Постанова № 72286242, 14.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/5295/17

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів: Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г.,

при секретарі Жигайлової О.Е.,

за участю апелянта - ОСОБА_1,

представника апелянта - ОСОБА_2.,

представника відповідача - Попової О.П.,

перекладача - Хамдард Непа Хабібрахман

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року, ухвалену у відкритому судовому засіданні о 15:13 год. в м. Одесі, повний текст постанови складено 19 грудня 2017 року, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказ, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати неправомірним та скасувати наказ ГУ ДМС України в Одеській області №184 від 28.09.2017р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закон, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 не належить до жодного визначення, яке зазначено у п.6 ст.8 Закону, оскільки заява Позивача не носить характеру зловживання у розумінні п.6 ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". На теперішній час для позивача існує ризик стати жертвою насилля в разі повернення до Афганістану. Про обґрунтовані побоювання за своє життя та здоров'я, свідчить причини виїзду позивача. Позивач до моменту виїзду проживав в м. Баглан. Внаслідок діяльності антиурядових угрупувань, Позивач побоюється стати жертвою насилля, яке пов'язує з місцем роботи. Позивач працював водієм в міжнародній компанії. Внаслідок чого, побоюючись за власне життя, Позивач змушений був покинути країну походження.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення у справі, яким задовольнити позов у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що наявні умови для визнання позивача біженцем, передбачені п.1 ч.1 статті 1 Закону України „Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту ". Існує ризик переслідувань позивача, за ознаками належності до певної соціальної групи: особи, що надають підтримку уряду, міжнародним організаціям, у тому числі міжнародним силам сприяння безпеки (та члени їх родин). Позивачем надані детальні та послідовні пояснення з цього приводу (а.с.51-62), протиріч відповідачем у поясненнях не виявлено. Зокрема відповідачу було надано документальні докази на підтвердження праці у міжнародних організаціях (а.с. 87-93). Крім того суду було надано копії трудових контрактів, що підтверджують пояснення позивача. Факт праці позивача на міжнародну організацію було встановлено судом (арк.2 Постанови суду). Переслідування осіб даної соціальної групи підтверджується інформацією по країні походження (ІКП) - Афганістану: Відповідно до п. III-А-1 Керівництва УВКБ ООН з оцінки потреб у міжнародному захисті шукачів притулку з Афганістану. Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), від 19 квітня 2016 р. Побоювання позивача стати жертвою переслідувань є цілком обгрунтованими. Ситуація в Афганістані характеризується як ситуація загальнопоширеного насильства, що підтвержуєтся ІКП. Висновок суду щодо безпечності ситуації в Афганістані, зокрема в провінції Балх (де працював позивач) в провінції Баглан (м. Пулі Хумрі) (останнє місце проживання позивача) є необгрунтованим та спростовується численною інформацією по країні походження (ІКП).

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що громадянин Афганістану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканець провінції Баглан. За національністю афганець, за етнічною належністю таджик, за віросповіданням сповідує Іслам сунітської течії. Рідна мова дарі, фігурант також володіє пушту, англійською, узбецькою та мовою урду на рівні розуміння. За сімейним станом одружений на гр. Афганістану на установчі дані ОСОБА_3 (27 років) з якою має чотирьох спільних дітей: сина ОСОБА_4 (7 років), та доньок: ОСОБА_5 (8 років), ОСОБА_6 (5 років), ОСОБА_7 (2,5 років). Шлюб уклав у 2008 році за ісламськими традиціями у готелі "Ар'яна", м. Мазарі-Шариф, провінція Балх. Діти проживають разом з матір'ю у м. Пулі-Хумрі (Афганістан).

Заявник здобув повну середню освіту у ліцеї "Насер Хасрав Балхі" (м.Бандаре-Айратан), який закінчив у 2007 році; навчався 2,5 роки у вищому навчальному закладі "Ар'я" (м. Мазарі-Шаріф), на економічному факультеті. Додатково шукач захисту закінчив курси англійської мови у м. Пулі-Хумрі.

Щодо трудової діяльності, у період 01.08.2008 - 30.04.2015 років позивач працював водієм у міжнародній організації "USID DAI EL Asmed project Edinburg international Ramp ap north project".

За матеріалами особової справи, шукач захисту не був членом жодних політичних, громадських, релігійних, військових або інших організацій, як в країні громадянської належності, так і поза її межами.

Не притягувався ані до кримінальної, ані до адміністративної відповідальності як на Батьківщині, так і в Україні.

25.06.2017 року заявник вибув з Афганістану на територію нашої країни авіарейсом Кабул (Афганістан) - Дубай (ОАЕ) - Одеса (Україна). Державний кордон перетнув 26.06.2017 року легально, на підставі паспортного документу серії НОМЕР_1 та запрошення на в'їзд в Україну від рідного брата особи на установчі дані ОСОБА_8.

Оригінал паспортного документу був втрачений у вересні 2017 року (заява до Авангардівського ВП, Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області, зареєстрована в журналі єдиного обліку заяв та повідомлень про скоєні кримінальні правопорушення та інші події за №1237 від 05.09.2017 року).

До територіального підрозділу ДМС за міжнародним захистом звернувся 14.09.2017року після закінчення легального строку перебування на території України, у зв'язку з чим на особу було складено протокол та винесено постанову про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 203 КУпАП.

Щодо проблематики переслідування в країні громадянської належності, шукач захисту надав наступні відомості. Заявник вважає, що у разі повернення на Батьківщину він опиниться під переслідуванням угрупуванням "Талібан" через свою професійну діяльність водієм у міжнародній компанії (арк. 8 протоколу співбесіди від 20.09.20217року).

Відповідно до анкети особи, в країні громадянської належності залишились проживати наступні його близькі родичі, а саме: матір, два брати,4 сестри, дружина та 4 дітей (арк. 3-4 анкети від 14.09.2017 року). В будь-яких переслідувань члени родини не зазнавали та не зазнають станом на теперішній час.

Під час звернення за міжнародним захистом до заяви були долучені наступні документи, а саме:

1. Оригінал тазкери (свідоцтва про народження) серії НОМЕР_2 разом із нотаріально завіреним перекладом з мови дарі на українську мову;

2. Копія паспортного документу серії НОМЕР_1 разом із нотаріально завіреним перекладом з мови дарі на українську мову;

3. Копія заохочувальної грамоти від агентства США з міжнародного розвитку разом із перекладом з англійської мови на українську мову;

4. Копія заохочувальної грамоти від організації DАІ разом із перекладом з англійської мови на українську мову;

5. Копія заохочувальної грамоти від агентства США з міжнародного розвитку разом з перекладом з англійської на українську мову;

6. Копія заохочувальної грамоти від Едінбург Інтернешнл разом з перекладом з англійської мови на українську мову;

7. Копії тазкер дружини серії НОМЕР_3 та дітей серій НОМЕР_4,НОМЕР_5, НОМЕР_6, без перекладу;

8. Копія сертифікату про закінчення курсів комп'ютера та англійської мови, без перекладу.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів та фактів здійснення над ним фізичного насильства або здійснення будь-якого тиску відповідних органів з країни походження, що унеможливлювало б існування на території країни походження, у зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не надано достатніх доказів, що відповідач діяв протиправно, приймаючи оскаржуване рішення. Крім того, позивачем не надано уповноваженому державному органу відомостей про його утиски у країні походження та документів, які б підтверджували, що у нього склались умови, які зазначені у п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватись цим притулком.

Згідно до ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Статтею 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI від 08.07.2011 року (надалі - Закон України № 3671-VI від 08.07.2011 року) визначено поняття «біженець» - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до вказаної статті Закону, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України № 3671-VI від 08.07.2011 року, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21.10.1999 р. ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН (надалі - УВКБ ООН) у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. УВКБ ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництва встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Згідно до ст. 6 Закону України № 3671-VI від 08.07.2011 року не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Позицією ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Заявник повинен переконати посадову особу компетентного органу у правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Колегія суддів звертає увагу на те, що «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом якої особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Термін «побоювання» означає, що особа не обов'язково постраждала від дій, які змусили її покинути країну, а відтак побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо).

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Але таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України № 3671-VI від 08.07.2011 року передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

На підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.

Пунктом 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Виходячи із змісту зазначеної норми, суд вважає необхідним зауважити, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа змушена залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення такого спору.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Відповідно до частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

Отже існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.

Крім того, Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС від 07.09.2011 р., № 649, визначено процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Розділом ІІ "Вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", встановлено:

2.1. Уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц - зв'язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Судом встановлені елементи, які вказують на необгрунтованість клопотання позивача в контексті набуття міжнародного захисту в Україні:

- позивач легально вибув з Афганістану, мав дозвіл органів державної влади на виїзд та не мав жодних проблем з перетином державного кордону, що свідчить про відсутність ймовірних переслідувань з боку державних - агентів;

- твердження про роботу водієм у міжнародній компанії, як причина небажання повернутись до Афганістану з позиції існування побоювань зазнати утисків та переслідувань з боку угрупування "Талібан", спростовуються інформацією, згідно якої на момент проведення єдиного обшуку в будинку та передачі усних погроз на адресу позивача, він офіційно не працював водієм у компанії;

- зі слів позивача, йому ніколи не надходили прямі погрози з боку талібів, не підкидали листи-погрози з метою припинення професійної діяльності;

- у період з 30.04.2015 до моменту виїзду з країни позивач безперешкодно проживав у м. Мазарі-Шаріф у своєї сестри ОСОБА_9 в районі Чавке-Боба Ядгар, не зазнаючи при цьому ніяких переслідувань;

- випадок з так званим обшуком будинку був лише один раз, більше таліби ніколи не навідувались до будинку позивача. В свою чергу факт проведення обшуку в будинку позивача не вважаються переслідуванням або дискримінацією особи, адже основоположні права та свободи особи порушені не були;

- позивач ніколи не приймав участь у проведенні військових операцій, діяльності проти представників угрупування "Талібан", працюючи у компанії "USID DAI EL Asmed project Edinburg international Ramp ap north project". Під час здійснення своїх функціональних обов'язків водія у міжнародній компанії ніяких проблем/переслідувань у позивача не виникало ;

- до позивача ніколи не застосовувалось фізичне насильство та він не був свідком застосування фізичного насильства на інших людей на Батьківщин;

- під час ведення протоколу співбесіди від 28.09.2017р. стосовно безпекової ситуації у провінції Баглан, позивач сам зазначив, що регіон знаходиться під контролем державної влади Афганістану.

Суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

Також, згідно інформації по країні походження встановлено, що в регіоні постійного проживання позивача (м. Пулі-Хумрі) відсутні відкриті збройні конфлікти. Разом з тим, м. Пулі-Хумрі приймає внутрішньо-переміщених осіб з інших районів провінції Баглан:

ВНУТРЕННЕ ПЕРЕМЕЩЕННЬІЕ ЛИЦА:

"В провинции Баглан насчитывается 35,826 человек, то есть 5,118 семей. Взрослых мужчин - 22 процента, женщин -21 процент, 57 процентов - дети до 18 лет, 22 процента территории недоступны. В течение года ситуация розвивалась следующим образом: январь - 26,551 человек, апрель - 6,580 человек, июнь - 210 человек, август - 2,485 человек. Обострение обстановки произошло только в этом году, до этого здесь все было спокойно. Все ВПЛ- в Пули Хумри, включая 2,485 человек, бежавших сюда из района Дахана-и Гури. Дата: 04.01.2017".

Відповідно до ІКП додатково встановлено, що міжнародні організації у сфері міграційних процесів надають допомогу біженцям, які повертаються до Афганістану:

"Международная организация по миграции предоставит 18 млн. евро возвращающимся в Афганистан беженцам.

Международная организация ЕС по миграции (ІОМ) объявила о старте четырехлетнего проекта по поддержке возвращения беженцев в Афганистан.

Проект стоимостью 18 млн. евро профинансирует Генеральний директорат Евросоюза по развитию и сотрудничеству. Эти средства будут потрачены на помощь репатриантам и экономическое развитие сообществ, предоставляющих помощь беженцам, в провинциях Кабул, Герат, Нангархар, Балх, Кандагар, Баглан, Урузган и Лагман. Как заявил Лоренц Харт, представитель миссии ІОМ в Афганистане, на эти средства будут реализованы инфраструктурные проекти местного значення, такие как очистка ирригационных каналов, поддержка местных промислов, стройтельство ринков, предоставление оборудования организациям, занятым возвращением беженцев.

Кроме того, будет профинансировано обучение 1000 специалистов из профильных областей. Как сообщают афганские СМИ, планируется также построить информационные центри для беженцев. Дата: 21.03.2017".

Крім того, судом встановлено, що в країні громадянської належності залишились проживати близькі родичі позивача, а саме: матір, свекор та два брати, дружина і 4 дітей, 2 брати, 4 сестри (арк. 3-4 анкети від 14.09.2017 р.). Будь-яких переслідувань члени родини не зазнавали та не зазнають станом на теперішній час.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що постанова Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року - залишити без змін.

Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 16.02.2018 року.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: Л.Є. Зуєва

Суддя: А.Г. Федусик