Постанова № 72286522, 14.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/3651/17

Категорія: 3.1.3 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я. ОСОБА_1 і місце ухвалення: 09.11.2017р., м.Одеса

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді : Бойка А.В.,

суддів : Осіпова Ю.В.,

ОСОБА_2,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року по справі за позовом громадянина ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання поновити дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання,

В С Т А Н О В И В:

11.07.2017 року громадянин ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДМС України в Одеській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС України в Одеській області №5/3 306472 від 16.03.2017 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_5; зобов’язати ГУ ДМС України в Одеській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання №306472 від 16.11.2010 року, видану громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_5.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДМС України в Одеській області 22.11.2017 року подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт наголошує, що дозвіл на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_5 було надано в порушення Закону України «Про імміграцію», а тому посвідкою на постійне проживання позивач був документований безпідставно.

У зв'язку з викладеним, в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 року та прийняття нової - про відмову у задоволенні позовних вимог громадянина ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_5.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4, на територію України прибув у 1995 році.

Позивач на території України перебував на законних підставах, національний документ №1075365 виданий 23.03.2007 року строком до 23.03.2012 року.

Позивач має дружину - ОСОБА_6 ОСОБА_7 та від цього шлюбу є діти: ОСОБА_1 ОСОБА_5 Тунг, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1 Тунг Зионг, ІНФОРМАЦІЯ_3, який народився в Україні, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область .

22.11.2007 року позивач звернувся з заявою до ВПР та МР УМВС України в Одеській області про надання дозволу на імміграцію в Україну. (а.с.29)

22.01.2008 року начальник ВГІРФО УМВС України в Одеській області, за результатами розгляду заяви позивача, затвердив висновок, в якому зазначено, що перебування на території України позивача можна вважати законним. Так як на території України у ОСОБА_1 ОСОБА_5 народилися діти, то згідно п.6 ч.2, ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію», він має право на отримання дозволу на імміграцію. (а.с.37 з.б.)

В 2008 році позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію». (а.с.38)

16.11.2010 року позивач отримав посвідку на постійне проживання ОД №14759 від 16.11.2010 року (замість ОД 7498/08) з терміном дії – безстроково, що підтверджується відміткою в паспорті. (а.с.9-10)

16.03.2017 року відповідач прийняв рішення № 5/3 306472 про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» (а.с.15).

Вказане рішення №5/3 306472 прийнято на підставі висновку ГУ ДМС України в Одеській області, згідно якого позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну в порушення Закону України «Про імміграцію» та посвідкою на постійне проживання документований безпідставно, оскільки, дозвіл на імміграцію в Україну позивач отримав згідно п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» (як батько іммігранта), проте неповнолітня дитина заявника ОСОБА_1 Тунг Зионг, ІНФОРМАЦІЯ_4, на момент прийняття документів у його батька не мав дозволу на імміграцію в Україні. Крім цього, зазначено, що відповідно до п.6 ч.7 ст.9 Закону України «Про імміграцію», для осіб, зазначених у п.6 ч.2 ст.4 Закону, подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції батьків та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні. Однак, законодавством України лише повнолітня дитина (з 18-річного віку) може нести фінансові зобов’язання перед батьками. Отже, у даному випадку вимога ст.9 Закону взагалі виконана бути не може. Тобто, громадянин ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_5 не міг бути визнаний батьком іммігранта. (а.с.47-48)

Не погоджуючись із законністю рішення ГУ ДМС України в Одеській області №5/3 306472 від 16.03.2017 року ОСОБА_1 ОСОБА_5 звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено наявності підстав, передбачених п.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 12, ст. 13 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасований, а видана на підставі такого дозволу посвідка на постійне проживання в Україні вилучена, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.

Як зазначалось вище, підставою для скасування рішенням №5/3 306472 від 16.03.2017 року ОСОБА_1 ОСОБА_5 дозволу на імміграцію в Україну Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області зазначило п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».

При цьому, ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанції відповідачем, на якого КАС України покладає обов’язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не надано жодного доказу про отримання в 2008 році громадянином ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_5 дозволу на імміграцію на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, що є підставою для скасування дозволу відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».

Порушення встановленого законодавством України порядку надання дозволу на імміграцію в Україну, в розумінні статті 12 Закону України «Про імміграцію», є підставою для скасування такого дозволу виключно у випадку, якщо з’ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. (п.1 ч.1 ст.12 Закону)

Апеляційний суд вважає, що допущення міграційним органом помилки при прийнятті рішення про надання ОСОБА_1 ОСОБА_5 дозволу на імміграцію, за відсутності у цьому вини останнього, не є визначеною Законом України «Про імміграцію» та іншими законами України підставою для скасування такого дозволу.

Також, апелянтом не надано доказів існування інших підстав для скасування наданої позивачу посвідки, які передбачені ст. 12 Закону України «Про імміграцію», а саме не надано вироку суду, яким іммігранта засуджено до позбавлення волі; будь-яких доказів того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що скасування дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем, також, не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржуване рішення прийнято без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мала місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване спірне рішення, а також інтересами позивача, адже при видачі дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні, міграційний орган підтвердив правильність надання позивачу необхідних документів та наявність підстав для надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не порушено вимоги законодавства про імміграцію, а відтак вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДМС України в Одеській області №5/3 306472 від 16.03.2017 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_5 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з Рекомендаціями Комітету ОСОБА_8 Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_8 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, на думку суду, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на те, що в судовому порядку встановлено протиправність рішення ГУ ДМС України в Одеській області №5/3 306472 від 16.03.2017 року, тому колегія суддів вважає, що ефективним засобом юридичного захисту прав позивача у спірних правовідносинах є саме зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання №306472 від 16.11.2010 року, видану громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_1 ОСОБА_5.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14.02.2018р.

Головуючий суддя: А.В. Бойко

Суддя: Ю.В. Осіпов

Суддя: В.О. Скрипченко