Постанова № 72304655, 19.02.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/1369/17 Номер провадження 22-ц/786/574/18Головуючий у 1-й інстанції Андрущенко-Луценко С. В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області у складі колегії суддів Судової палати у цивільних справах:

Головуючого - судді-доповідача Дорош А.І.

Суддів: Пікуль В.П., Триголова В.М.

при секретарі: Ачкасовій О.Н.

учасники процесу:

представник позивача - адвокат ОСОБА_2

переглянула у порядку у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 січня 2018 року, ухвалене суддею Андрущенко-Луценко С.В., повний текст рішення складено - не вказано

у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства освіти і науки України, Миргородської міської ради Полтавської області, держави в особі Верховної Ради України, треті особи: Миргородське комунальне житлово - експлуатаційне управління, Миргородське професійно-технічне училище № 44, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю та скасування запису про державну реєстрацію прав,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до Міністерства освіти і науки України, Миргородської міської ради Полтавської області, треті особи: Миргородське комунальне житлово - експлуатаційне управління, Миргородське професійно-технічне училище № 44, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю та скасування запису про державну реєстрацію прав.

Позовна заява мотивована тим, що в кінці 2004 року вона вселилася у кімнату АДРЕСА_1 і рішенням виконкому Миргородської міської ради від 13 вересня 2005 року №524 «Про реєстрацію громадян» їй та її сім'ї дозволено реєстрацію в гуртожитку. Рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради №712 від 30 листопада 2005 року дозволено Миргородському ПТУ-44 переобладнати частину будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, під житлові квартири для громадян ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 28 грудня 2005 року виконавчим комітетом Миргородської міської ради видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2, про належність її державі в особі Верховної Ради України. 01 лютого 2006 року проведено реєстрацію права власності на нерухоме майно (квартиру), запис №137151133. Відповідно до ордеру на житлову площу в гуртожитку №108 від 02 лютого 2006 року, виданого їй Миргородським ПТУ-44 на зайняття жилої площі гуртожитку по АДРЕСА_2, вона залишилася проживати у вказаній квартирі. Рішенням Миргородської міської ради від 27.06.2013 року №16 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Миргород частини будівлі гуртожитку квартирного типу по АДРЕСА_3 та будівлі корпусу АДРЕСА_4» (належить до сфери управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України) прийнято ці будівлі до комунальної власності територіального громади м. Миргород. Рішенням Миргородської міської ради від 11 жовтня 2013 року №12 «Про прийняття з державної в комунальну власність територіальної громади міста Миргород квартири АДРЕСА_5» прийнято з державної до комунальної власності територіальної громади міста Миргород квартиру АДРЕСА_2, свідоцтво про право власності, видане на підставі рішення виконкому Миргородської міської ради №776 від 28 грудня 2005 року визнано таким, що втратило чинність та передано квартиру на баланс Миргородського КЖЕУ. Верховна Рада України та територіальна громада м. Миргород в особі Миргородської міської ради ніколи не претендували на спірну квартиру, жодних договірних відносин із власником вона не має. Вважає, що як добросовісний набувач, відкрито і безперервно володіла нерухомим майном квартирою АДРЕСА_2, а отже набула права власності на цю квартиру за набувальною давністю. Вона сплачує комунальні послуги за житло і не має жодної заборгованості. Просила суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_2, та скасувати запис про державну реєстрацію права власності держави в особі Верховної ради №13715133 на цю квартиру.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 жовтня 2017 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Верхову Раду України (а.с. 48).

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до Міністерства освіти і науки України, Миргородської міської ради Полтавської області, держави в особі Верховної Ради України, треті особи: Миргородське комунальне житлово - експлуатаційне управління, Миргородське професійно-технічне училище № 44, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю та скасування запису про державну реєстрацію прав - відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що набуття у власність житлового приміщення державного чи комунального житлового фонду відбувається за нормами житлового законодавства, на ці правовідносини не поширюються норми ст. 344 ЦК України. Перехід права власності з комунальної у приватну власність наймача та членів його сім'ї здійснюється шляхом приватизації державного житла, згідно з законом України "Про приватизацію державного житлового фонду". Окрім того, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні рішення неправильно встановив обставини, що мають значення для справи, дав неправильну оцінку доказам, неправильно визначив правовідносини відповідно до встановлених судом обставин. Зокрема висновок суду про те, що позивач вселилася на підставі ордеру у квартиру суперечить встановленим обставинам про справі, оскільки ордер на житлову площу в гуртожитку їй було видано уже після видачі свідоцтва про право власності на квартиру та після державної реєстрації права власності на нерухоме майно - квартиру, суд не взяв до уваги те, що ордер видано на жилу площу в гуртожитку і видано його не виконавчим комітетом, а Миргородським ПТУ №44, тому висновок суду, що між сторонами склалися правовідносини щодо найму житла є необгрунтованим та не базується на вимогах закону, застосування Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є неможливим, оскільки ст. 5 зазначеного Закону передбачає передачу квартир у власність саме наймачеві, статусу якого вона не має, застосування Закону України «Про забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків» також неможливе, оскільки квартира не має статусу гуртожитку після видачі свідоцтва про право власності та державної реєстрації права власності на неї.

Відзив на апеляційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин вбачається, що на підставі ордеру від 02 лютого 2006 року, виданого Миргородським ПТУ-44, ОСОБА_3 вселилася у квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 8).

До цього разом із своєю сім'єю ОСОБА_3 була зареєстрована в гуртожитку АДРЕСА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради від 13 вересня 2005 року №524 (а.с. 5, 9).

Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру №2 від 28 грудня 2005 року, виданого Виконавчим комітетом Миргородської міської ради, спірна квартира АДРЕСА_2, належить на праві власності державі в особі Верховної Ради України, право власності зареєстровано в ДКП «Миргородтехінвентаризація» (а.с. 6-7).

Рішенням Миргородської міської ради №16 від 27 червня 2013 року №16 прийнято до комунальної власності територіальної громади м. Миргорода частину будівлі гуртожитку квартирного типу по АДРЕСА_3 та будівлю корпусу АДРЕСА_4. Також вирішено передати вище загадані будівлі на баланс Миргородського комунального житлово-експлуатаційного управління міської ради (а.с. 10). Дане рішення не виконане.

Рішенням Миргородської міської ради №13 від 11 жовтня 2013 року вирішено прийняти з державної в комунальну власність територіальної громади м. Миргорода квартиру АДРЕСА_2; свідоцтво на право власності видане на підставі рішення виконкому Миргородської міської ради №776 від 28 грудня 2005 року вважати таким, що втратило чинність (а.с. 11). Дане рішення не виконане.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд правильно виходив із того, що ОСОБА_3 разом із своєю сім'єю на підставі ордеру, як наймач, вселилася в спірну квартиру, між сторонами склались правовідносини щодо найму житла, оскільки позивач вселились з відома власника та за користування житлом здійснює оплату за надання послуг, спірна квартира є власністю держави в особі Верховної Ради України, рішення міської ради №13 від 11 жовтня 2013 року про прийняття з державної в комунальну власність територіальної громади м. Миргорода спірної квартири та визнання таким, що втратило чинність, свідоцтво про право власності видане на підставі рішення виконкому Миргородської міської ради №776 від 28.12.2005 р. не виконано.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_2, скасування запису про державну реєстрацію права власності держави в особі Верховної Ради України на спірну квартиру.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 334 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно п. 9 постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК. При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:1) володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; 2) володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; 3) володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Згідно п. 11 вказаної постанови, враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).

З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира є власністю держави в особі Верховної Ради України, що підтверджується свідоцтвом про право власності, серія САА № 956983 від 28.12.2005 р., виданого виконавчим комітетом Миргородської міської ради (а.с.7), отже, спірна квартира є об»єктом державної власності.

02.02.2006 р. ОСОБА_3 та її двоє дітей отримали ордер на спірну квартиру (а.с. 8), з якого вбачається, що він виданий Миргородським ПТУ №44 на жилу площу у гуртожитку, хоча на час його видачі спірна квартира вже була зареєстрована як державна власність.

Згідно «Примірного положення про гуртожитки», затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. N 208, яке було чинне на час видачі ордеру та втратило чинність на підставі Постанови КМ N 582 від 12.08.2015 р., 5. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. 10. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. 14. Вселення в гуртожиток робітників, службовців, студентів, учнів та інших громадян провадиться в установленому порядку завідуючим (директором) гуртожитком або працівником, який його заступає, на підставі виданого адміністрацією підприємства, установи, організації ордера.

Згідно п. 69 «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР», затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. N 470, (у редакції станом на 02.02.2006р.) на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер (додаток N 7), який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів.

Законність видачі вказаного ордеру та його дійсність не є предметом позову. По справі вбачається, що статус спірного житла є саме квартира державної власності.

Таким чином, ОСОБА_3, отримавши ордер на спірну квартиру, отримала право вселення до квартири, яка є об»єктом нерухомості державного житлового фонду, про що позивачеві було відомо на час вселення у квартиру і до цього часу їй відомим статус даної квартири.

Як встановлено місцевим судом, рішення міської ради №13 від 11.10.2013 р. про прийняття з державної у комунальну власність територіальної громади міста спірної квартири, про визнання таким, що втратило чинність свідоцтво на право власності від 28.12.2005 р. на спірну квартиру, про передачу спірної квартири на баланс КЖЕУ міської ради - не виконане, тобто на час вирішення даного спору спірна квартира є об»єктом державної форми власності. Звернення до суду з даним позовом є способом переведення спірної квартири з об»єкту державної власності в об»єкт приватної власності шляхом визнання такого права за правилами набувальної давності, що є неможливим за законом, як правильно вказав місцевий суд. Право державної власності на спірну квартиру не втрачалося і не змінювалося, позивачеві достовірно відомий статус спірної квартири.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок місцевого суд, що позивач вселилася на підставі ордеру у квартиру, суперечить встановленим обставинам про справі, не заслуговують на увагу, т.я. із матеріалів справи вбачається, що спірне житло є квартирою, у неї позивач вселилася на підставі ордеру, чи відповідав ордер вимогам чинного законодавства на час його видачі, не є предметом даного спору.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги з приводу неможливості реалізації положень Законів України «Про приватизацію державного житлового фонду», «Про забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків», оскільки ці доводи виходять за межі предмету позову, яким є визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 368, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Апеляційний суд Полтавської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 січня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 лютого 2018 року.

Головуючий суддя-доповідач Дорош А.І.

Судді: Пікуль В.П.

ОСОБА_7