирливо просила її не ділити майно по частках та відмовитись від прийняття спадщини за законом після смерті батька саме в її користь.

Мати запевняла її, що будучи його одноособовим власником, ніколи не порушуватиме питання виселення її сім'ї з вищевказаного житлового будинку та навіть можливо у майбутньому її одноособове володіння будинком спростить дарування будинку її дітям (внукам відповідачки). При цьому повідомила, що це необхідно зробити саме до спливу піврічного терміну з дня смерті батька ОСОБА_3 Вона дуже довго вагалася та хвилювалася чи дійсно зможе надалі проживати із дітьми в даному житловому будинку, просила написати розписку з даного приводу.

Згодом, вона остаточно повірила усним обіцянкам рідної матері з приводу того, що вона зможе із дітьми проживати в будинку, користуватися ним. Аргумент матері щодо того, що вона подарує її дітям будинок в майбутньому остаточно переконав її відмовитись від належної їй частки, так як вона дбала про їх благополуччя та майновий стан в майбутньому. Тому, вона за 5 днів до закінчення шестимісячного терміну з моменту відкриття спадщини, а саме 09.10.2014 року (строк прийняття спадщини закінчувався 14.10.2014р.), відвідавши разом із мамою нотаріуса, відмовилась від прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_3 в користь матері ОСОБА_2, подавши до Миколаївської державної нотаріальної контори відповідну заяву, оригінал котрої міститься в матеріалах заведеної спадкової справи №204/2014

З того моменту, коли її матір стала єдиним власником житлового будинку, в якому вона проживає разом із чотирма неповнолітніми дітьми, відповідачка разом із ОСОБА_4 робить нестерпним спільне проживання в одному житловому будинку, постійно виганяє її сім'ю, зокрема дітей із житлового будинку, залякує, принижує їх, безпідставно кричить на них, ображає, порушуючи будь-які моральні засади суспільства, погрожує зняти її із дітьми із реєстрації за вищевказаною адресою, виселити, крім того, постійно принижує її з чоловіком в присутності дітей, в результаті - діти, особливо троє молодших перебувають у постійному страху, що негативно відбивається на їхньому психічному та фізичному здоров'ї та завдає їм непоправної шкоди, які змушені разом із нею терпіти таку негативну поведінку їхньої бабці та дядька, насамперед виключно з огляду на те, що іншого житла в них немає, на протязі 19 років вона з чоловіком вкладали свої кошти, працю, зусилля саме в утримання та облаштування батьківського будинку, створивши там умови для належного проживання дітей, нормального провадження побуту тощо.

Після смерті батька, перебуваючи в депресивному стані, вона посварилася із своїм чоловіком. Часті сварки та скандали з її чоловіком негативно відбивалась на її психічному здоров'ю, цим і скористалась матір, яка її в той час нібито підтримувала і запевнила, що будинок необхідно оформити на неї, а її чоловік в подальшому буде знятий з реєстрації, однак як тільки вона помирились з чоловіком відразу ж розпочались численні конфлікти з приводу їхнього проживання у будинку №13, що на вул. 400-річчя Миколаєва в м. Миколаєві.

Вважає, що її відмова від прийняття спадщини повинна бути визнана недійсною в судовому порядку, оскільки вчинена під впливом тяжких для неї обставин, які проявлялись у складному психологічному стані, так як вона перебувала в глибокій емоційній депресії, спричиненій смертю батька, постійними сварками та непорозуміннями з чоловіком, наявністю на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, скрутним матеріальним становищем. Визначальним був також той факт, що мати пообіцяла подарувати будинок її дітям у майбутньому. Всі ці обставини у сукупності з її юридичною необізнаністю спонукали її відмовитись від своєї частки у спадщині.

Вказаний нравочин був вчинений нею на вкрай невигідних умовах, насамперед з огляду на те, що вона відмовилась від права власності на частину житлового будинку №13 на вул. 400-річчя Миколаєва в м. Миколаїв Львівської області, чим поставила під загрозу можливість проживання в ньому її сім'ї, і що найважливіше - її чотирьох неповнолітніх дітей, так як іншого житла у них немає. Даний правочин також знівелював, всі вкладені нею і чоловіком в спірний будинок кошти та працю. Оскільки протягом усіх років проживання в ньому саме вони займались збереженням та покращенням його стану (поточні ремонти, заміна вікон, дверей тощо), у зв"язку з чим просила позов задоволити.

В судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали, дали пояснення аналогічні позовній заяві та просили таку задоволити в повному обсязі.

Відповідачка та її представник ОСОБА_6 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували та з підстав вказаних у поданому до суду запереченні просили в позові відмовити в повному обсязі. ОСОБА_2 пояснила, що 14.04.2014р. помер її чоловік ОСОБА_3. Поховання чоловіка здійснила вона. Заповіту чоловік не склав. За життя чоловіка вона з іншими спадкоємцями, в т.ч. і з позивачем, досягнули домовленості щодо спадкування житлового будинку: такий переходить у її власність. На виконання такої домовленості 09.10.2014р. позивач, діючи добровільно, без будь-якого примусу, особисто у Миколаївській державній нотаріальній конторі Львівської області відмовилась від належної їй частки у спадщині після смерті батька ОСОБА_3, про що подала заяву (відмову від прийняття спадщини). Заява про відмову від прийняття спадщини була складена у присутності державного нотаріуса, який роз'яснив позивачу зміст статей 225, 229-231, 233 ЦК України, про що є відмітка у такій заяві. При цьому, нотаріусом перевірено справжність підпису позивача. Нотаріусом роз'яснено позивачу право відкликати таку відмову впродовж строку для прийняття спадщини. Позивач мала можливість у передбачений законом строк відкликати свою відмову, проте не скористалась цим правом, у звязку з чим просила в позові відмовити в повному обсязі.

Третя особа Миколаївська державна нотаріальна контора в судове засідання не з"явилася, однак подала до суду заяву, в якій просила справу слухати у відсутності її представника, а спір вирішити на розсуд суду.

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив в такому відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивачки та її представника, відповідача та її представника, покази свідків, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частинами 1 та 2 ст.1220 ЦК України визначено, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

В судовому засіданні встановлено, що 14.05.2014 року в м. Миколаєві, Львівської області помер ОСОБА_3. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_2 та діти ОСОБА_1, ОСОБА_4

Позивачка звернулася до суду із позовом про визнання недійсною її відмову від прийняття спадщини після смерті батька, яку мотивує тим, що вона відмовлялась від спадщини під впливом тяжких для неї обставин, які проявлялись у складному психологічному стані, так як вона перебувала в глибокій емоційній депресії, спричиненій смертю батька, постійними сварками та непорозуміннями з чоловіком, наявністю на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, скрутним матеріальним становищем. Визначальним був також той факт, що мати пообіцяла подарувати будинок її дітям у майбутньому. Всі ці обставини у сукупності з її юридичною необізнаністю спонукали її відмовитись від своєї частки у спадщині.

Окрім того вказаний нравочин був вчинений нею на вкрай невигідних умовах, оскільки вона поставила під загрозу можливість проживання в ньому її сім'ї, і що найважливіше - її чотирьох неповнолітніх дітей, так як іншого житла у них немає. Даний правочин також знівелював, всі вкладені нею і чоловіком в спірний будинок кошти та працю. Оскільки протягом усіх років проживання в ньому саме вони займались збереженням та покращенням його стану (поточні ремонти, заміна вікон, дверей тощо).

Дійсно, положеннями статей 1273 та 1274 ЦК України передбачено право спадкоємця відмовитися від прийняття спадщини за законом протягом строку прийняття спадщини визначеного статтею 1270 ЦК України, та і не залежно від визначеного строку у випадку відмови від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця.

Одночасно відповідно до частини 5 статті 1274 ЦК України визначено, що відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229 - 231 і 233 цього Кодексу, зокрема внаслідок вчиненого правочину під впливом обману або під впливом тяжкої обставини або на вкрай не вигідних умовах незалежно від того хто був ініціатором такої відмови - сам спадкоємець чи інші зацікавлені особи, на які і посилається позивачка.

Статтею 1268 ЦК України передбачено право спадкоємця за законом чи заповітом прийняти спадщину або відмовитись від її прийняття.

Відмова від спадщини є безумовною та беззастережною. Якщо у спадкоємця протягом шести місяців з дня відкриття спадщини виникає бажання отримати спадщину, то він або його представники можуть відкликати заяву про відмову від спадщини та в встановленому законом порядку подати заяву про прийняття спадщини. Відмова від спадщини на користь іншого спадкоємця має носити добровільний характер та повинна бути здійснена згідно правил про дійсність правочинів. Тобто заява повинна бути здійснена особою, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, в момент здійснення заяви особа не повинна знаходитись під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини. Якщо така заява мала місце то вона в судовому порядку може бути визнана недійсною.

Згідно ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Нормами ст. 233 ЦК України передбаено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно роз'яснень, викладених у в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"від 6 листопада 2009 року № 9, «правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах».

Отже, для кваліфікації правочину недійсним за положеннями ст. 233 ЦК України доказуванню підлягають наявність у позивача як тяжких обставини так і крайньої невигідності умов спірного правочину для нього, а також наявність причинно-наслідкового зв'язку між існуючою тяжкою обставиною та вчиненим на вкрай невигідних умовах правочином.

Таким чином, оскільки на момент звернення до нотаріуса позивачка не розуміла наслідки вчинення нею одностороннього правочину - заяви про відмову від спадщини, суд дійшов висновку, що вимоги позивачки в частині визнання недійсною відмову від прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2, що була вчинена 09.10.2014 року є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.

Задовольняючи позовну вимогу про визнання недійсною відмову від прийняття спадщини, а саме заяви про відмову від спадщини, на підставі якої було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, серії та номер: 1746, виданим 26.11.2015 року державним нотаріусом Миколаївської державної нотаріальної контори Львівської області Г.В.Недомірко та здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок №13 на вул. 400-річчя Миколаєва в м. Миколаєві Львівської області, державним нотаріусом Миколаївської державної нотаріальної контори Львівської області 26.11.2015 року, індексний номер: 26518359. суд вважає, що відповідно і задоволенню підлягають позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2.

Позовні вимоги в частині зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні житловим будинком 13, що на вул. 400-річчя Миколаєва в м. Миколаїв Львівської області також підлягають до задоволення, оскільки в судовому засіданні встановлено та підтверджено належними доказами, що відповідачкою ОСОБА_2 чиняться перешкоди у користуванні житловим будинком, у звязку з чим позивачка зверталася в правоохоронні органи та в органи опіки Миколаївської РДА для здійснення захисту прав своїх неповнолітніх дітей.

Керуючись ст.ст. 12,13,81, 223, 263, 265 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 230, 233, 317, 1216-1218, 1268-1270, 1273 Цивільного кодексу України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов задоволити.

Визнати недійсною відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2, що була вчинена 09.10.2014 року та подана до Миколаївської державної нотаріальної контори, як таку, що вчинена під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, серії та номер: 1746, виданим 26.11.2015 року державним нотаріусом Миколаївської державної нотаріальної контори Львівської області Г.В.Недомірко

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок №13 на вул. 400-річчя Миколаєва в м. Миколаєві Львівської області, здійснену державним нотаріусом Миколаївської державної нотаріальної контори Львівської області 26.11.2015 року, індексний номер: 26518359, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.11.2015 року.

Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні житловим будинком 13, що на вул. 400-річчя Миколаєва в м. Миколаїв Львівської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до апеляційного суду Львівської області.

Суддя Карбовнік І. М.