Постанова № 72287040, 14.02.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Заічко О.В.

14 лютого 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3108/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Старосуда М.І.

суддів: Тацій Л.В. , Григорова А.М.

при секретарі судового засідання Жданюк А.О.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою громадянина ОСОБА_3 Арабської Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_4 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2017, повний текст складено 25.09.17 по справі № 820/3108/17

за позовом громадянина ОСОБА_3 Арабської Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_4

до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд: визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області від 20.07.2017 року про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати відповідача прийняти до розгляду заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2017р. відмовлено у задоволенні зазначеного адміністративного позову .

Позивач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм процесуального та матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що обґрунтованість побоювань щодо його переслідування у зв’язку з небажанням служити в армії під час громадянської війни та через те, що за національністю він є курдом, підтверджує інформація Ради Безпеки ООН, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, публікації у засобах масової інформації, повідомлення Міністерства закордонних справ України та, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 року відмовлено в задоволенні позову про примусове його видворення та затримання з метою забезпечення примусового видворення.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_4 ОСОБА_4 з 2008 року проживав в Росії, а 29.10.2016 року нелегально прибув з Росії до України, перетнувши державний кордон України поза пунктом пропуску та 03.11.2016 звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

23.11.2016 органами ДМС прийнято рішення №113 про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання громадянина ОСОБА_5 Арабської Республіки біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України від 15.03.2017 №87-17 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що Управлінням ДМС України в Чернігівській області було направлено позивачу повідомлення від 03.04.2017 за №8.

Позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправним та скасувати рішенням ДМС України від 15.03.2017 №87-17 та зобов’язати відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою суду від 11.05.2017 року по справі № 825/611/17, яка набрала законної сили, у задоволенні позовних вимог позивачу було відмовлено. При цьому, Чернігівським окружним адміністративним судом встановлено, що причиною небажання повертатися до країни громадянської належності позивач зазначив, що його життю загрожує небезпека з боку організації ІДІЛ "Ісламська Держава" через те, що за національністю він курд, а також через громадянську війну в ОСОБА_6, у зв'язку із чим його можуть призвати до служби в армії.

20.07.2017 року до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся громадянин ОСОБА_6 ОСОБА_4 ОСОБА_4.

Наказом Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області № 118 від 20.07.2017 року відмовлено громадянину ОСОБА_5 Арабської Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_4 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень належними та допустимими доказами було доведено правомірність оскаржуваного в рамках даної справи рішення від 20.07.2017 року про відмову у прийнятті від позивача заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", який набув чинності 04.08.2011 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

За приписами ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

З особової справи позивача вбачається, що 03.11.2016 позивач звертався до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначив, що він не бажає повертатися до країни громадянської належності, оскільки його життю загрожує небезпека з боку організації ІДІЛ "Ісламська Держава" через те, що за національністю він курд і, що його можуть призвати до служби в армії у зв’язку з громадянською війною у ОСОБА_6.

23.11.2016 органами ДМС прийнято рішення №113 про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання громадянина ОСОБА_5 Арабської Республіки біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України від 15.03.2017 №87-17 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що Управлінням ДМС України в Чернігівській області позивачу було направлено повідомлення від 03.04.2017 за №8.

11.04.2017 року позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправним та скасувати рішенням ДМС України від 15.03.2017 №87-17 та зобов’язати відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.05.2017 року по справі № 825/611/17, яка набрала законної сили, у задоволенні позовних вимог позивачу було відмовлено, оскільки доводи позивача, що його життю загрожує небезпека з боку організації ІДІЛ "Ісламська Держава" через те, що за національністю він курд і, що його можуть призвати до служби в армії у зв’язку з громадянською війною у ОСОБА_6 не підтвердилися, а тому рішення ДМС України від 15.03.2017 №87-17 є законним.

В заяві-анкеті від 20.07.2017 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач також зазначив, що він не бажає повертатися до країни громадянської належності, оскільки за національністю він курд, тому його життю загрожує небезпека з боку організації ІДІЛ "Ісламська Держава" і, що його можуть призвати до служби в армії у зв’язку з громадянською війною у ОСОБА_6.

Із спірного наказу Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області № 118 від 20.07.2017 року про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вбачається, що аналіз умов, які надає заявник в обґрунтування свого наміру бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, викладених під час його першого звернення за захистом в Україні, ідентичні умовам, викладеним позивачем у поточній заяві. А тому з посиланням на ч.6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відповідач відмовив громадянину ОСОБА_5 Арабської Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_4 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч.6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з положеннями статті 40 Директиви Європейського парламенту та Ради СС «Про загальні процедури надання і позбавлення міжнародного захисту (перероблена)» від 26 червня 2013 року № 2013/32/ЕЄ), з метою прийняття рішення щодо прийнятності розгляду повторної заяви про надання міжнародного захисту, таку заяву має бути попередньо вивчено на предмет нових відомостей, що виникли або були подані заявником. Якщо після попереднього вивчення відповідних фактів заявником будуть надані нові відомості, які значно підвищують ймовірність того, що він може кваліфікуватися як біженець відповідно до Директиви 2011/95/ЄЄ, заява розглядається по суті.

При цьому, Директива регламентує, що якщо заявник подає повторну заяву без надання нових доказів або аргументів, недоцільно було б вимагати від держав-членів СС проведення нової процедури в повному обсязі. У таких випадках держави-члени повинні мати право відхилити заяву, як неприйнятну для розгляду відповідно до принципу неприпустимості повторного розгляду.

Колегія суддів зазначає, що аналіз заяви-анкети позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 20.07.2017 року вказує на повну ідентичність повідомлених ним побоювань повернення до країни громадянської належності із побоюваннями, повідомленими ним під час свого першого звернення за захистом в Україні 03.11.2017 року, тобто вказує на повну відсутність змін останніх та, які вже досліджувалися міграційною службою.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач з 2008 року проживав в Росії і лише 29.10.2016 року нелегально прибув з Росії до України, не зазначивши з яких підстав він вибув з Росії.

Посилання апелянта, що обґрунтованість побоювань щодо його переслідування у зв’язку з небажанням служити в армії під час громадянської війни та через те, що за національністю він є курдом, підтверджує інформація Ради Безпеки ООН, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, публікації у засобах масової інформації, повідомлення Міністерства закордонних справ України та, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 року відмовлено в задоволенні позову про примусове його видворення та затримання з метою забезпечення примусового видворення, колегія суддів вважає, що зазначені обставини не є підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки стосовно позивача питання щодо його видворення в країну походження відповідачем не вирішувалось, а спірним наказом № 118 від 20.07.2017 року відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв’язку з тим, що аналіз умов, які надає заявник в обґрунтування свого наміру бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, викладених під час його першого звернення за захистом в Україні, ідентичні умовам, викладеним позивачем у поточній заяві.

Окрім того, ситуація у країні походження позивача не відноситься до конвенційних ознак, тобто не є такою, що надає безумовних підстав для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а надані представником позивача докази характеризують загальне положення в країні походження заявника та не містять конкретних відомостей про його утиски.

Водночас, беручи до уваги пункти Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, колегія суддів зазначає, що для надання статусу біженця, у першу чергу необхідно надавати оцінку саме зверненню особи, а не ситуації, яка склалася у країні його походження.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення № 118 від 20.07.2017 року про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, діяв на підставі, в межах повноважень, з метою, якою таке повноваження надано, та у спосіб, що передбачені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту".

Таким чином, колегія суддів, переглянувши у межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та прийняв законне рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права, що обумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу громадянина ОСОБА_3 Арабської Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_4 залишити без задоволення .

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2017 по справі № 820/3108/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, а у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, постанова може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення - з 19.02.2018 року.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_7Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_8 ОСОБА_9 .