Рішення № 72291145, 19.02.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2018 Справа № 904/10331/17за позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату, с. Базилівщина

до Приватного акціонерного товариства "Промарматура", м. Дніпро

про стягнення коштів у розмірі 18 573,50 грн.

Суддя Ліпинський О.В.

Представники: справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Промарматура" (далі - Відповідач) про стягнення коштів у розмірі 23 087,38 грн., з яких: пеня у розмірі 17 907,52 грн., штраф у розмірі 5 179,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договору поставки (закупівлі за власні кошти) №578 від 07.11.2016 щодо своєчасної поставки товару, що є підставою для нарахувань пені та штрафу.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2017 відкрито провадження у справі №904/10331/17 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, за змістом якого зазначив, що згідно з рознарядкою позивача №11-32-4381-5 від 08.11.16 щодо поставки ТМЦ, строк поставки товару було встановлено не пізніше 23.11.2016, а отже, розрахунок санкцій за порушення строків поставки, мав бути здійсненим починаючи з 24.11.2016 року. З оглядку на викладене Відповідач заявив про пропуск Позивачем строку позовної давності в частині вимог про стягнення пені за період з 24.11.2016 по17.12.2016.

Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач також посилається на невірне визначення позивачем період нарахування пені, який не відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 ГПК України.

Крім того, заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що несвоєчасне виконання зобов'язання з поставки товару, сталося не з його вини, у зв'язку із чим, згідно з приписами ст. 614 ЦК України, відповідач не несе відповідальність за прострочення виконання зобов'язання.

Позивач подав відповідь на відзив, за змістом якої зазначив, що згідно з умовами процедури закупівлі та договору поставки № 578 від 07.11.2016, відповідач взяв на себе зобов'язання поставити товар в строк, не пізніше 30.12.2016 року. Крім того, Позивач зазначив, що відповідачем не доведено факт вжиття всіх необхідних заходів щодо належного виконання зобов’язання з поставки товару, що виключає підстави для звільнення останнього від відповідальності за порушення зобов'язання.

05.02.2018 року позивач зменшив розмір позовних та просив стягнути з відповідача заборгованості у розмірі 18 573,50 грн., з яких: пеня у розмірі 13 393,64 грн., штраф у розмірі 5 179, 86 грн.

Відповідач подав суду заперечення, за змістом яких виклав свої пояснення, міркування та аргументи щодо доводів, наведених позивачем у відповіді на відзив, а також, навів додаткові заперечення по суті спору, зокрема, щодо неприпустимості одночасного застосування пені та штрафу за одне і те саме правопорушення.

15.02.2018 позивач подав суду заперечення по суті спору. Чинним процесуальним законом не передбачено право позивача наводити свої доводи шляхом подачі суду заперечень, таке право надано позивачу під час подачі позову та відповіді на відзив, але, враховуючи те, що в поданих суду запереченнях на відповідь, відповідач навів додаткові обґрунтування, суд вважає можливим прийняти заперечення позивача.

15.02.2017 судом без виходу до нарадчої кімнати, постановлено ухвалу про подальший розгляд справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв’язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

07.11.2016 між Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату (далі – покупець, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Промарматура" (далі – постачальник, відповідач) було укладено договір поставки (закупівлі за власні кошти) №578.

Відповідач п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, зазначений в специфікації (далі - товар), що додається до договору і є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар

Найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість договору вказується у специфікації (далі - специфікація) (п. 1.2. договору).

Ціна цього договору вказується в специфікації в гривнях з урахуванням ПДВ (п. 3.1. договору).

Загальна вартість договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації до цього договору, та не може перевищувати 150 000,00 грн., в тому числі ПДВ 25 000,00 грн. (п. 3.2. договору).

Згідно з п. 4.1 договору, розрахунки проводяться шляхом: оплати покупцем після пред'явлення постачальником рахунку на оплату товару та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника, з урахуванням ПДВ, на умовах, зазначених у специфікації.

Обсяг поставки товару визначається в рознарядках покупця та узгоджується до поставки товару. Відвантаження товару проводиться тільки після отримання постачальником рознарядки. Відвантаження товару без рознарядки забороняється. Рознарядка постачальнику може направлятися покупцем в електронному вигляді на електронну адресу постачальника, вказану в розділі XIV даного договору (п. 5.2. договору).

Покупець зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар; приймати поставлений товар, у разі відсутності зауважень, згідно з актом приймання-передачі товару або видатковою накладною (п. 6.1.1. та п. 6.1.2. договору).

Відповідно до п. 6.3.1. договору, постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором та специфікацією.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін і діє до повного виконання сторонами зобов'язань (п. 10.1. договору).

25.08.2016 сторонами підписано специфікацію № 1 до договору поставки № 578 від 07.11.2016, в якій погоджено поставку товару на загальну суму 125 000,00 грн. з ПДВ та визначено умови поставки Товару: DDP - склад призначення вантажоодержувача.

Строк поставки товару: протягом 15 календарних днів з дати подачі рознарядки покупця, але не пізніше 30.12.16. Відвантаження товару проводиться за рознарядкою покупця.

Специфікація є невід’ємною частиною вищевказаного договору.

На виконання умов договору та специфікації №1 до нього, відповідачем 29.08.17 здійснено поставку позивачу частини товару на загальну суму 73 998,00 грн., що підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі товару №1 від 29.08.17 та не заперечується позивачем.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов’язання за договором поставки (закупівлі за власні кошти) № 578 від 07.11.2016 щодо порушення строку поставки товару, який був обмежений датою 30.12.2016.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі у вигляд обов'язку сплатити неустойку.

Пунктом 7.11 договору сторони передбачили, що у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначені у специфікації до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Позивач вимагає стягнення суми пені у розмірі 13 393,64 грн., яка розрахована за період прострочення поставки товару з 31.12.2016 по 29.06.2017, а також, просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 7% від вартості несвоєчасно поставленого товару, сума якого становить 5 179,86 грн.

Перевіривши наданий у справу розрахунок, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначено початок прострочення виконання зобов'язання з поставки товару.

Як убачається з матеріалів справи, умовами специфікації № 1 до договору, сторонами погоджено граничний термін поставки товару - 30.12.2016 року, разом із тим, встановлення відповідного терміну, не виключає обов'язку Відповідача здійснити поставку у строк, протягом 15-ти календарний днів із дати подачі рознарядки покупця, якщо таку подано раніше кінцевого терміну поставки.

В матеріалах справи, наявна подана позивачем рознарядка №11-32-4381-5 від 08.11.16, якою визначено строк поставки товару за договором не пізніше 23.11.2016.

Враховуючи вищевикладене, період прострочення виконання обов'язку Відповідача з поставки товару, слід обраховувати відповідно з 24.11.2016 року.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З урахуванням наведеної норми матеріального права, нарахування пені мало бути припинено з 24.05.2017.

Враховуючи межі періоду нарахування заявленої позивачем до стягнення пені (31.12.2016 – 29.06.2017), розмір останньої підлягає перерахунку за період з 31.12.2016 по 24.05.2017, та становить 8008,00 грн.

За результатами перевірки судом розрахунку заявленої до стягнення суми штрафу, суд дійшов висновку, що його підрахунок здійснено вірно.

На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин, заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача 8008,00 грн. пені та 5179,86 грн. штрафу, в решті позову слід відмовити.

Заперечення відповідача з посиланням на неможливість одночасного застосування пені та штрафу за порушення строків поставки товару, суд вважає безпідставними, адже у відносинах, що виникають при виконанні господарських зобов'язань, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов’язань, прямо передбачена ч. 2 ст. 231 ГК України. При цьому, в інших випадках порушення господарських зобов’язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується з принципом свободи договору, встановленим статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналогічний правова позиція щодо можливості одночасного стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання пені та штрафу, викладена в постанові Верховного Суду України від 9 квітня 2012 року у справі № 20/246-08, прийнятої за наслідками розгляду зави про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Щодо висновків Верховного Суду України, які викладені в постанові від 21.10.2015 року, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх заперечень стосовно неможливості застосування пені та штрафу за одне й те саме правопорушення, слід зауважити, що зазначена правова позиція стосується застосування цивільно-правової відповідальності в контексті положень Цивільного кодексу України, водночас, предметом даного спору є стягнення господарських санкцій, тобто, застосування господарсько-правової відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, що регулюються положеннями Господарського кодексу України, який передбачає особливості регулювання відносин у сфері господарювання.

Заява відповідача про застосування строку позовної давності в частині вимог про стягнення пені за період з 24.11.2016 по 17.12.2016, судом до уваги не приймається, адже сума пені, яка підлягає стягненню за даним рішенням, розрахована судом за період прострочення з 31.12.2016 по 24.05.2017, і заявлена позивачем до стягнення в межах річного строку позовної давності.

Суд вважає безпідставними заперечення відповідача з посиланням на те, що порушення строків поставки товару сталося з вини його контрагента, адже в силу вимог ч. 2 ст. 617 ЦК України, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Зазначені положення повністю кореспондуються із ч. 2 ст. 218 ГК України яка визначає, що порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, не вважається обставиною, що звільняє боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236-241, 247, 252, 326 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Промарматура" (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17, код ЄДРПОУ 21871578) на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775) в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату (39420, Полтавська область, Машівський район, с. Базилівщина, вул. Польова, 6, код ЄДРПОУ 25976423) пеню у розмірі 8008,00 грн., штраф у розмірі 5 179, 86 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 136,06 грн., про що видати наказ.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили у відповідності до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19. 02.2018

Суддя ОСОБА_1