Постанова № 72285694, 13.02.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/9074/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Старунського Д.М., Ніколіна В.В.

за участі секретаря судових засідань: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року (суддя Брильовський Р.М., повний текст складено в повному обсязі 15.08.2017 у м. Львові) у справі № 813/2230/17 за адміністративним позовом ТВП «ІТК» у формі ТзОВ до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, –

встановив:

позивач ОСОБА_2 підприємство «ІТК» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТВП «ІТК» у формі ТзОВ) звернулося в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі – ГУ ДФС у Львівській області), у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 від 07.06.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки податкового органу, які викладені в акті виїзної позапланової перевірки контролюючого органу на підставі яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсності, оскільки не ґрунтуються на належних доказах та фактах про фіктивність господарських операцій з контрагентами ТзОВ «Успіх ЮА», ТзОВ «Антикорбудсервіс», ТзОВ «Діслав», ТзОВ «Діал-Компані», ТзОВ «ТК Парадайс». Крім того, вважає, неправомірним припущення податкового органу про неможливість реального виконання правочинів через відсутність істотних умов договору укладеного з контрагентами, відсутність за місцезнаходженням, чи відсутність кваліфікованого персоналу, основних фондів, чи неможливість проведення зустрічної перевірки з посиланням на акти ДПІ за місцем їх реєстрації в податкових органах, оскільки зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість та формування валових витрат з податку на прибуток у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат, так як Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. З огляду на викладене, позивач вважає, що не вчиняв порушень податкового законодавства, а висновки викладені в акті виїзної позапланової перевірки контролюючого органу є неправомірними, а тому винесені на підставі цього акту податкові повідомлення-рішення просить скасувати.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.08.2017 позов задоволено повністю.

Із цією постановою суду не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірно прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства. Покликається на те, що укладені ТВП «ІТК» у формі ТзОВ договори з ТзОВ «Успіх ЮА», ТзОВ «Антикорбудсервіс», ТзОВ «Діслав», ТзОВ «Діал Компані», ТзОВ «ТК Парадайс» складені за нереальними господарськими операціями, оскільки такі не містять чіткого формулювання щодо предмету, ціни, строків оплати, відповідальності сторін, відсутність ТТН та оформленні з метою надання податкової переваги третім особам. З огляду на викладене відповідач вважає, що документами наданими до перевірки, не підтверджується факт отримання придбаних у контрагента товарів (робіт, послуг), оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків.

Представник апелянта в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив та просить відмовити в її задоволенні. Подав заперечення та відзив на апеляційну скаргу.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.

Судом першої інстанції встановлено, що ГУ ДФС у Львівській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТВП «ІТК» у формі ТзОВ з його контрагентами ТзОВ «Успіх ЮА» - за серпень 2014 року - січень 2015 року, ТзОВ «Антикорбудсервіс» - за листопад 2014 року, ТзОВ «Діслав» - за грудень 2014 року, ТзОВ «Діал Компані» - за травень 2015 року, ТзОВ «ТК Парадайс» - за грудень 2015 року.

За результатами перевірки позивача, контролюючим органом складений акт № 582/13-04-14-01/22405022 від 16.05.2017. Згідно висновків цього акта, під час перевірки встановлено порушення позивачем вимог: п.п. 134.1.1, п. 134.1, ст. 134, п. 135.1 ст.135, п.п. 138.1, 138.2, 138.4 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 913490 грн в тому числі. за: 2014 рік в сумі 622144 грн, 2015 рік в сумі 291346 грн; п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України в результаті чого встановлено завищення податку на додану вартість на загальну суму 894261 грн в тому числі за: серпень 2014 року в сумі 21443 грн, вересень 2014 в сумі 29615 грн, жовтень 2014 року в сумі 211485 грн, листопад 2014 року в сумі 158252 грн, грудень 2014 року в сумі 270475 грн, січень 2015 року в сумі 72342 грн, травень 2015 року в сумі 100181 грн, грудень 2015 року в сумі 30468 грн, завищення від’ємного значення на загальну суму 66774 грн, в тому числі за січень 2015 року в сумі 32494 грн, травень 2015 року в сумі 4160 грн, грудень 2015 року в сумі 30120 грн.

На підставі акту перевірки ГУ ДФС у Львівській області 07.06.2017 прийнято податкові повідомлення-рішення, якими позивачу за: №0008801412 – збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток на загальну суму 1 069 026,00 грн, в т.ч. за основним платежем 913 490,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 155 536,00 грн; №0008811412 – збільшено грошове зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 117 826,00 грн., в т.ч. за основним платежем 894 261,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 223 565,00 грн.; № НОМЕР_3 – зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 66 774,00 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про реальність та товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами на підставі належним чином складенних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а відтак правомірність задекларованого податкового кредиту. Як наслідок контролюючим органом неправомірно прийнято податкові повідомлення-рішення, які підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції погоджується, з огляду на таке.

Податковий кодекс України (надалі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

В розумінні п.135.1 ст.135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.

Згідно з п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

В силу п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Положеннями п. 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв’язку, зокрема з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Податкового кодексу України чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та валових витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Із матеріалів справи видно, що ТВП ІТК у формі ТзОВ укладено з ТзОВ «Успіх ЮА» договір купівлі-продажу № 58 від 16.04.2014 та № 97 від 01.12.2014. Предметом цих договорів була купівля позивачем будівельних матеріалів, господарських товарів, будівельного обладнання, механізмів в кількості та асортименті згідно товарних накладних підписаних сторонами.

Також, ТВП ІТК у формі ТзОВ укладено з ТзОВ «Антикорбудсервіс» Договір № 4 від 03.03.2014 поставки будівельних матеріалів в номенклатурі, по ціні, на умовах поставки та розрахунку згідно з накладними, які є невід’ємною частиною цього договору та Договір оренди № 26 від 31.12.2013 частини приміщення, що знаходиться по вул. Шашкевича, 7 в м. Червонограді загальною площею 60 кв.м.

ТВП ІТК у формі ТзОВ укладено з ТзОВ «ІДЕАЛ ІНВЕСТ» договір № 89 від 01.05.2015, згідно якого позивач придбав будівельних матеріалів, господарських товарів, будівельного обладнання, механізми на підставі видаткових накладних.

Крім того, між позивачем та ТзОВ «ТК «ПАРАДАЙС» був укладений договір № 206 від 01.12.2015. Предметом цього договору була купівля позивачем будівельних матеріалів, господарських товарів, будівельного обладнання, механізмів в кількості та асортименті згідно товарних накладних підписаних сторонами.

На підтвердження виконання умов зазначених вище договорів позивачем надано, а судом першої інстанції досліджено наступні документи: податкові та видаткові накладні, акти списання, товарно-транспортні накладні, а також платіжні доручення на підтвердження факту оплати за придбаний товар.

Також, між позивачем та ТзОВ «ДІСЛАВ» (Субпідрядник) було укладено договір субпідряду № 14 від 11.11.2014, згідно якого Субпідрядник зобов’язується виконати ремонт антикорозійного покриття ВПЗОП КС Білогіря Торжок - Долина.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано, зокрема: акт форми КБ 2в за грудень 2014 року, довідки про вартість виконаних робіт форми КБ-3 за грудень 2014, акти № 1 та № 2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року, податкові накладні, а також платіжні доручення на підтвердження факту оплати за виконанні роботи ТзОВ «ДІСЛАВ» та правочин про уступку вимоги за договором № 25 від 01.04.2015 укладеного між ТзОВ «Діслав» та ТОВ «ВМП Сервіс Солюшин» від 01.04.2015, з умов якого видно, що останній приймає право вимоги ТзОВ «Діслав» до ТВП «ІТК» у формі ТзОВ по оплаті поставлених будівельних матеріалів, господарських товарів, будівельного обладнання, механізмів на суму 455238,92 грн.

Крім того, за клопотанням контролюючого органу судом апеляційної інстанції витребувано та досліджено в судовому засіданні первинні документи, які передували укладенню зазначеного вище договору субпідряду, а саме: договір підряду від 06.11.2012 укладеного між ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» та ТВП «ІТК» у формі ТзОВ, щодо ремонту антикорозійного покриття об’єктів магістральних газопроводів УМГ «Львівтрансгаз», а саме: ремонт антикорозійного покриття ВПЗОП КС Білогір'я МГ Торжок-Долина ду 1400 Ру 7,5 МПа, загальною площею 2200 кв.м.; лист та повідомлення, про акцепт пропозиції конкурсних торгів за 05.10.2012; додаткову угоду № 1 від 30.12.2013 до Договору № НОМЕР_4 від 06.11.2012, яка підтверджує продовження строку дії договору підряду укладеного між позивачем та ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз Україна» до 31.12.2014, а в частині розрахунків – до повного виконання. Що в свою чергу спростовує твердження апелянта про не можливість виконання ТзОВ «Діслав» договору субпідряду від 11.11.2014 за № 14 у зв’язку з закінченням строку дії основного договору підряду.

Щодо часткової оплати за надані послуги та придбані будівельні матеріали та господарські товари, то як встановлено контролюючим органом у позивача обліковується кредиторська заборгованість відповідно до бухгалтерську рахунку 631 та згідно даних актів звірок взаєморозрахунків з його контрагентами.

Факт використання придбаних у зазначених вище контрагентів товарів у подальшій господарській діяльності позивача, підтверджується долученими до справи первинними документами, щодо виконання ремонту гарнітурної дільниці контрагента згідно договору укладеного з ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод», зокрема протягом 2014-2015 років, договорів підряду, щодо виконання ремонтних робіт: з відділом освіти Червоноградської міської ради за червень 2014 року та серпень 2015 року; з Червоноградською центральною міською лікарнею за липень 2014 року та травень 2015 року та ін. (а.с. 190-225 т. 3; а.с. 12-163 т.4).

Покликання апелянта на те, що до перевірки не представлені технічні паспорти, сертифікати якості товару, специфікації, кошторису, що підтверджує безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами, судом апеляційної інстанції не приймається, оскільки відсутність цих документів на придбані товариством товари не впливає на реальність господарських операцій, за результатами яких сформовані валові витрати та податковий кредит.

Щодо відсутності товарно-транспортних накладних або не зазначення в повному об’ємі інформації про вантажно-розвантажувальні операції, то суд апеляційної інстанції зазначає, що ця обставина не є підставою для беззаперечного висновку щодо завищення позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки зазначені документи є обов’язковими у разі оподаткування операцій за договором перевезення, а не договору постачання.

Твердження відповідача про відсутність у спірних контрагентів необхідних умов для досягнення результатів господарської, економічної діяльності самі по собі не є доказом безтоварності розглядуваних операцій та недобросовісності підприємств як платників податків; ці доводи є оцінкою контрагента, за дії та поведінку яких позивач не може нести відповідальність.

Крім того, у комерційній діяльності виконання робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (зокрема, на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивність», відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки податкового органу, щодо не підтвердження здійснення господарських взаємовідносин позивача з контрагентами є неправомірними, оскільки реальність здійснення господарських операцій підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні цього спору дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст. 70 КАС України (в редакції чинній на момент вирішення справи судом першої інстанції).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

У той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції вважає, що позивач у спірних правовідносинах не допускав порушень податкового законодавства, оскільки господарські операції мають реальний характер та підтверджені усіма належним чином оформленими первинними документами. Висновки податкового органу не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд –

ухвалив:

апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: Д.М. Старунський

ОСОБА_3

Повне судове рішення складено 19.02.2018.