Постанова № 72287141, 07.02.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 р. м. ХарківСправа № 820/2836/17Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

головуючого судді: Спаскіна О.А.

суддів: Чалого І.С. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представника позивача Жепко О.В.

представника відповідача Потапенко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2017, (суддя Мар'єнко Л.М., вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, повний текст складено 01.09.17) по справі № 820/2836/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопарк Пожтехніка"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2017р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 20.06.2017 №0001741402, №0001751402.

Стягнуто з Головного управління ДФС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (код ЄДРПОУ 39054748, поштовий індекс 61023, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 104-Д) у розмірі 228495,10 грн. (двісті двадцять вісім тисяч чотириста дев'яносто п'ять гривень 10 копійок).

Відповідач, не погодившись з даною постановою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вважає, що задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про необґрунтованість встановлених податковим органом за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідок, незаконності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств. Зазначив, що підприємством допущено порушення податкового законодавства, господарські операції з контрагентами не мали реальний характер, первинні документи складені між позивачем та підприємствами-контрагентами не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Крім того, вказує, що при перевірці враховано податкову інформацію ГУ ДФС у м. Києві від 01.03.2017 №43/26-15-13-04-05 щодо ТОВ "ТРЕЙДЕР ВІКТОРІ" за звітний період декларування ПДВ з 01.08.2016 по 30.11.2016; податкову інформацію ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 07.09.2015 №276/7/20-30-22-03 щодо ТОВ "АКВІТ КОМПАНІ" за звітний період декларування ПДВ червень 2015 рік; податкову інформацію Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 04.08.2016 №2287/10-06-12-01 щодо ТОВ "БОРИСФЕН - ГРУП - ЛТД" за звітні періоди декларування ПДВ з 01.05.2016 по 04.08.2016; податкову інформацію Запорізької ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області від 16.08.2016 №350/7/08-29-14-00 щодо ТОВ "ВОРКХОРС" за звітний період декларування ПДВ за червень 2016 року; податкову інформацію Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області від 13.10.2015 №116/7/20-23-22-04-10 щодо ТОВ "КОМПАНІЯ "ІТА ПРО" за звітний період декларування січень, березень 2015 року, по взаємовідносинам ТОВ "ТЕХНОБУД УА"; податкову інформацію ГУ ДФС у Харківській області від 01.03.2016 №102/20-40-14-08-12, від 05.02.2016 №11/20-40-22-09-12 щодо ТОВ "Поллі-Плюс" за звітний період декларування ПДВ за січень 2016 року, грудень 2015 року, відповідно; податкову інформацію Західної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 08.06.2015 №3524/7/20-33-22-04-07/36987674 щодо ТОВ "Фармафлекс" за звітні періоди декларування ПДВ лютий - квітень 2015 року; податкову інформацію ГУ ДФС у Харківській області від 29.03.2016 №175/20-40-14-08-12/39934274 щодо ТОВ "Інтер Холдінг" за звітний період декларування ПДВ за лютий 2016 року; податкову інформацію Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 16.01.2017 №504/7/10-06-12-01-17 щодо ТОВ "МЕДІАН ПРОМ" за звітний період декларування ПДВ з 01.09.2016 по 30.11.2016.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ГУ ДФС у Харківській області проведена документальна виїзна планова перевірка ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 17.01.2014 по 31.12.2016.

В ході перевірки встановлено порушення вимог: ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 5, 6, 7 П(С)БО 16 "Витрати", п.п.14.1.27, п.п.14.1.36, пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138 пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток приватних підприємств на суму 36901899 грн. та на суму 6642342 грн.; п.198.1, п. 198.3, 198.4, 198.6 ст.198 ПК України, у зв'язку з чим завищено податковий кредит на суму 7381589 грн., п. 201.10 ст. 201, п.120-1.1 ст. 120-1 ПК України.

За результатами документальної виїзної планової перевірки складено акт від 31.05.2017 №4213/20-40-14-02-08/39054748 ), на який позивачем до ГУ ДФС у Харківській області подано заперечення.

За результатами розгляду заперечень на акт перевірки ГУ ДФС у Харківській області прийнято рішення, що відображено в листі від 16.06.2017 №7053/10/20-40-14-02-17, в якому визначено про правомірність встановлених актом перевірки порушень за винятком порушень податкового законодавства по взаємовідносинам позивача з ТОВ ФІРМА "КАСКАД" та ТОВ "НОВТЕХПРОМ", через що за результатами розгляду заперечень, ГУ ДФС у Харківській області вказало на порушення позивачем: п. 198.1 п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 ПК України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість на загальну суму 6694112 грн.; ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 5, 6, 7 П(С)БО 16 "Витрати", п.п.14.1.27, п.п.14.1.36, пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138 зп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 6024700 грн.; п. 201.10 ст. 201, п. 120-1.1 ст. 120-1 Податкового кодексу України.

На підставі вищевикладеного ГУ ДФС у Харківській області винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 20.06.2017 № 0001741402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 6 865 365 грн., в т.ч. за основним платежем - 6024700 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 840665 грн. (т.1 а.с.183);

- від 20.06.2017 № 0001751402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 8367640 грн., в т.ч. за основним платежем - 6694112 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 1 673528,00 грн. (т.1 а.с.184).

Не погодившись із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання, слугували висновки податкового органу про те, що господарські операції між позивачем та контрагентами: ТОВ "ДІМЕКС -ПРО", ТОВ "РАВЕНА ПЛЮС", ТОВ "ВОРКХОРС", ТОВ "ТЕРРА -БУД КОМПАНІ", ТОВ ТД "БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ", ТОВ "БОРИСФЕН -ГРУП-ЛТД", ТОВ "АКВІТ КОМПАНІ", ТОВ "ІНТЕР ХОЛДІНГ", ТОВ "ФАРМАФЛЕКС", ТОВ "ПОРОШКОВІ ФАРБИ УКРАЇНИ", ТОВ "КОМПАНІЯ "ІТА ПРО", ТОВ "ПОЛЛІ - ПЛЮС", ТОВ "ОХОРОННА КОМПАНІЯ "ЛІНІЯ ЗАХИСТУ", ТОВ "БАРКУС", ТОВ "ГІЛЬДЕНСТЕРН", ТОВ "МЕРІДІАН ПРОМ", ТОВ "КВЕСТ ТРЕЙД", ТОВ "ТРЕЙДЕР ВІКТОРІ", ТОВ "МЕРЛІН ФІНАНС", ТОВ "Інрекс", ТОВ "Олантіс" у перевіряємий період не мають на меті реального настання правових наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та недоведеності відповідачем в ході судового розгляду справи правомірності прийнятих податкових повідомлень - рішень від 20.06.2017 №0001741402, №0001751402

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п.138.1 ст. 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п.138.2 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Пунктом 138.8 статті 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загально - виробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України - не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 22.1 ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Пунктом 200.1 ст. 200 вказаного Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ "ДІМЕКС -ПРО", ТОВ "РАВЕНА ПЛЮС", ТОВ "ВОРКХОРС", ТОВ "ТЕРРА -БУД КОМПАНІ", ТОВ ТД "БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ", ТОВ "БОРИСФЕН -ГРУП-ЛТД", ТОВ "АКВІТ КОМПАНІ", ТОВ "ІНТЕР ХОЛДІНГ", ТОВ "ФАРМАФЛЕКС", ТОВ "ПОРОШКОВІ ФАРБИ УКРАЇНИ", ТОВ "КОМПАНІЯ "ІТА ПРО", ТОВ "ПОЛЛІ - ПЛЮС", ТОВ "ОХОРОННА КОМПАНІЯ "ЛІНІЯ ЗАХИСТУ", ТОВ "БАРКУС", ТОВ "ГІЛЬДЕНСТЕРН", ТОВ "МЕРІДІАН ПРОМ", ТОВ "КВЕСТ ТРЕЙД", ТОВ "ТРЕЙДЕР ВІКТОРІ", ТОВ "МЕРЛІН ФІНАНС", ТОВ "Інрекс", ТОВ "Олантіс".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п. 1.2 ст. 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (покупець) та ТОВ "Олантіс" (постачальник), укладено договір поставки від 01.09.2014 №01/09/14; між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (покупець) та ТОВ "ФАРМАФЛЕКС" (постачальник), укладено декілька договорів поставки: від 01.09.2014 №01/09/14 та від 31.10.2014 №31/10/2014; між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (покупець) та ТОВ "Інрекс" (постачальник), укладено договір поставки від 01.12.2014 №01/12/14; між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (покупець) та ТОВ "АКВІТ КОМПАНІ" (постачальник), укладено договір поставки від 30.04.2015 №30/04/15; між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (покупець) та ТОВ "КВЕСТ ТРЕЙД" (постачальник), укладено договір поставки від 01.07.2015 №01/07/15; між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (покупець) та ТОВ "ТЕРРА -БУД КОМПАНІ" (постачальник), укладено договір поставки від 01.07.2015 №01/07/15; між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (покупець) та ТОВ "РАВЕНА ПЛЮС" (постачальник), укладено договір поставки від 01.07.2015 №01/07/15; між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (покупець) та ТОВ "ДІМЕКС -ПРО" (постачальник), укладено договір поставки від 01.07.2015 №01/07/15; між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (покупець) та ТОВ "ПОЛЛІ - ПЛЮС" (постачальник), укладено договір поставки від 01.10.2015 №01/10/15; між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (покупець) та ТОВ "ІНТЕР ХОЛДІНГ" (постачальник), укладено договір поставки від 01.10.2015 №01/10/15; між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (покупець) та ТОВ "ПОРОШКОВІ ФАРБИ УКРАЇНИ" (постачальник), укладено договір поставки від 04.02.2016 №004/16; між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (покупець) та ТОВ "ОХОРОННА КОМПАНІЯ "ЛІНІЯ ЗАХИСТУ" (постачальник), укладено договір поставки від 18.02.2016 №18/02/16; між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (покупець) та ТОВ "ВОРКХОРС" (постачальник), укладено договір поставки від 20.04.2016 №20/04/16; між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (покупець) та ТОВ "БОРИСФЕН -ГРУП-ЛТД" (постачальник), укладено договір поставки від 15.06.2016 №15/06/2016; між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (покупець) та ТОВ ТД "БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ" (постачальник), укладено договір поставки від 15.08.2016 №150816; між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (покупець) та ТОВ "МЕРІДІАН ПРОМ" (постачальник), укладено договір поставки від 03.10.2016 №310; між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (покупець) та ТОВ "БАРКУС" (постачальник), укладено договір поставки від 24.10.2016 №38; між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (покупець) та ТОВ "МЕРЛІН ФІНАНС" (постачальник), укладено договір поставки від 14.12.2016 №91-П; між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (покупець) та ТОВ "ГІЛЬДЕНСТЕРН" (постачальник), укладено договір поставки від 22.12.2016 №57

Відповідно до п.п. 1.1 вказаних договорів поставки - постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, визначений у п. 1.2 цих договору, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити цей товар. Згідно п.п. 1.2 вказаних договорів поставки - найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) визначаються рахунками-фактурами та/або видатковими накладними постачальника. Відповідно до п. 1.4 вказаних договорів поставка - товару здійснюється постачальником на умовах EXW. Згідно п. 4.1 вказаних договорів поставки - покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, передбаченою у рахунках - фактурах та/або видаткових накладних постачальника за кожну одиницю товару. Відповідно до п. п. 4.3 вказаних договорів поставки - оплата за поставлений товар здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошей на поточний рахунок продавця на умовах відстрочення платежу.

Факт реальності придбання та отримання товару, його сплати, підтверджується наданими первинними документами, а саме: податковими, видатковими накладними, платіжними дорученнями, актами здачі - приймання послуг з перевезення по договору поставки з ТОВ "ПОРОШКОВІ ФАРБИ УКРАЇНИ"

З матеріалів справи також слідує, що між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" (покупець) та ТОВ "КОМПАНІЯ "ІТА ПРО", (постачальник), укладено договір поставки від 09.02.2015 №54.

Відповідно до п.п. 1.1 вказаного договору поставки - постачальник зобов'язується в порядку і терміни, встановлені цим договором, передати у власність покупцеві продукцію, в певній кількості, відповідній якості і по цінах, що вказані в рахунку та накладних, а покупець зобов'язується прийняти продукцію та сплатити її на умовах, визначених в цьому договорі. Згідно п.п. 1.2 вказаного договору поставки - кількість, асортимент, та ціна продукції, що поставляється, вказується в накладних, що є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до п.п.3.1 вказаного договору поставки - покупець розраховується за продукцію на умовах передоплати 100%. Згідно п.п. 4.2 вказаного договору поставка - датою постачання вважається дата, що вказується на накладних (транспортній накладній).

Факт реальності придбання та отримання товару, його сплати, підтверджується наданими первинними документами, а саме: податковими, видатковими та товарно - транспортними накладними, платіжними дорученнями.

Крім того, на підтвердження оприбуткування придбаних ТМЦ у вказаних контрагентів позивачем надано картки складського обліку за вересень 2014 - грудень 2016 року, оборотно - сальдові відомості по рахунку №631 за період 2014-2016 роки (т.1 а.с.247-249, т.2 а.с.1-56).

Матеріалами справи встановлено, що вищевказані договори поставки були укладені для здійснення господарської діяльності шляхом використання придбаних ТМЦ в процесі виробництва продукції протипожежного призначення, а також частково перероблені в торгівельну продукцію, що в подальшому була реалізована, зокрема, порошок вогнегасний, двері металеві, ворота металеві, шафи металеві, люки металеві, пожежні кран - комплекти, крани пожежні, касети для рукава, відра, багри, щити, ящики для піску, тощо, що підтверджується наданими первинними документами, що знаходяться в матеріалах справи, а саме: договорами поставки, укладеними між позивачем та контрагентами - покупцями, специфікаціями, сертифікати відповідності, видатковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ, звітами про товарообіг по контрагентам за відповідний період, калькуляціями собівартості продукції, нарядами, кресленнями, специфікаціями до креслень, тощо (т.1 а.с.69-75, т.6 а.с.86-250, т.7, т.8 а.с.1-220).

Також судовим розглядом встановлено, що транспортування придбаних ТМЦ відбувалось, як за рахунок контрагента, так й самостійно позивачем зі складу контрагента, а також за допомогою компанії вантажоперевізника, з якою позивачем було укладено відповідний договір, що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно - транспортними накладними, протоколом загальних зборів учасників, свідоцтвами про реєстрації транспортних засобів, відповідними договорами про надання послуг з організації перевезення відправлень, актами здачі - приймання послуг з перевезення, копією водійських прав учасника підприємства позивача, тощо.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу, з якими правомірно не погодився суд першої інстанції, на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання розглядуваних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими.

Натомість, відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

Крім того, як слідує з матеріалів справи, висновки Головного управління ДФС у Харківській області про безтоварність господарських операцій ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" з його контрагентами ґрунтуються на податковій інформації ГУ ДФС у м. Києві від 01.03.2017 №43/26-15-13-04-05 щодо ТОВ "ТРЕЙДЕР ВІКТОРІ" за звітний період декларування ПДВ з 01.08.2016 по 30.11.2016; податкову інформацію ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 07.09.2015 №276/7/20-30-22-03 щодо ТОВ "АКВІТ КОМПАНІ" за звітний період декларування ПДВ червень 2015 рік; податковій інформації Броворської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 04.08.2016 №2287/10-06-12-01 щодо ТОВ "БОРИСФЕН - ГРУП - ЛТД" за звітні періоди декларування ПДВ з 01.05.2016 по 04.08.2016; податковій інформації Запорізької ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області від 16.08.2016 №350/7/08-29-14-00 щодо ТОВ "ВОРКХОРС" за звітний період декларування ПДВ за червень 2016 року; податковій інформації Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області від 13.10.2015 №116/7/20-23-22-04-10 щодо ТОВ "КОМПАНІЯ "ІТА ПРО" за звітний період декларування січень, березень 2015 року, по взаємовідносинам ТОВ "ТЕХНОБУД УА"; податковій інформації ГУ ДФС у Харківській області від 01.03.2016 №102/20-40-14-08-12, від 05.02.2016 №11/20-40-22-09-12 щодо ТОВ "Поллі-Плюс" за звітний період декларування ПДВ за січень 2016 року, грудень 2015 року, відповідно; податковій інформації Західної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 08.06.2015 №3524/7/20-33-22-04-07/36987674 щодо ТОВ "Фармафлекс" за звітні періоди декларування ПДВ лютий - квітень 2015 року; податковій інформації ГУ ДФС у Харківській області від 29.03.2016 №175/20-40-14-08-12/39934274 щодо ТОВ "Інтер Холдінг" за звітний період декларування ПДВ за лютий 2016 року; податковій інформації Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 16.01.2017 №504/7/10-06-12-01-17 щодо ТОВ "МЕДІАН ПРОМ" за звітний період декларування ПДВ з 01.09.2016 по 30.11.2016.

Проте колегія суддів вважає безпідставними посилання податкового органу в обґрунтування висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства на вказану інформацію, оскільки позивач як платник податку не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

За змістом ст.ст. 138, 198 Податкового кодексу України, для декларування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити понесення ним витрати на придбання товарів та нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними, платіжними документами та іншими первинними документами, а також довести зв'язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю.

Отже, в силу закону отримання податковим органом податкової інформації, акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, узагальнена податкова інформація не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Разом з тим, матеріали справи не містять аналізу конкретних обставин здійснення господарських операцій між ТОВ "ТЕХНОПАРК ПОЖТЕХНІКА" та його контрагентами, а також жодних доказів, які свідчили б про безтоварність таких операцій.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій, та як наслідок, правомірність формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п. 14.1.181 ст.14 ПК України).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст.61 Конституції України.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб,яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 2 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання, податковий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а тому вони є незаконними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 77 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржувані рішення, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що підприємством допущено порушення податкового законодавства, господарські операції з контрагентами не мали реальний характер не знайшли свого підтвердження ні в ході судового розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного провадження. Крім того, зазначені висновки спростовуються наявними в матеріалах справи належним чином оформленими податковими накладними та іншими первинними бухгалтерськими документами.

Твердження скаржника про те, що задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про необґрунтованість встановлених податковим органом за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідок, незаконності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на прийняте колегією суддів рішення.

Таким чином, постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 2 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2017 по справі № 820/2836/17 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2017 по справі № 820/2836/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)О.А. СпаскінСудді(підпис) (підпис) І.С. Чалий С.П. Жигилій Повний текст постанови складено та підписано 16.02.2018 р.