Рішення № 72299228, 19.02.2018, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

2/225/276/2018

225/6741/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

19 лютого 2018 року Дзержинський міський суд Донецької області у складі :

головуючого судді Андреєва В.В.,

за участю секретаря Петрової С.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Торецьк цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОКАР Україна" про захист прав споживача, визнання недійсним договору майнового лізингу та застосування наслідків недійсності правочину,

ВСТАНОВИВ

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання договору недійсним та стягнення 53966,00 грн., посилаючись на те, що 25.08.2017 року з ТОВ "Єврокар Україна" був укладений договір фінансового лізингу № 3649, відповідно до якого позивач мав би отримати автомобіль Chevralet Orlando LS за ціною 530660 грн. Однак вважає вказаний договір недійсним, оскільки під час укладання договору відповідач ввів його в оману, договір фінансового лізингу №3649 від 25.08.2017 року не відповідає вимогам чинного законодавства України, порушує його права як споживача послуг, містить несправедливі умови, а тому підлягає визнанню судом недійсним. Просив застосувати наслідки недійсності правочину, стягнувши на його користь, сплачені ним кошти по договору.

Як на підставу для задоволення позову, позивач посилається на не справедливість умов договору, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", на ст.ст. 215, 230 ЦК України.

Представник позивача надав суду заяву з проханням розглянути справу без його участі, наполягає на задоволенні позову, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача до суду не з'явився, про розгляд справи повідомлений 06.02.2018 року, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням. Справа розглядається заочно на підставі ст.280 ЦПК України.

Дослідив матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону, відповідно до якої умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Судом встановлено, що 25.08.2017 року між ТОВ "Єврокар Україна" (згідно договору - лізингодавець) та ОСОБА_1 (згідно договору - лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №3649. (а.с. 9-23)

Відповідно до умов вказаного договору лізингодавець зобов'язався придбати у власність предмет лізингу - автомобіль Chevralet Orlando LS та передати його в користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором, а лізингоодержувач - прийняти і належним чином використовувати предмет лізингу та у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі на умовах цього договору.

25.08.2017 року, відповідно до умов договору позивач сплатив відповідачу перший внесок у сумі 53966 грн.

Автомобіль до обумовленого місця передачі доставлено не було, натомість телефоном відповідач пояснив, що затримка викликана відсутністю технічної документації на автомобіль, а саме сертифікату відповідності. Відповідач зобов'язався одразу повідомити позивача про надходження цієї документації та передасть автомобіль позивачу. Втім, зі спливом двох тижнів після укладення договору, відповідач не лише не передав позивачеві предоплачений автомобіль, а й припинив відповідати на дзвінки позивача.

Проте, уважно ознайомившись з договором ОСОБА_1 виявив, що вказаний в договорі автомобіль насправді був відсутній у відповідача, і останній лише взяв на себе зобов'язання придбати цей транспортний засіб у майбутньому, у договорі передбачений інший, аніж було обумовлено, строк для передачі автомобіля - 90 календарних днів, продавця автомобіля позивач має знайти сам, сплачену суму, яку позивач вважав авансом, насправді є комісією за організацією договору, в будь-який момент до передачі автомобіля його вартість може змінитися, причому позивач має погодитися з новою ціною, доплативши різницю авансового платежу, в інакшому випадку 90-денний строк на передачу автомобіля зупиняє свій перебіг.

Як на одну з підстав позовних вимог позивач посилається на положення ч.1, 2 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник), не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Так, п.4 ст. 3 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що несправедливими є, зокрема умови договору про надання можливості продавцю, виконавцю, виробнику не повертати кошти, здійснені споживачем, у разі умови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця, виконавця, виробника у зв`язку з виконанням або не виконанням ним договору.

Даючи оцінку доводам позивача щодо невідповідності умов договору Закону України "Про захист прав споживачів" (далі - Закон № 1023-XII), суд враховує, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг (стаття 1-1).

З огляду на суб'єктний склад сторін оспорюваного договору та об'єкта зафіксованих у ньому зобов'язань, суд дійшов висновку, що Закон № 1023-XII поширюється на спірні правовідносини.

Відповідно до статті 18 Закону № 1023-XII продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно із частиною 3 зазначеної статті Закону несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідно компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до ст. 230 ЦК України зазначено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього кодексу), такий правочин визнається недійсним.

Відповідно до умов оспорюваного договору вартість предмета лізингу на момент укладення договору становила 20998 дол. США, що за обмінним курсом долара США до гривні складало 539660 грн. з урахуванням ПДВ. (а.с. 16)

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 723/97-ВР істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638,655, 691 ЦК України.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів.

Наведене свідчить про те, що на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.

Відповідно до статті 16 Закону № 723/97-ВР сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З пункту 12.1 договору вбачається, що у разі розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача лізингодавець повертає йому лише 80% сплаченого авансового внеску.

З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку про те, що оспорюваний договір містить низку несправедливих умов, які порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до частини 5 статті 18 Закону № 1023-XII, якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

За положеннями частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписом частини 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З огляду на встановлену судом несправедливість низки умов договору фінансового лізингу, що є порушенням вимог статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", та враховуючи, що відповідачем не надано доказів, що ним вчинялися будь-які дії на виконання зобов'язань за цим договором, суд відповідно до вимог частини 1 статті 215, частини 1 статті 203 ЦК України вбачає підстави для визнання цього договору недійсним в цілому.

Викладені обставини узгоджуються з правовою позицією Верховного суду України у справах № 6-330цс-16 від 08.06.2016 та у справі № 6-3020цс-15 від 11.05.2016.

Вирішуючи питання про те, які правові наслідки слід застосувати до даного договору, суд враховує, що за загальним наслідком визнання правочину недійсним, встановленим частиною 1 статті 216 ЦК України, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Враховуючи, що договір фінансового лізингу від 3246 від 07.08.2017 частково виконаний лише позивачем, з відповідача на її користь підлягають стягненню всі кошти, сплачені за недійсним правочином.

25.08.2017 року, відповідно до умов договору позивач сплатив відповідачу перший внесок у сумі 53966 грн., що підтверджується залученої до матеріалів справи квитанцією. (а.с. 25)

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

У відповідності до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.12,13,81, 89,141,263,265,280 ЦПК України,суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 3649 від 25.08.2017 року, укладений між ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОКАР Україна"(м.Київ, вул. Бориспільська, буд. 3, корп. 57, оф. 57/1, ЄДРПОУ 40481805).

Застосувати правові наслідки недійсності правочину - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОКАР Україна" (м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 3, корп. 57, оф. 57/1, ЄДРПОУ 40481805) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) - 53966,00 грн. (п'ятдесят три тисячі дев'ятсот шістдесят шість грн. 00 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОКАР Україна" (м.Київ, вул. Бориспільська, буд. 3, корп. 57, оф. 57/1, ЄДРПОУ 40481805) на користь держави судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: