Постанова № 72285949, 07.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/2215/15

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів: Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г.,

при секретарі Жигайлової О.Е.,

за участю апелянта - ОСОБА_1,

представника апелянта ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

представника апелянта прокуратури Одеської області - Афанасьєвої І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1, прокуратури Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2017 року, ухвалену в порядку письмового провадження в м. Одесі, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу щодо звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, стягнення моральної шкоди, зобов`язання надати невідбуту частину відпустки з виплатою грошової суми, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати неправомірним та скасувати наказ прокуратури Одеської області №764к від 30.03.2015р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 30.03.2015р.; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органами прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області з 31.03.2015р.; стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток, із застосуванням Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", п.2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078, за час вимушеного прогулу з 31.03.2015р. по день поновлення на посаді начальника другого слідчого відділу прокуратури Одеської області; стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 150000 грн.; зобов'язати прокуратуру Одеської області надати ОСОБА_1 не відбуту частину відпустки у 2015р., тривалістю 59 календарних днів, з яких: за період з 27.07.2010р. по 23.07.2011р. - 4 календарних дні, за період з 27.07.2011р. по 23.07.2012р. - 45 календарних днів, за період з 27.07.2012р. по 23.07.2013р. - 10 календарних днів, відповідно до вимог Закону України "Про відпустки", та КЗпП України, з виплатою грошової суми, що передбачена при наданні відпустки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що прокуратурою Одеської області, у порушення приписів ст.49-2 КЗпП України, позивачу - ОСОБА_1 не було запропоновано усіх наявних вакантних посад. Також, позивач наголошує, що Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07.04.2015р., залишеною без змін Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2015р., та Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.02.2016р. у справі №815/857/15, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано Наказ прокурора Одеської області Приза А.А. від 31.01.2015 року №313к про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани на начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області старшого радника юстиції ОСОБА_1. Також, Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.06.2017р. у справі №815/5935/14 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2015р., та залишено в силі Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.12.2014р., якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано Наказ прокурора Одеської області №2077к від 03.09.2014 року в частині оголошення догани начальнику другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області старшому раднику юстиції ОСОБА_1. Також, позивач стверджує, що упродовж роботи в органах прокуратури ОСОБА_1 не надано відпустки за період з 27.07.2010р. по 23.07.2011р. - 4 календарних дні, за період з 27.07.2011р. по 23.07.2012р. - 45 календарних днів, за період з 27.07.2012р. по 23.07.2013р. - 10 календарних днів. Окрім того, позивач стверджує, що його незаконне звільнення завдало ОСОБА_1 немайнових втрат, спричинених моральними (душевними) стражданнями, які спричинили негативні зміни у його житті. Крім того, за час роботи в органах прокуратури з липня 1987 року позивача заохочено 18 разів, що свідчить про його ділові, та професійні навики, а саме: за сумлінну службу в органах прокуратури, високий професіоналізм, вагомий внесок у зміцнення законності прокурорами областей оголошувалися подяки, вручалась грошова премія, цінні подарунки, а Генеральним прокурором України оголошувались подяки з врученням нагрудних знаків "Подяка за довготривалу бездоганну службу в органах прокуратури", "Подяка за сумлінну службу в органах прокуратури", "Почесний працівник прокуратури України", та медалі "Ветеран прокуратури України".

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Наказ Прокуратури Одеської області №764к від 30.03.2015р. щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 30.03.2015р. Поновлено ОСОБА_1 на посаду, рівнозначну посаді, яку він обіймав до звільнення. Стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015р. по 02.10.2017р. у загальному розмірі 258229(двісті п'ятдесят вісім тисяч двісті двадцять дев'ять)грн. 95 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді, яку він обіймав до звільнення, та стягнення з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, підлягає негайному виконанню, відповідно до п.п.2,3 ч.1 ст.256 КАС України.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач та відповідач надали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 просить пункт третій резолютивної частини постанови Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2017 року у даній справі - скасувати, ухваливши у цій частині нову постанову, якою поновити ОСОБА_1 на посаді начальника другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органами прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області; пункт п'ятий резолютивної частини постанови Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2017 року у даній справі - скасувати в частині відмови позовних вимог щодо застосування Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та стягнення моральної шкоди, ухваливши у цій частині нову постанову, якою доповнити п. 4 Постанови суду першої інстанції про застосування Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 користь моральну шкоду у розмірі 150 000,00 гривень; прокуратура Одеської області просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та в цій частині прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначено, що суд поновив його на посаді, з якої позивача не звільняли, а на невідомій «рівнозначній» посаді. Постанова суду у цій частині є неконкретною та такою, що не може бути виконаною, оскільки термін «рівнозначна посада» є досить оціночним та може тлумачитись по різному. У позовних вимогах позивачем також ставилося питання про стягнення з прокуратури Одеської області на мою користь середнього заробітку із застосуванням Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", проте в судовому засіданні та і в рішенні суду це питання залишилося не дослідженим і немає обґрунтування про залишення такої вимоги без розгляду. Суд першої інстанції вважав звільнення позивача незаконним. Проте, суд не врахував, що у зв'язку із незаконним звільненням йому було заподіяно моральну шкоду, яка виразилась у душевних стражданнях, яких він зазнав через незаконне звільнення. Суд не врахував тієї обставини, що через незаконне звільнення та втрату роботи погіршився образ життя позивача, він залишився без постійного доходу, що негативно вилинуло на душевний стан. Діями прокуратури Одеської області позивачу завдано моральної шкоди шляхом приниженням честі, гідності, престижу, ділової репутації та порушенні стосунків з оточуючими людьми.

Доводами апеляційної скарги прокуратури Одеської області зазначено, що оскільки через наявні встановлені факти неналежного виконання посадових обов'язків (догани) позивач не міг бути призначеним на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей, та зацікавленості у призначенні на інші вакантні запропоновані посади ним не виявлено, 30.03.2015 ОСОБА_1 правомірно звільнено з органів прокуратури. Також, судом залишено поза увагою, що звільнення ОСОБА_1 з посади відбулось на підставі наказу Генеральної прокуратури України про скорочення, у тому числі посади, яку обіймав позивач, а з органів прокуратури, оскільки ОСОБА_1 не погодився на запропоновані йому, (крім посади начальника відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури області) інші вакантні посади. При цьому, відповідь прокуратури області про те, що у призначенні на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей йому відмовлено, ОСОБА_1 одержано завчасно, та у нього ще був час та можливість погодитись на інші запропоновані посади. Так, з метою подальшого працевлаштування, 26.01.2015 ОСОБА_1 пропонувались вакантні посади, зазначені у попередженні про вивільнення. Крім того, 18.03.2015 позивачу додатково пропонувались вакантні посади станом на 17.03.2015, проте відповідної згоди позивачем не надано. Крім того, безпідставно поновлюючи ОСОБА_1 на рівнозначній до звільнення посаді, судом невірно застосовано частину 1 статті 235 КЗпП України, яка передбачає, зокрема, що у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, позивача фактично поновлено судом на посаді, яку він не обіймав та з якої не звільнявся.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з метою удосконалення організації роботи прокуратури Одеської області, з урахуванням ст.15 Закону України "Про прокуратуру", Генеральною прокуратурою України 22.12.2014р. прийнято Наказ №167ш, за підписом Генерального прокурора України Яреми В., яким скорочено у структурі та штатному розписі слідчого управління прокуратури Одеської області 2 посади та зараховано їх до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати, а саме: заступник начальника управління, начальник другого слідчого відділу. Встановлено у структурі та штатному розписі слідчого управління прокуратури Одеської області за рахунок резерву Генеральної прокуратури України 2 посади з відповідним фондом заробітної плати, а саме: заступник начальника управління - начальник другого слідчого відділу, та заступник начальника другого слідчого відділу.

З означеним Наказом Генеральної прокуратури України від 22.12.2014р. №167ш позивач - ОСОБА_1 ознайомлений 12.01.2015р, про що свідчить його особистий підпис на наявній у матеріалах справи, належним чином засвідченій копії вищевказаного Наказу.

На виконання Наказу Генерального прокурора України від 22.12.2014р. №167ш про удосконалення організації роботи прокуратури Одеської області, Прокуратурою Одеської області 26.01.2015р. винесено Наказ №262к, яким у зв'язку зі скороченням 1 посади, начальника другого слідчого відділу слідчого управління старшого радника юстиції ОСОБА_1 попереджено про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці Прокуратури Одеської області на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України з 27.03.2015р.

З вказаним Наказом Генеральної прокуратури України від 26.01.2015р. №262к позивач - ОСОБА_1 ознайомлений 26.01.2015р, про що свідчить його особистий підпис на наявній у матеріалах справи, належним чином засвідченій копії Наказу.

Прокурором Одеської області державним радником юстиції 3 класу Приз А. складено Попередження про вивільнення, у якому зазначено, що Наказом Генерального прокурора України від 22 грудня 2014року №167ш у структурі та штатному розписі слідчого управління прокуратури Одеської області скорочено посаду начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області, у зв'язку з чим, та відповідно до п.1 ч.1 ст.40, ст.49-2 КЗпП України, ОСОБА_1 попереджено про звільнення з займаної посади з огляду на зміни в організації виробництва і праці прокуратури Одеської області з 27 березня 2015 року. Також, з метою подальшого працевлаштування ОСОБА_1 запропоновано наступні вакантні посади: прокурор організаційно-методичного відділу управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні (оклад 1597 гривень); прокурор відділу статистики, ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (оклад 1597 гривень); старший прокурор Ізмаїльської міжрайонної прокуратури (оклад 1444 гривень); прокурор Котовської міжрайонної прокуратури (оклад 1379 гривень); прокурор прокуратури Кілійського району (оклад 1314 гривень); прокурор прокуратури Комінтернівського району (оклад 1314 гривень); прокурор прокуратури Роздільнянського району (оклад 1314 гривень); та вакантні посади на період відпустки для догляду за дитиною: старший прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення на період відпустки ОСОБА_6. до 30.11.2016р. (оклад 1667 гривень); прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення на період відпустки ОСОБА_7 до 22.08.2016р. (оклад 1597 гривень); прокурор відділу представництва інтересів громадян і держави в судах на період відпустки ОСОБА_8 до 13.01.2017р. (оклад 1597 гривень).

З вищевказаним Попередженням про вивільнення начальник другого слідчого відділу слідчого управління старший радник юстиції, ОСОБА_1 ознайомлений 26.01.2015р., про що свідчить його особистий підпис на наявній у матеріалах справи належним чином засвідченій копії означеного Попередження.

Начальником другого слідчого відділу прокуратури області старшим радником юстиції ОСОБА_1 на ім"я Прокурора Одеської області державного радника юстиції 3 класу Приз А.А. був поданий Рапорт щодо надання невикористаної відпустки від 09.02.2015р., у якому позивачем зазначено, що Наказом №262к від 26.01.2015р. його попереджено про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці Прокуратури Одеської області на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України з 27.03.2015р., а тому він має право на отримання невикористаної відпустки.

За результатами розгляду вказаного Рапорту щодо надання начальнику другого слідчого відділу прокуратури області старшим радником юстиції ОСОБА_1 невикористаної відпустки від 09.02.2015р., Прокурором Одеської області державним радником юстиції 3 класу Приз А. на ім'я позивача надіслано Лист від 03.03.2015р. №2569вн-15, яким адресата повідомлено, що з метою надання невикористаної відпустки з наступним звільненням у відповідності до вимог законодавства ОСОБА_1 необхідно повідомити відділ роботи з кадрами про її бажану тривалість. При цьому, відповідно до ч.3 ст.10 Закону України "Про відпустки" загальна тривіальність щорічної основної та додаткової відпусток не може перевищувати 59 календарних днів.

Начальником другого слідчого відділу прокуратури області старшим радником юстиції ОСОБА_1 на ім`я виконуючого обов'язки Прокурора Одеської області старшого радника юстиції Етнаровича В.В. був поданий Рапорт від 10.03.2015р., у якому позивачем викладено прохання щодо надання відпустки за період з 27.07.2010р. по 23.07.2011р. - 4 календарних дні, за період з 27.07.2011р. по 23.07.2012р. -45 календарних днів, за період з 7.07.2012р. по 23.07.2013р. - 10 календарних днів, а всього 59 календарних днів.

За наслідками розгляду вищеозначених Рапортів начальника другого слідчого відділу прокуратури області старшого радника юстиції ОСОБА_1 щодо надання невикористаної відпустки Прокуратурою Одеської області на адресу позивача надіслано Лист від 13.03.2015р. №2991вн-15, за підписом В.О. Прокурора Одеської області старшого радника юстиції Етнаровича В.В., яким адресата повідомлено, що відповідно до наказу Генерального прокурора України від 22 12.2014р. №167ш у структурі та штатному розписі прокуратури Одеської області скорочено займану ОСОБА_1 посаду начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області. Про заплановане скорочення, та звільнення з 27.03.2015р., на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, позивача попереджено 26.01.2015р., та з метою його працевлаштування запропоновано вакантні посади. Однак, згоди на призначення на одну із запропонованих посад ОСОБА_1 не надано. Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України "Про відпустки" за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. У зв'язку з чим, та з урахуванням того, що остаточне рішення щодо звільнення ОСОБА_1 з посади не прийнято, та зважаючи на можливе його призначення на запропоновані інші вакантні посади, відповідно до ст.3 Закону України "Про відпустки", у наданні відпустки позивачу відмовлено, та зазначено, що у разі його звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, з урахуванням ст.24 Закону України "Про відпустки", ОСОБА_1 буде виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки.

23.02.2015р. прокурор Одеської області державний радник юстиції 3 класу Приз А. звернувся до голови профспілкового комітету прокуратури Одеської області Ткаченко Р.А. із Поданням №2182вн-15 про надання згоди профспілкового комітету на звільнення працівника згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, за результатами розгляду якого профспілковим комітетом прокуратури Одеської області прийнято рішення щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури області на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (у зв'язку з скороченням штату працівників), та запропонуванні йому повторно, за наявності вакансій, іншу посаду, про що свідчить наявна у матеріалах справи належним чином засвідчена копія Протоколу засідання профспілкового комітету прокуратури Одеської області від 10.03.2015р.

В.о. прокурора Одеської області старшим радником юстиції Етнаровичем В. повторно складено попередження про вивільнення, у якому зазначено, що Наказом Генерального прокурора України від 22 грудня 2014 року №167ш у структурі та штатному розписі слідчого управління прокуратури Одеської області скорочено посаду начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області, у зв'язку з чим, та відповідно до п.1 ч.1 ст.40, ст.49-2 КЗпП України ОСОБА_1 попереджено про звільнення з займаної посади з огляду на зміни в організації виробництва і праці прокуратури Одеської області з 27 березня 2015 року. Також, з метою подальшого працевлаштування ОСОБА_1 додатково запропоновано наступні вакантні посади станом на 17.03.2015р.: старшого прокурора організаційно-методичного відділу (оклад 1667 грн.); старшого слідчого другого слідчого відділу (оклад 1597 грн.); прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове розслідування (оклад 1597 грн.); старшого прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення (оклад 1667 грн.); 4 посади прокурора відділу представництва інтересів громадян і держави в судах (оклад 1597 грн.); прокурора відділу участі прокурорів у розгляді справ апеляційним судом Одеської області (оклад 1597 грн.); прокурора відділу статистики, ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (оклад 1597 грн.); начальника відділу захисту прав і свобод дітей (оклад 2518 грн.); прокурора прокуратури Малиновського району м.Одеси (оклад 1314 грн.); старшого прокурора Біляївської міжрайонної прокуратури (оклад 1444 грн.); прокурора прокуратури Комінтернівського району (оклад 1314 грн.); старшого прокурора прокуратури Красноокнянського району (оклад 1397 грн.); прокурора прокуратури Красноокнянського району (оклад 1314 грн.); прокурора прокуратури Ренійського району (оклад 1314 гри.); старшого прокурора прокуратури Роздільнянського району (оклад 1379 грн.), а також вакантні посади на період відпустки для догляду за дитиною: прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення на період відпустки ОСОБА_7 до 22.08.2016р. (оклад 1597 грн.); прокурора відділу нагляду за виконанням законодавства у сфері запобігання і протидії корупції на період відпустки ОСОБА_12 до 11.09.2015р. (оклад 1597 грн.); прокурора Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури на період відпустки ОСОБА_9 до 26.08.2015р. (оклад 1314 грн.); прокурора прокуратури Малиновського району м. Одеси на період відпустки ОСОБА_13 (оклад 1314 грн.).

З означеним попередженням в.о. прокурора Одеської області старшого радника юстиції Етнаровича В. позивач - ОСОБА_1 ознайомлений 18.03.2015р, про що свідчить його особистий підпис на наявній у матеріалах справи належним чином засвідченій копії вищевказаного попередження.

18.03.2015р. начальник другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області старший радник юстиції ОСОБА_1 звернувся до в.о. прокурора Одеської області старшого радника юстиції Етнаровича В. з Рапортом щодо призначення його на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей з 27.03.2015р.

Також, 18.03.2015р. начальник другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області старший радник юстиції ОСОБА_1 звернувся до в.о. прокурора Одеської області старшого радника юстиції Етнаровича В. з Рапортом, у якому просив перевести його з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури Одеської області з 27.03.2015р.

Як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, за результатами розгляду рапортів позивача від 18.03.2015р. щодо переведення ОСОБА_1, у зв'язку зі скороченням, з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей з 27.03.2015р., Прокуратурою Одеської області на ім'я начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області старшого радника юстиції ОСОБА_1 надіслано Лист №3652вн-15 від 26.03.2015р., за підписом в.о. прокурора Одеської області старшого радника юстиції Етнаровича В., у якому зазначено, що відповідно до п.п.3, 12 Наказу Генерального прокурора України від 15.09.2014р. №2гн "Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України" комплектування прокурорсько-слідчих посад здійснюється професійно підготовленими, компетентними, принциповими, добросовісними, з високими моральними якостями працівниками, а на керівні посади призначаються найбільш підготовлені прокурорсько-слідчі працівники, які мають системні професійні знання, успішно виконують службові обов'язки, проявляють ініціативу, підвищують свій професійний рівень тощо. Водночас, наказами прокурора Одеської області від 03.09.2014р. №2077к, та від 31.01.2015р. №313к ОСОБА_1 оголошено догану за неналежне виконання службових обов'язків, а тому, з урахуванням наявності двох діючих дисциплінарних стягнень, застосованих у зв'язку з неналежним виконанням службових обов'язків, позитивно вирішити питання щодо переведення на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей не виявилось можливим. Також, в означеному Листі №3652вн-15 від 26.03.2015р. адресата повідомлено, що 26.01.2015р. та 18.03.2015р. у зв'язку зі скороченням посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області ОСОБА_1 пропонувались для працевлаштування також й інші вакантні посади, у зв'язку з чим, та з метою вирішення питання щодо подальшого працевлаштування, позивачу запропоновано обрати одну з інших запропонованих посад, про що повідомити керівництво прокуратури області.

Вищеозначене послугувало підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 30.03.2015р. у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України).

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача - ОСОБА_1 з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України) Прокуратурою Одеської області проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а відтак, спірний Наказ Прокуратури Одеської області №764к від 30.03.2015р. підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Беручи до уваги вищевикладене, з урахуванням встановлення судом протиправності винесення Прокуратурою Одеської області оскаржуваного Наказу №764к від 30.03.2015р., суд з метою належного способу захисту порушених прав позивача, дійшов до висновку щодо необхідності поновлення ОСОБА_1 на рівнозначну посаду, яку він обіймав до звільнення. Водночас, вимога щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області з 31.03.2015р., є безпідставною, оскільки означена посада у Прокуратурі Одеської області на момент звільнення позивача не існувала, та відповідно ОСОБА_1 до звільнення її не обіймав і жодного рапорту щодо призначення на дану посаду не подавав. Беручи до уваги наведене, а також те, що позовні вимоги позивача - ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування Наказу Прокуратури Одеської області №764к від 30.03.2015р.; поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області з 31.03.2015р., підлягають задоволенню, суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015р. по день поновлення на посаді у загальному розмірі 258229,95 грн. Судом встановлено, що відповідачем - Прокуратурою Одеської області нараховано на користь позивача - ОСОБА_1 компенсацію за 148 календарних днів невикористаної відпустки в сумі 61529,52 грн., про що свідчить наявний у матеріалах справи розрахунковий лист за квітень 2015р. При цьому, інші докази, які б спростовували наведену у вищеозначених документах інформацію, в матеріалах справи відсутні. У зв'язку з чим суд першої інстанції не вбачав законодавчо передбачених підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Прокуратури Одеської області надати ОСОБА_1 не відбуту частину відпустки у 2015р., тривалістю 59 календарних днів, з яких за період з 27.07.2010р. по 23.07.2011р. - 4 календарних дні, за період з 27.07.2011р. по 23.07.2012р. - 45 календарних днів, за період з 27.07.2012р. по 23.07.2013р. - 10 календарних днів, відповідно до вимог Закону України "Про відпустки", та КЗпП України, з виплатою грошової суми, що передбачена при наданні відпустки. Судом встановлено, що позивачем - ОСОБА_1 до суду не надано жодних доказів на підтвердження заподіяння йому відповідачем - Прокуратурою Одеської області моральної шкоди у вигляді моральних чи фізичних страждань, погіршення стану здоров'я, тощо, як і не надано ґрунтовних пояснень та доказів на підтвердження того, з яких саме міркувань виходив позивач визначаючи спірну суму завданої, за його твердженням, відповідачем, моральної шкоди у розмірі 150000 грн., а тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що означена позовна вимога ОСОБА_1 є необґрунтованою, та такою, що задоволенню не підлягає.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За правилами пункту 15 частини 1 статті 3 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

За змістом статті 5-1 Кодексу законів про працю України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю. Так, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (пункт 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, частиною 2 статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП закріплено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Отже, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові усі наявні в установі вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Тобто, виходячи з викладеного, колегія суддів зазначає, що у разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо. Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження.

Судом встановлено, що Наказом Генеральної прокуратури України від 22.12.2014р. №167ш, скорочено у структурі та штатному розписі слідчого управління прокуратури Одеської області 2 посади, та зараховано їх до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати, а саме: заступник начальника управління, начальник другого слідчого відділу.

Водночас, згідно пункту 2 Наказу Генеральної прокуратури України від 22.12.2014р. №167ш у структурі та штатному розписі слідчого управління прокуратури Одеської області за рахунок резерву Генеральної прокуратури України встановлено 2 посади з відповідним фондом заробітної плати, а саме: заступник начальника управління - начальник другого слідчого відділу, та заступник начальника другого слідчого відділу.

Отже, з наведеного вбачається, що у структурі та штатному розписі слідчого управління прокуратури Одеської області фактично відбулась зміна найменування займаної позивачем - ОСОБА_1 посади, та жодним чином не її скорочення.

Крім того, за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи Положення про слідче управління прокуратури Одеської області, затвердженого Наказом Прокуратури Одеської області від 17.10.2014р. №489, Положення про слідче управління прокуратури Одеської області, затвердженого наказом прокуратури Одеської області від 31.01.2015р. №45, судом встановлено, що загальні засади діяльності скороченої Наказом Генеральної прокуратури України від 22.12.2014р. №167ш посади - начальник другого слідчого відділу, та новоутвореної посади - заступник начальника управління - начальник другого слідчого відділу, їх завдання та функції, основні напрямки діяльності суттєвих змін не зазнали.

Також, судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 18.03.2015р. звертався до в.о. прокурора Одеської області старшого радника юстиції Етнаровича В. з Рапортом щодо призначення його на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей з 27.03.2015р.

18.03.2015р. начальник другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області старший радник юстиції ОСОБА_1 звертався до в.о. прокурора Одеської області старшого радника юстиції Етнаровича В. з Рапортом, у якому просив перевести його з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури Одеської області з 27.03.2015р.

Таким чином, судом з'ясовано, що позивачем - ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області надано погодження на переведення його на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури Одеської області, котра, серед іншого, йому була запропонована прокуратурою Одеської області у Попередженні про вивільнення від 17.03.2015р.

Однак, за результатами розгляду рапортів позивача від 18.03.2015р. щодо переведення ОСОБА_1, у зв'язку зі скороченням, з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей з 27.03.2015р., Прокуратурою Одеської області на ім"я начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області старшого радника юстиції ОСОБА_1 був надісланий Лист №3652вн-15 від 26.03.2015р., за підписом в.о. прокурора Одеської області старшого радника юстиції Етнаровича В., у якому зазначено, що відповідно до п.п.3, 12 Наказу Генерального прокурора України від 15.09.2014р. №2гн "Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України" комплектування прокурорсько-слідчих посад здійснюється професійно підготовленими, компетентними, принциповими, добросовісними, з високими моральними якостями працівниками, а на керівні посади призначаються найбільш підготовлені прокурорсько-слідчі працівники, які мають системні професійні знання, успішно виконують службові обов'язки, проявляють ініціативу, підвищують свій професійний рівень тощо. Водночас, наказами прокурора Одеської області від 03.09.2014р. №2077к, та від 31.01.2015р. №313к ОСОБА_1 оголошено догану за неналежне виконання службових обов'язків, а тому, з урахуванням наявності двох діючих дисциплінарних стягнень, застосованих у зв'язку з неналежним виконанням службових обов'язків, позитивно вирішити питання щодо переведення на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей не виявилось можливим.

При цьому, судом встановлено, що Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07.04.2015р., залишеною без змін Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2015р., та Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.02.2016р. у справі №815/857/15, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано Наказ прокурора Одеської області Приза А.А. від 31.01.2015 року №313к про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани на начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області старшого радника юстиції ОСОБА_1.

Також, Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.06.2017р. у справі №815/5935/14 задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1, скасовано Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2015р., та залишено в силі Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.12.2014р., якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано Наказ прокурора Одеської області №2077к від 03.09.2014 року в частині оголошення догани начальнику другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області старшому раднику юстиції ОСОБА_1.

Таким чином, однією з підстав для звільнення ОСОБА_1 було попередження про скорочення, відповідно до якого позивач погодився на переведення його на запропоновану посаду начальника відділу захисту праві свобод дітей прокуратури Одеської області, однак незважаючи на його згоду про переведення ОСОБА_1 було звільнено за скороченням штату.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку і вважає в цій частині правильним рішення суду, що ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з порушенням трудового законодавства, оскільки відповідач мав можливість перевести його на запропоновану ним же посаду, на яку позивач надав згоду, однак не здійснив ніяких дій, щодо забезпечення роботою з числа працюючих осіб.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У відповідності до абз. 3 п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч.2 ст.235 КЗпП).

Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Виходячи із положень трудового законодавства незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство. Проте така підстава у даному випадку відсутня.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з порушенням трудового законодавства, у зв`язку з чим він підлягає поновленню на посаді з якої був звільненій, а саме на посаді начальника другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області.

З огляду на вищезазначене, судова колегія приходить до висновку, що поновлюючи ОСОБА_1 на рівнозначній посаді, тій яку він займав, суд першої інстанції допустився помилки.

Що стосується стягнення з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу із застосуванням Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, колегія суддів зазначає наступне.

В судовому засіданні 07 лютого 2018 року апелянт ОСОБА_1 відмовився від апеляційних доводів в частині застосування при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу вищезазначеного Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та погодився у цій частині з рішенням суду першої інстанції, що не мав права на таку індексацію.

У звязку з цим, колегія суддів зазначає, що пункт 1 Порядку №100 встановлює, що цей нормативний акт застосовується до правовідносин, що стосуються розрахунку заробітної плати, яку належить виплатити у випадку, зокрема, вимушеного прогулу.

Пункт 9 Порядку № 260, на який посилається суд першої інстанції, розраховуючи розмір заробітної плати, яку належить виплатити позивачу, регламентує процедуру виплати поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць та встановлює, що розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

У свою чергу поняття "оплата праці за неповний місяць" та "оплата вимушеного прогулу" є різними за своєю правовою природою, а тому розрахунок кількості днів оплати вимушеного прогулу повинен бути проведений саме на підставі п.8 Порядку №100.

Згідно з цим пунктом, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови суду першої інстанції, тому стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015 р. по 07 лютого 2018 р, день прийняття нового рішення.

Таким чином, загальна тривалість вимушеного прогулу (з 30.03.2015 року по 07.02.2018 року) склала 718 робочих днів.

Відповідно до довідки про грошове утримання, середньоденне грошове утримання позивача складало 411,85 грн., а середньомісячне - 9060,80 грн.

Середньомісячна заробітна плата 9060,80 грн : 22 роб.дні = 411, 85 гр. х 718 днів затрим. = 295708,3 гривні.

Тобто, стягненню підлягає сума середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу складає 295708,3 грн. (718 х 411,85).

Згідно з ч. 6 ст. 95 КЗпП, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про оплату праці», у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.

Як передбачено ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078), закріплено, що об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.

Аналізуючи вказані положення законодавства, а також беручи до уваги Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.05.2013 року № 708/0/4-13 «Про індексацію заробітної плати», суд вважає що індексація є складовою частиною заробітної плати, а тому сума індексації включена до суми заборгованості із заробітної плати.

Тому судом першої інстанції правомірно відмовлено, щодо проведення індексації заробітної плати.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Прокуратури Одеської області надати ОСОБА_1 не відбуту частину відпустки у 2015р., тривалістю 59 календарних днів, з яких: за період з 27.07.2010р. по 23.07.2011р. - 4 календарних дні, за період з 27.07.2011р. по 23.07.2012р. - 45 календарних днів, за період з 27.07.2012р. по 23.07.2013р. - 10 календарних днів, відповідно до вимог Закону України "Про відпустки", та КЗпП України, з виплатою грошової суми, що передбачена при наданні відпустки, суд зазначає, що відповідно до наявного у матеріалах справи Наказу Прокуратури Одеської області від 23.09.1014р. №2249к начальнику другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області старшому раднику юстиції ОСОБА_1 надавалась частина невикористаної щорічної відпустки за період з 24.07.2010р. по 24.07.2010р. тривалістю 24 календарних дні з 29 вересня по 22 жовтня 2014року включно.

З урахуванням Наказу Прокуратури Одеської області від 13.10.1014р. №2439к начальнику другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області старшому раднику юстиції ОСОБА_1 продовжено відпустку, надану йому Наказом прокуратури області №2249к від 23.09.2014р. на 10 календарних днів (у зв'язку із перебуванням на листку непрацездатності з 01 по 10 жовтня 2014 року включно) з 23 жовтня по 01 листопада 2014 року включно.

На підставі Наказу Прокуратури Одеської області від 14.11.1014р. №2659к начальнику другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області старшому раднику юстиції ОСОБА_1 надавалась частина невикористаної щорічної відпустки за період з 24.07.2010р. по 24.07.2010р. тривалістю 19 календарних днів з 17 листопада по 05 грудня 2014 року включно.

Відповідно до Наказу Прокуратури Одеської області від 01.12.1014р. №2776к начальнику другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області старшому раднику юстиції ОСОБА_1 продовжено відпустку, надану йому Наказом прокуратури області №2659к від 14.11.2014р. на 10 календарних днів (у зв'язку із перебуванням на листку непрацездатності з 17 по 26 листопада 2014року включно) з 06 по 15 грудня 2014року включно.

Згідно наявної у матеріалах справи Довідки Прокуратури Одеської області №18-7188-17 вн, за підписом начальника відділу фінансування та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера ОСОБА_15, у квітні 2015 року ОСОБА_1 було нараховано та виплачено компенсацію невикористаних відпусток в кількості 148 календарних днів, а саме: за період з 24.07.2011р. по 24.07.2012р. - 28 календарних днів, за період з 24.07.2012р. по 24.07.2013р. - 45 календарних днів, за період з 24.07.2013р. по 24.07.2014р. - 45 календарних днів, за період з 24.07.2014р. по 24.07.2015р. - 30 календарних днів. Також, в означеній Довідці Прокуратури Одеської області зазначено, що відпустка за період з 24.07.2010р. по 24.07.2011р. використано у повному обсязі.

Судом встановлено, що відповідачем - Прокуратурою Одеської області нараховано на користь позивача - ОСОБА_1 компенсацію за 148 календарних днів невикористаної відпустки в сумі 61529,52 грн., про що свідчить наявний у матеріалах справи розрахунковий лист за квітень 2015р.

При цьому, інші докази, які б спростовували наведену у вищеозначених документах інформацію, в матеріалах справи відсутні.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Прокуратури Одеської області надати ОСОБА_1 не відбуту частину відпустки у 2015р., тривалістю 59 календарних днів, з яких за період з 27.07.2010р. по 23.07.2011р. - 4 календарних дні, за період з 27.07.2011р. по 23.07.2012р. - 45 календарних днів, за період з 27.07.2012р. по 23.07.2013р. - 10 календарних днів, відповідно до вимог Закону України "Про відпустки", та КЗпП України, з виплатою грошової суми, що передбачена при наданні відпустки.

Що стосується вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 150000 грн. колегія суддів зазначає.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз'яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб.

В апеляційні скарзі і у судовому засіданні, апелянт зазначив, що у зв'язку з неправомірним звільненням, він зазнав моральні та душевні страждання. З часу звільнення і до теперішнього часу він ніде не працює, немає належного матеріального забезпечення. Враховуючи тривалість розгляду справи про поновлення позивача на посаді, колегія суддів прийшла до висновку, про необхідність часткового задоволення позовних вимог позивача у частині стягнення моральної шкоди в сумі 50 000 гривень.

Враховуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні постанови припустився порушень норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, прокуратури Одеської області - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2017 року -скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати наказ прокуратури Одеської області №764к від 30.03.2015р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 30.03.2015р.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області з 31.03.2015р.

Стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015 р. по 07.02.2018 р. у загальному розмірі 296119,2 гривень.

Стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 50 000 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14.02.2018 року.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: Л.Є. Зуєва

Суддя: А.Г. Федусик