Рішення № 72295822, 17.01.2018, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/6258/17

Провадження № 2-а/185/21/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2018 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Зінченко А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № ЄУ 185/6258/17 за позовом ОСОБА_1 до Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, третя особа: Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, а саме щодо невиплати позивачу пенсії за віком у період з 01 квітня 2017 року.

Позовна заява мотивована тим, що позивач з 24 червня 1988 року користується правом на отримання пенсії за віком. Позивач є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку у Павлоградському об’єднаному Управлінні Пенсійного фонду України Дніпропетровської області. З квітня 2017 року відповідач припинив виплату пенсії позивачу на підставі рішення комісії з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у зв’язку зі скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб. Відповідач на думку позивача припинив виплату належної йому пенсії з підстав, не передбачених законом, оскільки підстав для припинення виплати пенсій як рішення комісій, створених при органах місцевого самоврядування чи органах місцевої влади або постанови КМУ, зокрема № 365 від 08.06.2016 року не передбачено.

В запереченнях на позов відповідачем зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні з 01.08.2014 року як внутрішньо переміщена особа. З 01 квітня 2017 року виплата пенсії позивачу було припинено на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у зв’язку з скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 від 01.12.2014 року. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 року N 170б-УІІ, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстрокова, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Повторне призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі у разі їх припинення відповідно до підпункту 4 пункту 12 цього Порядку можливе лише через шість місяців після такого припинення і виконання всіх процедур, необхідних для їх призначення, передбачених законодавством. Таким чином, своє право на пенсійне забезпечення внутрішньо переміщена особа може реалізувати шляхом одержання у встановленому порядку довідки про взяття її на облік внутрішньо переміщеної особи.

Представник позивача та позивач у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивача надав суду заяву, у якій просить розглянути справу за його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримав.

Представник Павлоградського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, надав суду заяву, у якій просить розглянути справу за відсутності представника, позов не визнає, надав заперечення проти позову.

Представник третьої особи у судове засідання не з’явився, надав суду заяву у якій просив розглянути справу за його відсутності, заперечував проти задоволення позовних вимог, заперечення відповідача підтримав.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи, що від всіх учасників справи надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, та оглянувши матеріали пенсійної справи позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 24 червня 1988 року отримував пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № 25072.

З липня 2014 року позивач перемістився з тимчасового окупованої території, де постійно проживав, у зв'язку з чим був взятий на облік як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, що підтверджується даними довідки № НОМЕР_1 від 01.12.2014, копія якої знаходиться в матеріалах пенсійної справи позивача № 188504.

На підставі наведеного факту та заяви позивача від 25.07.2014 року, відповідачем видано розпорядження про взяття позивача на облік Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області як внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується матеріалами пенсійної справи позивача № 188504.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 11 від 21.03.2017 позивачу припинено соціальні виплати у зв’язку з не підтвердженням фактичного проживання позивача в м. Павлоград. Рішенням Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради № 13/08 від 21.03.2017 року скасовано дію довідки внутрішньо переміщеної особи позивача № НОМЕР_1 від 01.12.2014 року. ОСОБА_2 рішення прийняті відповідно до Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання перебування, оскільки за інформацією Державної Прикордонної служби України позивач 07.06.2016 виїхав з території підконтрольній Україні. Відповідно до списків Служби безпеки України, що надійшли 17.03.2017 року, позивач на територію України не повернувся, 18.02.2017 року складено акт обстеження матеріально – побутових умов за адресою м. Павлоград вул. Підгірна, 18/36, тобто позивач був відсутній на території підконтрольній України більше 60 днів.

На підставі вказаного рішення № 11 від 21.03.2017 року, позивачу припинено виплату пенсії з 01.04.2017, що підтверджується розпорядженням Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України від 22.03.2017, підставою припинення пенсії зазначено – скасування дії довідки.

У зв’язку з припиненням виплати пенсії позивач 21.06.2017 звернувся до відповідача з заявою про відновлення йому виплати пенсії.

Листом від 04.07.2017 Павлоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровсько області відмовило в задоволенні вказаної заяви позивача.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав 07.08.2017.

27 липня 2017 року позивач отримав нову довідку про взяття його на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_2, в якій вказано фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 28 від 12.10.2017 позивачу відновлено соціальні виплати з 01.10.2017 року.

Таким чином, судом встановлено, що в період розгляду справу позивачу відновлено виплату пенсії, але позивачу не виплачена пенсія за період з 01.04.2017 по 30.09.2017.

Згідно статті 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму,встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-1У від 09.07.2003 року передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Приписами ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

(положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009)

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Положеннями п.п. 2, 3 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Статтею 12 даного Закону визначено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин, дії спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканість України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчинення терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5)подала завідомо неправдиві відомості.

Із вищезазначеного вбачається, що законодавцем чітко встановлено підстави, за наявності яких орган пенсійного фонду може припинити виплату пенсії тимчасово переміщеній особі.

Як вбачається з матеріалів справи виплата пенсії позивачу припинена у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання та скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Такі дії відповідача не узгоджуються з приписами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003, а саме зі ст. 49 зазначеного Закону, яка не містить таких підстав для припинення виплати пенсії як «не підтвердженням фактичного місця проживання» та «скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи».

Крім того, суд зазначає, що ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", також, чітко визначає підстави для скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та такої підстави як «не підтвердження фактичного місця проживання» - не містить.

У відповідності до ч.3 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

ОСОБА_2 регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ст.5 Закону № 1058-IV).

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є вичерпним, та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

З урахуванням наведеного, підстава припинення виплати пенсії має бути визначена безпосередньо законом, отже до спірних правовідносин застосуванню підлягає ОСОБА_2 України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та ОСОБА_2 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які мають вищу юридичну силу.

Припинення виплат через підстави, визначенні у підзаконному нормативному акті (зокрема через припинення дії довідки внутрішньо переміщених осіб), суд вважає необґрунтованим, оскільки закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Крім того, статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», так як вказані приписи підзаконного нормативно-правового акту, яким встановлено інші випадки припинення соціальних виплат, суперечать нормам ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого виплата пенсії може припинятися виключно з підстав, встановлених законом.

Припинення виплати позивачу пенсії у зв'язку з закінченням терміну дії довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення, суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009р. в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Відповідно до статті 8 Конституції України, вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно ч.2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю ( стаття 3 Конституції України ).

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Рішенням ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», зокрема у пункті 54 цього рішення ЄСПЛ, суд зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

В цьому випадку суд вважає, що позбавлення позивача пенсійних виплат не є необхідним та в інтересах суспільства.

Ведучи мову про «Закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на той самий критерій, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. справу "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" (Case of James and others v. the United Kingdom), рішення від 21 лютого 1986 року, заява № 3/1984/75/119, § 40. Цей критерій вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві.

Згідно з приписами ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача.

Відповідно до ст. 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 72,139, 242, 246 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01 квітня 2017 року.

Зобов’язати Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області відновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 квітня 2017 року.

Зобов’язати Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 01 квітня 2017 року по 30 вересня 2017 року.

Стягнути з Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1витрати на сплату судового збору у розмірі 640 (шістсот сорок) грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 295 КАС України.

Суддя А. С. Зінченко