Постанова № 72297535, 13.02.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 351/1740/16-ц

Провадження № 22-ц/779/308/2018

Категорія 44

Головуючий у 1 інстанції Сегін І. Р.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Матківського Р.Й., Мелінишин Г.П.,

секретаря Бойчука Л.М.,

з участю ОСОБА_1, представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення та зняття з реєстрації, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Снятинського районного суду під головуванням судді Калиновського М.М. від 20 грудня 2017 року,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення та зняття з реєстрації.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона являється власником житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1. 21.07.2001р. вона зареєструвала шлюб із ОСОБА_1 У даному житловому будинку зареєстрована вона, ОСОБА_1 та їхня спільна малолітня донька. Протягом останнього року між нею та ОСОБА_1 почали виникати непорозуміння та сварки. Зокрема, ОСОБА_1 відмовляється допомагати їй по господарству. Всі її зауваження супроводжувались агресивною поведінкою зі сторони ОСОБА_1, різного роду образами та нецензурними словами. ОСОБА_1 систематично вчиняв відносно неї незаконні дії та перешкоджає їй в користуванні майном, а також порушує правила співжиття, в результаті чого вона запропонувала йому у добровільному порядку переїхати від неї. Однак, ОСОБА_1 став поводити себе більш агресивно, провокує її на конфлікти, ображає нецензурними словами що стало приводом її звернень із відповідними заявами до правоохоронних органів.

Подальше спільне проживання разом із ОСОБА_1 є неможливим, оскільки останній, влаштовуючи із нею сварки, принижуючи перед дитиною, родичами, сусідами, порушує всі можливі правила співжиття. Окрім того, він не бере участі у матеріальних витратах щодо утримання домоволодіння, чим зводить нанівець можливість сумісного проживання.

Рішенням Снятинського районного суду від 20 грудня 2017 року позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном, належним ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом зняття з реєстрації та виселення без надання іншого житла ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 із належного ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, на праві приватної власності домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням Снятинського районного суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення незаконним і необґрунтованим, оскільки при його постановленні допущено порушення норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого не були встановлені реальні обставини справи, що мали значення для правильного її вирішення.

Як зазначає апелянт, будинок, який успадкувала ОСОБА_2 в 1999 році був не придатний для життя, без опалення та електропостачання. Під час спільного проживання був проведений капітальний ремонт будинку.

Ремонт старого будинку та будівництво нового будинку здійснювалось за спільні кошти, та за кошти, які надавала мати ОСОБА_1, так як біля 15 років перебувала на заробітках за кордоном.

ОСОБА_2 написала безпідставну заяву в нацполіцію про насильство в сім'ї 30.04.2016 року і висновок по цьому факті зроблено 07.05.2016 року.

Дана адміністративна справа була направлена в суд і постановою Снятинського суду від 23 червня 2016 року провадження у справі закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Однак на дану постанову суд не звернув уваги та не надав їй ніякої оцінки.

Згідно акту обстеження господарства Джурівської сільської ради від 10.01.2018 року вказується, що ОСОБА_2 зареєстрована, але в будинку не проживає так як знаходиться за кордоном, а ОСОБА_1 зареєстрований в даному будинку та проживає в ньому. Також в даному акті підтверджено, що в даному господарстві є два будинки, один з них незавершений , а другий капітально відремонтований.

Апелянт незгідний з висновком суду про те, що він перешкоджає позивачці у користуванні її нерухомим майном, такий висновок нічим не підтверджений і є безпідставним.

Просить скасувати дане рішення та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 відмовити.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28.02.2001р. позивачка ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, що належав її батьку спадкодавцю ОСОБА_3

Згідно свідоцтва про одруження вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 21.07.2001 р. зареєстрували шлюб і прізвище позивачки змінено на ОСОБА_2

За час перебування сторін у шлюбі у них народилася донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Із довідки Джурівської сільської ради від 26.09.2016р. вбачається, що до складу сім'ї позивачки входять: чоловік ОСОБА_1 та донька ОСОБА_5, які зареєстровані у АДРЕСА_1.

Із акту обстеження матеріально-побутових умов Джурівської сільської ради від 01.02.2017р. вбачається, що при обстеженні матеріально-побутових умов у господарстві позивачки ОСОБА_2 виявлено два будинки: старий та новозбудований будинок, відстань між якими становить 4,5 м. Новозбудований будинок знаходиться в незавершеному стані, в якому проведено електрику, однак не підключено до електромережі, наявні вікна та двері, немає стелі та підлоги, газопровід до будови не підведений, не обштукатурені зовнішні стіни. Відповідно до рішення Снятинського районного суду від 21.04.2017 р. розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Статтею 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України гарантовано непорушність права власності.

Позивачка просила захистити її права як власника відповідно до статті 391 ЦК України і зазначає, що ні членом сім'ї відповідно до ст. 156 ЖК України, ні наймачем, ні якоюсь іншою особою, що має право на користування домоволодінням відповідач не є, натомість перешкоджає позиваці у користуванні її нерухомим майном, а саме спірним будинковолодінням із-за частих конфліктів з колишнім чоловіком.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм право на користування житлом, яке перебуває у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 вбачається, що за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що обраний позивачкою спосіб захисту відповідає об'єму її прав відповідно до ст. 321 ЦК України та ст.. 16 ЦК України. При цьому відповідачем не надано належних доказів щодо предмета доказування та не доведено обставин, на які він посилається, як на підставу своїх заперечень.

Доводи апелянта про те, що ним внесено значні кошти в капітальний ремонт спірного будинку не були предметом дослідження в судах. З позовом про визнання спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя апелянт звернувся до суду після постановлення оскаржуваного рішення, а тому такі доводи не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Снятинського районного суду від 20 грудня 2017 року без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді: І.В. Бойчук

Р.Й. Матківський

Г.П. Мелінишин