Постанова № 72285540, 13.02.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/12622/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Гудима Л.Я., Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року (прийнята о 17:26 год. у м. Львові, головуючий суддя Хома О.П.) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю ,,Брок” до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

24 жовтня 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) ,,Брок” звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 24 липня 2017 року за № НОМЕР_1.

Постановою від 12 грудня 2017 року Львівський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив повністю.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Львівській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, не дав належної оцінки доказам контролюючого органу, а також неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

В апеляційній скарзі відповідач також зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо реального характеру господарських операцій позивача з контрагентом ТзОВ ,,Вессанс” у січні 2017 року. При цьому суд не звернув належної уваги на ті обставини, що згідно баз даних ДФС ТзОВ ,,Вессанс” податкову звітність за 2016 рік до контролюючого органу не подало, за 2017 рік подало тільки за січень, лютий 2017 року звіт про нарахування заробітної плати, податкові декларації з податку на додану вартість надіслані платником податку поштою та отримали статус ,,Історія подання”.

Крім того, відповідно до баз даних ДФС по ТзОВ ,,Вессанс” рахується заниження податкових зобов’язань за період січень 2017 року в розмірі 28 695 434,84 грн., у тому числі по взаєморозрахунках із ТзОВ ,,Брок” у розмірі 146 080 грн..

Згідно Єдиного реєстру податкових накладних контролюючий орган встановив, що ТзОВ ,,Вессанс” не закуповувало товарів, необхідних для здійснення господарських операцій з товариством позивача.

Також відповідач акцентує увагу на тому, що договір від 03.01.2017 року підписаний директором ТзОВ ,,Вессанс” ОСОБА_3, а відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.01.2017 року директором товариства була ОСОБА_4, а ОСОБА_3 став керівником ТзОВ ,,Вессанс” з 25.01.2017 року.

Податкова накладна №10 зареєстрована ТзОВ ,,Вессанс” на користь ТзОВ ,,БРОК” в сумі 174 540,00 грн. (відповідно до акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000010 від 16.01.2017 ) скріплена підписом директора ОСОБА_3 та не є належним документом для формування податкового кредиту.

За таких обставин, відповідач вважає правомірним оскаржене податкове повідомлення-рішення, а тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити повністю в задоволенні позову.

Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку щодо реального здійснення господарських операцій товариством позивача з контрагентом ТзОВ ,,БРОК”.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги та просить залишити скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що за наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ ,,Брок” з питань проведення взаємовідносин із ТзОВ ,,Вессанс” за січень 2017 року, оформленої актом від 06.07.2017 №923/13-01-14-14, ГУ ДФС у Львівській 24 липня 2017 року прийняло податкове повідомлення-рішення за № 0012951414№ НОМЕР_2, яким збільшено позивачу суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість на 182600, 00 грн., у тому числі 146080, 00 грн. основного платежу та 36520, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а. с. 28).

Висновки податкового органу базуються на тому, що позивач допустив порушення вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 146080, 00 грн., у тому числі за січень 2017 в розмірі 146080, 00 грн..

Позивач оскаржив вказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, однак рішенням ДФС України від 05.10.2017 № 22324/6/99-99-1101-02-25 податкове повідомлення-рішення залишене без змін, а скарга - без задоволення (а. с. 35-38).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції між товариством позивача та його контрагентом мають реальний характер, а тому податкове повідомлення-рішення є протиправним та належить до скасування.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними.

Так, відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що 03 січня 2017 року ТзОВ ,,Брок” (Замовник) та ТзОВ ,,Венессанс” (Виконавець) уклали договір про надання послуг від за №03/01/17, згідно умов якого Виконавець надає послуги по виготовленню, монтажу, демонтажу, обслуговуванню рекламного зображення на рекламних конструкціях Замовника (власних чи орендованих), послуги з ремонту (відновлення, реставрації), виготовлення, демонтажу рекламних конструкцій та рекламо носіїв, інші послуги погоджені із Замовником. А Замовник зобов’язався оплатити надані Виконавцем послуги (а.с. 74-75).

На підтвердження факту виконання умов договору ТзОВ ,,Брок” надало:

- акти здачі прийняття-робіт: від 16.01.2017 №0000010, від 27.01.2017 №0000011, від 30.01.2017 №0000012, від 31.01.2017 №0000013;

- звітність щодо наявності трудових ресурсів ТзОВ ,,Венессанс”, виплати заробітної плати;

- податкові накладні: від 16.01.2017 №10, від 27.01.2017 №11, від 30.01.2017 №12, від 31.01.2017 №13.

Виписані на виконання договору про надання послуг від 03.01.2017 №03/01/17 накладні зареєстровано ТзОВ ,,Венессанс” в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

ТзОВ ,,Брок” здійснило оплату за надані послуги на загальну суму 876480,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 146080, 00 грн., що підтверджується актом перевірки та не заперечується представником відповідача.

Суму податку на додану вартість в розмірі 146 080, 00 грн. по оплаті придбаних у ТзОВ ,,Венессанс” послуг ТзОВ ,,Брок” включило до складу податкового кредиту за січень 2017.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу (ПК) України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності (пункт 198.1).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).

Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

Статтею 1 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, акти виконаних робіт, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд першої інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази та дійшов вірного і обґрунтованого висновку, що господарські операції підприємства позивача з його контрагентом ТзОВ ,,Венессанс” мали реальний характер, оскільки вони підтверджені належними та допустимими доказами, первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, проведеннями в бухгалтерському обліку, що свідчить про реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд також встановив, що вказані вище господарські операції відображені позивачем у податкові звітності. Наявні у справі документи надавались позивачем до перевірки та були предметом дослідження, що не заперечується представником відповідача.

Відповідність вказаних документів вимогам Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, а податкових накладних - вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України податковим органом не спростовується.

На час здійснення господарських операцій позивач та його контрагент були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мали свідоцтва платників ПДВ.

Суд першої інстанції аргументовано відхилив доводи представника контролюючого органу щодо безтоварності господарських операцій товариства позивача з ТзОВ ,,Венессанс”, оскільки такі висновки відповідача базуються в основному на дослідженні інформації баз даних ДФС та дефектності деяких первинних документів.

При цьому суд вірно зазначив, що інформаційні бази даних податкового органу не мають статусу офіційних і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Таким чином, бази даних ДФС не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Підписання договору від 03.01.2017 №03/01/17 не уповноваженою особою ТзОВ ,,Венессанс” не є беззаперечним доказом відсутності факту реального виконання умов договору, оскільки визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов’язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

Крім того, акти здачі прийняття-робіт від 27.01.2017 №0000011, від 30.01.2017 №0000012, від 31.01.2017 №0000013 та податкові накладні від 27.01.2017 №11, від 30.01.2017 №12, від 31.01.2017 №13 на загальну суму ПДВ - 116990,00 грн. підписані уповноваженою особою – ОСОБА_3.

За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що формальні недоліки первинних документів, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. При цьому, основне правове значення для виникнення змін у податковому обліку має кваліфікація учасників господарської операції саме з урахуванням норм податкового законодавства, оскільки недотримання цивільно-правових норм не є самостійною підставою для невизнання реальною господарської операції.

Також суд першої інстанції вірно зазначив, що обґрунтованість оскарженого податкового повідомлення-рішення обставинами, які засвідчують порушення норм податкового законодавства не позивачем, а його контрагентом (постачальником) є неприпустимим, оскільки негативні наслідки настають лише до особи, яка допустила порушення податкового законодавства, а не до його контрагентів.

Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність постанови суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об’єктивно і всебічно з’ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322 , 325, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у справі № 813/3807/17 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді Л.Я. Гудим

ОСОБА_5

Постанова в повному обсязі складена 16 лютого 2018 року.