Постанова № 72299358, 15.02.2018, Дружківський міський суд Донецької області

Справа № 229/4915/17

Провадження № 2-а/229/24/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 р. Дружківський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Панової Т.Л.

за участю секретаря Костіної І.В.

представника відповідача Михайлішиної С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дружківка адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м.Дружківці Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

позивачка звернулася до суду з зазначеним позовом і просить визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті їй, починаючи з квітня 2017 року пенсії;; зобов'язати відповідача поновити їй виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючі з квітня 2017 року.

Обґрунтовує вимоги таким. Вона здобула право на отримання державної пенсії, раніше постійно проживала в м. Донецьк, де перебувала на обліку у Пенсійному фонді та отримувала пенсію. В зв'язку з проведенням АТО вона в грудні 2014 року звернулась до відповідача із заявою про взяття на облік та нарахування пенсії. Саме з цього часу відповідач нарахував їй пенсійне забезпечення у розмірі 5957 грн., але з квітня 2017 року без правових підстав перестав виплачувати їй пенсію.

З посиланням на Конституцію України, Закони України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», вважає припинення їй нарахування пенсії незаконним та безпідставним.

В судове засідання позивачка не з'явилася. Про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином (а.с.48). Позивачка у позовній заяві зазначила, щоб справу розглянули без її участі, але з повідомленням про результати розгляду. (а.с.5).

Представник відповідача в судовому засіданні визнав факт припинення виплати ОСОБА_2 пенсії з квітня 2017року. Однак вважає, що дії Управління є законними, оскільки позивачка є внутрішньо переміщеною особою і мала проживати за місцем своєї перереєстрації, як внутрішньо переміщена особа по АДРЕСА_1. Однак вона за цією адресою відсутня. Довідка про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи була скасована Управлінням соціального захисту населення. Позивачка не позбавлена права отримання пенсії, тому що може поновити довідку і звернутися до Управління з відповідною заявою. Вважає, що Управління діяло в межах норм діючого законодавства, тому дії щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2 є правомірними, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Суд прийняв рішення про розгляд справи у відсутність позивача.

Суд, дослідивши докази по справі, вважає, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що відповідно до довідки від 22.09.2016 №1423035107 ОСОБА_2 взято на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції до м.Дружківка (а.с. 7).

Позивачка знаходиться на обліку в Управліні Пенсійного фонду України в місті Дружківці Донецької області з жовтня 2016р. (а.с .25,26)

Виплата пенсії позивачці була припинена з 01.04.2017 у зв'язку з тим, що на думку відповідача позивачка не проживає за зазначеною в довідці від 22 вересня 2016р № 1423035107 адресою - АДРЕСА_1, де здійснює свої повноваження Управління; Управління може обслуговувати лише пенсіонерів, що мешкають на території м.Дружківка і не має повноважень щодо виплати пенсій пенсіонерам інших міст та районів як Донецької, так і інших областей.

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій Управління Пенсійного фонду України в м.Дружківці Донецької області щодо призупинення виплати пенсії позивачу з квітня 2017 року.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, :

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-VI. за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058).

Згідно з ч.1 ст.49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Будь яких інших підстав для припинення виплати пенсії вказаним Законом не передбачено, а тому посилання відповідача на те, що перелік підстав для припинення виплати пенсії не є вичерпним та може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами, суд не приймає до уваги.

Законом №1058 не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як до з"ясування фактичного місця проживання, скасування довідки тощо.

Відповідно до частини 2 ст. 49 Закону №1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Відповідач жодного рішення про припинення виплати пенсії позивачу не приймав.За таких обставин, у позивача відсутні підстави звертатися до управління з заявою про поновлення виплати пенсії.

Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення: створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 49 Конституції України).

При цьому пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року роз'яснено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Судом встановлено, що дію довідки ОСОБА_2 № 14230305107 призупинено з 18.07.2017року.

Разом з тим, виплату пенсії позивачу припинено у квітні 2017 року до прийняття рішення про скасування довідки та рішення про припинення виплати пенсії.

Відповідач в запереченнях посилається на застосування пункту 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, зазначаючи також приписи Закону № 1706-VII.

Однак, цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

В той же час, Закон № 1706-VII не встановлює жодних випадків для припинення виплати пенсії. Більш того, ані цей Закон, ані будь-який інший закон не встановлює таку підставу для припинення виплати пенсії, як скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо.

Інші пункти ч.1 ст. 49 № 1058-VI в спірних правовідносинах також не мають місця.

Постанови Кабінету Міністрів України , на які посилається відповідач в своїх запереченнях не є законами, а тому зазначені підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Суд зазначає, що право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі: Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною РадоюУкраїни не надано.

Припинення виплати пенсії на підставі положень постанов КМУ без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких припиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її припинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину Конституцією України.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування", оскільки з квітня 2017 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі Ілашку та інші проти Молдови та Росії, ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.

21 травня 2015 року постановою Верховної Радою України № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8, та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Отже, на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

Відповідно ч. 1-2 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058 Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Стаття 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачає, що:

1. Нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

2. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні, встановлені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", підстави для зупинення пенсійних виплат з квітня 2017 року.

Суд вважає, що позивачем не порушено порядку отримання пенсії в умовах проведення антитерористичної операції.

Проте суд вважає, що відповідач допустив не бездіяльність, а навпаки вчинив дії, якими припинив виплату пенсії, в зв'язку з чим суд з застосуванням положень статті 9 КАС України вийшов за межі позовних вимог і обрав інший спосіб захисту, який є необхідним для відновлення порушеного права позивача на щомісячне отримання пенсії, а саме, визнає протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії, а не бездіяльність.

Керуючись ст.ст. 241 - 246, 250, 255 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м.Дружківці Донецької області задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду Українив м.Дружківці Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_2 пенсії за віком з 01 квітня 2017 року.

Зобов"язати Управління Пенсійного фонду України в м.Дружківці Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_2 з 01 квітня 2017року, сплативши заборгованість.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законнної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Донецького апеляційного адміністративного суду, або через Дружківський міський суд, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини рішення прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 15 лютого 2018року.

Суддя: Т. Л. Панова

Повний текст рішення складений 20 лютого 2018р.