Постанова № 72285767, 08.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 500/6325/17

Категорія: 10.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Присакар О.Я.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльської міської ради Одеської області, виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області, заступника Ізмаїльського міського голови Баткіліна Сергія Львовича, Служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради Одеської області про визнання неправомірними дій щодо прийняття висновку про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

14 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до перелічених вище осіб про визнання неправомірними їх дій, що виразились у прийнятті висновку від 10 липня 2017 року №01/21-1015 про позбавлення батьківських прав в рамках цивільної справі №500/2822/14 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 листопада 2017 року у відкритті провадження за вказаним адміністративним позовом відмовлено.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з п.1 ч.1 ст. 109 КАС України, в редакції від 03 серпня 2017 року, та вважав, що позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Такого висновку, суд першої інстанції дійшов з урахуванням того, що оскаржувані дії відповідачів та прийнятий висновок не є діями та рішенням суб'єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності.

При цьому суд зазначив, що висновок служби у справах дітей є одними із доказів у цивільній справі про позбавлення батьківських прав, оцінка якому буде надана судом під час її розгляду.

Не погоджуючись з даною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на недоведеність та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Так, апелянт посилається на те, що суддя, який постановив спірне рішення, не мав права його приймати, оскільки вона йому не довіряє.

Про те, що суддя є упереджений, він підтвердив, задовольнивши її відвід в іншій справі за аналогічними обставинами.

Іншим доводом апеляції є те, що вказаний спір є спором адміністративної юрисдикції, оскільки дії органу місцевого самоврядування можуть бути оскаржені, як неправомірні навіть тоді, коли безпосередньо не породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і не мають обов'язкового характеру.

У відзиві на апеляційну скаргу Служба у справах дітей Ізмаїльської міської ради Одеської області вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, є підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Приймаючи спірне рішення, суд керувався чинним, на той період, КАС України, в редакції від 03 серпня 2017 року.

Переглядаючи вказане рішення, з точки зору його обґрунтованості та законності, колегія суддів також застосовує вищенаведену редакцію даного Кодексу.

Так, відповідно до ч. ч.1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом п.1 ч.1 ст. 3 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 1 7 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Таким чином, складений відповідачами висновок є доказом у цивільній справі №500/2822/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.

Врахувавши вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що оскаржувані дії відповідачів та прийнятий висновок, в даному випадку, не є діями та рішенням суб'єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності, а є одними із доказів у цивільній справі, оцінка якому буде надана під час розгляду такої.

Отже, слід вважати такою, що заснована на нормах адміністративного судочинства ухвала суду про те, що, даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки не має усіх невід'ємних ознак публічно-правового спору, а доводи апеляційної скарги з цього приводу є необґрунтованими.

Аналогічний висновок підтриманий і Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалі від 07 червня 2017 року (справа №465/7037/14-а).

За таких обставин справи, суд першої інстанції правильно керувався п.1 ч.1 ст. 109 КАС України, в редакції від 03 серпня 2017 року, яка регламентувала, що суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З приводу доводів апеляційної скарги про те, що ухвала суду першої інстанції була винесена неповноважним суддею, слід зазначити наступне.

Так, пояснюючи обставини, що суддя не повинен був приймати спірне рішення та заявити собі самовідвід, ОСОБА_1 вказувала на те, що за попередньою справою, де вона приймала участь, даним суддею було задоволено її заяву про відвід і справа була передана на розгляд іншому судді.

Водночас, у цій справі, будь-яких підстав, за якими суддя Присакар О.Я. не мав право розглядати її позов, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не навела.

Колегія суддів, проаналізувавши, діючу на той час редакцію статті 27 КАС України, а також фактичні обставини справи, також не знайшла підстав, за якими суд повинен був заявити собі самовідвід.

Підсумовуючи викладене та враховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є всі підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, на підставі ст. 316 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльської міської ради Одеської області, виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області, заступника Ізмаїльського міського голови Баткіліна Сергія Львовича, служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради Одеської області про визнання неправомірними дій при прийнятті висновку про позбавлення батьківських прав - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, в порядку статті 328 КАС України, безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення судового рішення.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова