Постанова № 72286155, 14.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 522/6317/17

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Бойчук А.Ю.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.,

суддів: Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г.,

при секретарі Жигайлової О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2017 року, ухвалену у відкритому судовому засіданні о 13:12 год. в м. Одесі, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання незаконним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати незаконним рішення управління Пенсійного фонду України в м. Одесі №5 від 19 січня 2017 року про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії та виплаті заборгованості по пенсії по заробітку на суму 13235,08 грн., зазначеному у довідці прокуратури Одеської області №186 від 21.12.2016 р.; зобов`язати управління Пенсійного фонду України в м. Одесі здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 у розмірі 90 відсотків, на підставі зазначеної довідки про заробіток №186 від 21.12.2016 р. на суму 13235,08 грн. та нарахувати пенсію у розмірі 11911,57 грн. (13235,08х90%), тобто без обмеження розмірів пенсії; оскільки заборгованість по пенсії виникла з вини пенсійних органів, зобов`язати управління Пенсійного фонду України в м. Одесі виплатити ОСОБА_1 всю суму заборгованості по пенсії за період з 01 грудня 2015 р. на підставі ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; стягнути з управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 6335 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем йому призначена і виплачується пенсія відповідно до вимог ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру». 11.01.2017 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси із заявою, в якій просив провести перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників відповідно до постанови КМУ від 09.12.2015 року №1013, однак відповідачем неправомірно відмовлено у здійсненні такого перерахунку.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин, які мають значення для справи просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити повністю позовні вимоги; на підставі ст. ст. 166, 208 КАС України постановити окрему ухвалу про порушення законності суддею Приморського районного суду м. Одеси Бойчук А.Ю. Доводами апеляційної скарги зазначено, що в порушення Конституції України та законів України відповідачем відмовлено в перерахунку пенсії.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України, в судове засідання не з'явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював в органах прокуратури Одеської області з 27.06.1973 року на різних посадах. Наказом прокурора області від 01.11.1998 року № 113, звільнений з органів прокуратури з посади заступника прокурора Центрального району м. Одеси, у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років. Але продовжив працювати в прокуратурі старшим помічником прокурора Центрального району, а після ліквідації району- помічником прокурора Київського району м. Одеси. Звільнився з власного бажання з прокуратури 03.12.2010 року. На підставі ст. 50-1 ЗУ «Про прокуратуру» № 1789-Х11 від 05.11.1991 року позивачу призначена й виплачується пенсія в максимальному розмірі - 90% заробітку.

Відповідно до постанов Кабінету Міністрів № 505 від 31.05.2012 року, а також № 1013 від 09.12.2015 року, прокуратура Одеської області видала довідку про заробітну плату № 186 від 21.12.2016 року для перерахунку пенсії. Відповідно до довідки, розмір окладу становить 13235,08 грн.

04.01.2017 року позивач звернувся до органів ПФУ для перерахунку та виплати пенсії. Після повторного звернення Управління листом від 20.03.2017 року № 140/С-11, повідомило, що рішенням № 5 від 19 січня 2017 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перерахунок пенсії відмовлено. Посилаючись на те, що перерахунок пенсії не проводиться, бо ЗУ «Про прокуратуру» № 1789-Х11 від 05.11.1991 року втратив чинність, ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру» 1697-VII від 14.10.2014 року передбачає перерахунок таких пенсій на основі Порядку перерахунку пенсій, затвердженого Кабінетом Міністрів України, який КМУ не визначений.

Приймаючи рішення про відмову у задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з 01.06.2015р. скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначені відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів» та ін., тому на момент підвищення розміру заробітної плати працюючим прокурорам (згідно довідки прокуратури Одеської обл. № 168 від 21.12.2016 р.) у позивача не виникло право на перерахунок призначеної йому пенсії.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із частиною 13 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру"" №1789-ХІІ, держава взяла на себе обов'язок забезпечити не лише нарахування але й перерахунок пенсії працівникам прокуратури виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за перерахунком.

Частиною 18 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ визначено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховувалися у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадився з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадився з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Разом з тим, Законом України від 28.12.2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» внесено зміни до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та частину вісімнадцяту викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

Даний Закон згідно пункту 1 Прикінцевих положень набрав чинності 01 січня 2015 року.

15 липня 2015 року набув чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII згідно Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом положення Закону №1789-ХІІ, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51- 2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Таким чином, на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії частини тринадцята та вісімнадцята статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, які регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.

Згідно з частиною 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, а тому зазначені зміни законодавства не позбавляють позивача права на перерахунок пенсії, який був йому гарантований статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ при призначені пенсії, а лише покладають визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури на Кабінет Міністрів України.

Поряд з цим, на час звернення позивача за перерахунком пенсії Кабінетом Міністрів України відповідний нормативно-правовий акт прийнято не було.

Норми законодавства, якими не встановлено право на перерахунок призначених прокурорам пенсій на час розгляду даної адміністративної справи є чинними і не визнані неконституційними.

Відсутність на час звернення позивача до відповідача затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку перерахунку пенсій, призначених працівникам прокуратури, не є доказом неправомірності дій відповідача.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Конституційний Суд України у п. 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 року зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Пунктом 2.2. вказаного рішення зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116). У Рішенні від 2 березня 1999 року №2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, безпідставними, натомість відповідачем жодних порушень діючого законодавства не допущено, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Що стосується доводів апелянта про постановлення окремої ухвали про порушення законності суддею Приморського районного суду м. Одеси Бойчук А.Ю., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.8 ст. 249 КАС України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має ОСОБА_2 Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд ОСОБА_2.

Колегія суддів зазначає, що нею не встановлено порушень норм чинного законодавства відповідачем, не встановлено порушень норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції при ухваленні рішення, крім того постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду при отриманні такого клопотання. З огляду на зазначене, колегія суддів не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що постанова Приморського районного суду м. Одеси ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2017 року – залишити без змін.

Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 16.02.2018 року.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: Л.Є. Зуєва

Суддя: А.Г. Федусик