Постанова № 72287254, 05.02.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Нагірня М.Ф.

Суддя-доповідач:Моніч Б.С.

ПОСТАНОВА

іменем України

"05" лютого 2018 р. Справа № 806/2963/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Моніча Б.С.

суддів: Капустинського М.М.

Охрімчук І.Г.,

за участю секретаря судового засідання Кошиль О.Ю.,

позивачки,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "28" листопада 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Господарського суду Житомирської області третя осоаба Державна судова адміністрація України про зобов'язання вчинити певні дії , -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов'язати Господарський суд Житомирської області зарахувати до стажу її робити, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, стаж державної служби за період з 27.08.2003 року по 06.12.2010 року.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року в задоволенні позову було відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено з недотриманням принців законності, верховенства права, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права позивачка подала апеляційну скаргу , в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Розглянувши справу в межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Указом Президента України від 19.11.2010 року позивачка призначена посаду судді Господарського суду Житомирської області.

06.12.2010 року наказом голови Господарського суду Житомирської області позивачку зарахована на посаду судді Господарського суду Житомирської області з 07.12.2010 року .

З 27.08.2003 року по 06.12.2010 року позивачка працювала на посаді помічника судді цього ж суду, яка відносилася до державної служби.

На думку позивачки положення частини шостої статті 44 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року N 2862-XII слід розуміти таким чином, що період роботи на посаді помічника судді підлягає зарахуванню до стажу її робити суддею, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки.

В зв'язку з цим, 20.10.2017 року позивачка звернулася до відповідача із заявою , в якій просила зарахувати до її стажу роботи ,що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, стаж державної служби за період з 27.08.2003 року по 06.12.2010 року. Відповідач в свою чергу безпідставно відмовив її в зарахуванні такого стажу, що стало підставою для звернення з даним позовом.

В обґрунтування апеляційної скарги позивачка посилається на те, що оскільки вона набула статусу судді до 01.01.2011 року і до цього діяли норми частини 6 ст.44 Закону України " Про статус суддів" в редакції від 03.08.2010 року та п.п.2,3 Постанови КМ України "Про порядок обчислення стажу державної служби" від 03.05.119 року №283 то вона має право на зарахування стажу державного службовця до стажу роботи. Натомість суд першої інстанції у своїй постанові на власний розсуд розтлумачив суть спору, вийшов за межі позову та заявлених підстав позову.

Колегія суддів з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.

Підставою для звернення до суду позивач визначив порушення застосування відповідачем норм Закону України "Про статус суддів" та Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Так, 15 грудня 1992 року Верховною радою України прийнято Закон України №2862-XII "Про статус суддів" (далі Закон №2862). Закон визначав статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.

В статті 44 Закону України "Про статус суддів" визначалося матеріальне і побутове забезпечення суддів. Відповідно до частини 6 статті 44 Закону України "Про статус суддів" встановлено, що для суддів судів загальної юрисдикції до стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, зараховується час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги.

07 липня 2010 року Верховною радою України прийнято Закон України №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі Закон №2453). Цей Закон визначив організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Закон №2453 набрав чинності 30 липня 2010 року. Одночасно втратив чинність Закон України №2862 "Про статус суддів", окрім статей 43, 44, які втратили чинність з 01 січня 2011 року.

Таким чином колегія суддів погоджується частково з доводами позивачки про те, що в період з 30.07.2010 року фактично одночасно діяли норми "попереднього" законодавства, що містило різні підходи для визначення стажу судді в залежності від того, для якої мети такий стаж обраховується: для отримання права судді на додаткову відпустку, отримання надбавок до посадового окладу або ж права судді на вихід у відставку (статті 43, 44 Закону України "Про статус суддів") та норми "нового" законодавства (Закон №2453).

Попередня редакція Закону №2862 визначала, що для суддів судів загальної юрисдикції до стажу роботи, що дає право на ОДЕРЖАННЯ НАДБАВКИ ДО ПОСАДОВОГО ОКЛАДУ ЗА ВИСЛУГУ РОКІВ та ДОДАТКОВОЇ ВІДПУСТКИ, крім часу роботи на посадах суддів, зараховується час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги.

До стажу роботи, що дає право НА ВІДСТАВКУ СУДДІ ТА ОТРИМАННЯ ЩОМІСЯЧНОГО ДОВІЧНОГО ГРОШОВОГО УТРИМАННЯ, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих ЗА УМОВИ НАЯВНОСТІ У ВСІХ ЗАЗНАЧЕНИХ ОСІБ СТАЖУ РОБОТИ НА ПОСАДІ СУДДІ НЕ МЕНШЕ 10 РОКІВ.

У законі №2453 змінився підхід до визначення стажу роботи судді і законодавець запровадив універсальний підхід з цього питання і не визначав будь-яких особливостей його обрахунку в залежності від мети, для якої такий стаж обраховувався.

Дійсно, перехідними положеннями цього Закону визначалось, що набирає чинності з дня його опублікування, крім статей 129 та 130 цього Закону щодо суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення при виході у відпустку, які вводяться в дію з 1 січня 2011 року.

До цього ж часу продовжили свою дію положення статей 43 та 44, які визначали особливості визначення права на відставку та особливості нарахування заробітної плати і надбавки за вислугу років.

Позивачка у своїх поясненнях вказувала суду апеляційної інстанції на те, що незрозумілим є те, чому законодавець зберіг дію зазначених норм до 01.01.2011 року.

На її думку збереження зазначених норм, а зокрема положень частини 6 ст.44 закону №2862 слід тлумачити такими чином, що судді, які були призначені на посаду з дати набрання чинності Законом №2453 (30.07.2010 року) та до 01.01.2011 року, зберігають право на визначення стажу для отримання надбавки за вислугу років та додаткової відпустки відповідно до положень частини 6 ст.44 закону №2862.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами позивачки, оскільки за загальним правилом усунення колізій в разі дії протилежних норм рівнозначної сили застосовується норма, яка прийнята пізніше або ж норма, яка є більш спеціальною, у спірних правовідносинах.

У даному випадку такою нормою є пункт 11 Перехідних положень Закону №2453, яким чітко визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Зазначена норма є такою що прийнята пізніше, а окрім того, є нормою, найбільш спеціальною у питанні визначення моменту, з якого втрачається право на обрахунок всіх видів стажу роботі судді за нормами статей 43 та 44 Закону №2862.

Такою датою є 30.07.2010 року.

Позивачка призначена на посаду Указом Президента України від 19.11.2010 року, тобто, після Законом №2453-V1, а тому відсутні підстави для перерахунку її стажу роботи на посаді судді за нормами статей 43 та 44 Закону №2862 для встановлення права на доплату за вислугу років та права на додаткову щорічну відпустку.

Стосовно доводів позивачки в апеляційній скарзі щодо недотримання відповідачем вимог ст.22 Конституції України про недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, колегія суддів зазначає, що не вбачає у даному випадку таких порушень прав позивачки.

Відповідні норми Закону України №2453 неконституційними не визнавалися, а тому є чинними. Крім того, на час набрання чинності цим Законом позивачка не мала статусу судді, стаж її роботи як судді не обраховувався, а тому і не перераховувався у бік зменшення. Тому немає підстав вважати, що цей Закон був застосований до позивачки зворотньо.

Набутий нею стаж державної служби ніким не зменшувався і він продовжує входити до її загального стажу роботи.

Навпаки, пунктом 11 розділу "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року і було встановлено додаткові гарантії недопущення звуження прав працюючих суддів, однак не інших працівників, які працювали на умовах визначених іншими законодавством і не набули статусу судді на час набрання чинності законом.

Щодо висновків суду про те, що згідно норм Закону №2862 словосполучення "працівники, яким законом передбачені такі ж пільги" не слід ототожнювати з працівниками, що перебувають на державній службі, то колегія суддів з ними не погоджується.

Частиною 5 статті 33 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 було визначено, що надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Наведена норма цілком узгоджується з положеннями ч.4 ст.44 Закону №2862, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Тому під іншими працівниками, яким до 30.07.2010 року законодавством передбачалися такі пільги, слід розуміти роботу працівників на посадах державних службовців та службовців, що працювали і працюють в державних органах та розрахунок стажу роботи яких здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу" (№3723-ХІІ від 16 грудня 1993) і Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283, в тому числі час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях, а також час роботи в організаціях, передбачених абзацом четвертим пункту 3 Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.93 № 1049 "Про надбавки за вислугу років для працівників органів виконавчої влади та інших державних органів" (При цьому, до стажу державної служби зараховується календарний строк проходження військової служби в Демократичній Республіці Афганістан).

Водночас зазначені висновки суду першої інстанції не вплинули на правильність прийнятого судом рішення з огляду на те, що судом застосовано до спірних правовідносин норму, яка передбачена пунктом 11 розділу "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року.

За таких обставин суд не знаходить підстав задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "28" листопада 2017 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Б.С. Моніч

судді: М.М. Капустинський

І.Г. Охрімчук

Повне судове рішення складено "14" лютого 2018 р.