Постанова № 72287493, 12.02.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Зозуля Д.П.

Суддя-доповідач:ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

іменем України

"12" лютого 2018 р. Справа № 817/1413/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Франовської К.С.

суддів: Іваненко Т.В.

ОСОБА_2,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "15" листопада 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області, третя особа: ОСОБА_4 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинення певних дій , -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Зарічненського районного сектору Управління державно міграційної служби України в Рівненській області (далі - Зарічненський районний сектор УДМСУ в Рівненській області), в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо зняття його з реєстрації місця проживання - смт.Зарічне, вул. 1-ГрудняАДРЕСА_1 та зобов’язати поновити його реєстрацію за вказаною адресою.

Позов мотивований тим, що відповідач, в порушення чинного законодавства зняв його з реєстрації місця проживання, за адресою: смт. Зарічне, вул. 1-ГрудняАДРЕСА_1, оскільки у Державної міграційної служби України відсутні повноважень щодо зняття з реєстрації особи на підставі рішення суду про визнання права власності на нерухоме майно за іншою особою.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 15.11.2017 допущено заміну первісного відповідача - Зарічненського районного сектору УДМСУ в Рівненській області, на належного відповідача - Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 15.11.2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову та прийняти нову про задоволення позову. Позивач посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував вимоги Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та не врахував, що дії відповідача щодо зняття його з реєстрації за місцем проживання на підставі рішення суду у справі №2-157/1 є протиправними.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що при знятті позивача з реєстрації за місцем проживання було дотриманого вимоги діючого законодавства. Вказує, що відповідачем не було порушено будь-яких прав позивача відносно житлового приміщення. Крім того, посилається на те, що з 04.04.2016 року функції з реєстрації місця проживання громадян делеговані органам місцевого самоврядування відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру" від 02.03.20-16 року № 207. Зазначає, що чинне законодавство не передбачає обов'язок територіального органу Державної міграційної служби України або його територіального підрозділу здійснювати реєстрацію місця проживання на підставі рішення суду про визнання дій протиправними або в інший спосіб, ніж за результатами розгляду заяви особи.

Перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з наступних мотивів.

Згідно статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до статті 2 "Свобода пересування" Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з 1997 року по 29.11.2011 року перебували в зареєстрованому шлюбі, мають двох дітей, 1999 та ІНФОРМАЦІЯ_1

За договором купівлі-продажу від 07.02.2002 року подружжя придбало у спільну власність квартиру АДРЕСА_2, право власності на яку було зареєстроване на ОСОБА_3

У вказаній квартирі подружжя та їх діти проживали та були зареєстровані.

У 2011 році шлюб подружжя розірвано за рішенням Зарічненського районного суду.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 22.05. 2013 року у справі №2-157/1 розділено спільне майно подружжя ОСОБА_3.

- ОСОБА_4 виділено квартиру № 39 в будинку №17 по вул. 1-Грудня, смт. Зарічне Рівненської області, вартістю 93958 гривень, та визнано за нею право особистої власності на вказану квартиру;

- ОСОБА_3 виділено автомобіль “Мазда 3”, 2005 року випуску, колір - сірий, тип - седан легковий, вартістю 84446,24 гривень, та визнано за ним право власності на вказаний автомобіль.

Цим рішенням припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_4, ОСОБА_3 на квартиру № 39 в будинку №17 по вул. 1-Грудня, смт. Зарічне Рівненської області, та автомобіль “Мазда 3” 2005 року випуску, колір - сірий, тип - седан легковий.

На підставі рішення суду від 22.05.2013 року у справі №2-157/1, за заявою ОСОБА_4 відповідачем 26.07.2013 року було знято з реєстрації місця проживання позивача - ОСОБА_3, про що поставлено відповідну відмітку у паспорті громадянина України ОСОБА_3 серії СР № 086812.(а.с.8).

Не погоджуючись з діями відповідача в частині зняття з реєстрації місця проживання за адресою: смт. Зарічне, вул. 1-ГрудняАДРЕСА_1, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір та відмовляючи позивачу у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, знімаючи ОСОБА_3 з реєстрації місця проживання в квартирі № 39 будинку № 17 по вул. 1-Грудня, смт. Зарічне Рівненської області діяв правомірно, оскільки судовим рішенням у справі № 2-157/1, позивач був позбавлений права власності на вказану квартиру шляхом припинення права спільної сумісної власності ОСОБА_3, і ОСОБА_4 та визнання права власності на квартиру за ОСОБА_4

На підставі наведеного, суд першої інстанції у висновках зазначив, що зняття з реєстрації ОСОБА_3 було здійснено відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що є підставою для відмови у задоволенні даної частини позовних вимог.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтував відступленя від правової позиції Верховного Суду України, викладеній у справі №825/1335/13-a тим, що дана правова позиція викладена щодо захисту прав зареєстрованих наймачів житлового приміщення при зміні його власника, однак не поширюється на правовідносини щодо зняття з реєстрації саме власника квартири, як у даному випадку.

Колегія суддів вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими, приймаючи до уваги наступне.

Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

У відповідності до п.1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 405/2011( в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі – Положення про Державну міграційну службу України), Державна міграційна служба України (ДМС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України (далі - Міністр).

Державна міграційна служба України здійснює свої повноваження безпосередньо та через головні управління міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) (п. 7 Положення про Державну міграційну службу України).

Згідно п.п. 20 п. 4 Положення про Державну міграційну службу України, Державна міграційна служба України відповідно до покладених на неї завдань, здійснювала реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб, вела відповідні реєстраційні обліки.

Повноваження Державної міграційної служби України та її територіальних підрозділів в частині зняття особи з реєстрації місця проживання були закріплені Порядком реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, який затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України №1077 від 22.11.2012 року, та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 року за № 2109/22421, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі – Порядок № 1077 від 22.11.2012 року). Чинність даний нормативний акт втратив 13.12.2016 р.

Так, в п.1.3. Порядку № 1077 від 22.11. 2012 року, зазначено, що реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється управліннями, відділами (секторами) Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (далі - територіальний підрозділ ДМС України) у день подання особою документів.

Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначення порядку реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлення випадків їх обмеження, регулюються Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року №1382-IV, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №1382).

Згідно ст. 3 Закону України №1382, місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця , на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; реєстрацію - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Статтею 7 Закону України №1382 визначено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній, установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Аналогічні підстави зняття з реєстрації місця проживання особи передбачені п. 3.1 розділу ІІІ Порядку № 1077 від 22.11.2012 року.

Зокрема, п.3.1 Порядку № 1077 від 22.11.2012 року визначено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі:

заяви про зняття особи з реєстрації місця проживання, яка подається особою або її законним представником;

судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;

свідоцтва про смерть;

паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку;

інших документів, які свідчать про припинення:

підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства.

підстав для проживання або перебування особи на обліку у закладі/установі (повідомлення про припинення підстав для проживання/перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту);

підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів).

Таким чином, як випливає із наведених норм, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Також у даній справі необхідно врахувати правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2016 року (справа №21-5426/15а) про те, що Закон № 1382-IV від 11.12.2003 є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Тому, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Колегія суддів, аналізуючи за змістом положення наведених норм, приходить до висновку, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється за заявочним принципом та, серед іншого, на підставі документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем доказів наявності втрати позивачем права користування житлом не надано. Заява на зняття з реєстрації місця проживання позивач та додане до нього судове рішення про припинення права власності не є належною підставою для зняття позивача з реєстрації місця проживання.

Доказів наявності інших підстав, передбачених ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", для зняття з реєстрації місця проживання позивача відповідач не надав.

З урахуванням викладеного, у відповідача були відсутні правові підстави для зняття позивача з реєстраційного обліку, а відтак, позовні вимоги в частині визнання дій відповідача щодо зняття позивача з постійної місця реєстрації протиправними є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки зняття з реєстрації місця проживання позивача проведено з порушенням вимог законодавства.

Що ж стосується позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_3 поновити реєстрацію в квартирі, то дана позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки з 04.04.2016 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016, що встановлює нові правила реєстрації місця проживання громадян та функцію з реєстрації місця проживання передано до виконавчих органів територіальних громад, відтак підрозділи міграційної служби припинили здійснення реєстрації місця проживання.

Згідно п. 3 Постанови КМ України № 207 від 02.03.2016, "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру" реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

З огляду на викладене, у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

В силу п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції при винесенні рішення допустився помилки в частині застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, апеляційний суд визнає правильним апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "15" листопада 2017 р. скасувати, прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Зарічненського районного сектору Управління державної міграційної служби в Рівненській області Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області щодо зняття ОСОБА_3 з реєстрації місця проживання за адресою - АДРЕСА_3

У позові ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області про зобов'язання поновити реєстрацію його місця проживання в ІНФОРМАЦІЯ_2, - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя К.С. Франовська

судді: Т.В. Іваненко

ОСОБА_2

Повне судове рішення складено "12" лютого 2018 р.