Постанова № 72293409, 13.02.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/301/17-а

Головуючий у 1-й інстанції:Крапівницька Н. Л.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

13 лютого 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Сторчака В. Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 (далі - позивач) до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач 15.02.2017 звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 22.09.2015 №14717/17 (далі - спірне рішення) яким йому, як власнику автомобіля "TOYOTA HIGHLANDER", 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, визначено суму податкового зобов'язання за транспортним податком за 2015 рік в розмірі 25 000 грн.

Постановою суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, те що він в листопаді 2015 року продав вказаний автомобіль, а тому нарахування відповідачем транспортного податку за повний рік (січень-грудень) 2015 року є неправомірним, отже спірне рішення як протиправне підлягає скасуванню.

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу вказавши, що оскільки позивач не надав до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт переходу права власності на автомобіль від нього до іншої особи, то спірне рішення, прийнято у відповідності до вимог закону.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з таких підстав.

З матеріалів справи слідує, що позивач звертався до Вінницького окружного адміністративного суду з аналогічним позовом посилаючись на те, що транспортний податок може нараховуватись не раніше 01.01.2016.

Постановою Вінницького окрудного адміністративного суду від 29.12.2015, яка залишена ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.03.2016 без змін, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.05.2016 касаційну скаргу ОСОБА_2 повернуто скаржнику.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини.

На підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САК252540, що видано Вінницьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Вінницькій області позивач придбав автомобіль "TOYOTA HIGHLANDER", 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, та зареєстрований за ОСОБА_2

У лютому 2015 року Вінницька ОДПІ звернулась до управління ДАІ Управління МВС України у Вінницькій області з метою отримання інформації про фізичних та юридичних осіб, які мають станом на 01.01.2015 зареєстровані легкові автомобілі, що використовуються до 5 років з об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

У липні 2015 року на адресу Вінницької ОДПІ надійшла запитувана в управління ДАІ Управління МВС України у Вінницькій області інформація, із змісту якої вбачається, що позивач є власником автомобіля, що використовуються до 5 років з об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

За результатами опрацювання отриманих відомостей та, керуючись положеннями п. п. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України, 22.09.2015 року Вінницькою ОДПІ прийнято спірне рішення.

Крім того апеляційним судом встановлено, що позивач дійсно продав вказаний автомобіль 17.11.2015, що підтверджується витребуваною апеляційним судом інформацією з баз даних АІС "ДАІ 2000" відповідно до якої 18.11.2015 вказаний автомобіль був зареєстрований за ОСОБА_3

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач в супереч вимогам ст. 11, ч. 1 ст. 71 КАС України не довів факт продажу ним автомобіля в листопаді 2015 року, а надана копія довідки-рахунку від 17.11.2015 виданої на ім'я ОСОБА_4, не може бути належним доказом продажу позивачем транспортного засобу, оскільки остання не містить будь-яких відомостей щодо реквізитів договору купівлі-продажу, дати його укладання, чи взагалі його існування. А відсутність відповідних відомостей відносно договору купівлі-продажу автомобіля "TOYOTA HIGHLANDER", 2011 року випуску, ставить під сумнів сам факт вчинення такого правочину в листопаді 2015 року.

При цьому суд першої інстанції посилався на положення п. 8 постанови Кабміну України №1388 від 07.09.1998 "Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів", відповідно до якого державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, а також правомірність придбання, отримання. Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку: договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках; укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновками апеляційного суду виходячи із таких доводів.

Так, позивач в підтвердження свої вимог до суду першої інстанції дійсно надав тільки копію довідки-рахунку від 17.11.2015 виданої на ім'я ОСОБА_4, вказавши що продав автомобіль вказаного числа. Інші докази в нього відсутні. Суд першої інстанції вважав вказаний доказ неналежним (таким, що викликає сумнів в існуванні обставин, на які посилався позивач).

Однак відповідно ч. 1 ст. 2 КАС України (в редакції до 15.12.2017) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

А відповідно до ч.ч. 4, 5 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Також в ч. 2 ст. 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того суд може збирати докази з власної ініціативи (ч. 5 цієї ж норми).

Проте, суд першої інстанції в супереч закріпленому в указаних нормах завданню адміністративного судочинства, принципам офіційності з'ясування обставин справи, та "презумпції винуватості" суб'єкта владних повноважень не вжив заходів по встановленню всіх обставин які мають значення для вирішення справи.

Відповідач в свою чергу як суб'єкт владних повноважень не виконав обов'язку передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України.

Після того як апеляційний суд усуваючи неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи витребував докази, які підтверджують посилання позивача про те, що 27.12.2017 він продав автомобіль, відповідач фактично погодився із вимогами позову, і надав до суду податкове - повідомлення рішення від 07.02.2018 №12061548, яким контролюючи орган (ГУ ДФС у Вінницькій області) визначив позивачу суму податкового зобов'язання в розмірі 20 833, 33, тобто за період січень-жовтень 2015 року. При цьому вказав, що оскільки спірне податкове-повідомлення рішення втратило статус неузгодженого, не породжує правових наслідків, тому не може бути предметом судового розгляду.

Інших аргументів які б впливали на правову кваліфікацію спірних правовідносин учасники справи не навели.

До спірних правовідносин апеляційний суд застосовує такі норми закону

Відповідно до п. п. 1 п. 6 ст. 267 ПК України (тут і далі в редакції чинній на момент винесення спірного рішення) обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно із п. п. 2. п. 6 ст. 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

За об'єкти оподаткування, придбані протягом року, податок сплачується пропорційно кількості місяців, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу (п. п. 6. п. 6 ст. 267 ПК України).

Із аналізу вказаних положень слідує, що в разі продажу транспортного засобу в листопаді 2015 року, нарахування його власнику податкового зобов'язання за усі дванадцять місяців цього року є необґрунтованим та дійсно може зумовити подвійне оподаткування автомобіля, оскільки із придбанням цього автомобіля у нового власника також виникає обов'язок сплати транспортного податку пропорційно до кількості місяців, які залишились до кінця року, починаючи з місяця в якому проведено реєстрацію транспортного засобу.

Таким чином апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач прийнявши спірне податкове - повідомлення рішення порушив права та інтереси позивача, оскільки нарахування транспортного податку за усі 12 місяців 2015 року. При цьому, належним способом захисту порушеного права відповідно до. п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України буде визнання протиправним та скасування спірного рішення.

Що стосується наданих відповідачем відомостей про те, що після витребування апеляційним судом доказів про належність автомобіля, відповідачем фактично було прийняте нове податкове повідомлення-рішення, яким зменшено суму податкового зобов'язання, і фактично відкликано (скасовано) податкове повідомлення рішення яке є предметом судового оскарження, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 319 КАС (в редакції від 15.12.2015) судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

За змістом пункту 8 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Таким чином, при встановленні під час розгляду справи виправлення відповідачем оскаржуваних позивачем порушень, суд має вирішити питання можливості закриття провадження у справі. При цьому, варто акцентувати увагу, що вирішуючи зазначене питання, суд має з'ясувати чи не призведе закриття провадження у справі до того, законні права та інтереси позивача не будуть відновлені навіть після виправлення відповідачем оскаржуваних порушень.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За змістом частини першої статті 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Із прийняттям Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII ці завдання адміністративного судочинства не зазнали суттєвих змін.

Згідно частини першої статті 55 Конституції України та пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Тобто, право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Пунктом 8 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) та пункту 8 частини першої статті 4 КАС (у редакції Закону України від 15.12.2017) позивача визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод.

Звертаючись до суду із позовом, що розглядається у даній справі, позивач вважав порушеними свої права внаслідок прийняття відповідачем незаконного рішення про визначення суми податкового зобов'язання.

Як зазначалося, у ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що таке рішення є протиправним та порушувало права позивача.

Беручи до уваги викладене, апеляційний суд наголошує на тому, що позивач, який має безумовне та гарантоване Конституцією право на звернення до суду за захистом своїх прав (факт порушення яких було встановлено) не повідомив суду про повне їх відновлення та не вказав про те, що рішення суду у даній справі вже не зможе повністю відновити його законних прав та інтересів.

Слід також зазначити, що відповідно до п 60.4. ст. 60 ПК України у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 (податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі) і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу. В матеріалах справи відсутні дані про надходження позивачу нового податкового - повідомлення рішення.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для закриття провадження у даній справі за пунктом 8 частини першої статті 238 КАС, оскільки позивачем не повідомлено, а у суду відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача можливе без визнання оскаржуваного рішення протиправним та його скасування.

Крім того, апеляційний суд наголошує на тому, що доводи та вимоги апеляційної скарги, у межах яких здійснюється апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, не стосуються закриття провадження у справі у зв'язку з усуненням оскаржуваних позивачем порушень. Скаржник в апеляційній скарзі просить виключно скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов, тобто вирішити спір по суті.

Відповідно до частин першої та другої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо: справу розглянуто неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі; судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Беручи до уваги викладені норми, оскільки судом першої інстанції не повністю з'ясовано обставин, що мають значення для справи то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат апеляційний суд виходить з такого. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином на користь позивача підлягають стягнення судові витрати: судові збір за подання позову та апеляційної скарги в сумі 2944 грн. відповідно до квитанцій № 0.0.706533062.1 від 15.02.2017 на суму 640 грн.; № 0.0.712422241.1 від 22.02.2017 на суму 1600 грн.; № 0.0.758918273.1 від 05.05.2017 на суму 704 грн.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року - скасувати та прийняти нову.

Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області №14717/17 від 22 вересня 2015 року.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) судові витрати в сумі 2944 (дві тисячі дев'ятсот сорок чотири) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (вул. К.Василенка, 21, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39476158).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Мельник-Томенко Ж. М. Сторчак В. Ю.