Рішення № 72301286, 14.02.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

243/10352/17

Провадження № 2/243/334/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2018 року Слов′янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого судді Мірошниченко Л.Є.

За участю:

секретаря судового засідання Мирошниченко А.О.

Мирошниченко В.В.

Лісняк К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 7 Слов'янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за

позовом ОСОБА_3

до

відповідача ОСОБА_4 початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу (школа естетичного виховання) «Школа мистецтв м. Слов'янська»

вимоги позивача: про поновлення строку на звернення до суду, визнання наказу про звільнення - неправомірним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку працівника прийнятого на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, та за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди

представники учасників справи:

від позивача: ОСОБА_5 (довіреність від 11.10.2017 року);

від відповідача: ОСОБА_6 (довіреність № 8 від 11.01.2018 року, довіреність №102 від 25.09.2017 року)

В С Т А Н О В И В :

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

1. 20.11.2017 року ОСОБА_3 звернувся до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до ОСОБА_4 початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу (школа естетичного виховання) «Школа мистецтв м. Слов'янська» про визнання наказу про звільнення - неправомірним, поновлення на роботі працівника прийнятого на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що 06 жовтня 2014 року позивач був прийнятий до ОСОБА_4 початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу (школа естетичного виховання) «Школа мистецтв м. Словянська» на посаду сторожа та робітника з комплексного обслуговування приміщень, будівлі і обладнання.

29 липня 2016 року він уклав Контракт з Міністерством оборони України про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу. З дати укладення зазначеного Контракту він безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції, про що свідчить Довідка № 794 від 01 вересня 2016 року. Про вступ на військову службу за контрактом він 30 липня 2016 року в усній формі повідомив відповідача та надав йому копію контракту.

07 липня 2017 року Наказом командира військової частини А0693 (по особовому складу) він за пунктом «б» (за станом здоровя - на підставі висновку (постанови) військово - лікарської комісії про непридатність до військової служби у запас) частини восьмої ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», з 08 липня 2017 року виключений зі списків особового складу.

Всупереч вимогам зазначеного законодавства, відповідач з серпня 2016 року, будучі обізнаним про прийняття його на військову службу за контрактом, перестав нараховувати йому середній заробіток та Наказами № 27 - ОС та № 28 - ОС від 17 жовтня 2016 року припинив трудові договори із ним.

10.07.2017 року він прибув до відповідача і повідомив про звільнення з військової служби та те, що він бажае повернутися до виконання службових обов»язків, але у нього заступник директора стала вимагати написати зяву про звільненя. Коли він відмовився це робити, йому надали трудови книжку, де вже було зроблено запис про звільнення. Він звернувся до адвоката, який 23.08.2017 року від його імені подав позов до суду. Отримавши рішення він зрозумів, що підставами задоволення позовних вимог про заробітну плату стали накази про звільнення, про наявність та зміст який стало відомо лише під час судового засідання.

Вважає, що відповідачем були порушені норми п. 3 ст.36 КЗпП, частин 1-3 ст. 119 КЗпП, тому ставив питання про визнання наказів № 26-ОС та № 27-ОС від 17.10.2016 року «Про припинення трудового договору та звільнення з посади ОСОБА_3» - неправомірними; зобов»язати відповідача поновити позивача на посаді робітника з комплексного обслуговування приміщень будівлі та обладнання; зобов»язати відповідача поновити позивача на посаді сторожа; зобов»язати відповідача нарахувати на користь позивача заробітну плату за період з 17.10.2016 року по 07.07.2017 року; стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену заробітну плату за період з 17.10.2016 року по 07.07.2017 року; стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену заробітну плату за прогул з 10.07.2017 року.

2. В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 підтвердив позовні та уточнені позовні вимоги та просив їх задовольнити.

3. Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримав доводи викладені в позовній заяві, просив позовні вимоги задовольнити та поновити строк для зверненя до суду з позовною заявою та з заявою про уточнення позовних вимог.

4. Представник відповідача ОСОБА_6, в судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог, посилався на доводи, викладені у запереченнях.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

5. 21.11.2017 року позивач звернувся до суду с заявою про поновлення строку звернення до суду у якій посилався на перебування на військовій службі за контрактом з серпня 2016 року по 07.07.2017 року, незадовільний стан свого здоров»я, необхідність медичного обстеження для отримання групи інвалідності та неналежне виконання адвокатом ОСОБА_8 своїх професійних обов»язків (а.с 17).

6. 29.11.2017 року позивачем була подана додаткова позовна заява до відповідача про стягнення моральної шкоди, у якій позивач викладав підстави отримання моральної шкоди, глибину моральних страждань та з посиланням на ст. 237-1 КЗпП України визначав її розмір - 10 000 грн. (а.с. 43-45).

7. 19.12.2018 року представник відповідача - ОСОБА_4 початкового спеціалізованого мистецькго навчального закладу (школа естетичного виховання) «Школа мистецтв м. Словянська» ОСОБА_6, надав суду заперечення , відповідно до яких зазначив, що 15.10.2016 року позивач за місцем рооти надіслав заяву про звільнення. На підставі якої були видані накази про припинення трудового договору (контракту) № 27-ОС та № 28-ОС від 17.10.2016 року. 10.07.2017 року позивач з'явився за місцем роботи та отримав трудову книжку під підпис. Під час звернення позивача до суду 23.08.2017 року за позовом про стягнення середнього заробітку до позовної заяви була додана копія трудової книжки з записом про припинення трудових відносин з відповідачем з 17.10.2016 року. В зазначеному позові вимоги про скасування наказів по звільнення та поновлення на роботі не висувалися. У зв'язку з чим та враховуючи, що позивач сумлінно приймав участь у судових засіданнях, вважає, що підстави для поновлення строку подання позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку відсутні. Крім того, посилання позивача, про те, що останній тільки дізнався про накази, на підставі яких його було звільнено, також вважає безпідставними, оскільки йому було запропоновано ознайомитись з ними під час видачі трудової книжки, але він відмовився. Позивач також неодноразово згадував їх у судових засіданнях та мав змогу оскаржити їх у передбачений ст. 233 КЗпП України строк. Зазначив, що позивач оскаржує один з наказів, який взагалі не стосується його трудових відносин з відповідачем. Вважає безпідставними посилання позивача на те, що дії відповідача призвели до його інвалідностиі, оскільки останній наводить документи, які свідчать про те, що інвалідність він дістав у наслідок участі у бойових діях. З огляду на вищевикладене просить відмовити в задоволенні позовних вимог, у зв'язку з їх безпідставністтю. (а.с. 52-53).

8. 17.01.2018 року представником позивача надано заяву про уточнення позовних вимог, у якій він просив у пункті 1 позовної заяви вважати правильним: Визнати накази № 27-ОС та № 28-ОС від 17.10.2016 року «Про припинення трудового договору (контракту) та звільнення з посади ОСОБА_3» - неправомірними (а.с. 95).

9. 25.01.2018 року представником відповідача подано відзив на уточнену заяву, у якій він зазначає, що позов відповідач не визнає з посиланнями на ст. 233 КЗпП, та просить відмовити у зв»язку з пропущенням строку для звернення с заявою про вирішення трудового спору до суду (а.с. 102-103).

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

10. 31.01.2018 року проведено підготовче засідання та проведені наступні дії: витребувно з архіву Слов'янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу №2/243/3724/2017 (243/7540/17); з УСЗН м. Слов'янська Слов'янської міської ради оригінал виписки №23067 з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_3; викликані свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 (а.с. 87).

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

11. Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_4 початковий спеціалізований навчальник заклад (школа естетичного виховання) «Школа мистецтв м. Слов»янська» є юридичною особою (ідентифікаційний код 02219085) (а.с. 72).

Наказом № 52-ОС від 06.10.2014 року ОСОБА_3 був прийнятий до КПСМНЗ (школа естетичного виховання) «Школа мистецтв м. Слов»янськ» на основну роботу (а.с. 106).

Наказом № 53-ОС від 06.10.2014 року ОСОБА_3 був прийнятий до КПСМНЗ (школа естетичного виховання) «Школа мистецтв м. Слов»янськ» робітником з комплексного обслуговування приміщень, будівлі і обладнання за сумісництвом (а.с. 107).

29 липня 2016 року позивач уклав Контракт з Міністерством оборони України про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу (а.с. 10-11). З дати укладення зазначеного Контракту він безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції, про що свідчить Довідка № 794 від 01 вересня 2016 року (а.с. 13). Про вступ на військову службу за контрактом він 30 липня 2016 року в усній формі повідомив відповідача та надав йому копію контракту.

28.02.2017 року було проведено медичний огляд ВЛК ЦМРСЛ «Пуща-Водиця» ОСОБА_3 та встановлено причинний зв»язок захворювання позивача із захистом Батьківщини (посвідчення УБД серія НОМЕР_2 від 04.11.2016 року.

На підставі ст. 64 графи ІІ Розкладу хвороб, графи ТДВ потребує стаціонарного обстеження з подальним переоглядом у вч А2925 (а.с. 25).

Відповідно до виписки із медичної карти хворого № 1379 в/ч А 2923 ОСОБА_3 проходив стаціонарне лікування з 01.03.2017 року по 24.03.2017 року (а.с. 26).

28.04.2017 року Центральна військово-лікарська комісія МО України видала позивачу свідоцтво про хворобу № 343 із зазначенням діагнозу та постанови ВЛК про причиний зв»язок захворювання із захистом Батьківщини (а.с. 27-28).

07 липня 2017 року Наказом командира військової частини А0693 (по особовому складу) він за пунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово - лікарської комісії про непридатність до військової служби у запас) частини 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», з 08 липня 2017 року виключений зі списків особового складу (а.с. 12).

17.10.2016 року за вх. № 90 відповідачем була зареєстрована заява позивача про звільненя від виконання професійних обов»язків у зв»язку з проходженням військової служби у частині В 2970 м. Бахмут (а.с. 73), датована 29.07.2016 року.

17.10.2016 року наказом № 27-ОС про припинення трудового договору ОСОБА_3 звільнений з посади сторожа згідно п. 3 ст. 36 КЗпП України з КПСМНЗ (школа естетичного виховання) «Школа мистецтв м. Слов»янськ» на підставі його заяви (а.с. 60).

17.10.2016 року наказом № 28-ОС про припинення трудового договору ОСОБА_3 звільнений з посади робітника з комплексного обслуговування приміщень, будівлі і обладнання згідно п. 3 ст. 36 КЗпП України з КПСМНЗ (школа естетичного виховання) «Школа мистецтв м. Слов»янськ» на підставі його заяви (а.с. 61).

V. Оцінка суду.

12. Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку він вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

13. У відповідності до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно роз'яснень даних в п. 18 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9, при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно зясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Пунктом 3 ст. 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною пятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною пятоюстатті 61 Закону України "Про освіту".

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин), на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і «Про альтернативну (невійськову) службу", Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову тощо. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Аналізуючи вимоги вказаної статті суд зазначає, що пільги та гарантії зазначеного Закону розповсюджуються на працівників, прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації.

Відповідно до ст. 1 розділу 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Зазначений особливий період розпочався з 17 березня 2014 року, коли було оприлюднено Указ Президента від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про частковумобілізацію» (затверджений Законом України № 1126-VII від 17 березня 2014 року) та триває на теперішній час.

Відповідно до Контракту, укладеного між позивачем та МОЗ України зазначено, що даний контракт укладається на строк до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.

Таким чином, суд зазначає, що позивач уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Збройних силах України на строк до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.

Аналізуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що позивач, внаслідок укладання контракту в особливий період, отримав статус військовослужбовця з 29 липня 2016 року, та з цього часу відповідачем було порушено його право на труд, гарантоване положенням Конституції України та ст. 119 КЗпП, відповідно накази № 27-ОС від 17.10.2016 року та 28-ОС від 17.10.2016 рокує незаконними та підлягають скасуванню, а позивач, відповідно, поновленню на роботі.

14. Суд, не приймає до уваги посилання представника відповідача в тій їх частині, що про укладення контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України відповідач не знав, оскільки матеріалами справи № 243/7540/17, що була витребувана та оглянута в судовому засіданні встановлено, що 23 серпня 2016 року ОСОБА_4 початковим спеціалізованим мистецьким навчальним закладом (школа естетичного виховання) «Школа мистецтв м. Словянська» було направлено запит начальнику штабу першому заступнику командира Військової частини польової пошти В2970 ОСОБА_12 з проханням роз'яснення ситуації щодо ОСОБА_3 про проходження військової служби (лист № 94 від 23 серпня 2016 року) (а.с.13 справа 243/7540/17).

Крім того, відповідачем у період часу з 07 серпня 2016 року по 17 жовтня 2016 року щодо неявки позивача на роботу складалися акти, однак питання про звільнення його у зв'язку з прогулом не приймалося. Більш того, остаточний рахунок із позивачем було проведено та виплачено залишок 27 липня 2016 року, що підтверджується Довідкою ОСОБА_4 початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу (школа естетичного виховання) «Школа мистецтв м. Словянська» та не заперечується позивачем.

15. Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду від 20 жовтня 2017 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу (школа естетичного виховання) «Школа мистецтв м. Словянська» про стягнення середнього заробітку працівника прийнятого на військову службу за контрактом під час особового періоду позовні вимоги задоволені частково. Разом з тим, рішенням суду встановлений факт порушення відповідачем права на труд позивача, гарантоване Конституцією України та порушення ст. 119 КЗпП України. Таким чином, суд приходить до висновку, що зазначена обставина вже встановлена судом і не підлягає доказуванню.

16. Крім того, суд приходть до висновку, що відповідачем був порушений порядок звільнення позивача.

Так позивач був прийнятий на роботу до КПСМНЗ (школа естетичного виховання) «Школа мистецтв м. Слов»янськ» наказом 52-ОС від 06.10.2014 року на основну роботу сторожем та наказом 53-ОС від 06.10.2014 року робітником з комплексного обслуговування приміщень, будівлі і обладнання за сумісництвом.

Вівдповідно до ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 ст. 21 КЗпП України передбачено, що працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Згідно з п. 42 ст. 21 Науково-практичного коментаря КЗпП України, запис про роботу за сумісницвот в трудову книжку може здійснюватися за бажанням працівника. Запис цей робиться за основним місцем роботи на підставі довідки, яку працівник подає з роботи що виконується за сумісництвом.

Відповідно до нункту 43 статті 21 вищевказаного Науково-практичного коментаря КЗпП України, звільнення сумісника з роботи здійснюється за наявності загальних підстав, передбачених законодавством. Лиш для осіб, які працювали за сумісництвом на підприємствах, в установах та організаціях державної та комунальної власності, встановлені додаткові підстави для припинення трудового договору про роботу за сумісництвом:

1)з ініціативи власника сумісник може бути звільнений з роботи у зв»язку з прийняттям на роботу працівника, що не є сумісником;

2)трудовий договір на роботу за сумісництвом підлягає припиненню у зв»язку обмеженням сумісництва через особливі умови і режим праці. При цьому не має значення де ці обмеження введені.

Відповідно до пункту 44 статті 21 Науково-практичного коментаря КЗпП України, порядок звільнення з роботи сумісників є аналогічним загальному порядку звільнення працівників.

Підстави припинення трудового договору встановлені ст. 36 КЗпП України.

Як вбачається з заяви про звільнення ОСОБА_3 від 29.07.2016 року, позивач в заяві не зазначив безпосередньо за яким трудовим договором він просив його звільнити від виконання професійних обов»язків: наказом № 52-ОС від 06.10.2014 року чи № 53-ОС від 06.10.2014 року (а.с. 73). Разом з тим, відповідач - КПСМНЗ (школа естетичного виховання) «Школа мистецтв м. Слов»янськ» видав два накази про розірвання трудового договору: як за основним місцем роботи, та і за сумісництвом. Представник відповідача в судовому засіданні не зміг назвати причину, по якій відповідач прийняв рішення звільнити за обома трудовими договорами, оскільки позивачем в заяві не зазначено за яким саме договором він бажав розірвати трудову угоду.

Допитані в судовому засіданні свідки: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 підтвердили факт отримання заяви ОСОБА_3 від одного з працівників КПСМНЗ (школа естетичного виховання) «Школа мистецтв м. Слов»янськ», однак за яким саме трудовим договором він ставив питання розірвати трудові відносини - не зазначено у заяві. Також додали, що особисто позивача вони під час отримання заяви не бачили та сумнівалися у підпису останнього, у зв»язку з чим свідок ОСОБА_9 навідь дзвонила позивачу та останній підтвердив наявність підпису на заяві.

Таким чином, наявність досліджених доказів, що були надані сторонами та їх оцінка, переконують суд в тому, що накази про звільнення позивача є незаконними та підлягають скасуванню.

17. Вирішуючи питання про поновлення позивачу строку на захист свого права, суд виходить з наступного.

Водночас, ст.233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

При цьому, встановлені ст. 233 КЗпП України, строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі №6-409цс16.

У п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 роз'яснено, що встановлені ст.ст. 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Отже, статтею 233 КЗпП України, визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-2426цс15.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Поважність причин пропуску строку - це обставини, які свідчать про те, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх трудових прав.

Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є обєктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2006 року в справі «Красношапка проти України» вказано, що робітник, який вважає себе незаконно звільненим роботодавцем, має значний особистий інтерес у отриманні судового рішення щодо правомірності такої міри.

Матеріалами справи підтверджено, що наказами про звільнення позивач був звільнений 17.10.2016 року. Трудову книжку отримав 10.07.2017 року, що не оспорюють в судовому засіданні сторони. Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду 21.11.2017 року.

Незважаючи на те, що позивач пропустив строк звернення до суду, суд вважає, що причина, за якою був порушений цей строк була поважною.

З клопотання № 47 від 14.04.2017 року заступника начальника бюро БПД у м. Слов»янську вбачається, що позивач звернувся до центру надання безоплатної вторнної правової допомоги з питанням безпідставного звільнення та невиплату заробітної плати, тобто на квітень 2017 року він вже знав про звільнення, вважав його незаконним та бажав відновити своє право (а.с. 12 справа № 243/7540/17).

Крім того, у травні 2017 року, позивач звертався до в.о. директора Краматорського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (а.с. 68), до Слов»янської місцевої прокуратури (а.с. 67) з проханням надати належну допомогу з питань незаконного звільнення.

Однак, на цей час позивач з 29 липня 2016 року по 07 липня 2017 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції, про що свідчить Довідка № 794 від 01 вересня 2016 року (а.с. 13), тобто був обмежений у вільних діях по захисту своїх трудових прав.

Крім того, під час проходження служби за Контрактом отримав ряд хвороб, у зв»язку з чим 28.02.2017 року було проведено медичний огляд ВЛК ЦМРСЛ «Пуща-Водиця» ОСОБА_3 та встановлено причинний зв»язок захворювання позивача із захистом Батьківщини (посвідчення УБД серія НОМЕР_2 від 04.11.2016 року. На підставі ст. 64 графи ІІ Розкладу хвороб, графи ТДВ потребує стаціонарного обстеження з подальним переоглядом у вч А2925 (а.с. 25). Відповідно до виписки із медичної карти хворого № 1379 вч А 2923 ОСОБА_3 проходив стаціонарне лікування з 01.03.2017 року по 24.03.2017 року (а.с. 26). 28.04.2017 року Центральна військово-лікарська комісія МО України видала позивачу свідоцтво про хворобу № 343 із зазначенням діагнозу ті постанови ВЛК про причиний зв»язок захворювання із захистом Батьківщини (а.с. 27-28).

25.10.2017 року ОСОБА_3 також проходив медичне лікування та обстеження, 26.10.2017 року направлений для МСЕК, що підтверджується медичними документами, що були надані для огляду в судовому засіданні, та копії засвідчені судом та долучені до справи (а.с. 85-86).

Крім того, в судовому засіданні відповідачем не надано суду доказів того, що в день звільнення, позивач був ознайомлений з наказом про його звільнення, а у випадку відмови ознайомитися, про те, що копію наказу на його адресу надіслано поштою та мається повідомлення про його отримання адресатом.

Таким чином, суд вважає, що позивач проявляв небайдужість до свого порушеного права, звертався до правоохоронних структур за захистом своїх прав, але не міг звернутися до суду завчасно у зв»язку з вищеперерахованими причинами: проходження служби за контрактом та тривалою хворобою та лікуванням, тому суд вважає, що причина пропуску строку є поважною і необхідно поновити строк звернення до суду для вирішення трудового спору.

18. Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить з наступного.

19. Згідно з ч. 1 - 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин), на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбаченихзаконами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Оскільки позивач проходив військову службу у ЗСУ за контрактом з 29 липня 2016 року по 07.07.2017 року (а.с. 10-12), то відповідно за цей час за ним зберігається середній заробіток. Рішенням Слов»янського міськрайонного суду від 20 жовтня 2017 року з відповідача на користь позивача стягнута сума середнього заробітку по 17 жовтня 2016 року. Таким чином при вирішенні питання про поновленні на роботі, суд вважає, що середній заробіток з 17 жовтня 2016 року по 07.07.2017 року повинен бути стягнутий оскілки законодавством, а саме ч. 1-3 ст. 119 КЗпП, гарантовано право на отримання середнього заробітку працівника прийнятого на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду в період проходження служби.

Середній заробіток розраховується відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100(далі - Порядок), середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата.

Згідно із п. 5 Порядку нарахування виплат у випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді(п. 8 Порядку).

При розрахунку заборгованості суд виходить з такого:

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_3, відповідно до довідки про доходи від 09.02.2018 року складає 98 грн. 80 коп.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України № 10846/14-15/13 від 20 липня 2015 року «Про розрахунок тривалості робочого часу на 2016 рік», у 2016 році при 40 годинному робочому тижні складали:

17-31.10. - 11 днів; 01.11.-30.11. - 22 дні; 01.12.-31.12. - 22 дні (2016 рік).

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України № 11535/0/14-16/13 від 05.08.2016 року року «Про розрахунок тривалості робочого часу на 2017 рік», у 2017 році при 40 годинному робочому тижні складали:

01.-01. - 20 днів; 01.02.-28.02. - 20 днів; 01.03.-31.03. - 22 дні; 01.04.-30.04. - 19 днів; 01.05.-31.05. - 20 днів; 01.06.-30.06. - 22 дні; 01.07.-07.07. - 5 дні (2017 рік).

Таким чином, згідно з п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної платив порядку ст. 119 КЗпП України оплаті підлягають 183 (робочих дні) х 98.80 грн. (середньоденна заробітна плата) = 18 080 грн. 40 коп.

20. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, відповідно до ст. 235 КЗпП України, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше ніж як за один рік.

Пунктом 21 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 №13 передбачено, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Пунктом 32 постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктами 5 та 8 вказаного Порядку встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством. - на число календарних днів за цей період.

Обговорюючи питання про суму середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить з наступного.

Згідно довідки від 09.02.2018 року № 11, середньомісячний заробіток складає 2322 грн. 00 коп. Оскільки позивач звільнений з лав ВСУ та контракт розірвано 07.07.2017 року, то час вимушеного прогулу слід вважати: 17 днів липня 2017 року, 01.08.-31.08. - 22 дні; 01.09.-30.09. - 21 день; 01.10.-31.10. - 21 день; 01.11.-30.11. - 22 дні; 01.12.-31.12. - 21 день - 124 дні в 2017 році; та 31 день у 2018 році (по день винесеня рішення, тоб то по 14.02.2018 року. Таким чином в порядку ст. 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму: 15 314 грн. (155 днів х 98 грн.80 коп. середньоденна заробітна плата).

21. Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача суми моральної шкоди у розмірі 1 0000 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.01.1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до абз. 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.01.1995 року, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

У відповідність до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом вказаного положення, законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України, є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності із п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних та з урахування інших обставин.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

За п.8 вказаної постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, судом встановлено, що внаслідок незаконного звільнення, припиненням нарахування та невиплатою середнього заробітку в установі, позивачу була спричинена моральна шкода, між тим, розмір визначений позивачем у 10 000,00 грн. є завищеним.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, зокрема: характер порушення прав позивача, період та розмірі виниклої заборгованості по заробітній платі, що утворилася, істотність вимушених змін у його житті через та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, приходить до висновку, що достатньою і справедливою буде компенсація моральної шкоди в розмірі 3000 грн.00 коп.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

22. Стосовно розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Так, згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем, судовий збір становить - 1 відсоток ціни позову,але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

Згідно до п.2 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, судовий збір становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п.5 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви про відшкодування моральної шкоди, судовий збір становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу з 01.01.2018 року становить 1762 грн. 00 коп., відповідно 0,4 розміру становить 704 грн. 80 коп. (у відповідність до Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 р. N 2246-VIII).

У зв'язку з наведеним з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2643 грн. 00 коп. (704,80+704,80+704,80+528,60).

VII. Негайне виконання рішення суду.

23. Відповідно до п. 2, п. 4 ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

У зв'язку з чим, рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_3 та стягнення присудженої виплати заробітної плати в розмірі середнього заробітку за один місяць, підлягають негайному виконанню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81,82,141, 259, 263-265, 268,430 ЦПК України, ст.ст. 21,36, 117,119,235,237-1 КЗпП України, ст. 23 ЦК України, Законом України "Про оплату праці", Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу (школа естетичного виховання) "Школа мистецтв м. Слов'янська" про поновлення строку на звернення до суду, визнання наказу про звільнення - неправомірним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку працівника прийнятого на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, та за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди- задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_3 строк на звернення до суду з позовом до ОСОБА_4 початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу (школа естетичного виховання) «Школа мистецтв м. Слов'янська» про визнання наказу про звільнення - неправомірним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку працівника прийнятого на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, та за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Визнати наказ № 27-ОС від 17.10.2016 року ОСОБА_4 початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу (школа естетичного виховання) "Школа мистецтв м. Слов'янська" "Про припинення трудового договору (контракту)" стосовно ОСОБА_3 та звільнення з посади сторожа, згідно з ст. 36 п.3 КЗпП України - неправомірним та скасувати.

Поновити ОСОБА_3, ідентифікаційний номер:НОМЕР_1 на посаді сторожа ОСОБА_4 початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу (школа естетичного виховання) "Школа мистецтв м. Слов'янська".

Визнати наказ № 28-ОС від 17.10.2016 року ОСОБА_4 початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу (школа естетичного виховання) "Школа мистецтв м. Слов'янська" "Про припинення трудового договору (контракту)" стосовно ОСОБА_3 та звільнення з посади робітника з комплексного обслуговування приміщень будівлі і обладнання, згідно з ст. 36 п.3 КЗпП України - неправомірним та скасувати.

Поновити ОСОБА_3 ідентифікаційний номер:НОМЕР_1 на посаді робітника з комплексного обслуговування приміщень будівлі і обладнання ОСОБА_4 початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу (школа естетичного виховання) "Школа мистецтв м. Слов'янська".

Стягнути з ОСОБА_4 початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу (школа естетичного виховання) "Школа мистецтв м. Слов'янська", ідентифікаційний код юридичної особи ЄДРПОУ 02219085, яке знаходиться за адресою: Донецька область, м.Слов'янськ, вул. Поштова, 13 на користь ОСОБА_3, ідентифікаційний номер:НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, мешкає за адресою: АДРЕСА_2:

-в порядку ст. 119 КЗпП України з 17.10.2016 року по 07.07.2017 року у розмірі 18 080 грн. 40 коп.;

-в порядку ст. 235 КЗпП України з 08.07.2017 року по 14.02.2018 року у сумі 15 314 грн. 00 коп.;

-моральну шкоду у розмірі 3000 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу (школа естетичного виховання) "Школа мистецтв м. Слов'янська", ідентифікаційний код юридичної особи ЄДРПОУ 02219085, яке знаходиться за адресою: Донецька область, м.Слов'янськ, вул. Поштова, 13 судовий збір у розмірі 2643 грн. 00 коп., стягувач: Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5 м. Київ, 01601), отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ -37993783, банк отримувача - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача - 820019, р/р 31215256700001, код класифікації доходів бюджету - 22030106.

В частині стягнення середнього заробітку в порядку статті 119 КЗпП України у розмірі 1884 грн. 20 коп. та моральної шкоди в розмірі 7000 грн. 00 коп. - відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_3 та стягнення присудженої виплати заробітної плати в розмірі середнього заробітку за один місяць, підлягають негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, або в порядку п.15.5 Перехідних Положень ЦПК України. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду Л.Є. Мірошниченко