Постанова № 72286468, 07.02.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 р. м. ХарківСправа № 816/1431/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Лях О.П.

суддів: Старосуда М.І. , Яковенка М.М.

при секретарі судового засідання Жданюк А.О.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представників третьої особи ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засідання в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2017р., м.Полтава, повний текст складено 13.11.2017 року, по справі № 816/1431/17 за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Чутівської районної державної адміністрації ОСОБА_6, Державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстратор" Полтавської обласної ради ОСОБА_7, третя особа Повне товариство "Іванов "Фірма Свагі", про визнання протиправним рішення та скасування реєстраційних дій ,

ВСТАНОВИВ:

22 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного реєстратора Чутівської районної державної адміністрації ОСОБА_6, третя особа - Повне товариство "Іванов "Фірма Свагі", з урахуванням уточнень позовних вимог від 27.10.2017 року, про:

- визнання рішення державного реєстратора Чутівської районної державної адміністрації ОСОБА_6 від 21.02.2017 про державну реєстрацію змін до установчих документів КТ "Горшкова та інші - Фірма "Свагі" - зміну повного найменування, зміну органу управління, зміну складу або інформації про засновників - протиправним;

- скасування в Єдиному державному реєстрі реєстраційну дію: про державну реєстрацію змін до установчих документів КТ "Горшкова та інші - Фірма "Свагі" - зміну повного найменування, зміну органу управління, зміну складу або інформації про засновників (запис від 21.02.2017 № 15881050009009138);

- скасування в Єдиному державному реєстрі реєстраційних дій:

1) про державну реєстрацію змін до установчих документів Командитне товариство "Сулеін та інші - Фірма "Свагі" про зміну повного найменування, зміну складу або інформації про засновників (запис від 23.02.2017 № 15881050010009138);

2) про державну реєстрацію змін до установчих документів Командитне товариство "Іванов та інші - Фірма "Свагі" про зміну повного найменування, зміну складу або інформації про засновників (запис від 17.03.2017 № 15881050011009138);

3) про внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення Командитного товариства "Іванов та інші - Фірма "Свагі" в результаті реорганізації (запис від 17.03.2017 № 15881270012009138);

4) про внесення змін до відомостей про Командитне товариство "Іванов та інші - Фірма "Свагі", що не пов'язані зі змінами в установчих документах - зміну керівника юридичної особи (запис від 06.06.2017 № 15881070013009138);

5) про державну реєстрацію припинення Командитного товариства "Іванов та інші - Фірма "Свагі" в результаті реорганізації (запис від 06.06.2017 № 15881120014009138). (т.1 а.с.6-12, т.2 а.с.111-112) (т.1 а.с.6-12, т.2 а.с.111-112)

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2017р. провадження у справі закрито (т.2 а.с.145-150)

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір виник з корпоративних правовідносин, тому він не відноситься до юрисдикції адміністративного суду та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. За висновком суду першої інстанції справа підлягає розгляду господарським судом в порядку господарського судочинства.

Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2017р. та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. (т.2 а.с.158-161)

Під час апеляційного розгляду справи позивач та представник позивача доводи апеляційної скарги підтримали та наполягали на її задоволенні проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення.

Відповідач ОСОБА_8 реєстратор Чутівської районної державної адміністрації ОСОБА_6 у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін.

Представники третьої особи ПТ"Іванов "Фірма Свагі" у відзиві та під час апеляційного розгляду проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення позивача та представників сторін , дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із рішенням Європейського суду з прав людини по справі “Zand v. Austria” від 12 жовтня 1978 року, словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з {…} питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів {…}. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Положеннями ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний суд – це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

При цьому, встановлено, що адміністративна справа – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір – це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

В свою чергу, суб'єкт владних повноважень – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно із ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Разом з тим, суд відповідно до ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України повинен визначити, чи належить справа до юрисдикції адміністративного суду, оскільки суд першої інстанції - це суд, який першим досліджує усі докази та вирішує справу по суті, приймаючи судове рішення.

Так, відповідно до ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

Положеннями ч.2 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

Згідно із ч.3 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Подібні положеннями містилися в ст.ст.2, 3, 4, 6, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, тобто на час прийняття оскаржуваної ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2017р.

При цьому, вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать тільки ті справи, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи з боку суб’єкта владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. При цьому, владні повноваження повинні здійснюватись відповідним суб’єктом саме в сфері публічно-правових відносин і стосуватися безпосередньо конкретної особи. Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин, до адміністративної юрисдикції не відносяться, так само й не відносяться спори, в яких відповідач не здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги позивача ґрунтуються на протиправності дій та рішень державних реєстраторів як суб'єктів, наділених владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію певних дій/відомостей щодо юридичних осіб, у зв'язку з недотриманням ним вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Колегія суддів вважає заслуговуючими уваги доводи апеляційної скарги про те, що у даній адміністративній справі предметом спору є правовідносини, що виникли з владних управлінських функцій, а саме дій та рішень державних реєстраторів щодо прийняття до реєстрації документів від особи, яка не має повноважень на подання таких документів, оскільки згідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань єдиною особою, яка має вчиняти дії від імені юридичної особи є її керівник – позивач у справі (а.с.35)

Колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини регулюються саме Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осі, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року №755-IV (далі по тексту - Закон України №755-IV).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України №755-IV державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно пункту 5 частини першої статті 1 Закону України №755-IV державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - державний реєстратор) - особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації, нотаріус

ОСОБА_8 реєстрація базується на таких основних принципах:1) обов'язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; 2) публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; 3) врегулювання відносин, пов'язаних з державною реєстрацією, та особливостей державної реєстрації виключно цим Законом; 4) державної реєстрації за заявницьким принципом; 5) прийняття документів для державної реєстрації та здійснення державної реєстрації за принципом екстериторіальності в межах України; 6) єдності методології державної реєстрації; 7) об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі;8) внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; 9) відкритості та доступності відомостей Єдиного державного реєстру.

За змістом частини другої статті 6 Закону України №755-IV державний реєстратор: 1) приймає документи; 2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду документів; 3) перевіряє документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації; 4) проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; 5) веде Єдиний державний реєстр; 6) веде реєстраційні справи; 7) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку що даний спір виник з корпоративних відносин та закрив провадження у справі.

Згідно із ч.ч.1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи вищевказане з огляду на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.2, 229, 241, 242, 243, 250, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2017р. по справі № 816/1431/17 – задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2017р. по справі № 816/1431/17 – скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 12 лютого 2018 року.

Головуючий суддя ОСОБА_9Судді ОСОБА_10 ОСОБА_11