Постанова № 72286068, 14.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 523/3299/17

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Середа І.В. Час і місце ухвалення: 17:27, м.Одеса Дата складання повного тексту: 08.11.2017р.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого –судді Романішина В.Л.,

суддів Градовського Ю.М., Крусяна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м.Одесі апеляційні скарги Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі та ОСОБА_1 на постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про зобов'язання поновити виплату пенсії,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Суворовського районного суду м. Одеси з адміністративним позовом до Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про зобов'язання поновити виплату пенсії за віком з 07.10.2009р. шляхом призначення її знову відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2017 року позов задоволено частково.

Зобов’язано Суворовське об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі провести поновлення пенсії за віком ОСОБА_1 з 09.09.2016р. з проведенням її індексації. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановлено стягнути з Державного бюджету України на рахунок бюджетних асигнувань Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 640 грн.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, Суворовське об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доводам пенсійного органу, що позивач до виїзду її на постійне місце проживання за кордон перебувала на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення і її архівна пенсійна справа до УПФУ не передавалася.

Також, апелянт посилається на те, що Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1, не передбачено прийняття заяви про поновлення виплати пенсії від особи, яка діє по довіреності та/або за дорученням та представляє інтереси іншої особи – пенсіонера.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення на користь позивача сплаченого нею судового збору за рахунок бюджетних асигнувань УПФУ з посиланням на те, що пунктом 18 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» Пенсійний фонд України та його органи було звільнено від сплати судового збору.

ОСОБА_1 також подала апеляційну скаргу на постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2017 року, в якій вважає помилковим висновок суду першої інстанції про необхідність провести поновлення їй пенсії за віком з 09.09.2016р., та зазначає, що вона має право на поновлення пенсії з 07.09.2009р. – з дати постановлення Рішення КСУ №25-рп/2009, яким скасовано дискримінуючі положення законодавства, що забороняли виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Також, апелянт посилається на те, що судом не вирішено всі її позовні вимоги, зокрема, вимогу про спосіб поновлення пенсії – шляхом призначення її знову. Зазначає апелянт і про те, що судом незаконно відмовлено у зобов’язанні УПФУ провести компенсацію втрати частини доходів.

У зв’язку з цим, ОСОБА_1 просить змінити постанову суду першої інстанції та задовольнити її вимоги у повному обсязі.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, однак постанову суду першої інстанції слід змінити.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є громадянином України, яка проживала (АДРЕСА_1) та працювала на території України. В листопаді 1986 року позивачу призначено пенсію за віком, яку остання отримувала в Управлінні праці та соціального захисту населення.

У 1996 році ОСОБА_1 виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль, де проживає на даний час та перебуває на консульському обліку посольства України. Протягом всього часу проживання за межами території України пенсію ОСОБА_1 не отримувала.

09.09.2016р. ОСОБА_1, через свого представника по апостильованій довіреності, звернулася до Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі із заявою про поновлення виплати пенсії.

Листом від 21.09.2016р. Суворовське об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі повідомило представника позивача про відсутність законних підстав для поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, з посиланням на те, що в Управлінні відсутня сформована її пенсійна справа з переліком документів, необхідних для призначення, перерахунку, поновлення виплати пенсії. Також, УПФУ зазначило, що чинним законодавством не передбачено прийняття заяви про поновлення виплати пенсії від особи, яка діє по довіреності та представляє інтереси іншої особи-пенсіонера.

Не погоджуючись з вказаною відмовою ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1, дійшов висновку, що підстави для відмови в поновленні позивачу пенсії за віком, зазначені в листі Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі від 21.09.2016р. №5545/03, є необґрунтованими, оскільки позивач, яка на даний час проживає постійно за кордоном, однак є громадянином України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Колегія суддів погоджується з таким висновком Суворовського районного суду м. Одеси. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Згідно ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 цього Закону передбачено, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, рішенням №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 вищевказаного Закону щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Отже, зазначені положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсії страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 12 травня 2015 року у справі № 21-180а15, з дня набрання чинності Рішенням КСУ № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Пунктом 15 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005р. (далі Порядок №22-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, визначено, що поновлення виплати раніше призначеної пенсії здійснюється за документами, що є у пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на момент призначення цього виду пенсії.

Згідно розділу 1 Порядку №22-1 заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником у разі якщо особа, якій поновлюється пенсія, не досягла повноліття або є недієздатною.

Застосовуючи вказані положення Порядку №22-1, УПФУ зазначає, що заява про поновлення виплати пенсії за віком має бути подана особисто ОСОБА_1 або її законним представником.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком відповідача, оскільки законним представником є не лише особа, яка представляє майнові права та законні інтереси недієздатних та обмежено дієздатних осіб, як це встановлено статтею 242 Цивільного кодексу України, а й особа, яка представляє майнові права та інтереси дієздатних осіб, але таких, що через свій фізичних стан (старість, хвороба) не можуть особисто здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки.

Частиною 1 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено право особи уповноважувати іншу особу на вчинення дій щодо призначення та перерахунку пенсії на підставі нотаріально посвідченої довіреності.

Видана ОСОБА_1 довіреність передбачає вчинення представником всіх необхідних дій в УПФУ для призначення, поновлення, нарахування, перерахунку та виплати, а також одержання належної Довірителю пенсії; довіреність засвідчена у встановленому порядку, недійсною не визнавалася, не відкликалася та в судовому порядку не скасовувалася.

Апеляційний суд враховує, що подання позивачем заяви про поновлення виплати пенсії до УПФУ особисто через її вік та постійне проживання за межами України є утрудненим.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість вимоги пенсійного органу щодо особистого звернення позивача до територіального органу з документами для поновлення пенсії, у зв'язку з тим що дана вимога не ґрунтується на нормах законодавства України, оскільки неможливість заявника особисто з'явитися до пенсійного органу, не може бути підставою для обмеження конституційного права позивача на пенсійне забезпечення.

Безпідставними, також, апеляційний суд вважає посилання УПФУ на відсутність міжнародного договору з державою Ізраїль, який би регулював відносини у сфері пенсійного забезпечення, оскільки право громадянина на виплату пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.

Щодо посилань Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на те, що позивач до виїзду її на постійне місце проживання за кордон перебувала на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення і її архівна пенсійна справа до УПФУ не передавалася відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 року №497, якою затверджено Порядок передачі функцій з призначення і виплати пенсій органами праці та соціального захисту населення органам Пенсійного фонду в тому числі і в Одеській області, то колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки на даний час функції щодо призначення (перерахунку, поновлення) пенсії покладено на відповідача, який не надав суду жодного доказу щодо відсутності в Суворовському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Одесі пенсійної справи ОСОБА_1 Більше того, відповідач уповноважений здійснити запит до УПСЗ щодо витребування пенсійної справи ОСОБА_1, однак доказів вчинення таких дій не надав.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачу неправомірно відмовлено у задоволенні заяви про поновлення виплати пенсії.

Вирішуючи питання з якого часу право позивача на поновлення виплати пенсії підлягає захисту, про що йдеться в апеляційній скарзі ОСОБА_1, колегія суддів виходить з наступного.

Предметом спору є вимога ОСОБА_1 поновити з 07.10.2009 року раніше призначену їй пенсію за віком, у зв’язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, яким визнано неконституційними положення пункту 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії за весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном.

Дійсно, з дня прийняття Конституційним Судом України рішення №25-рп/2009 від 07.10.2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Однак, згідно п.4.1, п.4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Таким чином, для поновлення виплати пенсії передбачено подання відповідною особою заяви за встановленою формою, за результатами розгляду якої орган Пенсійного фонду приймає рішення про поновлення виплати пенсії або про відмову в поновлення її виплати.

В матеріалах справи відсутні відомості про звернення ОСОБА_1 до 09 вересня 2016 року з відповідною заявою до УПФУ, у зв’язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що поновлення призначеної пенсії позивачу підлягає не з дати ухвалення вищенаведеного рішення Конституційного Суду України, а з дати звернення до відповідача з заявою про поновлення раніше призначеної пенсії, тобто з 09.09.2016р.

Стосовно позовних вимог в частині зобов’язання здійснити компенсацію втрати частини доходів, колегія суддів зазначає, що призначення, виплати чи припинення виплат пенсії, перерахунок пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду України. Втручання суду в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень можливо виключно для відновлення порушеного права особи і тільки після встановлення факту порушення такого права та законних інтересів особи протиправними діями або рішеннями суб'єкта владних повноважень.

Суд не наділений правом встановлювати будь-які обставини наперед чи вчиняти дії направлені на захист ще не порушених прав. Таким чином, відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача в цій частині.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції доходить висновку про необгрунтованість апеляційних скарг Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі та ОСОБА_1

Разом з тим, колегія суддів суду апеляційної інстанції встановила, що в оскаржуваній постанові судом першої інстанції стягнуто на користь позивача сплачений нею судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі.

Проте, судом не прийнято до уваги, що відповідач у даній справі був звільнений від сплати судового збору на підставі п.18 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Апеляційний суд враховує, що в КАС України відсутні норми щодо стягнення судового збору з Державного бюджету України в разі звільнення відповідача - суб'єкта владних повноважень від сплати судового збору, не на користь якого ухвалено судове рішення.

При цьому, згідно Довідки про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Закону України «Про судовий збір», доданої до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 23.01.2015р. №2 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір», якщо відповідач звільнений від сплати судового збору, то і відповідно судовий збір з нього не стягується.

Водночас, якщо відповідач звільнений від сплати судового збору, а позивач його сплатив, то у разі задоволення позову на користь позивача стягується сплачений розмір судового збору з Державного бюджету України або відповідного місцевого бюджету.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія доходить висновку, що стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі є помилковим.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставою для зміни судового рішення суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

При цьому, частиною 4 статті 317 Кодексу передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки встановлено, що суд першої інстанції правильно по суті спору вирішив справу, однак не вірно розподілив судові витрати, що свідчить про помилкове застосування норм процесуального права, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зміни постанови від 08.11.2017р.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2017 року змінити, виклавши абзац четвертий її резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок) грн.»

В іншій частині постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14.02.2018р.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Градовський Ю.М.

ОСОБА_2