Постанова № 72285974, 08.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/459/17

Категорія: 8.3.2 Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача – судді Турецької І.О.

суддів – Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря – Скоріної Т.С.

представника позивача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а також вимоги про сплату боргу, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області (далі – Новокаховська ОДПІ), в якому, з урахуванням уточнень (а.с.47-53), просив визнати протиправними та скасувати наступні податкові повідомлення-рішення від 01 вересня 2016 року:

- №0007281300 про збільшення грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 94 227,60 грн.;

- №0007261300 про збільшення грошового зобов’язання за платежем «військовий збір» на загальну суму 12 116,35 грн.;

- №0007221300 про збільшення грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 217 291,37 грн.;

- №0007251300 про застосування штрафних санкції у сумі 10 000,00 грн.;

- №0007271300 про збільшення грошового зобов’язання з акцизного податку на загальну суму 39 156,59 грн.

До того ж, позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення №0012861300 від 30 листопада 2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування контролюючим органом своєчасно ненарахованого позивачем єдиного внеску на суму 23 640,12 грн. та вимогу від 30 листопада 2016 року №Ф-0012851300 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 160 260,13 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач посилався на недотримання посадовими особами органів доходів та зборів вимог Податкового кодексу України, адже документальна планова виїзна перевірка проведена не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що в ньому встановлені.

Позивач наголошував на тому, що результатом донарахування податків та штрафних санкцій слугували не дані первинних документів, а вибірковий аналіз показників його підприємницької діяльності.

При цьому, наявні в цьому аналізі цифри, на думку позивача, є такими, що суперечать дійсним показникам та свідчать про те, що перевірка проведена поверхнево.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Суд визнав протиправними та скасував вищевказані рішення Новокаховської ОДПІ від 01 вересня 2016 року за №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 та від 30 листопада 2016 року за №№ НОМЕР_6, Ф-0012851300.

В апеляційній скарзі Новокаховська ОДПІ ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В основу доводів апеляції покладений зміст акта перевірки та зазначено про порушення позивачем податкового законодавства, що призвело до заниження ним податкових зобов’язань.

Апелянт просить прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник апелянта в судове засідання суду апеляційної інстанції не з’явився, належним чином сповіщений про дату, час та місце судового розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторони, належним чином повідомленої про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи, додержання норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи апеляції, колегія суддів встановила підстави для часткового скасування судового рішення та часткового задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанцій встановлено, що суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 здійснює господарську діяльність на загальній системі оподаткування обліку та звітності, зі сплатою податку на додану вартість – платник ПДВ до 04 січня 2015 року.

Основний вид господарської діяльності за КВЕД 47.11 – роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 47.26 – роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах.

Новокаховською ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку суб’єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року.

15 липня 2016 року за результатами проведення перевірки складений акт №324/13/НОМЕР_7.

Відповідно до положень вказаного акта перевірки, суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 порушив:

- п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, що стало результатом заниження податкового зобов’язання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 173 833,07 грн.;

- п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податкових зобов’язань по податку на додану вартість в сумі 62 818,40 грн.;

- пп. 214.1.4 п. 214.1 ст. 214 Податкового кодексу України, а саме: занизив податкове зобов’язання з акцизного податку в сумі 31 325,27 грн.;

- ст. 168, пп. 1.1, пп. 1.2, пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10, розділу XX Податкового Кодексу України, що стало наслідком для заниження військового збору в сумі 9 693,08 грн.

До того ж, перевіркою було встановлено порушення суб’єктом підприємницької діяльності постанови Кабінету Міністрів України №957 «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв», що виразилось у реалізації алкогольних напоїв за цінами нижчими, ніж встановлені мінімальні роздрібні ціни.

На підставі виявлених порушень, 01 вересня 2016 року контролюючим органом прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0007281300 про збільшення грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 94 227,60 грн., у тому числі за податковим зобов’язанням на суму – 62 818,40 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 31 409,20 грн.;

- №0007261300 про збільшення грошового зобов’язання за платежем «військовий збір» на загальну суму 12 116,35 грн. із них за податковим зобов’язанням на суму 9 693,08 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 2 423,27 грн.;

- №0007221300 про збільшення грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування на загальну суму 217 291,37 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням на суму 173 833,07 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 43 458,27 грн.;

- №0007251300 про застосування штрафних санкції у сумі 10 000,00 грн.;

- №0007271300 про збільшення грошового зобов’язання з акцизного податку на загальну суму 39 156,59 грн., у тому числі за податковим зобов’язанням на суму 31325,27 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 7 831,32 грн.

Також контролюючим органом 01 вересня 2016 року було прийнято рішення №0007241300, яким застосовано до позивача штрафні санкції за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 160 230,13 грн. та вимогу від №Ф-0007231300 про сплату боргу в сумі 160 230,13 грн.

Позивач, скориставшись правом адміністративного оскарження прийнятих рішень, звернувся до ГУ ДФС у Херсонській області.

За результатами розгляду його скарги, ГУ ДФС у Херсонській області скасувала рішення Новокаховської ОДПІ №0007241300 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимогу від 01 вересня 2016 року №Ф-0007231300 про сплату боргу з єдиного внеску.

Це стало підставою для прийняття Новокаховською ОДПІ, 30 листопада 2016 року, нового рішення №0012861300 про застосування штрафних санкцій та вимоги №Ф-0012861300 про сплату боргу. Сума штрафних санкцій за новоприйнятим рішенням залишилась та ж сама.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні причини для донарахування позивачу податків, зборів та штрафів, оскільки суб’єкт підприємницької діяльності не занизив загальний оподатковуваний дохід.

Колегія суддів вважає, що викладена правова позиція суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин.

Так, пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України встановлено, що фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Апелянт, наголошуючи на заниження позивачем доходів, отриманих від провадження господарської діяльності посилається на дані про рух готівкових коштів на розрахунковому рахунку та на дані про отриману виручку в готівковій формі, згідно даних книги обліку розрахункових операцій (далі - КОРО).

Так, апелянт зазначає, що ОСОБА_2 за 2015 рік отримав дохід в сумі 587 939,92 грн., який відобразив та вніс до Книги обліку доходів і витрат, проте в Декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік зазначив суму доходу 580 192,86 грн., що стало причиною заниження загального оподаткованого доходу за 2015 рік на 7 747,06 грн.

Окрім того, зіставляючи дані, щодо отриманої позивачем готівкової виручки, згідно даних РРО, понесених ним витрат у готівковій формі та внесення торговельної виручки від продажу товарів на розрахунковий рахунок, контролюючим органом встановлена реалізація товарів за готівку без відображення цих операцій в обліково-звітних документах.

Сума в розмірі 940 597,34 грн., за ствердженням апелянта, що внесена на розрахунковий рахунок позивача, не облікована в Книзі обліку доходів і витрат та не відображена в Декларації про майновий стан і доходи.

Досліджуючи дані доводи апеляції, колегія суддів встановила, що окрім торгової виручки, до банківської установи також позивачем здавались кошти, отримані, як позика (поворотна фінансова допомога), а також суми власних коштів, які вводились в обіг для використання у підприємницькій діяльності.

Так, для ведення підприємницької діяльності ОСОБА_2 укладались договори займу із фізичними особами, що підтверджується копіями договорів безпроцентної позики №2 від 02.04.2014 р., № 3 від 05.05.2014 р., № 4 від 01.06.2014 р., № 5 від 01.07.2014 р., № 6 від 30.08.2014 р., № 7 від 03.10.2014 р., № 8 від 05.11.2014 р., № 9 від 06.01.2015 р., № 10 від 09.02.2015 ., № 11 від 23.02.2015 р., № 12 від 02.03.2015 р., № 13 від 18.03.2015 р., № 14 від 02.04.2015 р., № 15 від 15.04.2015 р., № 16 від 12.05.2015 р., № 17 від 03.06.2015 р., № 18 від 02.07.2015 р., № 19 від 15.07.2015 р., № 20 від 02.08.2015 р., № 21 від 05.08.2015 р., № 22 від 21.08.2015 р., № 23 від 25.08.2015 р., № 24 від 02.09.2015 р., № 25 від 16.09.2015 р., № 26 від 27.09.2015 р., № 27 від 01.10.2015 р., № 28 від 06.10.2015 р., № 29 від 20.10.2015 р., №30 від 04.11.2015 р., № 31 від 01.12.2015 р.

Водночас, як правильно зазначив суд першої інстанції, Порядком ведення Книги обліку доходів і витрат, який затверджено Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 р. №481, не передбачена можливість та відсутнє зобов’язання підприємців здійснювати записи щодо отриманих коштів як позики, кредити, внесення власних коштів, готівкових коштів, що надійшли з власного розрахункового рахунку, тощо, оскільки отримання, зокрема, позики, свідчить про обов’язок її повернути.

Позивачем здійснювався аналітичний облік вказаних сум в касовій книзі.

Згідно Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 ліміт каси для підприємців не передбачений та відсутні заборони щодо розміру отримання та залишку готівкових коштів, що надходять, або залишаються в розпорядженні підприємця для потреб ведення підприємницької діяльності.

Як свідчать матеріали справи, протягом 2014-2015 років позивачем повернуто позик на суму 565 000,00 грн.

Тому, слід вважати правильною позицію суду першої інстанції про те, що суми, які отримані позивачем, як поворотна фінансова допомога, не можуть бути враховані в розумінні доходів або витрат.

Апелянт, викладену позицію суду не спростував, оскільки ним в процесі перевірки не досліджувались питання отримання позивачем позик та внесення ним власних коштів, готівкових коштів для проведення підприємницької діяльності.

Стверджуючи про заниження позивачем загального оподаткованого доходу за 2015 р. на 7 747,06 грн. посадові особи Новокаховської ОДПІ допустили арифметичну помилку, адже, встановивши, що згідно КОРО сума виручки за 2015 рік становила всього 55 7842,82 грн., а сума позареалізаційних доходів, які надійшли на розрахунковий рахунок за 2015 рік становила 22 350,04 грн., що підтверджується виписками по розрахунковому рахунку, слід вважати, що загальна сума доходу становить 580 192,86 грн. (22 350,04 + 55 7842,82).

Саме така сума задекларована позивачем у Декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік та зазначено, що сума 580 192,86 грн., складається із сум доходів (виручки) від реалізації товарів, що відображені у звітах РРО, а також доходів від позареалізаційних операцій.

Далі, апелянт стверджує про те, що з боку суб’єкта підприємницької діяльності в 2015 році відбулось завищення витрат у сумі 11 952,88 грн., у зв’язку з включенням до їх складу суми сплаченої орендної плати за землю, яка є обов'язковим платежем та сплачується за використання в господарській діяльності землі державної (комунальної власності).

Перевіряючи обґрунтованість вказаного доводу, колегія суддів звертається до п.п.265.1.3 Податкового кодексу України, який встановлює, що плата за землю, а саме: земельний податок і орендна плата за землі державної і комунальної власності, є різновидом податку на майно.

При цьому, податок на майно, відповідно до п.п.177.4.3 Податкового кодексу України не включається до складу підприємницьких витрат.

З цього слідує висновок про обґрунтованість аргументів контролюючого органу щодо відсутності у позивача права включати до складу витрат – плату за землю та про необґрунтованість позиції суду першої інстанції про те, що до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать, відповідно до підпунктів 177.4.1-177.4.3 ст.177 Податкового кодексу України інші витрати, що пов’язані з веденням господарської діяльності, у тому числі і плата за землю.

Проте, слід зазначити, що існують суперечності в акті перевірки щодо сплати вказаного податку.

Так, зі змісту таблиць, що містяться в акті перевірки вбачається, що позивач сплачував в 2014 році за оренду землі 13 031,00 грн., а в 2015 році – 16 029,70 грн. (а.с.90).

Визначаючи витрати, безпосередньо пов’язані з одержанням доходу, контролюючий орган зазначив, що позивач задекларував витрати в розмірі 19 894,00 грн., а за даними перевірки правильною сумою є 7 941,12 грн., тому різниця 11 952,88 грн., складається з орендної плати, що включена до витрат у 2015 році (а.с.102).

Разом із тим, посадові особи Новокаховської ОДПІ не розшифрували склад витрат у розмірі 19 894,00 грн., яку задекларував позивач в 2015 році, тому неможливо встановити, чи включена сума орендної плати позивачем до складу підприємницьких витрат, у разі якщо включена чому вона складає 11 952,88 грн., а не 16 029,70 грн., що сплачено до бюджету.

На думку колегії суддів, не можна брати до уваги такі розрахунки контролюючого органу, оскільки вони документально не підтверджені і є суперечливими.

За таких обставин, не можна визнати обґрунтованим довід апелянта про завищення позивачем витрат, що безпосередньо пов’язані з отриманням доходів.

Оскільки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність з боку позивача завищення витрат, що безпосередньо пов’язані з отриманням доходів, але з інших мотивів, відсутні підстави для скасування рішення суду в даній частині.

Аналіз податкового законодавства, ОСОБА_3 України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі – Закон №2464-VI), свідчить про те, що єдиною підставою для нарахування суб’єкту господарювання податків та зборів є неправильне декларування, останнім, доходів від провадження господарської діяльності, у даному випадку – заниження доходів.

Якщо таке порушення судом при розгляді справи не встановлено, то слідує висновок, що прийняття в подальшому органом доходів і зборів щодо позивача рішень про нарахування податкових зобов’язань та санкцій є – протиправним.

Так, позивачу за результатами збільшення суми оподатковуваного доходу, донараховано єдиний соціальний внесок за ставкою 34,7% на суму 160 260,13 грн.

Як було зазначено вище, позивач, відповідно до ст.4 ОСОБА_3 № 2464-VI є платником єдиного внеску.

Згідно п.1 ч.2 ст.6 ОСОБА_3 №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частиною 2 статті 9 ОСОБА_3 №2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього ОСОБА_3 нараховується єдиний внесок.

Оскільки донарахування позивачу єдиного соціального внеску було здійснено Новокаховською ОДПІ на підставі необґрунтованих висновків про завищення витрат та заниження доходу, рішення про застосування штрафних санкцій №0007241300 на суму 160 230,13 грн., а також податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0007231300, є протиправними та підлягають скасуванню.

Одним із доводів апеляції є те, що позивач занизив суму сплати військового збору на 9 693,08 грн.

З цього приводу слід зазначити, що військовий збір встановлено пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України та ст.162 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Єдиною підставою для донарахування позивачеві основного зобов'язання та фінансових санкцій за платежем військовий збір, став висновок контролюючого органу про заниження платником оподатковуваного доходу за 2014-2015 роки.

Зважаючи на те, що дані обставини не підтвердились, податкове повідомлення-рішення від 01 вересня 2016 року № НОМЕР_2, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір в сумі 12 116,35 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Свідчить у своїй апеляційній скарзі відповідач також про те, що позивач порушив п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, занизивши податок на додану вартість за 2014-2015 роки на суму 62 818,40 грн., а також порушив п.п.214.1.4 п.214.1 ст. 214 Податкового кодексу України, занизивши суму акцизного податку за 2015 рік на суму 31 325,27 грн.

Наведені норми податкового законодавство з цього приводу свідчать про наступне.

Стаття 187 Податкового кодексу України визначає дату виникнення податкових зобов'язань та встановлює, що це дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Порядок визначення бази оподаткування з податку на додану вартість регулюється статтею 188 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 188.1 даної статті, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів).

Як слідує з акта перевірки, відповідачем податок на додану вартість донарахований на суму заниженого валового доходу, що суперечить принципам податкового законодавства, адже ПДВ повинно враховувати в ціні реалізації.

Базою оподаткування для визначення сум акцизного податку, згідно пп. 214.1.4 п.214.1 ст.214 Податкового кодексу України, є вартість (з податком на додану вартість) підакцизних товарів, що реалізовані відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу.

Водночас, фактично суми акцизного податку нараховані відповідачем на суму, як вони вважали, заниженого доходу, отриманого від підприємницької діяльності і без ПДВ.

Базою оподаткування для визначення сум податку на доходи з фізичних осіб, єдиного соціального внеску є сума доходів, за вирахуванням витрат.

Про зазначене свідчить п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України.

Так, об'єктом оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Як правильно зазначив позивач, контролюючий орган, в порушення вимог вказаної статті, провів розрахунок сум податку на доходи з фізичних осіб, єдиного соціального внеску, оскільки витрати на придбання товару, який ще не реалізований, не є витратами, в розумінні п.177.2 Податкового кодексу України.

Об'єктом оподаткування згідно до статті 185 Податкового кодексу України є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів, а відповідно до статті 213 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування акцизного податку є операції з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) (пп. 213.1.1).

Отже, за вказаними законодавчими вимогами, головною передумовою для виникнення об’єкту оподаткування, є факт постачання товарів (реалізації).

Водночас, фактичними обставинами справи встановлено, що посадові особи органу доходів та зборів, вважали об’єктом оподаткування суми позики та власні кошти суб’єкта господарювання, що надходили до установи банка.

Як було зазначено вище, позивача звинувачують у недотриманні вимог постанови Кабінету Міністрів України №957 «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв», що виразилось у реалізації алкогольних напоїв за цінами нижчими, ніж встановлені мінімальні роздрібні ціни.

За вказане податкове порушення, до позивача за податковим-повідомленням рішенням №0007251300 застосовані штрафні санкції у сумі 10 000,00 грн.

Позивач, попри те, що оскаржує вказане рішення, у своєму позові не наводить жодного аргументу в обґрунтування своєї позиції.

Аналогічно будь-яких аргументів не наводить і суд першої інстанції.

Натомість на це посилається апелянт, вказуючи про те, що позивач реалізовував алкогольні напої за цінами нижчими, ніж встановлені мінімальні роздрібні ціни, що підтверджується фіскальними чеками.

Статтею 17 ОСОБА_3 України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», встановлена відповідальність за порушення норм цього ОСОБА_3.

Абзацом 15 даної статті встановлено, що у разі оптової або роздрібної торгівлі коньяком, алкогольними напоями, горілкою, лікеро-горілчаними виробами та вином за цінами, нижчими за встановлені мінімальні оптово-відпускні або роздрібні ціни на такі напої, накладається штраф – 100 відсотків вартості отриманої партії товару, розрахованої виходячи з мінімальних оптово-відпускних або роздрібних цін, але не менше 10 000 гривень.

За таких умов, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що штрафна санкція на позивача, за податковим повідомленням - рішенням №0007251300, була накладена в межах діючого законодавства та обставини, скоєння позивачем вказаного порушення доведені належними доказами.

Відповідно до ч.1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи в частині порушення позивачем ОСОБА_3 України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», що дає підстави для часткового скасування судового рішення та часткового задоволення апеляції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області – задовольнити частково.

Скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області від 01.09.2016 року за №0007251300 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 штрафних санкцій у сумі 10 000,00 грн.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.09.2016 року за №0007251300 про застосування штрафних санкцій у сумі 10 000,00 грн.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 01 вересня 2016 року: №0007281300, №0007261300, №0007221300, №0007271300 та в частині визнання протиправними та скасування рішення від 30 листопада 2016 року №0012861300 та вимоги №Ф-0012851300 про сплату боргу (недоїмки) – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова

Повний текст судового рішення виготовлено 13.02.2018 р.