Рішення № 72298843, 16.02.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/24517/17

Провадження № 2/127/6322/17

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 лютого 2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Прокопчук А.В.,

при секретарі - Крижанівському В.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 міської ради про визнання права власності на ? частину будинку в порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Другої вінницької державної нотаріальної контори про визнання права власності на ? частину будинку в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 11 січня 1976 року померла її бабуся ОСОБА_4. В померлої було чотири доньки та два сина. ОСОБА_4 була власником будинку № 14 по вул. Глінки в м. Вінниці, на підставі договору забудови. За життя остання склала заповіт, відповідно до якого спадкоємцями ? частини будинку з відповідною часткою господарських будівель, розташованого в м. Вінниці по вул. Глінки, 14, є ОСОБА_5 – мати позивача, та тітка позивача - ОСОБА_6. Позивач зазначає, що її мати оформила спадщину. 11 січня 1981 року померла тітка позивача ОСОБА_6, яка за життя так і не оформила спадщину на вищевказаний будинок. Її спадщину в порядку спадкування за законом фактично прийняла тітка позивача ОСОБА_7, оскільки проживала з нею однією сім’єю більше п’яти років до часу відкриття спадщини, однак не оформила. В липні 2006 року ОСОБА_7 померла, її спадщину фактично прийняла позивач, та як вони спільно проживали, вели господарство, мали спільний побут. Державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори було заведено спадкову справу після смерті тітки. У видачу свідоцтва про право на спадщину на ? частину спірного будинку позивачу було відмовлено тому, що померла не отримувала свідоцтво про спадщину на цю частину будинку. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 звернулася в суд з даним позовом та просить визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на ? частину житлового будинку з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами, розташованого по вул. Глінки, 14, м. Вінниці.

Ухвалою суду від 8 грудня 2017 року клопотання позивача ОСОБА_1 було задоволено та замінено неналежного відповідача - Другу вінницьку державну нотаріальну контору на належного відповідача - ОСОБА_3 міську раду.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просила позов задовольнити та залишити за нею судові витрати.

Представник відповідача ОСОБА_3 міської ради - ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначив, що при вирішенні даної справи покладається на думку суду.

Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача ОСОБА_2, дослідивши інвентаризаційну справу, матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно свідоцтва про народження, ОСОБА_8 народилася 9 квітня 1964 року, її батьками були ОСОБА_9 та ОСОБА_5 (а.с. 14).

З свідоцтва про укладення шлюбу серії ІІ-АМ № 430945, виданого 28 січня 1992 року міським відділом ЗАГС м. Вінниці, судом встановлено, що позивач ОСОБА_8 після укладення шлюбу прийняла прізвище чоловіка ОСОБА_1 (а.с. 8).

Судом встановлено, що ОСОБА_10 була матір'ю ОСОБА_7, ОСОБА_6 (а.с. 15, 16).

Матеріалами справи встановлено, що 11 січня 1976 року померла ОСОБА_4 – бабушка позивача (а.с 10). За життя нею було складено заповіт на двох своїх дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_5.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22.03.1994 року, ОСОБА_5 є спадкоємцем 1/2 частки жилого будинку з відповідною часткою господарських будівель, розташованого в м. Вінниці по вул. Глінки, 14, після смерті матері ОСОБА_4 (а.с. 17).

З технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду, виготовленого 18.02.1999 року КП "ВООБТІ", вбачається, що житловий будинок № 14 по вул. Глінки у м. Вінниці, належить на праві власності ОСОБА_4 (а.с. 20-24).

ОСОБА_6 прийняла спадщину за заповітом на ? частку вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, однак не оформила своїх спадкових прав після смерті матері ОСОБА_4.

Як вбачається з свідоцтва про смерть серії І-АМ № 472074, тітка позивача ОСОБА_6 померла 11 січня 1981 року (а.с. 13). Після її смерті сестрою померлої ОСОБА_11 було прийнято спадщину, подано заяву 30.03.1981 року, в зв'язку з чим нотаріальною конторою заведено спадкову справу за № 71. Однак протягом восьми років нею так і не було оформлено спадщину. Даний факт підтверджується листом Другої вінницької державної нотаріальної контори № 52 від 21.01.1989 року.

З свідоцтва про смерть серії 1-АМ № 173396, вбачається, що ОСОБА_5 (мати позивача) померла 23 серпня 2002 року (а.с. 9).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.08.2012 року, ОСОБА_1 є спадкоємцем 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами номер 14, що знаходиться по вул. Глінки в місті Вінниці, після смерті матері ОСОБА_5 (а.с. 18). Право власності на дану частку було зареєстроване в КП «ОСОБА_3 міське бюро технічної інвентаризації» 23 вересня 2012 року (а.с. 19).

З свідоцтва про смерть серії І-АМ № 043394, встановлено, що 17 липня 2006 року померла ОСОБА_7 (а.с. 11). Даний факт також підтверджується довідкою відділу РАЦС ОСОБА_3 міського управління юстиції Вінницької області (а.с. 12).

З ОСОБА_2 про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 12.01.2007 року, встановлено, що 12.01.2007 року Другою вінницькою державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_7 (а.с. 79). Заповіту остання не залишила (а.с. 77).

Відповідно до матеріалів спадкової справи № 10/07, заведеної після смерті ОСОБА_7 (а.с. 73-83), судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 12.01.2007 року (а.с. 74) звернулася до Другої вінницької держнотконтори з заявою про прийняття спадкового майна після смерті 17.07.2006 року її тітки. Також спадкоємцями на день смерті ОСОБА_7 були її рідний брат ОСОБА_12 та її рідна сестра ОСОБА_13. Однак, документи підтверджуючі прийняття ними спадщини в спадковій справі відсутні. Отже, позивач є єдиним спадкоємцем померлої за законом.

З роз'яснення Другої вінницької державної нотаріальної контори від 14 лютого 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами №14, що знаходиться по вул. Глінки в м. Вінниці, після померлої 17 липня 2006 року рідної тітки - ОСОБА_7, відмовлено, з наступних підстав. Нотаріусом не встановлено родинних відносин між померлими, а також між померлої ОСОБА_7 та спадкоємицею за законом, рідною племінницею ОСОБА_1. Видати свідоцтва про право на спадщину за законом громадянці ОСОБА_1 після смерті рідної тітки ОСОБА_7, яка померла 17.07.2006 року, яка прийняла спадщину після смерті своєї рідної сестри – ОСОБА_6, яка померла 11.01.1981 року, але не оформила своїх спадкових прав, яка прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_4, яка померла 11.01.1976 року, але не оформила своїх спадкових прав на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами №14, що знаходиться по вул. Глінки в м. Вінниці, неможливо.

З оцінки майна (а.с. 35-51) та відповідно до інвентаризаційної справи, вбачається, що з моменту смерті ОСОБА_7, позивач добудов жодних не робила.

Таким чином, позивач позбавлена можливості отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну частину житлового будинку, оскільки померла за життя не оформила своїх спадкових прав на частину будинку.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визнанні у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначенні у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Як роз'яснено в листі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об’єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Ст. 1268, 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

За змістом ч.ч. 1, 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно ст. 50 Закону України "Про нотаріат" нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої

стосуються такі дії чи акти

Статтею 68 Закону України "Про нотаріат", пункту 4.15. глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві.

Пунктом 4.18. глави 10 розділу II "Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріуса України" встановлено, що за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз’яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року "Про практику розгляду судами України справ про спадкування", у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Ст. 8 Конституції України визначено, що норми Конституції України є нормами прямої дії; звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Згідно з ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 321 ЦК України визначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права, а тому у даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом визнання права власності у порядку спадкування за законом, оскільки іншим шляхом захистити цивільне право позивача неможливо.

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_3 міської ради про визнання права власності на ? частину будинку в порядку спадкування за законом знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому позов підлягає задоволенню.

Судові витрати суд залишає за позивачем на її прохання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 41 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 15, 16, 182, 321, 328, 392, 1216, 1217, 1218, 1223, 1268, 1229, 1297 ЦК України, ч.ч. 1, 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст.ст. 50, 68 Закону України "Про нотаріат", п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року "Про практику розгляду судами України справ про спадкування", ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 міської ради про визнання права власності на ? частину будинку в порядку спадкування за законом – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності в порядку спадкування за законом на ? частину будинку по вул. Глінки, 14 в м. Вінниці, після померлої 17.07.2006 року ОСОБА_7.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання та реєстрації: м. Віннниця, вул. В.Городецького, 16.

Відповідач: ОСОБА_3 міська рада, місцезнаходження: 21100, м. Вінниця, вул. Соборна, 59.

Повний текст судового рішення виготовлений 20.02.2018 року.

Суддя: